A rock through a window never comes with a kiss.
Blue Oyster Cult, “Madness to the Method”[1]
Робін Еллакотт мала двадцять шість років і вже рік була заручена. Весілля мало відбутися три місяці тому, але через наглу смерть майбутньої свекрухи церемонію довелося відкласти. За три місяці, що минули з часу запланованого, але не зіграного весілля сталося багато чого. Чи ладнали б вони з Метью краще, якби обмінялися обітницями? Чи сварилися б менше, якби під сапфіровою заруч-ною каблучкою (що стала наче завелика для пальця Робін) виблискувала б золота смужка обручки?
Пробираючись понеділковим ранком крізь хаос дорожніх робіт на Тоттенгем-Корт-роуд, Робін подумки проживала вчорашню сварку. Зерно розладу було посіяно ще до того, як вони з Метью пішли на регбі. Здається, сварки трапляються після кожної зустрічі з Сарою Шедлок і її бойфрендом Томом, і Робін сказала про це, коли сварка, що назріла ще на матчі, протривала до пізньої ночі.
— To Capa все перекуйовдила, хіба ти не чув? Боже! То вона повсякчас питала й питала про нього, я навіть не збиралася...
Безупинні дорожні роботи на Тоттенгем-Корт-роуд ставали на шляху в Робін, відколи вона почала працювати в детективній агенції на Денмарк-стріт. Настрій ще погіршився, коли вона перечепилася через великий шмат бруківки; Робін мало не впала і лише за кілька кроків відновила рівновагу. Чоловіки в касках і флуоресцентних куртках у розломі посеред дороги відреагували вовчим свистом і брудними коментарями. Робін, уся червона, відкинула з обличчя довгі пасма рудувато-білявого волосся і проігнорувала їх. Думки все поверталися до Сари Шедлок і її настирливих підступних розпитувань про шефа Робін.
— Він такий дивно привабливий, правда ж? Якийсь ніби пошарпаний, але мені таке до вподоби. А не на фото він теж сексуальний? Кремезний чоловік, так?
Робін, яка намагалася відповідати холодно й байдуже, бачила, як Метью зціпив зуби.
— І ви в офісі тільки вдвох? Що, правда? І більше нікого?
«От стерво,— подумала Робін, чия доброзичливість на Сару Шедлок ніколи не поширювалася.— Чудово знала, що робить».
— А це правда, що він має медаль за Афганістан? Правда? Ого, він ще й герой війни!
Робін робила все можливе, щоб заткнути той одноосібний фонтан компліментів на адресу Корморана Страйка, але марно; під кінець матчу Метью вже тримався з нареченою дуже прохолодно. Та попри це незадоволення, він теревенив і жартував із Сарою на зворотному шляху з Вікаредж-роуд, а Том, якого Робін уважала нудним і недоумкуватим, сміявся, не помічаючи жодного підводного каміння.
Пішоходи, що й собі намагалися обійти окопи серед дороги, штовхали Робін. Нарешті вона дісталася протилежного боку вулиці й пройшла під тінню бетонного моноліту «Сентер-Пойнту». І розсердилася, пригадавши, що сказав їй Метью, коли опівночі сварка спалахнула з новою силою.
— От ніяк не можна було не говорити про нього, га? Я все чув, ви з Сарою...
— Я не починала про нього розмови, ти що — не чув? То все вона...
Але Метью почав її передражнювати — голосом, яким імітував усіх жінок, безликим і дурнуватим:
— «Ой, у нього таке гарне волосся...»
— Боже, та це вже параноя! — закричала Робін.— То Сара! І вона говорила про чортову чуприну Жака Бургера на полі, не про Корморана, а я тільки сказала...
— «Не про Корморана»,— паскудно пропищав у відповідь Метью. Звертаючи на Денмарк-стріт, Робін бісилася так само сильно, як і вісім годин тому, коли вибігла зі спальні та вляглася на дивані.
Сара Шедлок, проклята Сара Шедлок, яка вчилася з Метью в університеті й зі шкури пнулася, щоб розлучити його з Робін,— вона ж бо лишилася тоді в Йоркширі... Якби Робін мала певність, що ніколи більше не побачить Сару, то зраділа б, але Сара прийде на їхнє весілля у липні й, понад сумнів, далі паскудитиме їхній шлюб, а колись ще вигадає, як через Робін просочитися до неї в офіс — якщо, звісно, її інтерес до Страйка справжній, а не просто спосіб посіяти чвари між Робін і Метью...
«Не буду я її знайомити з Кормораном»,— зі злістю подумала Робін, підходячи до кур’єра, який чекав під дверима. В одній руці, обтягнутій рукавичкою, він тримав планшет, у другій — довгастий прямокутний пакунок.
— Це для Еллакотт? — спитала Робін, підійшовши ближче. Вона чекала на одноразові фотоапарати в картонних упаковках кольору слонової кістки — на весілля. Робочий графік став настільки нерегульованим, що простіше було замовляти все до офісу, ніж додому.
Кур’єр кивнув і простягнув їй планшет, не знімаючи мотоциклетного шолома. Робін зітхнула і взяла пакунок — той виявився
значно важчим, ніж вона очікувала; відчуття було таке, ніби всередині совається один великий предмет.
— Дякую,— сказала вона, але кур’єр мовчки відвернувся й сів на свій мотоцикл. Заходячи в будівлю, Робін почула, як він від’їжджає.
Вона рушила нагору лункими металевими сходами, що вилися навколо зламаного ліфта; підбори клацали по металу. Коли відчиняла двері, сяйнуло скло з темними обрисами літер: «К. Б. Страйк, приватний детектив».
Робін навмисно прийшла рано. Справ було дуже багато, і треба було попрацювати з паперами, перш ніж вирушити на стеження за юною російською стриптизеркою. За важкими кроками над головою Робін визначила, що Страйк ще нагорі, у своїй квартирі на поверх вище.
Робін поклала пакунок на стіл, зняла й повісила плащ на гачок біля дверей, поруч повісила сумку; ввімкнула світло, наповнила й увімкнула електрочайник, тоді потягнулася по ніж для листів на столі. Згадавши, як Метью тупо відмовився вірити, що йшлося про кучеряву гриву регбіста Жака Бурґера, а не про коротку, пружно-жорстку чуприну Страйка, Робін зі злістю вдарила лезом по коробці, розрізала її, розтягнула краї.
