Високоповажному артистовi
Миколi Карповичу Садовському присвячує автор
I в а н А н д р i й о в и ч Л я ш е н к о — 60 лiт, багатий пан, але зовсiм простий; iначе говорить не може, як по-українськи.
А н н а П е т р i в н а — 40 лiт, його жiнка; закида часом по-українськи, моди ради.
Н и к о л а й С т е п а н о в и ч Б є л о х в о с т о в — кузен Ляшенчихи, ЗО лiт; фатуватий.
З i з i — дочка Ляшенкiв; манiрне дiвча, 13 лiт.
М и х а й л о — син їх, 22-х лiт, студент; чистюк i джигун.
П а в л о Ч у б а н ь — його товариш, 25 лiт; уже лiкар. Бiдна одiж.
Ж о з е ф i н а — швейцарка, учителька.
К а т р я Д з в о н а р i в н а — дiвчина молода, селянка.
Г о р п и н а Д з в о н а р и х а — її мати, недужа й слаба.
Д м и т р о К о в б а н ь — парубок, годованець Дзвонарiв.
П а ш к а — подруга Катрi.
С т е п а н и д а — покритка, п'яничка й плетуха.
Ш л ь о м а — жид, орендар.
Х а р л а м п i й — старий лакей.
А н н у ш к а — покоївка; вертка на всi заставки.
С е л я н е, с о ц ь к i, п а р у б к и, д i в ч а т а, д в о р о в i.
Дiється на правiм березi Днiпра, з початку 60-х рокiв.
Мiж 1-ю i 2-ю дiєю мина два тижнi; мiж 2-ю i 3-ю — мiсяць; мiж 3-ю i 4-ю — два мiсяцi.
Панський садок. Налiво вiд слухачiв — стiна офiцини; вiкна й дверi з ганком виходять в садок. Направо чверть кону впродовж огороджено барканом з хвiрткою; за барканом — вулиця. Просто — дорiжки, луговина, дерева; мiж дерев далi блищить став, а з-за його визира панський будинок.
Михайло, розкiшне по-українськи одягнений, лежить без жупана; далi на луговинi Жозефiна i Зiзi гуляють в м'яча.
М и х а й л о (курить сигару). Славно покачатись на травi пiсля купання i затягтись сигарою! Чорт його зна, якось мене лiнощi обсiли: сьогоднi уже й до школи не пiшов. (Потягається). Та з цiєю дрiбнотою нудно й воловодитись… тiльки Павло й зможе!
Г о л о с и (за вiкном). Ос-са! Рос-са! Кос-са! Нос-са!
П а в л о (за вiкном). Ну, тепер разом, швидче, не зупиняючись.
Г о л о с и (за вiкном). Оса! Роса! Коса! Носа!
М и х а й л о. Товчи, товчи! А я полежу та понiжусь: тут у холодку так славно! Вiтрець подиха; пахощами якимись тягне, — здається, липа розцвiла. Читати навiть не хочеться: отак би лежав, затопивши очi у те сине море блакитi, та зорив би за хмариною.
З i з i (здалека). Тiбора! Тiбора! Пiль!!
Ж о з е ф i н а. Ту-бо! Ту-бо! Laissez non mouchojr* (*Лишiть мою хустку (франц.).). Вi не карош!
З i з i. Ха-ха-ха-ха!! Пиль, пиль! Рви его, рви!
Ж о з е ф i н а. Вi не рвi!
М и х а й л о. Не руш собаки! Лиши менi зараз!
З i з i. Так й послушала! Тибора, иси, иси! (Бiга, трiпле платок, а собака рве).
М и х а й л о. Лиши, кажу! А то встану та вуха намну!
З i з i. Попробуй! Я маме скажу! Мужик!
М и х а й л о. Чекай же! (Устає).
Зiзi тiка; за нею спiшить Жозефiна.
Як розпустилась! Ну, я з матiр'ю побалакаю про тебе! (Знов лягає).
П а в л о (з-за вiкна). А це коло бича — обiд, бачите? То вимовляється — р-р-р-р! Кажiть!
Г о л о с и. Р-р-р-р! Р-р-р-р! Р-р-р-р!
М и х а й л о. I не обридне йому? Уже я б такий, щоб i обiдати, а вiн таки працює. Усе за дiлом якимсь. На вулицю ледве затяг, та й то вже етнографiї ради… А яка хороша Катря Дзвонарiвна, таки просто i мiж паннами красунею була б, та й годi! Очi — карi, але глибокi, темнi; а погляд — такий милий, лагiдний, любий, що аж пронизує душу тихим променем… Тiльки мiж брiвок рисочка; вона надає i якусь думнiсть личеньку, i якусь силу вдачi. Щось оце не було її; треба б довiдатись через Пашку.
Анна Петрiвна пiд руку з Бєлохвостовим.
А н н а П е т р i в н а (до Бєлохвостова). Я тебя непременно с ним познакомлю. Он оригинал большой; знаешь, из зтих новых.
Б є л о х в о с т о в. Ну, уволь, ma chere* (*Моя люба (франц.).); я этих новых терпеть не могу; занесет гиль, а попробуй возражать — сейчас подлецом выругает.
А н н а П е т р i в н а. Ну нет; m-eur Поль очень умный й честный, нетронутая такая натура. Michel! Где твой Павло?
М и х а й л о (схоплюється). А, мама! Микола! (Цiлує у матерi руку, а з Миколою обнiмається). Павло ще й досi з школярами у офiцинах там.
А н н а П е т р i в н а. Я пойду позову его. (Iде на гайок, зазира i вступа в хату).
М и х а й л о. Ну, Миколо, давно ми з тобою бачились!
Б є л о х в о с т о в. Давно, давно. Поздравить можно с окончанием университета?
М и х а й л о. Ще не зовсiм.
Б є л о х в о с т о в. Передержка или диссертация только?
М и х а й л о. Дисертацiя.
Б є л о х в о с т о в. Молодец! Ну, куда ж после направишь стопы? На коронную или на ораторскую трибуну?
М й х а й л о. Нi туди, нi туди.
Б є л о х в о с т о в. Как так? Свободным художником? Sans profession?* (*Без певного фаху (франц.).)
М и х а й л о. Sans profession!
Б є л о х в о с т о в. Понимаю: отдохнуть желаем, пожуировать?
М и х а й л о. Нi од кого не залежать, а працювати там, де менi мило, — на користь народовi!
Б є л о х в о с т о в. А! Ты хлопоман еn forme?* (*Справжнiй, формений (франц.).) У вас там других диалектов, кроме вашего выдуманного, не допускается?
М и х а й л о. Видуманий? Для неука дуже легкий спосiб зрiкатись: не бачив Америки — значить, нема, не чув про Канта — значить, вигадали! Розмовлять на другiй мовi з тобою не буду; не для того, що не вмiю, бо ми руську лiтературу незгiрш вашого проковтнули, а для того, що не хочу потурати твоїй писi! Живеш в Українi, то знай її й мову!
Б є л о х в о с т о в. Очень укорительно, но не вразумительно. Рremierement* (*По-перше (франц.).), с пейзанами в философские дебаты я не вступаю; лексикон с ними очень короток: личные объяснения все исчерпываются лишь просьбою об отмене штрафов. Secondement:* (*По-друге (франц.).). кормление от земли не обязывает меня, надеюсь, обратиться в дохристианского дикаря для поклонения ей, как богине. И, наконец, в-трєгьих, я — за культуру. Циви-ли-за-ция, civilisation, mon cher* (*Цивiлiзацiя, мiй любий (франц.).), приводит все языки к одному знаменателю, то есть к такому, в котором все остальные будут содержаться. А ваш украинофильский идеал подходит, кажется, к идеалу рака. С'еst le mot!* (*Оце слушний вираз (франц.).).
М и х а й л о. Стара байка! Хто тобi казав, що ми бажаємо вернутись назад? Брехня, ваше-цi, проше: я стою бiльш за просвiту, нiж ти! У вас тiльки накрадено високих слiв: "цивилизация", "культура", "общечеловеческие интересы"! Ти за цiвiлiзацiю — на словах, а в серцi її ненавидиш, бо з нею непевнi будуть штрапи! Чи буде колись одна мова, чи нi — про те не нам знати, а от, що всякий примус, всяке руйнування природи ради переробу її пiд один аршин — вадить i кравцевi, i сукнi, — то це кожному звiсно. Кожному народовi бажається виробити собi такi форми, у яких йому найпридобнiше. Кожному народовi у своїй власнiй одежi найвiльнiше, найзручнiше поводитись: то що й казати про мову? Ви порвали з народом; а ми стоїмо за освiту меншого брата, за народне щастя, за правду!
Б є л о х в о с т о в. Однако ты красноречив. Je te feliete* (*Я тебе вiтаю (франц.).) — прелестный будешь адвокат, хотя я и не все понимаю в твоей тираде.
М и х а й л о. Ви всi вихваляєтесь любовiю до всього люду, — брехня це, лукава брехня. Ви й отечества не любите, коли не можете любити своєї родини! Тiльки себе самих любите, а одбрiхуєтесь, що — цiлий свiт.
А н н а П е т р i в н а (виходить з офiцини; до Павла). Кiнчайте-бо швидче з дiтьми та йдiть до йас!
Б є л о х в о с т о в. Ну, мой друг, ты уж очень горячишься; так мы, пожалуй, и поругаемся после долгой разлуки!
А н н а П е т р i в н а. О чем это у вас тут спор?
Б є л ох в о с т о в. Об украинофильстве. Знаете, Мiсhel обнаруживает положительные ораторские способности; только горяч, горяч: нужно еще школы.
А н н а П е т р i в н а. Миша мой молодец! (Цiлує його). Да, голубчик, пойди до батька и припиши непременно к дяде; зтим пренебрегать нельзя.
М и х а й л о. Для чого заставляєте ви мене пiдлещуватись? Я й думки не маю служити, та ще по Петербургах.
А н н а П е т р i в н а. Вот зтой зксцентричности не люблю: там только й делают карьеру… да еще при таких связях, — не правда ли, Nicolas?
Б є л о х в о с т о в. Certainement*. (*Безперечно (франц.).)
М и х а й л о. Хто за кар'єрою ганяється…
А н н а П е т р i в н а. Ну, вот, вот…
Б є л о х в о с т о в. Да вы, сherе soeur* (*Люба сестро (франц.)), не наседайте! Уляжется!
М й х а й л о. По собi судиш?
Б є л о х в о с т о в. Ну, полно дуться; я нарочно подразнил. (Обнiма його). Мы еще с тобою на зти темы почешем языки. Вот костюм зтот в деревне — одобряю.
А н н а П е т р i в н а. Тоut a fait charmant!* (*Чудово! (Франц.))
Тi ж i Жозефiна й Зiзi.
Ж о з е ф i н а. Маdаmе! С'еst imроssiblе аvес Zizi!* (*Мадам, Зiзi просто неможлива (франц.))
А н н а П е т р i в н а. Ах, вечно с жалобами… Qu'est-ce qu'il y a la?* (*Що там таке? (Франц.))
Ж о з е ф i н а. ЕIIе mе gгоnde, еllе mе taquinе" (*Вона мене лає, вона мене дражнить (франц.)).
А н н а П е т р i в н а. Vous еtes trор rudе, vоus mеmе!* (*Ви самi надто суворi! (франц.))
М и х а й л о. Нi, мамо; Зiнька, як собака, лiзе у вiчi; до паскудства розбещена!
А н н а П е т р i в н а. Что за выражения? Зiнька! Паскудство!
Б є л о х в о с т о в. Зiнька? С'еst joli!* (*Чудово! (Франц.))
М и х а й л о. Нехай буде й по-модньому — Зiзi, хоч, на мене, вона бiльше пiдходить до зiнського щеняти; але ви придивiться краще, що це за перекрутень? З неї вийде моральна калiка!
Б є л о х в о с т о в. С'еst trор fогt!* (*Це занадто! (Франц.)) Милый, резвый ребенок, не больше!
А н н а П е т р i в н а (до Михайла). Оставь, пожа-луйста! Ты доведешь меня до мигрени.
Зiзi проходить здаля.
Зизи, Зизи! Ступай сюда!
Зiзi пiдходить з опущеними очима.
А н н а П е т р i в н а. Что это ты творишь, дрянь? Чтобы я еще от вашего братца выговоры получала?
Б є л о х в о с т о в. Ах, mа соusinе* (*Моя кузино (франц.)), не обижайте моей крошечки! Ко мне, Зизюк, под мою защиту! Дядя в обиду не даст!
З i з i (пiдбiгає до Бєлохвостова, плаксивим голосом). Она сама… воображает много! Через… зтого урода достается только.
А н н а П е т р i в н а. Они меня cговорились уморить! Я слабонервная, чувствительная — и вечно какие-либо дрязги! У меня голова не выдержит, — чувствую, что сейчас начнется тик… Недоставало еще, чтобы из-за вас (до Жозефiни) я слегла в постель! С пустяками в глаза лезет… Там, в Швейцарии, коров доила, а здесь обижается, если ребенок что-нибудь скажет.
Жозефiна сумна; Зiзi пересмiюється з Бєлохвостовим i йдуть далi.
М й х а й л о. Ne vous chagrinez pas!* (*Не сумуйте! (Франц.))
А н н а П е т р i в н а. Пожалуйста, без трагедий! Скажешь Павлу, чтобы сейчас пришел ко мне: у меня тик. Я такая слабонервная, чувствительная… (Виходить).
Михайло пiдходить до Жозефiни й потiша її, проводячи по дорозi.
П а в л о (за вiкном). Ну, тепер — годi! Рушайте додому! Спасибi за увагу й слухнянiсть!
Пашка i Михайло.
З школи виходять дiти з книжками, кунштуками* (*Кунштуки — малюнки. Тут — абетка з кольоровими малюнками.); жарти i смiх стиха. Позаду кiлька дорослих. Наостанцi Пашка.
С т а р ш i. Ну, не пустуйте! Це вам не вулиця, а панський садок!
Пашка входить i озирається кругом.
М и х а й л о (повернувся назад). Бiдна оця Жозефiна! Поневiряється на чужинi, без язика, без мови. Всяке аж сiкається принизити, осмiяти; а заступитись нема кому. I все ото гонить бiднiсть та доля щербата! А матiр яка немилосердна, жорстока! Гидко й здумати! (Зуздрiв Пашку й хутко пiдходить). А! Здрастуй, Пашко! I ти сюди прийшла? Яким способом? (Подає руку).
