Та, крім усього цього, Ґабо був газетярем; журналістика в певному сенсі була його першим коханням і, як усі перші кохання, найтривкішим. Ця професія стала його першою опорою як письменника, і він це завжди пам’ятав; його замилування журналістикою було таким, що якось він, з характерною для нього піднесеністю, заявив, що вона є «найкращим на світі ремеслом».

Цю гіперболу породило почуття поваги і любові до професії, яку він зробив своєю в той самий час, коли робив свої перші кроки як письменник. У 1947 році, на першому році навчання в Національному університеті в Боготі, Ґабо опублікував свої перші оповідання в часописі «Ель Експектадор». Він хотів стати письменником, але вступив на факультет права, щоб догодити батькові.

Політичне насильство різко увірвалось в життя Ґабо в квітні 1948 року, коли вбивство харизматичного ліберального лідера Хорхе Ельєсера Ґайтана спровокувало кількаденне народне заворушення. Під час колотнечі, яку пам’ятають як «Боготасо», студентський гуртожиток Ґабо згорів, а сам університет було зачинено sine die. Це стало початком громадянської війни (названої «Ля Віоленсія») між лібералами і консерваторами, яка тривала десять років і забрала життя 200 тисяч людей.

Колумбія, як і життя Ґабо, вже ніколи не будуть такими, як раніше. Аби продовжити навчання, Ґабо переїжджає в Картахену-де-Індіас, записується в університет і в травні 1948 року починає публікуватися в новій місцевій газеті «Ель Універсаль». Незабаром він покинув навчання, аби цілком присвятити себе письменству. Намагався заробляти на життя, пишучи статті до «Ель Еральдо» в Барранкільї, місті, куди він переїхав 1950-го. То були щасливі роки формування в оточенні інших юних творців: письменників, митців, богеми, які стали близькими друзями й утворили так звану «Барранкільську групу». В ту пору Ґабо жив в готелі, де номери здавались погодинно, вів колонку, яку підписував псевдонімом Септімус, і написав свою першу повість «Опале листя».

Ця антологія, така ж очікувана, як і необхідна, акцентує журналістський спадок Ґабріеля Ґарсії Маркеса шляхом упорядкування його опублікованих статей. Починається вона молодим і богемним Ґабо побережного періоду, який заледве почав свій злет як письменник, і продовжується наступні сорок років до середини вісімдесятих, коли він вже є зрілим і уславленим автором. Ця антологія показує нам письменника з захопливим пером, гострослова і веселуна, чия публіцистика мало відрізняється від його белетристики. У «Темі для теми», наприклад, він пише, як важко знайти прийнятну тему, щоб розпочати замітку. «Дехто перетворює відсутність теми на тему для газетної замітки», — каже він, і переглянувши ціле віяло барвистих історій, які з’являються в часописах (про те, що дочка іспанського диктатора Франко виходить заміж і наречений буде зватися «зятьком», що діти попеклися, бавлячись літаючими тарілками), ясно дає зрозуміти, що можна написати веселу статтю про абищо. У «Поясненній помилці» Ґабо пише, як п’яний як хлющ чоловік викидається з вікна свого готелю, побачивши, як з неба падають рибини. Кінцівка оповідання Ґабо написана в готичному тоні noir в стилі Едгара Аллана По, що показує журналіста, якого перш за все мотивує бажання «видати добре розказану оповідь», як він сам зазвичай говорив у своєму прибережному стилі: «Калі. 18 квітня. Надзвичайною несподіванкою для мешканців головного міста долини Кавка стало сьогодні побачити на центральних вулицях міста сотні сріблястих рибок близько двох дюймів завдовжки, що висипали повсюди».

У 1954 році році Ґабо вернувся в Боготу, аби працювати в «Ель Експектадор», тій самій газеті, де були опубліковані його перші оповідання. Почав з критичних оглядів фільмів і зайнявся репортажем як спеціальний кореспондент, але також публікував замітки про те, що його цікавило (деякі з них зібрані в цій книжці), записи народних легенд узбережжя, або роздуми про події, які його заінтригували: в «Літературщині» він згадує жахливе вбивство, скоєне в Антіокії. Осудливим тоном, пом’якшеним притаманним йому чорним гумором, Ґабо зазначає: «Ця новина удостоїлася лише двох колонок на сторінці окружних новин — через нинішню зміну ваги журналістики. Просто ще одна кривава подія. З тією відмінністю, що в наш час у ній нема нічого надзвичайного, бо як новина вона є занадто звичною, а як роман — занадто кровожерною. Варто було б порадити реальному життю бути трохи стриманішим». В іншій статті, «Листоноша дзвонить тисячу разів», Ґабо своїм чудовим репортажем з будиночка в Боготі, де опиняються листи, які ніколи не доходять до одержувача, знову показує, що новину можна зробити з нічого.

Під час свого побуту в Боготі, Ґабо встиг прославитись як репортер національного рівня своїм драматичним багатосерійним репортажем «Оповідь жертви кораблетрощі», опублікованим 1955 року. Історія Ґабо ґрунтується на інтерв’ю з членом екіпажу корабля колумбійського флоту ARC Caldas Луїсом Алехандро Веласко, єдиним уцілілим із семи моряків, яких змило за борт, коли судно раптом перехилилось на один бік. Вона стала цілковитим успіхом. Серія, опублікована в чотирнадцяти випусках, побила рекорд продажів газети «Ель Експектадор» і разом з тим спричинила страшенний скандал, бо суперечила офіційній версії про те, що причиною лиха став неіснуючий шторм; Ґабо стверджував, що судно затонуло через перевантаження, спричинене контрабандою, яку взяли на борт офіцери і члени команди; результатом стало те, що редактор, аби спровадити Ґабо з ока урагану, відряджає його в Європу. Так Ґабо вперше поїхав з Колумбії.