БІБЛІОТЕКА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Іван Антонович КОЧЕРГА
1 8 8 1 —1 9 52
РАДЯНСЬКА УКРАЇНСЬКА.ЛІ ТЕРАТУРА
ІВАН КОЧЕРГА
тш
ДРАМАТИЧНІ
ТВОРИ
НАУКОВА ДУМКА 1989
ББК 84Ук7—6 К75
Представлены драматические произведения выдающегося украинского советского писателя Ивана Кочерги «Алмазный жернов», «Свадьба Свички», «Мастера времени», «Ярослав Мудрый» и др.
РЕДАКЦІЙНА
КОЛЕГІЯ
I. О. Дзеверін (голова)
О. Т. Гончар Ю. Е. Григор’єв (секретар)
B. Г. Дончик
М. Г. Жулинський (заступник голови)
П. А. Загребельний
C. Д. Зубков Є. П. Кирилюк О. В. Мишанич
Л. М. Новиченко Д. В. Павличко Ф. П. Погребенник В. М. Русанівський О. В. Шпильова М. Т. Яценко (заступник голови)
Упорядкування і примітки
В. С. БРЮХОВЕЦЬКОГО М. М. ОСТРИКА
Вступна стаття В: С. БРЮХОВЕЦЬКОГО
Редактор тому
О. В. ШПИЛЬОВА
Редакція художньої літератури
„ 4702590200-017 К-а д о о і ІПЛ\ ао передплатне
( © Видавництво «Наукова думка», 1989
I5ВN 5-12-009284-5 Упорядкування, примітки, передмова.
Зміст «вічних Істин» у мистецтві відкривається лише на непроторених, не звіданих до того шляхах осягнення сенсу людського буття. Як пізнати владу любові й смерті, владу часу й простору, владу обов’язку й права? Скільки видатних талантів бралося відслонити (бодай для себе особисто) завісу цих завжди актуальних для людини питань! Та нові покоління митців щораз через сумніви й шукання, біль і прозрівання приходять до свого» особистісного художнього осмислення таких неоднозначних і суперечливих категорій. Треба мати неабияку творчу мужність, бути переконаним у проникливості свого погляду на світ, а крім того, відчувати внутрішню схильність до філософічності мислення у мистецтві, щоб знову й знову здійснювати нелегке сходження до пізнання сутностей, уже не раз багатьма поперед-пиками з’ясовуваних.
До таких митців і належить Іван Антонович Кочерга, один із фундаторів української радянської драматургії. Від перших п’єс, написаних російською мовою ще в дореволюційний час, до своїх найзначніших творів — «Алмазне жорно», «Свіччине весілля», «Майстри часу»— він ішов складним шляхом пізнання сенсу буття, заглиблення в непрості істини епохи грандіозних зрушень у суспільному житті країни, в свідомості кожної людини. Його пошуки не завжди приносили беззастережний успіх, але коли митцеві вдавалося віднаходити нерв проблем, що хвилювали сучасників, література збагачувалася видатним твором. А це, в свою чергу, розширяло духовні обшири цілої культури, наповнюючи її зміст новими ідеями і формами.
Від романтизованого пошуку казки-мрії в плині не пізнаваного людиною часу він прийшов до усвідомлення й художнього осмислення проблеми влади людини над Часом і Простором,— до цього веде не просто споглядання, навіть заглиблено-проникливе, а активна перетворювальна дія, в якій і виявляється духовна спроможність людини. Від майже побожно захопленого схиляння перед світлими рисами Ьошо заріепз, перед її нібито іманентно сущою спрагою жити найчистішими почуттями й думками письменник, не розтративши віри у незмірний вплив на суспільство Поезії і Добра, а навпаки, ще більше утвердившись у ній, зрозумів і показав нерозривне переплетення їх із прозою буття, навіть із злом. А таке досягається тільки через болісні творчі шукання. їх напруження у світосприйнятті, світоосмисленні драматурга ніколи не згладжувалося до якогось середнього рівня. Навіть у своїх ранніх творах, позначених почасти відсторонено-абстрактним розмірковуванням над проблемою краси й гармонії життя, Іван Кочерга не вдовольнявся констатацією фіксованих ідей, а намагався вивірити їх рухом протилежної ідеї, ідеї неспокою, невдоволення буттям. Не випадково уже в його першій п’єсі з’являється таємничий, багато в чому й сьогодні неясний образ напівдуха Карфункеля, який потім не даватиме спокою письменнику Іце впродовж багатьох років. Через зіткнення таких різних начал у динаміці світової гармонії і нагромаджував свої художні ідеї митець. Зрілий Іван Кочерга цілком усвідомлював утопічність своїх ранніх поглядів на життя, що нібито може принести людині радість лише в тихій пристані відсторонення від «злоби дня» і соціальних пристрастей. Настільки переосмислити свої уявлення здатний лише мужній і мудрий талант.
При всій м’якості й. вразливості характеру Іван Кочерга був письменником твердої вдачі, непоступливо вірив у плідність власних творчих пошуків, і якщо міняв погляди, то не під впливом кон’юнктурних коливань терезів часу, а внаслідок глибоких і часто тривожних роздумів над суттю проблем, які ставила непроста доба пореволюційних десятиліть. А це була епоха рецо,-люційного перетворення світу. Саме Велика Жовтнева соціалістична революція відкрила драматургові перспективи справді творчого, а не умоглядного осягнення тих «вічних істин», які молодому Іванові Кочерзі вважалися мало не абстрактно застиглими й універсальними. Революція, бурею ввірвавшись у сталий і визначений світ роздумів і уподобань тридцятишестилітнього провінційного літератора, спонукала до перегляду багатьох мистецьких і світоглядних постулатів.
Сьогодні ім’я Івана Кочерги справедливо називаємо поряд із іменами найвидатніших митців не тільки України, а й усього Радянського Союзу. Його п’єса «Майстри часу» ставилася й у кількох зарубіжних театрах.
Творам драматурга притаманні напруга внутрішньої інтелектуальної дії, гострота й стрімкість розгалуженого сюжету, потяг до екстремально усклад^ неиих ситуацій, які дозволяють виявити сутність різноманітних характерів. Іноді ці міцно збудовані сюжети розгортаються або на тлі романтично забарвленої казки, або ж органічно поєднуються з веселим водевілем чи феєрією, насиченою карколомними, за збігом обставин, подіями. Іван Кочерга впродовж усього життя залишався вірним вистражданому драматургічному кредо: «Коли для всебічного розвитку живої людини треба забезпечити її простором, часом і головними умовами існування, то для героя драматичного твору треба, навпаки, створити найбільш несприятливі умови, обмежити його і в просторі, і в часі, бо лише тоді він найяскравіше розкриє свій характер і, головне, змушений буде взяти те чи те рішення, що й становить, до речі, основну пружину кожної драматичної дії»1. Та, звісно, значення Івана Кочерги як митця вимірюється не стільки сталістю мого естетичної концепції скільки глибиною ідейного проникнення в дійсність, загалом — місткістю художніх ідей.
У багатій на жанрове розмаїття (драматичні поеми, філософська поема, Історична драма і комедія, проблемна драма, драма^казка, п’єса-феєрія, водевіль, «агітки») художній спадщині Івана Кочерги можна простежити, як у різних творах трансформувалася — правда, з неоднаковою мірою успіху — невна улюблена ідея автора, як вона увираЗнюваларя й набирала соціальної, глибини, визначеності та переконливості. Образи Івана Свічки та Меланки, Ярослава Мудрого та Миколи Коснятина, Василя Хмарного та Стесі, Лідії Званцевої та Леся Юркевича, зрештою, судді Дубровського та духа
і дзигармейстра Карфункеля, як і багато інших, відбивають і доносять нам стан напруженого пошуку драматургом людського в людині. Коли охопити узагальнюючим поглядом галерею десятків персонажів, через вчинки й думки яких виражав і формував своє ідейне кредо митець, ми збагнемо, що це під силу тільки людині з винятково багатим духовним світом. Адже, як справедливо зазначив сам Іван Кочерга, «кожен драматург, кожен щирий пись* мснник, коли він пише твір, ріже на кілька частин свою індивідуальність і віддає потроху власної крові кожному з своїх героїв, навіть негативним» 2.
Відтак стає зрозумілим, що віддавання через художній образ частини «власної крові» читачеві або глядачеві щораз підвищує потужність творчого потенціалу митця. Але все це відбувається лише за умови постійного напруження мислі й почуття.
* *
Народився Іван Антонович Кочерга 6 жовтня 1881 р. в містечку Носівка на Чернігівщині в родині зал-ізничного службовця. До десятилітнього віку майбутній драматург їздив з батьками по невеличких залізничних станціях Російської імперії, ніде не зупиняючись на постійне проживання. Це було пов’язано зі специфікою роботи батька, Антона Петровича Кочерги, який тільки 1891 р. дістав нарешті постійну роботу в Чернігові й придбав будиночок на тихій вуличці міста (до речі, майже по сусідству з відомим уже тоді українським письменником Михайлом Коцюбинським). Обставини дитинства складалися так, що Іван не мав друзів серед однолітків, а жив переважно в світі книжок, разом з літературними героями, мріючи про щось незвідане й загадкове, спілкуючись з ними та з матір’ю, яка оточила сина лагідним піклуванням та турботливою увагою. Реальне життя існувало десь за межами подвір’я, зате в домі життя було інтенсивнішим, цікавішим і-чистішим. Уже в ранньому віці, свідчить Є. Старинкевич, прийшло захоплення театром: «Драматургія і театр вабили Івана Кочергу з дитячих років: як гетевський Вільгельм Мейстер, що бавився в дитинстві ляльковим театром, Кочерга, ще бувши хлопчиком, споруджував безліч театральних макетів і розігрував за допомогою паперових фігурок п’єси, бачені в справжньому театрі»3.
