Трієстинці читали оголошення і намагались уявити зовнішність таємничого Михайла. Хто він? Звідки? Який із себе? Прикмети, вказані в оголошеннях, були скупі й непевні: «вищий ніж середнього зросту, смаглявий, широкоплечий, припухлі повіки, чорні очі, підборіддя з невеликою ямкою…»

Подекуди оголошення висіли поряд з німецькими воєнними зведеннями, в яких повідомлялося про наступ гітлерівців на Східному фронті, перелічувались захоплені ними міста. А оголошення красномовно свідчило про фальшивість благополуччя, розрекламованого в німецьких зведеннях.

Перед афішним стендом зупинилося двоє прохожих: невисокий чоловік із стомленим обличчям і худий, сутулуватий дідусь. Старий перебіг очима оголошення й посміхнувся:

— М-м… Як ви думаєте, коли націсти… гм… мають такі успіхи на Східному фронті, то чого ж їх лякає жменька партизанів? Ба навіть один цей Михайло?

Чоловік знизав плечима й у тон співбесідникові зауважив:

— Справді, люди вже не знають, чому й вірити: чи їхнім зведенням, чи оголошенням… А от по радіо я чув, що росіяни громлять німців…

Дідусь сторожко озирнувся й прошепотів своєму співбесідникові:

— Чому вірити, кажете?.. Та ось у містечку Сюзанна, де минулого тижня зупинялася на відпочинок дивізія СС, був висаджений у повітря націстський кінотеатр. Кажуть, годин вісім підряд вивозили трупи гітлерівців… Хай-но хтось не повірить цьому…

— Робота Михайла! — чи то з радістю, чи з острахом вигукнув чоловік і знову звів погляд на оголошення. — Та хіба ж знайдеш його за цими прикметами!

— А вам дуже кортить знайти його? — насторожено спитав дідусь.

Чоловік посміхнувся:

— Дуже. — І вже зовсім пошепки додав: — Мені хочеться потиснути йому руку.

До одного з оголошень підійшов чепуристий німецький офіцер з шкіряною сумкою, перекинутою через плече.

Відгорнувши полу шинелі, він вийняв з бокової кишені записну книжку і заходився неквапливо списувати з оголошення прикмети партизана.

— Хочете заробити сто тисяч, пане обер-лейтенант? — пролунав позад нього насмішкуватий голос.

— А чому б і не заробити, лейтенанте, — спокійно, не повертаючи голови, відповів обер-лейтенант. Він закрив книжку, сховав її в кишеню і тільки після цього обернувся до худого, цибатого, як журавель, офіцера, що підійшов до нього.

Той пробубонів здивовано:

— Пробачте, пане обер-лейтенант, як ви дізналися про мій чин?

Обер-лейтенант самовдоволено посміхнувся.

— Тут, — він окинув поглядом вулицю, — треба вміти бачити й спиною. Врахуйте це!

Подив не зійшов з обличчя лейтенанта: він не догадувався, що обер-лейтенант помітив відображення його погонів на лискучому чорному мармурі тумби з оголошенням. Розгублено промимривши «хайль Гітлер», цибатий німець подався геть.

Обер-лейтенант поглянув йому вслід з посмішкою.

Це був плечистий, вищий ніж середнього зросту, кремезний чолов'яга років двадцяти п'яти. Смагляве обличчя, ледь припухлі повіки над чорними очима, ямочка на підборідді відповідали описаним в оголошенні прикметам; і коли б не гордовитий вираз обличчя, що робив його непривабливим, багато хто позирав би на обер-лейтенанта з підозрою.

Обер-лейтенант позіхнув і поглянув навкруги.

Звідси видно було набережну, вимощену гранітними плитами. Пароплави повтикалися носами в берег. Військові транспорти наїжилися задраними вгору жерлами гармат, дулами кулеметів.

Химерними й якимись ефірними здавалися оддалік губернаторський будинок і готель «Екзельціор», що височіли на березі моря.

Стояла напрочуд тепла для січня погода… Небо було по-зимовому білясте, але прозоре; сонце щедро сипало своє проміння на місто, що велетенським серпом вигиналося вздовж берега моря, на будинки, палаци, церкви, музеї, готелі, на корпуси машинобудівних заводів, ткацьких фабрик, розташованих на околицях, на пароплави в бухті, на фунікулер, який з'єднував центр з передмістям Опчина, що розкинулося трохи вище, ніж саме місто, біля підніжжя гір…

Там шастав угору і вниз крихітний, ніби іграшковий/ трамвайчик салатового кольору.

Серед будівель впадала в очі безладна мішанина архітектурних стилів різних епох — романські капітелі, готичні вежі, візантійські арки мирно уживалися з стародавньохристиянською базилікою, конструктивістським нагромадженням бетонно-скляних кубів.

Обер-лейтенант поглянув на годинник і, видно, не знаючи, як згаяти час, повільно перейшов майдан.

Повз нього прокрокував есесівський патруль, прогуркотів грузовик, переповнений виснаженими, стомленими робітниками, яких охороняли два італійських солдати, продріботіла сухорлява черниця в чорному, наглухо застебнутому одінні й чепці. Перед продовольчою крамничкою стояла довжелезна черга жінок. Селяни в запиленому одязі пленталися по тротуару, вдивляючись у номери будинків. Кілька лакованих фіатів чекали своїх господарів біля під'їзду великого особняка.