З листів, що їх пишеш мені, як і з того, що чую, виношу добру надію щодо тебе: не роз'їжджаєш то сюди, то туди, переміною місць не скаламучуєш свого спокою. Така метушня - ознака хворої душі. Перший доказ доброго ладу в ній - це, гадаю, вміти зупинитись і побути з самим собою. Зваж і на те, що читання багатьох авторів, гортання найрізноманітніших книг теж має у собі щось від тих блукань та непостійності. Лише з окремими, найобдарованішими, слід залишатися якомога довше, їхнім розумом(1) живитись, коли хочеш винести щось таке, що надовго б осіло у твоїй душі. Всюди бути - ніде не бути. У тих, чиє життя йде на подорожі, багато зв'язків завдяки чиїйсь гостинності, та ні одного - дружнього. Така сама доля судилась і тим, хто не горнеться щиро до когось одного з талановитих, а пробігає все похапцем, мов поспішаючи кудись. їжа, щойно спожита й тут же відкинута шлунком, ні користі не приносить, ані тілом не засвоюється. Та й здоров'ю ніщо так не шкодить, як часта переміна ліків. Не зарубцьовується рана, коли на ній випробовують різні мазі. Не зміцніє дерево, яке раз по раз пересаджують. Ніщо не є настільки рятівним, щоб допомогло мимохідь. Безліч книг тільки розсіює нас. Отож, коли ти неспроможний прочитати того, що маєш, достатньо мати - скільки прочитаєш. «Але,- скажеш,- іноді хочеться

зазирнути то до цієї книжки, то до іншої».- Перебирати наїдками - хіба то не знак переситу? Але ж ті наїдки, різні й несумісні, не живлять - псують шлунок. Тому-то ненастанно читай лише визнаних авторів, а коли й заманеться розважитись іншим, одразу повертайся до попереднього. Щоденно черпай собі щось помічне проти вбогості, смерті й інших напастей. І хоча багато дечого пробіжиш оком, зупинись на чомусь одному, що в цей день можеш перетравити. Саме так чиню і я: читаю багато, беру - дещо. Нині, скажімо,- те, на що натрапив у Епікура (я ж бо звик заходити й у чужий табір, не як перебіжчик, а як вивідувач(2)): «Весела вбогість,- каже він,- це почесна річ». А втім, хіба то вбогість, коли вона весела?.. Вбогий не той, хто мало має, а той, хто більшого прагне. Справді-бо, що йому з того, скільки майна в його скринях, скільки зерна в засіках, скільки отар випасає, який прибуток має з лихви,- якщо зазіхає на чуже, якщо обчислює не те, що придбав, а те, що міг би ще придбати?.. Знаєш, яка все-таки межа багатства? Найближча - мати необхідне; далі - мати достатнє.

Бувай здоров!

ЛИСТ III

Сенека вітає свого Луцілія!

Призначені для мене листи ти передав, як пишеш, своїм другом, а далі застерігаєш, аби я ділився з ним не всім, що тебе стосується, оскільки ти й сам не звик того робити. Отож, в одному й тому ж листі ти і назвав його своїм другом, і заперечив це. То ще півбіди, якщо те слово ти вжив не у власному(1) його розумінні, а в повсякденному, назвавши його другом так, як ото всіх пошукачів на виборах називаємо достойними мужами(2), а когось із зустрічних, коли не спадає на пам'ять його ім'я,- добродієм.

Та якщо ти вважаєш когось своїм другом, але довіряєш йому менше, ніж собі, то дуже помиляєшся і, по суті, не знаєш, що таке справжня дружба. Про все розмірковуй з другом, але про нього - насамперед. Подружився - довіряй; суди про нього- поки не завів дружби. Бо хто, всупереч настановам Теофраста(3), судить полюбивши, а не любить, заздалегідь усе розсудивши, той робить усе навпаки. Довго роздумуй, чи подружитися з кимось. Та вже коли зважився на те, приймай друга всім своїм серцем і говори з ним, мов сам із собою, не побоюючись. А взагалі живи так, щоб ти не мав потреби й себе втаємничувати у щось таке, чого навіть ворогові не міг довірити. Та все ж трапляється й таке, що вже за звичаєм тримаємо в таємниці; от і розділяй із другом усі свої турботи і задуми. Вважатимеш його вірним - таким і зробиш його. Бо дехто, боячись обману, вчить обманювати: підозра дає право на лихий вчинок. То чому ж у присутності друга я мав би здержувати язика? Чому ж у його присутності не почувався б наодинці з собою?..

Одні першому-ліпшому, хоч би кого зустріли, розказують те, чим лише з друзями можна було б поділитися; вони ладні в будь-чиї вуха вилити те, що напекло їм душу. Інші, навпаки, бояться, аби про них, бува, не дізналися чогось навіть найближчі, от і заганяють углиб душі кожну таємницю, готові й собі, якби змога, не довіряти. Не слід робити ні того, ані цього. Адже хибить і той, хто всім довіряє, і той, хто не довіряє нікому. Тільки перший, я сказав би, хибить благородніше, другий - безпечніше. Отож, осуду гідні й ті, що завжди неспокійні, й ті, що завжди в супокої. Бо втішатися метушнею - це вже не пильність, а сум'яття розбурханого духу; і навпаки: будь-який рух уважати за тяготу - вже не спокій, а бездіяльність і лінивість. Тож запам'ятай слова, що їх я прочитав у Помпонія(4): «Дехто так глибоко забився у свій сховок, що все те, що освітлене днем, бачиться йому звідтіль охопленим бурею». Все це мусить чергуватися: хто відпочиває, тому й до діла треба братися; хто зайнятий ділом,- до відпочинку перейти. Порадься з природою: вона скаже тобі, що створила і день, і ніч.

Бувай здоров!

ЛИСТ IV

Сенека вітає свого Луцілія!

Наполегливо продовжуй те, за що взявся, і, скільки сили та змоги, поспішай, щоб довше втішатися поліпшеною, впорядкованою душею. А втім, ти втішатимешся, навіть поліпшуючи, навіть упорядковуючи її. І все ж незрівнянною є насолода, яку відчуєш, озираючи світ душею світлою, без будь-якого ґанджу(1). Пам'ятаєш, якою була твоя радість, коли, відклавши претексту(2), ти вдягнув чоловічу тогу й тебе відпровадили на форум? Так ось: очікуй більшої радості, коли й свою дитячу душу зміниш, а філософія зачислить тебе до чоловіків. Наразі не лише дитинство, але - що більша біда - дитинність залишається. Справа погіршується ще й тим, що притаманна старшим поважність сусідить у нас із хибами хлоп'ят, ба, навіть не хлоп'ят - немовлят: ті бояться пустого, ці - надуманого, а ми - і того, і цього. Зроби хоч крок - і зрозумієш: дечого слід менше боятися якраз тому, що воно наганяє на нас великий страх. Жодне лихо, якщо воно граничне, не може бути великим. До тебе прийшла смерть? її справді треба було б жахатися, коли б вона могла залишитися з тобою. Але вона - іншого ж не буває - або ще не прийшла, або вже відійшла(3).

«Важко,- скажеш,- виховати свій дух так, аби він легковажив життям».- Чи не бачиш, одначе, як ним легковажать через марниці?.. Один повиснув у зашморгу перед порогом коханки, інший, щоб не чути галасливого господаря, сторч головою кинувся із крівлі, а ще якийсь невдаха-втікач, аби не завернули його з дороги, увігнав собі під груди залізо. То як же? На що здатний спромогтися великий страх, того, гадаєш, не могла б осягнути мужність? Щасливого життя не звідає той, хто тільки й клопочеться тим, як би то його продовжити, той, для кого головне - це прожити багато консульств(4). Щодня міркуй над тим, як би тобі, зберігши погідність духу, залишити життя, за яке стільки людей хапається так цупко, як ті, кого підхопив бурхливий потік,- за всякі терня та гостряки. А скільки ще й таких нещасливців, які хитаються між страхом перед смертю та муками, що їх завдає життя: не хочуть жити, але й померти не годні. Тож роби приємним для себе все життя, відкинувши будь-які турботи про нього. Жодне добро не втішає власника, якщо душею він не готовий до його втрати. А яка ще втрата може бути менше прикрою, аніж утрата того, за чим уже неможливо жалкувати? Тому привчай себе мужньо зустріти те, що може трапитися навіть з наймогутнішими. Хлопчина й скопець винесли смертний вирок Помпеєві; Крассові - жорстокий і підступний парфянин(5); Гай Цезар велів Лепідові підставити шию під меч трибуна Декстра, сам же підставив її під удар Хереї(6). Фортуна нікого не підняла аж так високо, щоб не грозила йому настільки, наскільки й посприяла. Не довіряй ясній погоді: море миттю збурюється. В одну й ту саму днину кораблі й гойдались на хвилі, й пішли на дно. Вважай, що будь-коли чи то розбійник, чи ворог може прикласти меча до твого горла. Не треба вищої влади - перший-ліпший раб може розпорядитися твоїм життям і твоєю смертю. Скажу так: хто знехтував своїм, той став господарем твого життя. Глянь на приклад тих, котрі загинули через домашні підступи, чи то внаслідок явного насильства, чи то через обман,- і побачиш; не менше люду впало внаслідок гніву рабів, аніж володарів. То яке ж має значення для тебе, наскільки могутнім є той, кого боїшся, якщо те, чого боїшся, будь-хто може тобі заподіяти? От, скажімо, ти потрапив до рук ворогів, і той, хто переміг, повелить вести тебе на смерть. Та хіба не туди ж провадить тебе саме життя? То чому сам себе одурюєш, ніби тільки-но зрозумів те, що весь час відбувалося з тобою? Кажу-бо: відколи ти народився, відтоді й простуєш до смерті. Ось над таким і подібним варто роздумувати, коли хочемо спокійно виглядати ту останню нашу годину, страх перед якою затьмарює нам усі інші години.