АКАДЕМІЯ

НАУК

УКРАЇНСЬКОЇ

РСР

ВИДАВНИЦТВО

«НАУКОВА

ДУМКА»

ЛЕСЯ

УКРАЇНКА

ЗІБРАННЯ ТВОРІВ У ДВАНАДЦЯТИ ТОМАХ

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

ЗІБРАННЯ ТВОРІВ У ДВАНАДЦЯТИ ТОМАХ

ВИДАВНИЦТВО

«НАУКОВА

ДУМКА»

в

Посилала мене мати Зеленого жита жати,

А я жита не жала,

В борозенці лежала. Борозенка маленька —

Не помістимося,

Тепер нічка маленька —

Не награємося.

7

— Ой ти, гарний Семене, Ходи сядь коло мене,

І кожух в мене є,

Сватай мене, Семене.

— Ой що мені по кожусі, Коли дівча не до душі, Нехай буде в їдній льолі, Аби дівча до сподоби.

8

Ой горе, моя мати,

За телятками йду,

А ще буде гірше горе,

Як теляток не знайду.

9

Ой хоць мене, мамцю, бий, Ой хоць мене і забий,

А я піду до сусіда,— Гарний хлопець молодий. Таки буду ходити,

Таки буду любити,

Хоч що хочте робіте,

Не можете одбити.

10

А я хату мету,

Там козак на меду,

А в козака чорні гочі,

Я козака люблю.

Козаче, козаче,

Козаче Васильку,

Купи мені намистечко На білую шийку.

[Козаче, козаче],

Козаче Павлусю,

Купи мені перстеника На білую руцю.

11

Ой мати, зотни шию,

Я любитим, поки жию.

Як закопаєш в яму,

Я любити перестану.

* 12

Ой мамуню моя рідна,

Тебе люблять, а я бідна,

Тебе люблять, обіймають,— Мене сльози обливають.

13

Точу горох, ще й точиться, Люблю Гриця, ще й хочеться, Точу горох, розсипаю,

Люблю Гриця, ще й хочеться \

14

Ой ти не ходи, куди я ходжу,

Я тобі стежейку перегороджу, Ой ти не люби, кого я люблю, Я тобі голову каменем проб’ю.

1 Треба, очевидно, «кохаю».— Ред 69

Катерина а Василь Сварилися за кисіль, Катерина Василю Не давала кисілю.

16

Ой танець — не робота, Як не вміти,— соромота.

17

Ой гуляла дівчинойка, Ой гуляла вельми, Зачиняла гуляннячко Дубовими дверми.

Ой гуляла, фі гуляла,

Її мати не впиняла, Упинили малі діти, Мусить вдома сидіти.

18

Ой сама я, сама, Чоловіка нема,

А свекрухи не боюся,

Бо не мати моя.

А свекруха — лепетуха, Зеленая лебеда,

Куди піду — не загину, Бо сама я молода.

А свекруха — лепетуха, Йде до коршми пити,

А я мушу, молоденька, Удома робити.

19

Ой казали люди,

Що я упилася,

А я свому миленькому Гилява вдалася.

Ой казали [люди],

Що я не хороша,

А я собі, молодейка,

Як червона рожа.

20

— Чи бачиш ти, чоловіче, Яка я:

Од неділі до неділі П’яна я.

Чи бачиш ти, чоловіче,

Як я п’ю,

Чи будеш ти жалувати, Як я вмру?

— Ой не буду, моя мила, Не буду,

Вже ж такої п’яничейки Не знайду.

21

Козачейку Мельку, (2) Коли любиш чорні гочі.— Люби мене всейку.

22

На татарській горі —

Там татарочки,

Там Марися а їванко В їдній парочці.

23

На татарській горі Кури кудкудачуть, Женітеся, парубочки,

Бо дівчата плачуть.

— Кукуріку, півнику, на току, Чекай мене, дівчино, до року.

— Хіба ж би я розуму не мала, Щоб я тебе до року чекала.

25

Чи я тобі не казала,

Як телята заганяла:

— Прийди, прийди под комору, Я з тобою поговору.

Чи я тобі не казала,

На порозі ставши:

— Не їдь, не їдь у дорогу, Нехай їде старший?

Чи я тобі не казала,

Моє серденятко:

— Не їдь, не їдь у дорогу, Нехай їде батько!

26

Ой наш ячмінь зеленейкий,

Наш музика молодейкий.

Ой наш ячмінь зеленіє,

Наш музика молодіє.

Ой наш ячмінь поспіває,

Наш музика добре грає,

Що заграє,— прогуляє,

Прийде додом,— жінку лає.

Що заграє,— то проп’є,

Прийде додом,— жінку б’є.

Що в неділю заграв,—

В понеділок прогуляв,

А в вівторок оглядівся:

— Кіб що добре, то б наївся.

На бережку ножки мила, Там козака полюбила.

— Ножки ж мої білейкії, Кому ж ви — те милейкії? Чи попові, чи дякові,

Ой чи тому козакові?

Ой чи тому козаку,

Що шабелька при боку? Ой чи тії нетязі,

Що в сірії серм’язі?

Ой той мені сподобався — Гузирями защипався. Кучерява голова,

Люблю його, та й нема.

28

Паничику, паничику, Паничику милий, Камізелька зеленейка,

Йа сам чорнобривий.

29

Коло гаю походжаю,

В гаю не буваю,

А я свою дівчинойку По голосу знаю.

Ой як вона заговорить,

Як у дзвін задзвонить,

Ой як вона заспіває,

Село розлягає,

Ой як вона засміється, Душа радується.

30

Чиї пчоли по діброві,

Мої по цвіточку,

Ой хто любить далекую,

А я сусідочку.

Що до теї, далекої,

Треба коні швидкі,

А до cel, близенької,

Перелази низькі.

Що у теї, далекої,

Воли та корови і т. д.

Брови на шнурочку.

Кіб не гори високії Та не перелази,

То бігав би до дівчини На день по три рази.

31

Коли любиш, люби дуже,

А не любиш, не жартуй же, Не завдавай серцю туги,

Як не візьмеш, візьме другий.

32

Ой тупну я не помалу Та пошию штани з валу,

Як виткала, то й пошила,

На милого наложила:

— Сиди, милий, у кутку,

Поки штани обітку,

Учепися за шию,

Поки штанп дошию.

33

Ой вийду я з-за гори,—

Там телята заревли:

— Ану, ану, телятойки,

Бо ще вдома не були!

34

Ой вийду я з-за гори,—

Там телята пасуться,

Гарний хлопець завертає,

Аж кучері трясуться.

Сторінка автографа Лесі Українки із зошита колодяженських записів

Чи бачиш ти, Наталко,

Як танцює Михалко,—

За бочейки береться,

Аж чуприна трясеться.

36

Сороки, ворони —

То хочуть летіти,

А Павлусьо а Гантося — То ріднії діти.

37

У Павлуся чорні штани,— Диб, диб на село,

А в Гантосі чорні гочі,— Кив, морг на його.

38

Ой то мені догодило,

Що прядиво не вродило,— Не вкурюся, не впилюся І пороху не нап’юся.

39

Чи ти бачив, чп ти чув,

А хто в мене вночі був? Були в мене уночі Хорошії паничі.

40

Катерина винна,

Що перина зимна?

Яку мати дала,

Таку доня брала.

Коло гаю походжаю,

Коло ліщиноньки,

Чи хто бачив, чи не бачив Мої дівчиноньки.

Чи хто бачив, чи не бачив, Нічого питати,

Сідай, сідай на коника Та й поїдь шукати.

Що вже ходив, то вже ходив, То вже доходився,

Коли б мені кінь вороний,

То б я оженився.

Коли б мені кінь вороний,

Я сідельце маю,

Поїхав би на Вкраїну,

Там дівчину знаю.

Одну маю на Вкраїні,

Другу на Волині,

Розкраяли мені серце На дві половині.

Котру ж бо я вірне люблю,

Не скажу нікому,

Бо то люди порозносять,

Як вітер солому.

42

Ой шуміла ліщинойка,

Як я пізно їхав,

Ой плакала дівчинойка,

Що я не заїхав.

Ой не шуми, ліщинойко,

В зеленому гаю,

Не плач, не плач, дівчинойко, Я ж тебе кохаю.

43

Погоріли болота,

Зосталися купи,

Женітеся, парубойки,

Аби не рекрути. Женітеся, парубойки, Слава богу буде,

Беріть сестри за жінки, Густіша кров буде.

44

Широкії шаровари Сліди замітають,

Три таляри у кишені,

І ті заважають.

Один таляр на танець, Другий на горілку,

А за третій куплю меду, Пошаную дівку.

45

— Ой на горі, на горі Криничейку рублять.

Ой щось мене, моя мати, Дівчата не люблять.

— Ой напийся, синочку,

З криниці водиці,

Ой то будуть любити Дівки й молодиці.

46

А вже в мене ребер нема, Головка побита,

Унадився до дівчини,

Як веприк до жита.

47

Ой ти, тату, рубай дрова, Я буду ліщину,

Ой ти, тату, люби маму,

Я буду дівчину.

Ой ти, тату, рубай дрова, А я ліщинойку,

Ой ти, тату, люби маму, А я дівчинойку.

Тобі, тату, дивитися — Сіяти, горати,

Мені, тату, дивитися, Кого мені брати.

Тобі, тату, дивитися,

Де горана нивка,

Мені, тату, дивитися,

А де чорнобривка.

1

Та й наша пані не пишна,

До своїх женчиків та й вийшла Із білейкими ручками, (bis)

Із пшеничними пирожками, (bis) Із ясненькими свічками, (bis)

Із маленькими дітками,

Із чорнейкими точками.

ІПла наша пані через двір,

На ній суконька в дев’ять піл. Стала суконька сяніти,

Стала діброва горіти,

Стали дівоньки гасити. Склянками водицю носити.

— Гасіте, дівоньки, гасіте, Склянками водицю носіте.

2

Весело панові, весело,

Що ми й віночок несемо,

Ой а ще буде веселій,

Як положимо на столі. Застилайте столи обруси, Щоб наш віночок не струсив, Бо як наш віночок іструсіпь, Все подвір’я іскрасить.

Не жалуйте, пане, жеребця, їдьте по горілку для женця.

Леся Українка і Ольга Кобплянська. Фото 1901

Варвара Йосипівна Дмитрук, від якої Леся Українка записувала пісні. Фото. 1953

з

— Гочиняй, панойку, ворота, Несемо віночок з золота,

Ой не з золота — із жита,

Суди вам. боже пожити.

Ой здоров, панойку, поживай,

ІІа той рік ще й більше насівай.

— Здорові, женчики, гуляли,

Щоб на те літечко дождали.

— Дзінькуємо пану за привіт,

Щоб ви-те були зо сто літ,

Що до нас хороше привітав,

Ой як сам господь з неба приказав.

4

Одчиняй, панойку, кватиру, Подивітеся на ниву,

Кілько в небі зорочок,

Тілько на полі копочок;

На небі зорочок не злічити,

На полі копочок не звозити.

Ой наш панойко рано встав,

Багато женчиків назбирав,

Вижали житечко в троє стай.

Ой чужії пани ліниві,

Бо стоїть житечко на ниві.

Йа чужії пани — недбайло,

То захопить житечко Михайло. Дожинали житечка з зорою, Поживай, панойку, з жоною,

Ой із зорою, з зірками,

Поживай, панойку, з дітками.

5

Бо наш панойку коханий,

Под ним коничок Й убраний,

П убрали його дівочкп У золотії квіточки.

То й він по полю виїжджає,

До двору женчики збирає:

— До двору, женчики, до двору,

Годі вже гуляти по полю.

— Ой ми, паночку, не гуляли,

Густе житечко зжинали, (bis) Дівочкам на віночок давали.

У чистому полі садочок,

Плели дівочки віночок,

Плівши віночок, заснули,

Приїхав панич,— не чули.

На воронім 10 конику вигукнув,

Три червінчики й викинув:

— Нате вам, дівойки, за вінок,

А вам, молодиці, на танок,

Ой ви-те, дівойки, співайте,

Ви-те, молодиці, гуляйте.

(З

Ой ясно, ясно, де ясний місяць сходить,

А ще там ясній, де наш панойко ходить. Ой наш панойко коло женчиків ходить,

В своїх ручейках золотий кубок носить, Своїх женчиків на горілойку просить:

— Пийте, женчики, йа горілойку цюю,

А я ввечері другої наготую.

Пийте, женчики, йа горілойку пийте,

Ой оно моїх кубочків не побийте.

Мої й кубочки срібнії й золотії,

Мої й женчики хороші й молодії.

Ой ясно, ясно, де ясна зірка сходить,

Ой а ще ясній, де наша пані ходить, і т. д.

7

Ой наш господар бардзо рад,

Що на полі є виноград,

То не виноград,— то женці Йа все дівойки-молодці,

Хорошая дівойка у вінці.

Котився віночок по полю, Просився женчиків в стодолю:

— Візьміте з собою,

Ой занесіте в стодолю, (bis) Положіте мене в сторону,

Нехай я в стодолі погощу,

Поки знов на ниву прилечу. Нехай я спочину годину,

Бо я зараз вийду на ниву.

Вже я на полі набувся,

Буйпого вітройку начувся, Дрібного дощику напився,

На хороші женчики надивився.

9

Маяло житечко, маяло,

Поки па полі стояло,

Як буде житечко в стодолі,

Вже не буде маяти на полі.

Йа тепер житечко у копі,

Нам горілойка на столі.

Нам горілойка немила,—

Широка нивойка втомила.

Ой заріж, панойку, качура,

Щоб була женчикам вечера.

Ой заріж, панойку, гиндика,

Щоб була женчикам музика.

Я вашой вечері не хочу,

Найміте нам музики охочі, Найміте нам музики з Олики, Найміте нам цимбали з Варшави, Щоб ми, молодейкі, гуляли.

10

Йдіте, дівойки, в долину По червоную калину,

Наламаємо квіточок Та й обтичемо віночок.

Йдіте, дівойки, до рядка,

Котора здатна до вінка.

Котора не здатна под вінок,

То ту викиньте за рядок.

Ой а ти, паничу, уважай,

На которую накладай:

Не накладайте на стару,

Бо не буде в полі врожаю.

Позаторік несла старая,—

Вродилася метлиця самая.

А вторік несла молода,

То виросло житечко, як стіна.

11

Ой зелений явур, зелений,

У воротечках стоячий.

Ой наш паночко молодий,

У своєму дому сидячи.

У своєму дому сидячи,

Золоте перо держачи, (bis)

Білі листойтш пишучи.

Пишуть листойки, читає,

Своїх женчиків дожидає:

— Щось мої женці довго жнуть, Бізмаль \ мені віночок принесуть, (bis) До двору голосок подають.

12

Ой тоді панойко журився,

Як на нивойку дивився,

Йа тепер не буде журитись,

Як на копойки дивитись.

13

Широка нива сто кіп жита вродила, Женчики жали — дівойки з .молодцями. Ой гукну, гукну, нехай мати почує, Нехай женчикам вечеройку готує, Ізготувавши, столики застилає,

Своїх женчиків із поля дожидає:

— Принеси, боже, мої женчики з поля, Ой бо вже для їх вечеройка готова.

— Ой немила нам вечеройка, немила,

Бо натомила та широкая нива,

Ой не так нива, як високії гори,

А ще при тому широкії загони,

А ще й до того та й маленькеє жито,

А мені спину, як києм перебито.

14

Ой розогрався под козаченьком кінь,

кінь,

Ой забіг, забіг до дівчинойки на двір.

— Десь ти, козаче, поводойку не маєш, Що под собою коника не тримаєш.

Ой киб я знала йа которого полку,

То б я набрала на поводойку шовку.

Пуд гаєм, гаєм,— там козак траву косить, Йому дівчина білого 11 сина носить:

— Ой і на тобі, йа козачейку, сина,

Ти ж мене зрадив, тепер я не дівчина.

— Ой не я тебе, моя дівчино, зрадив, Той тебе зрадив, що з корчомки

провадив. Зрадило тебе ночноє постояння 12,

А ще до того тихеє розмовляння.

Вечірній постой до добра не доводить, Молоду дівчинойку з розумойку зводить.

15

Ой як я була в свеї матінки, свеї,

Сяло золото КОЛЯ КОСОЙІШ меї.

Ой як я пошла од свеї до чужеї,

Впало золото та й од косойки меї.

Ой як я була в свого батька дівкою,

То вмивалася мед-вином, горілкою.

Ой як я стала молода молодиця,

Не була на мні й холодная водиця.

Ой як я стала молода молодицею,— Перше сльозою, а посля — водицею.

Ой як я була в свого татойка росла,

Ой як у воротях та високая сосна.

Ой як же мене в мого батейка взято, Тую сосонку й у воротейках стято. Позаростали стежейки-дорожейки,

Де походили мої білі ножейки, Позаростали травою зеленою,

Де походила дівкою молодою.

Де походила, то не буду ходити,

Кого любила, то не буду любити.

16

Ой як я була йа сім літ удовою,

То я не чула своїх ніг під собою.

Ой як я пішла йа за лихого драба,

Ой то я стала йа за повроку баба.

Ой чи я тобі та й не казала, мати,

Ой було мене за вдовця не давати, Бо я вдовцеві не вмітим догодити,

Ой то він буде щогодинойки бити.

Ой дала мене моя матінка, дала,

Як конопельки в болотечко втоптала,

Як конопелькам у болотечку гнити,

Так мні, молодій, за нелюбойком жити.

17

— Ой і не літай, зозуленько, по ночі, Ой бо вибереш на лііцинойку й гочі.

— Ой як же мені, рябейкій, не літати, Всі голуби є, йа мого не видати, (bis) Малейкі дітки нікому годувати.

Ой і найду я дорожейку такую,

Що обмину я ліщинойку сухую, (bis) Таки я найду дружинойку вірную.

Кує зозуля при зеленій доброві,

Ой спить невістка у новейкій коморі.

— Устань, невістко, ой бодай ти не встала, Пожени воли, що й од батька нагнала.

— Не пожену тих, що од батька нагнала, Пожену я ті, що я тута застала.

— Десь тп, невістко, недавно приведяна, Ложки не миті, хатонька не метяна. Невістка встала та й стала хату мести, Матінка каже до плуга їсти нести.

— Ой де ж, мати, ой а той плужок горе?

— Ой горе, докю, под гаєм зеленейким, Один віл чорний, а другий половейкий, Погонач малий, плугатир — мій милейкий.

19

Ой полинь, соколю, по полю, Позбирай галойки до бору.

— До бору, галойки, до бору,

Ой годі жирувати по полю.

— Ой ми ж тутеки не жирували, Тільки з рожі квіточки зривали,

Йа дівочкам на вінок давали.

— Ой поїдь, паничу, по полю, Позбирай женчики додому.

— Додому, женчики, додому,

Годі-те гуляти по полю.

— Ой ми тутеки не гуляли,

Ми густеє житечко зжинали,

Великі снопочки в’язали,

Рядочком копочки ставляли.

20

Ой через село перепілка летіла,

Не дала мати, за кого я хотіла.

Ой я хотіла за війтового сина, ,

Щоб рочків зо два панщини не робила.

Ой не так зо два, ой хоч рочків зо

штири,

Ой а щоб ручки з ніжками одпочили. Розбився горщик з густою лемішкою, Госпідь відає, де буду невісткою —

Чи тому пану, що ходить у жупані,

Чи тій гетьмазі, що ходить у серм’язі.

Чи тому пану,— допоможи йа, боже,

А чи гетьмазі,— не суди, милий боже.

Ой заржи, заржи, сивий кошо, на росі, Кого я люблю, пізнаю по голосі.

— Чому, сину, не п’єш, чому не гулясш \ Відай, ти на серці тяжку тугу маєш.

ЗАПИСИ В СЕЛАХ ДОВГОПОЛЕ ТА БУРКУТ

— Ой маю ж я тугу, рідна моя ненько, Чогось мені тяжко, на серці сумненько, Відай же, забив я свого близенького,

Свого близенького, брата рідненького. Викочуйте, хлопці, вози кованії,

Запрягайте, хлопці, коні воронії.

Повеземо брата горбом, долиною,

Горбом, долиною на три дороженьки,

На три дороженьки, на битий гостинець, Викоплемо брату глибокую яму,

Висиплемо над ним високу могилу, Посадимо на ній червону калину.

Та прилетять пташки калиноньку їсти, Будуть вповідати про братчика вісти:

Ой не той ту лежить, що панщину робив, Тільки той ту лежить, що цісарю служив.

Ой гук, мати, гук,

Два жовняри йдуть, Щаслива їм тая дорожечка, Що вни нею йдуть.

*

Ой мала та Грапинючка два синочки рідні,

Та й она їх виряджала до самої Відні,

А із Відні до Кракова, з Кракова до Львова.

— Щоб мою Парасину ніхто не збитковав!

А та стара Грапинючка на то не вважала,

До сина, до Грапини, дрібний лист писала: (2)

— Вже си твоя Парасина геть воли

збувала, (2) Уже коні воронії геть попродавала, (2)

Уже вина йа вже пива розпечатувала, (2)

Уже слуги вірненькії геть повідганяла.

Ой єк прийшов пан Грапина до нової брами:

— Вийди, вийди, Парасино, втвори ми

брамочку!

Ой йа вийшла Парасина, ключима дзвеніла:

— А дзінь добрий, господарю, давно-м ті

виділа.

— Дотепер-сми, жінко, зважав,

ой тепер не зважу,

А тепер ті головочку одразу ізсаджу.

Та єк пішов пан Грапина до нової стані,— Стоять коні воронії поприсилувані;

Та єк пішов пан Грапина до нової бані,— Стоять пива, стоять вина попечатувані;

Пішов до нової кухнє, слуги навкруг сидє Та срібними ложечками вечероньку їде.

А єк пішов пан Грапина до нових покоїв,

А старая Грапинючка та й у кріслах сидить Та й маленьке Грапинятко на рученьках

держить.

— Дотепер си, мати, зважав, тепер си не

зважу,

Зсадив жінці головочку та й тобі ізсаджу.

* * *

Ой де б я із досадоньки пішла,

Ой де б я своє горе рознесла.

Ой гей піду з того горя в садочок,

Гей [ой] вирву, вирву я кленовий листочок. Ой гей на нему всю досадоньку спишу,

Ой відішлю я в славен город, у Москву.

Ой гей хто ж буде той листочок читати,

Ой гей той буде всю досадоньку знати. Перша досада — що чужая сторона,

Друга досада — що дружина [невірна], Третя досада — що дитина малая,

Четверта досада — що свекруха лихая. Четверта досада — що свекруха лихая, П’ята досада — кого люблю, та й нема.

Ой із гори та в долину І в луг по калину.

Любив козак дівчиноньку, Як мати дитину.

Любив єї, зрадив єї,

Я сам тоє знаю,

Хоць я єї одну зрадив, Проте дев’ять маю:

Одна миє, друга чеше, Третя обіймає,

Четвертая постіль стеле, П’ятая лягає;

Я з шостою в танець піду, З сьомою гуляю,

А з восьмою заручаюсь,

З дев’ятой вінчаюсь.

Не *

*

Під гай, коню, під гай, коню, Під гай зелененький! Од’їжджає на Вкраїну Козак молоденький.

Ой чи чули, сусідоньки,

Як кури запіли,

Як у мене кавалери Вечероньку їли...

* * Не

Іде господь дорогою,

Надибає дівку з водою, Надибає дівку з водою:

— Дай-ко, дівко, води пити, Злотні вуса покропити,

Злотні вуса покропити!

— Не дам пити, ба й не чиста, Нападало з клена листя.

Іде господь дорогою,

Надибає дівку з водою: (2)

— Дай-ко, дівко, води пити, Злотні вуса покропити. (2)

— Не дам пити, ба й не чиста, Купалася в ній пречиста.

— Брешеш, дівко, вода чиста, Вода чиста, ти — не чиста,

Сім-єсь хлопців породила, її одного-єсь не схрестила, (2) Та й усіх-єсь потопила.

Стала дівка сє лєкати. (2)

— Стій, дівко, не лєкайсє,

Пди до церкви, сповідайсє.

Лишень дівка приступила, їй сє земля розступила.

Стоїть камінь, ба й біленький, На нім писар молоденький,

Пише, пише, розписує,

Душку з тілом розлучує.

Душка з тіла вилетіла,

В райські двері собі сіла,

ДИТЯЧІ ГРИ, ПІСНІ Й КАЗКИ

ПЕРЕДМОВА

Всі оці дитячі гри, співи та казки зібрані серед народу на Волині, в Звягельському, Луцькому та Ковельському повітах; при записуванні задержана вимова, властива кожному з повітів. Матеріали сі, однак, не було записано від якоїсь одної людини з народу, вони збиралися довго в пам’яті моїй; мало не всі їх я знаю, як то кажуть, зроду, перейнявши їх ще дитиною від сільських дітей, а матеріали з Ковельщини мені трапилось не раз перевірити на місці пізніше.

Може, так споруджена, збірка ся і не задовольнить всіх вимог сучасної етнографії, та коли вона заохотить інших зробити щось ліпше, то праця, покладена на неї, не буде пропаща.

Вважаю собі за повинність застерегти, що всі мелодії, уміщені в сій збірці, д. Квітка записав змого голосу. Отже, приймаю відповідальність виключно на себе. Все, сказане тут про текст, відноситься в рівній мірі і до мелодій.

Лариса Косач

1

«ПУСКАЙТЕ НАС»

Діти стають так, що половина береться за руки, а друга половина так собі гуртом тримається і співає: Той гурт, що за руки побрався, одспівує:

2. Не пустимо, не пустимо, бо близько Дунай.

1. Пускайте нас, пускайте нас за гір 1 погуляти.

А ми мости

помостимо

за райський Дунай.

Незчеплений гурт співає:

3. А ми мости поломимо, сами собі поїдемо

за райський Дунай 13.

Та й силоміць прориваються крізь зчеплений гурт.

(с. Колодяжне, коло Ковля)

Треба завважити, що в с. Колодяжному діти, так само як і дорослі, намагаються співати якомога грубшим голосом, на цілу октаву нижче, ніж записано тут і далі в піснях з Колодяжного.

Варіанти: 1) Kolberg Oskar. Pokucie. Obraz etnograficz-ny. Lwow, 1883, tom I (№ 75, st. 175; № 86, st. 181; № 34, st. 186). 2) Милорадович. Народные обряды и песни Jly-бенского у. Полтавской губ. (Сборник Харьк. историко-филологич. общества, т. IX. Харьков, 1897), ст. 52 (Три варіанти). 3) Чубинский. Труды этнографическо-статисти-ческой экспедиции в западно-русский край. Том III, ст. 42 (Танок «Король»; той самий у Лисенка — Молодощі. Збірник танків та веснянок. Київ, 1875). 4) А. И. Рубец. Двести шестнадцать народных украинских напевов. Москва, 1882 (№ 29).

ГРА В «ЗАЛІЗНОГО КЛЮЧА»,

АБО У «ВОВКА»