Господь наш Ісус Христос, коли сповнилося вісім днів від Різдва Його, захотів перетерпіти обрізання: і щоб виконати закон — "не прийшов, каже, зруйнувати Закон, але виконати" говорить таке: "Восьмидневне [обрізання] законоположилося, восьмим днем майбутній восьмий вік назнаменовуючи".
Знати й те належить, що обрізання у Старому Завіті встановлено було як образ хрещення й очищення гріха прабатьківського, хоч і не очищається він зовсім обрізанням аж довільного пролиття Христової крови за нас і страстей, бо лише прообразом очищення справжнього було обрізання, а не самим справжнім очищенням, що його здійснив Господь наш, взявши гріх зсередини і прибивши його на хресті, а замість старозавітного обрізання новоблагодатне узаконив з води і Духа хрещення. І було тоді обрізання наче карою за первородний гріх і знаменням того, що немовля, яке обрізається, серед беззаконних зачате, за словом Давида: "І в гріхах родила його мати його, через що рана залишається на тілі дитини" — до якого гріха не є причетний, за той візьму біль обрізання. Захотів же прийняти обрізання, починаючи страждати за нас і куштуючи тої чаші, яку мав до кінця випити, сказавши на хресті: "Здійснилося". Проливає краплі крови з крайньої плоті, поки з усього тіла вона потоками точитися буде. Немовлям терпіти починає і страждань навчається, щоб, коли буде дорослим мужем, легше перетерпіти найлютіші страсті, — з юности-бо до мужніх подвигів звикати треба. Життя людське, трудів сповнене, є наче день, маючи свій ранок — народження і смерть — вечір. Зранку-бо, з пелюшок, чоловік обожествлений — Христос — виходить на працю Свою, на труди, в трудах з юности. І на працю Свою до вечора того, коли сонце змеркне і пітьма буде по всій землі до години дев'ятої. Промовляє до юдеїв: "Отець мій дотепер працює, і Я працюю". Що ж Господь наш робить? — Спасіння наше. Спасіння вчинив посеред землі. Щоб досконало ж те зробити, зранку, з юности взявся за діла, починаючи терпіти біль тілесний, разом і серцем за нами, як за дітьми, боліючи, допоки вобразиться у нас сам Він, Христос. Зранку кров'ю починає сіяти, щоб до вечора зібрати викуплення нашого плід прекрасний.
Наречено було в обрізанні божественному немовляті ім'я Ісус, яке приніс із Небес Архангел Гавриїл у той час, коли благовістив про зачаття Його Пречистій Діві Марії, перш ніж зачався в лоні, тобто навіть перед тим, як погодилася Пресвята Діва зі словами Благовісниковими, перед тим, як сказала: "Я Раба Господня, хай буде мені за словом Твоїм". Це Ісусове ім'я є зброєю сильною на супостатів. Як же говорить святий : "Завжди Ісусовим іменем бий ратників, міцнішої-бо від цієї зброї не знайдеш ні на Небесах, ні на землі". Це найдорожче ім'я Ісус — яке солодке серцю, що любить Христа Ісуса, яке жадане для того, хто шукає Його! Ісус-бо є весь бажанням, весь насолодою. Це пресвяте Ім'я Ісус — яке любе рабові і в'язневі Ісусовому, що в любові Його полонений! У помислах Ісус, на язиці . Ісус-бо для того, хто приєднується до Нього, є просвітленням розуму, красою душі, здоров'ям тіла, веселістю серця, помічником у скорботах, радістю в печалях, зціленням у хворобі, у всіх бідах розрадою, і на спасіння надією, і сам Він для того, хто любить Його, віддача і винагорода.
Було написане колись невимовне Ім'я Боже [Єронім розповідає] на дощечці золотій, що її носив на голові верховний архиєрей. Того спробувавши, пророк вигукує: "Полюблю Тебе, Господи, міцносте моя". Його спробувавши, святий Ні смерть, ні життя. Така сильна, як смерть, любов. Такої посудини та насолода потребує, у такій . Цілуємо ж Тебе з любов'ю, о найсолодше Ім'я Ісусове, поклоняємося ревно Пресвятому імені Твоєму, о Пресолодкий і Всещедрий Ісусе. Хвалимо превелике Ім'я Твоє, Ісусе Спасе, припадаємо до пролитої в обрізанні крови, немовлятко смиренне і Господи досконалий. Молимо ж превелику Твою благість, задля Пресвятого імени Твого, і задля тої найдорожчої Твоєї пролитої Крови, ще ж і задля Пренепорочної Матері, що нетлінно Тебе породила, пролий на нас багату свою милість. Насолоди серце наше самим Собою, Ісусе. Захисти й огороди нас всюди Ім'ям Своїм, Ісусе, ознаменуй і постав печать на нас, рабів Твоїх, тим іменем, Ісусе, щоб і в майбутньому віці Твоїми ми виявилися і з ангелами Пречесне і прегарне Ім'я Твоє, Ісусе, славили й оспівували навіки. Амінь.
Серед єреїв найкращий, серед учителів премудрий і серед усіх святих великий угодник Божий Василій батьківщиною мав Кападокію, батька також ім'ям Василій, матір же Емілію. Народився у роки Великого Констянтина, при кінці його царювання. У сім років батьки віддали його на книжне навчання, і в ньому робив успіхи швидко завдяки гостроті розуму свого — за п'ять років філософію осягнув. Тоді залишив свою батьківщину, пішов в Атени, які були тоді матір'ю всієї еллінської премудрости, де ж віддав себе одному славному учителеві на ім'я Євнул Софіста. Була ж між Василієм та Григорієм любов велика й нерозлучна: бачили-бо один одного благочесним, і покірним, і цнотливим, і через те перебували один з одним у такій любові, ніби одна була в них душа у двох тілах.
Турбувався немало Василій про те, щоб пізнати божественної премудрости таїнства. Поклав-бо в серці своєму дивний той муж не куштувати швидше хліба чи вина, поки з Вишнього промислу не подасться йому розуміння неосяжного. І пробувши в школах літ п'ятнадцять, усю еллінську премудрість пройшов до кінця і звіздарського мистецтва вивчився. Проте ще не досягнув такої істинної премудрости, аби досконало пізнати Премудрішого від усіх Творця, Істинного Бога. Коли одної ночі він не спав і про конечну премудрість розмірковував, раптом сталося якесь божественне осяяння в серці його, що запалило в ньому бажання, аби дослідити йому кожне віри писання. Залишив-бо Атени і друга свого Григорія, переконаного тоді атенцями, щоб вивчати риторику, і пішов до Єгипту. І до одного архимандрита на ім'я Порфирій прийшовши, попросив у нього Святих Книг, з яких би міг пізнати божественні догми. І пробув там рік один, насолоджуючись поученням слів божественних, водою ж і зіллям харчувався. І, вивчивши Святе Письмо, пізнав віру істинну. Тоді, попросивши благословення, пішов до Єрусалиму побачити святі місця і чуда, що там бувають. Туди прибувши, прийшов знову в Атени і там з багатьма філософами про віру сперечався і приводив еллінів до Бога, показуючи їм путь спасіння. Шукав же учителя свого Євнула, щоб і його привести до непорочної віри, — такий дар піднести йому хотів за труд його. І, обійшовши всі училища, знайшов його, що на передмісті з иншими філософами бесідував: питали один в одного про любомудрість, — такий-бо в них був звичай щось нове говорити або слухати. Коли ж змагався Євнул із філософами (любомудрами) за якесь слово, прийшов Василій, зразу розв'язав той софізм і заперечив. Питали один в одного: "Хто той, що заперечив філософові?" Відповів Євнул, кажучи: "Або Бог, або Василій". І, впізнавши Василія, Євнул відпустив приятелів і учнів своїх, сам же сів із Василієм, і пробули три дні в бесіді один з одним, не ївши, питаючись один одного про філософію. Спитав-бо Євнул Василія: "Яка природа любомудрости (філософії)?" Він же відповів: "Єством любомудрости є пам'ять про смерть". Після цього говорили про світ, що хоч і солодкими є мирські слова, проте гіркий є вельми світ для того, хто тримається за нього пристрасно. Й иншою є слава тілесна, инша ж — єства безтілесного. Й ані неможливо є, щоб хтось обома славами разом насолоджувався: ніхто ж бо не може двом панам служити.
Коли це Василій сказав, закричав Євнул: "О Василіє небо-явленний, через тебе увірував в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця всього, і воскресіння мертвих очікую і життя будучого віку! Амінь. Це ж є знак моєї до Бога віри. Усе, що маю, у твої передаю руки, і решту життя свого часу з тобою буду, і народження від Води і Духа бажаю". Сказав же Василій: "Благословен Бог наш віднині і довіку, що осяяв світлом істини розум твій, о Євнуле! І від великого тебе блуду привів у пізнання милосердя Свого. Коли ж зі мною, як же кажеш, перебувати хочеш, скажу тобі, яким чином про спасіння наше потурбуємося, із сітей тутешнього життя визволимося. Продамо всі маєтки, що в нас є, і роздамо бідним. Самі ж підемо до святого града побачити ті чуда, що там є, і до Бога дерзновення там здобудемо". І так все добре для потребуючих витративши і купивши білий, як до святого хрещення, одяг, пішли в Єрусалим, і багатьох по дорозі до істинної віри навертали. Коли ж прийшли в Антіохію, увійшли в одну гостиницю. Син же господаря, Філоксен, сидів перед дверима у скорботі великій: був же він учнем Ліванія-софіста, від нього ж узяв якісь вірші Гомерові, що перекласти їх на риторську мову не міг, і, розгублений, сумував вельми. Його ж засмученим бачивши, Василій спитав: "Чому понурий ти, о юначе?" Філоксен же каже: "Якщо і явлю тобі причину суму мого, то яка мені від тебе в цьому буде користь?" Коли ж Василій наполягав і обіцяв, що немарним це буде, якщо відкриє йому, розповів хлопець і про софіста, і про вірші, і що те є причиною суму його, бо не знає, як вірші ті перекласти зрозуміло. Василій же, взявши вірші, почав тлумачити їх, перекладаючи мовою простою до трьох речень. Це взявши, юнак радів, пішов зранку до Ліванія, учителя свого, несучи йому той віршів переклад. Той же, прочитавши, здивувався і сказав: "Так мені з Божого промислу, що нема нікого, щоб хтось із нинішніх мудреців таке тлумачення сказав. Хто-бо тобі написав це, Філоксоне?" Хлопець же сказав: "Є один подорожній в домі моєму, що витлумачив те швидко и легко". Ліваній же зразу із поспіхом подався до гостиниці, щоб подорожнього того побачити. Побачивши ж Василія і Євнула, здивувався несподіваному їхньому приходові й тішився ними. Просив їх, щоб прийшли і перебували в домі його. Коли ж вони прийшли, запропонував Ліваній трапезу із багатьох страв. Вони ж, за звичаєм своїм, трохи хліба лише і води в міру скуштувавши, дякували всіх благ подателеві Богові. Почав же Ліваній ставити їм питання софістичні, вони ж йому супроти викладали віри слово. Ліваній же, слів силу пізнавши, сказав, що ще не прийшов час такого торгу. Якщо ж промисел Божий звелить, то хто противитися зможе. "Багато дарів у мене отримаєш, о Василію, якщо таке учням моїм розповісти на користь не відмовишся". Скоро ж, коли учні Ліванієві були зібрані, почав Василій учити їх, щоб мали чистоту душевну, безпристрасність тілесну, ходу покірну, голос поміркований, слово благочинне, їжу і пиття помірне. При старших — мовчання, при мудріших — увагу, начальним — підпорядкування, до рівних собі й до менших — любов нелицемірну. Від злих, і пристрасних, і тих, що тіло люблять, відлучатися, мало говорити, а більше роздумувати, небезрозсудним бути у слові, не бути надмірним у бесіді. Несмілим бути до сміху, соромливістю прикрашатися, з жінками нечистими не бесідувати, долі погляд тримати, вгору ж душу. Втікати від суперечок, учительського сану не шукати, честь світу цього мати за ніщо. Коли ж хто добре щось на користь иншим зробить, від Бога віддяки хай чекає і вічної винагороди від Христа Ісуса, Господа нашого. Це сказав Василій до Ліванієвих учнів, і вони не без здивування багато послухали, тоді знову з Євнулом до дороги взявся.
Коли ж у Єрусалим прийшли, усі місця святі вірою і любов'ю обійшли і на них Богові, що над усім є, поклонилися. Відкрили себе єпископові града того, на ім'я Максимін, і просили його, щоб охрестив їх у Йордані. Єпископ же, бачивши їх сповненими віри, зробив за проханням їхнім. Узявши клир свій, пішов із Василієм і Євнулом до Йордану. Було ж так: коли стали на березі, впав Василій на землю, зі сльозами і зойком помолився до Бога, щоб було якесь віри його знамення. Трепетний-бо, вставши, скинув ризи свої, з ними ж і старого склав чоловіка й увійшов у воду, молячись. Коли ж приступив святитель хрестити його, тут блискавка вогненна на них зійшла і Голуб, з блискавки тої вийшовши, зійшов у Йордан і, сколотивши воду, злетів на небо. Ті, що стояли на березі, бачили те, затрепетали й прославили Бога. Коли ж був Василій хрещений, вийшов із води, його ж любові до Бога дивувався єпископ, у Христового Воскресення одяг одягнув його і молився. Хрестив же і Євнула. І помазав їх миром, і причастив Божественних дарів. Коли ж повернулися у святий град, перебули в ньому рік один. Після цього пішли в Антіохію перебувала і про їжу для них думала — вона була вдовою і всі старання мала, щоб угодити Богові. Коли час покликав, виведені були обидва, Василій і Григорій, із пустелі, переконані потребою Церкви святої, яку єретики тоді бентежили. Григорія-бо на допомогу благочестивим батько його, Григорій, взяв до себе в Назіянз-град: сам він старий був і не міг вже сильно з вовками боротися. Василія ж Євсевій, архиєпископ Кесарійський, листом своїм з ним примирившись, впросив, щоб повернувся до нього й допоміг Церкві, побореній аріянами. Таку-бо Василій блаженний нужду Церкви святої бачивши й воліючи спільну потребу і користь понад пустельне життя, покинув усамітнення і прийшов у Кесарію, де ж багато потрудився, і словами, і писаннями очищаючи правовір'я від єресі. Тоді архиєпископ Євсевій переставився, на руках Василієвих передавши дух свій Богові, а після нього, дією Святого Духа, Василій Великий, хоч не хотів, на престол возведений і освячений був багатьма єпископами, серед них же був і старий Григорій, батько Назіянзинів, він, хоч немічний був і перетруджений старістю, звелів допровадити себе в Кесарію, аби переконати Василія на архиєпископство, щоб аріяни когось зі своїх не возвели на престол той. И управляв Василій добре Христовою Церквою. Брата ж свого по плоті Петра в пресвітери освятив, щоб помагав йому в церковних справах. Потім же єпископом Севастії, града, його поставив. У той же час і мати їхня, блаженна Емілія, до Господа відійшла, років більше дев'яноста проживши, що мала і другого сина, Григорія, єпископа Ниського, і того, що ми згадували, Петра, доньку ж Мокрину, дівчину первородну, й инших дітей, у великих чеснотах вихованих.
За якийсь час блаженний Василій просив у Бога, щоб подалася йому благодать премудрости і розуму, аби своїми власними словами могти відправляти Безкровну Службу і щоб зійшов на нього Дух Святий. По шести ж днях став наче сам не в собі, у день сьомий зійшов на нього Дух Святий, і почав літургісати і здійснював щодня Безкровні Жертви. Коли минув якийсь час, з вірою і молитвою великою почав писати своєю рукою святі служби таїнства. У ту ніч явився йому Господь у видінні з апостолами, чинячи передпокладення хліба і чаші на святому жертовнику. І, підбадьоривши Василія, сказав йому: "За твоїм проханням, хай сповняться уста твої похвали, щоб своїми власними словами приніс Безкровну Службу". Він же стояв трепетний, не міг поглянути очима на пресвітле Господнє явлення. Після видіння ж того пішов у святилище і, до святого вівтаря приступивши, почав говорити, разом же і писати грецькою на хартії таке: "Хай сповняться уста мої хваління, щоб заспівати славу Твою, Господи, Боже наш, що створив нас і привів у життя це". Та инші молитви Святої літургії. Після закінчення молитви підняв хліб, молячись ревно і кажучи: "Почуй, Господи Ісусе Христе, Боже наш, від святого мешкання Твого і від престолу слави Царства Твого і прийди, щоб освятити нас, вгорі з Отцем сидячи, і тут з нами невидимо перебувай. Сподоби державною Рукою преподати нам і через нас всім людям Святеє Святих". Коли святитель це відправляв, Євнул із найпершими клириками бачили Світло небесне, що осявало вівтар і святителя, і мужів якихось пресвітлих, що були в білих ризах й оточували великого того архиєрея. Те бачивши, налякані були вельми і впали на лиця свої, проливаючи сльози і славлячи Бога.
