Реклама полностью отключится, после прочтения нескольких страниц!



АКАДЕМІЯ

НАУК

УКРАЇНСЬКОЇ

РСР

ВИДАВНИЦТВО

«НАУКОВА

ДУМКА»

ЛЕСЯ

УКРАЇНКА

ЗІБРАННЯ ТВОРІВ У ДВАНАДЦЯТИ ТОМАХ

ЛЕСЯ УКРАЇНКА


ЗІБРАННЯ ТВОРІВ У ДВАНАДЦЯТИ ТОМАХ

ВИДАВНИЦТВО

«НАУКОВА

ДУМКА»

в


Посилала мене мати Зеленого жита жати,

А я жита не жала,

В борозенці лежала. Борозенка маленька —

Не помістимося,

Тепер нічка маленька —

Не награємося.

7

— Ой ти, гарний Семене, Ходи сядь коло мене,

І кожух в мене є,

Сватай мене, Семене.

— Ой що мені по кожусі, Коли дівча не до душі, Нехай буде в їдній льолі, Аби дівча до сподоби.

8

Ой горе, моя мати,

За телятками йду,

А ще буде гірше горе,

Як теляток не знайду.

9

Ой хоць мене, мамцю, бий, Ой хоць мене і забий,

А я піду до сусіда,— Гарний хлопець молодий. Таки буду ходити,

Таки буду любити,

Хоч що хочте робіте,

Не можете одбити.

10

А я хату мету,

Там козак на меду,

А в козака чорні гочі,

Я козака люблю.

Козаче, козаче,

Козаче Васильку,

Купи мені намистечко На білую шийку.

[Козаче, козаче],

Козаче Павлусю,

Купи мені перстеника На білую руцю.

11

Ой мати, зотни шию,

Я любитим, поки жию.

Як закопаєш в яму,

Я любити перестану.

* 12

Ой мамуню моя рідна,

Тебе люблять, а я бідна,

Тебе люблять, обіймають,— Мене сльози обливають.

13

Точу горох, ще й точиться, Люблю Гриця, ще й хочеться, Точу горох, розсипаю,

Люблю Гриця, ще й хочеться \

14

Ой ти не ходи, куди я ходжу,

Я тобі стежейку перегороджу, Ой ти не люби, кого я люблю, Я тобі голову каменем проб’ю.

1 Треба, очевидно, «кохаю».— Ред 69

Катерина а Василь Сварилися за кисіль, Катерина Василю Не давала кисілю.

16

Ой танець — не робота, Як не вміти,— соромота.

17

Ой гуляла дівчинойка, Ой гуляла вельми, Зачиняла гуляннячко Дубовими дверми.

Ой гуляла, фі гуляла,

Її мати не впиняла, Упинили малі діти, Мусить вдома сидіти.

18

Ой сама я, сама, Чоловіка нема,

А свекрухи не боюся,

Бо не мати моя.

А свекруха — лепетуха, Зеленая лебеда,

Куди піду — не загину, Бо сама я молода.

А свекруха — лепетуха, Йде до коршми пити,

А я мушу, молоденька, Удома робити.

19

Ой казали люди,

Що я упилася,

А я свому миленькому Гилява вдалася.

Ой казали [люди],

Що я не хороша,

А я собі, молодейка,

Як червона рожа.

20

— Чи бачиш ти, чоловіче, Яка я:

Од неділі до неділі П’яна я.

Чи бачиш ти, чоловіче,

Як я п’ю,

Чи будеш ти жалувати, Як я вмру?

— Ой не буду, моя мила, Не буду,

Вже ж такої п’яничейки Не знайду.

21

Козачейку Мельку, (2) Коли любиш чорні гочі.— Люби мене всейку.

22

На татарській горі —

Там татарочки,

Там Марися а їванко В їдній парочці.

23

На татарській горі Кури кудкудачуть, Женітеся, парубочки,

Бо дівчата плачуть.

— Кукуріку, півнику, на току, Чекай мене, дівчино, до року.

— Хіба ж би я розуму не мала, Щоб я тебе до року чекала.

25

Чи я тобі не казала,

Як телята заганяла:

— Прийди, прийди под комору, Я з тобою поговору.

Чи я тобі не казала,

На порозі ставши:

— Не їдь, не їдь у дорогу, Нехай їде старший?

Чи я тобі не казала,

Моє серденятко:

— Не їдь, не їдь у дорогу, Нехай їде батько!

26

Ой наш ячмінь зеленейкий,

Наш музика молодейкий.

Ой наш ячмінь зеленіє,

Наш музика молодіє.

Ой наш ячмінь поспіває,

Наш музика добре грає,

Що заграє,— прогуляє,

Прийде додом,— жінку лає.

Що заграє,— то проп’є,

Прийде додом,— жінку б’є.

Що в неділю заграв,—

В понеділок прогуляв,

А в вівторок оглядівся:

— Кіб що добре, то б наївся.

На бережку ножки мила, Там козака полюбила.

— Ножки ж мої білейкії, Кому ж ви — те милейкії? Чи попові, чи дякові,

Ой чи тому козакові?

Ой чи тому козаку,

Що шабелька при боку? Ой чи тії нетязі,

Що в сірії серм’язі?

Ой той мені сподобався — Гузирями защипався. Кучерява голова,

Люблю його, та й нема.

28

Паничику, паничику, Паничику милий, Камізелька зеленейка,

Йа сам чорнобривий.

29

Коло гаю походжаю,

В гаю не буваю,

А я свою дівчинойку По голосу знаю.

Ой як вона заговорить,

Як у дзвін задзвонить,

Ой як вона заспіває,

Село розлягає,

Ой як вона засміється, Душа радується.

30

Чиї пчоли по діброві,

Мої по цвіточку,

Ой хто любить далекую,

А я сусідочку.

Що до теї, далекої,

Треба коні швидкі,

А до cel, близенької,

Перелази низькі.

Що у теї, далекої,

Воли та корови і т. д.

Брови на шнурочку.

Кіб не гори високії Та не перелази,

То бігав би до дівчини На день по три рази.

31

Коли любиш, люби дуже,

А не любиш, не жартуй же, Не завдавай серцю туги,

Як не візьмеш, візьме другий.

32

Ой тупну я не помалу Та пошию штани з валу,

Як виткала, то й пошила,

На милого наложила:

— Сиди, милий, у кутку,

Поки штани обітку,

Учепися за шию,

Поки штанп дошию.

33

Ой вийду я з-за гори,—

Там телята заревли:

— Ану, ану, телятойки,

Бо ще вдома не були!

34

Ой вийду я з-за гори,—

Там телята пасуться,

Гарний хлопець завертає,

Аж кучері трясуться.

Сторінка автографа Лесі Українки із зошита колодяженських записів

Чи бачиш ти, Наталко,

Як танцює Михалко,—

За бочейки береться,

Аж чуприна трясеться.

36

Сороки, ворони —

То хочуть летіти,

А Павлусьо а Гантося — То ріднії діти.

37

У Павлуся чорні штани,— Диб, диб на село,

А в Гантосі чорні гочі,— Кив, морг на його.

38

Ой то мені догодило,

Що прядиво не вродило,— Не вкурюся, не впилюся І пороху не нап’юся.

39

Чи ти бачив, чп ти чув,

А хто в мене вночі був? Були в мене уночі Хорошії паничі.

40

Катерина винна,

Що перина зимна?

Яку мати дала,

Таку доня брала.

Коло гаю походжаю,

Коло ліщиноньки,

Чи хто бачив, чи не бачив Мої дівчиноньки.

Чи хто бачив, чи не бачив, Нічого питати,

Сідай, сідай на коника Та й поїдь шукати.

Що вже ходив, то вже ходив, То вже доходився,

Коли б мені кінь вороний,

То б я оженився.

Коли б мені кінь вороний,

Я сідельце маю,

Поїхав би на Вкраїну,

Там дівчину знаю.

Одну маю на Вкраїні,

Другу на Волині,

Розкраяли мені серце На дві половині.

Котру ж бо я вірне люблю,

Не скажу нікому,

Бо то люди порозносять,

Як вітер солому.

42

Ой шуміла ліщинойка,

Як я пізно їхав,

Ой плакала дівчинойка,

Що я не заїхав.

Ой не шуми, ліщинойко,

В зеленому гаю,

Не плач, не плач, дівчинойко, Я ж тебе кохаю.

43

Погоріли болота,

Зосталися купи,

Женітеся, парубойки,

Аби не рекрути. Женітеся, парубойки, Слава богу буде,

Беріть сестри за жінки, Густіша кров буде.

44

Широкії шаровари Сліди замітають,

Три таляри у кишені,

І ті заважають.

Один таляр на танець, Другий на горілку,

А за третій куплю меду, Пошаную дівку.

45

— Ой на горі, на горі Криничейку рублять.

Ой щось мене, моя мати, Дівчата не люблять.

— Ой напийся, синочку,

З криниці водиці,

Ой то будуть любити Дівки й молодиці.

46

А вже в мене ребер нема, Головка побита,

Унадився до дівчини,

Як веприк до жита.

47

Ой ти, тату, рубай дрова, Я буду ліщину,

Ой ти, тату, люби маму,

Я буду дівчину.

Ой ти, тату, рубай дрова, А я ліщинойку,

Ой ти, тату, люби маму, А я дівчинойку.

Тобі, тату, дивитися — Сіяти, горати,

Мені, тату, дивитися, Кого мені брати.

Тобі, тату, дивитися,

Де горана нивка,

Мені, тату, дивитися,

А де чорнобривка.

1

Та й наша пані не пишна,

До своїх женчиків та й вийшла Із білейкими ручками, (bis)

Із пшеничними пирожками, (bis) Із ясненькими свічками, (bis)

Із маленькими дітками,

Із чорнейкими точками.

ІПла наша пані через двір,

На ній суконька в дев’ять піл. Стала суконька сяніти,

Стала діброва горіти,

Стали дівоньки гасити. Склянками водицю носити.

— Гасіте, дівоньки, гасіте, Склянками водицю носіте.

2

Весело панові, весело,

Що ми й віночок несемо,

Ой а ще буде веселій,

Як положимо на столі. Застилайте столи обруси, Щоб наш віночок не струсив, Бо як наш віночок іструсіпь, Все подвір’я іскрасить.

Не жалуйте, пане, жеребця, їдьте по горілку для женця.

Леся Українка і Ольга Кобплянська. Фото 1901

Варвара Йосипівна Дмитрук, від якої Леся Українка записувала пісні. Фото. 1953

з

— Гочиняй, панойку, ворота, Несемо віночок з золота,

Ой не з золота — із жита,

Суди вам. боже пожити.

Ой здоров, панойку, поживай,

ІІа той рік ще й більше насівай.

— Здорові, женчики, гуляли,

Щоб на те літечко дождали.

— Дзінькуємо пану за привіт,

Щоб ви-те були зо сто літ,

Що до нас хороше привітав,

Ой як сам господь з неба приказав.

4

Одчиняй, панойку, кватиру, Подивітеся на ниву,

Кілько в небі зорочок,

Тілько на полі копочок;

На небі зорочок не злічити,

На полі копочок не звозити.

Ой наш панойко рано встав,

Багато женчиків назбирав,

Вижали житечко в троє стай.

Ой чужії пани ліниві,

Бо стоїть житечко на ниві.

Йа чужії пани — недбайло,

То захопить житечко Михайло. Дожинали житечка з зорою, Поживай, панойку, з жоною,

Ой із зорою, з зірками,

Поживай, панойку, з дітками.

5

Бо наш панойку коханий,

Под ним коничок Й убраний,

П убрали його дівочкп У золотії квіточки.

То й він по полю виїжджає,

До двору женчики збирає:

— До двору, женчики, до двору,

Годі вже гуляти по полю.

— Ой ми, паночку, не гуляли,

Густе житечко зжинали, (bis) Дівочкам на віночок давали.

У чистому полі садочок,

Плели дівочки віночок,

Плівши віночок, заснули,

Приїхав панич,— не чули.

На воронім 10 конику вигукнув,

Три червінчики й викинув:

— Нате вам, дівойки, за вінок,

А вам, молодиці, на танок,

Ой ви-те, дівойки, співайте,

Ви-те, молодиці, гуляйте.

Ой ясно, ясно, де ясний місяць сходить,

А ще там ясній, де наш панойко ходить. Ой наш панойко коло женчиків ходить,

В своїх ручейках золотий кубок носить, Своїх женчиків на горілойку просить:

— Пийте, женчики, йа горілойку цюю,

А я ввечері другої наготую.

Пийте, женчики, йа горілойку пийте,

Ой оно моїх кубочків не побийте.

Мої й кубочки срібнії й золотії,

Мої й женчики хороші й молодії.

Ой ясно, ясно, де ясна зірка сходить,

Ой а ще ясній, де наша пані ходить, і т. д.

7

Ой наш господар бардзо рад,

Що на полі є виноград,

То не виноград,— то женці Йа все дівойки-молодці,

Хорошая дівойка у вінці.

Котився віночок по полю, Просився женчиків в стодолю:

— Візьміте з собою,

Ой занесіте в стодолю, (bis) Положіте мене в сторону,

Нехай я в стодолі погощу,

Поки знов на ниву прилечу. Нехай я спочину годину,

Бо я зараз вийду на ниву.

Вже я на полі набувся,

Буйпого вітройку начувся, Дрібного дощику напився,

На хороші женчики надивився.

9

Маяло житечко, маяло,

Поки па полі стояло,

Як буде житечко в стодолі,

Вже не буде маяти на полі.

Йа тепер житечко у копі,

Нам горілойка на столі.

Нам горілойка немила,—

Широка нивойка втомила.

Ой заріж, панойку, качура,

Щоб була женчикам вечера.

Ой заріж, панойку, гиндика,

Щоб була женчикам музика.

Я вашой вечері не хочу,

Найміте нам музики охочі, Найміте нам музики з Олики, Найміте нам цимбали з Варшави, Щоб ми, молодейкі, гуляли.

10

Йдіте, дівойки, в долину По червоную калину,

Наламаємо квіточок Та й обтичемо віночок.

Йдіте, дівойки, до рядка,

Котора здатна до вінка.

Котора не здатна под вінок,

То ту викиньте за рядок.

Ой а ти, паничу, уважай,

На которую накладай:

Не накладайте на стару,

Бо не буде в полі врожаю.

Позаторік несла старая,—

Вродилася метлиця самая.

А вторік несла молода,

То виросло житечко, як стіна.

11

Ой зелений явур, зелений,

У воротечках стоячий.

Ой наш паночко молодий,

У своєму дому сидячи.

У своєму дому сидячи,

Золоте перо держачи, (bis)

Білі листойтш пишучи.

Пишуть листойки, читає,

Своїх женчиків дожидає:

— Щось мої женці довго жнуть, Бізмаль \ мені віночок принесуть, (bis) До двору голосок подають.

12

Ой тоді панойко журився,

Як на нивойку дивився,

Йа тепер не буде журитись,

Як на копойки дивитись.

13

Широка нива сто кіп жита вродила, Женчики жали — дівойки з .молодцями. Ой гукну, гукну, нехай мати почує, Нехай женчикам вечеройку готує, Ізготувавши, столики застилає,

Своїх женчиків із поля дожидає:

— Принеси, боже, мої женчики з поля, Ой бо вже для їх вечеройка готова.

— Ой немила нам вечеройка, немила,

Бо натомила та широкая нива,

Ой не так нива, як високії гори,

А ще при тому широкії загони,

А ще й до того та й маленькеє жито,

А мені спину, як києм перебито.

14

Ой розогрався под козаченьком кінь,

кінь,

Ой забіг, забіг до дівчинойки на двір.

— Десь ти, козаче, поводойку не маєш, Що под собою коника не тримаєш.

Ой киб я знала йа которого полку,

То б я набрала на поводойку шовку.

Пуд гаєм, гаєм,— там козак траву косить, Йому дівчина білого 11 сина носить:

— Ой і на тобі, йа козачейку, сина,

Ти ж мене зрадив, тепер я не дівчина.

— Ой не я тебе, моя дівчино, зрадив, Той тебе зрадив, що з корчомки

провадив. Зрадило тебе ночноє постояння 12,

А ще до того тихеє розмовляння.

Вечірній постой до добра не доводить, Молоду дівчинойку з розумойку зводить.

15

Ой як я була в свеї матінки, свеї,

Сяло золото КОЛЯ КОСОЙІШ меї.

Ой як я пошла од свеї до чужеї,

Впало золото та й од косойки меї.

Ой як я була в свого батька дівкою,

То вмивалася мед-вином, горілкою.

Ой як я стала молода молодиця,

Не була на мні й холодная водиця.

Ой як я стала молода молодицею,— Перше сльозою, а посля — водицею.

Ой як я була в свого татойка росла,

Ой як у воротях та високая сосна.

Ой як же мене в мого батейка взято, Тую сосонку й у воротейках стято. Позаростали стежейки-дорожейки,

Де походили мої білі ножейки, Позаростали травою зеленою,

Де походила дівкою молодою.

Де походила, то не буду ходити,

Кого любила, то не буду любити.

16

Ой як я була йа сім літ удовою,

То я не чула своїх ніг під собою.

Ой як я пішла йа за лихого драба,

Ой то я стала йа за повроку баба.

Ой чи я тобі та й не казала, мати,

Ой було мене за вдовця не давати, Бо я вдовцеві не вмітим догодити,

Ой то він буде щогодинойки бити.

Ой дала мене моя матінка, дала,

Як конопельки в болотечко втоптала,

Як конопелькам у болотечку гнити,

Так мні, молодій, за нелюбойком жити.

17

— Ой і не літай, зозуленько, по ночі, Ой бо вибереш на лііцинойку й гочі.

— Ой як же мені, рябейкій, не літати, Всі голуби є, йа мого не видати, (bis) Малейкі дітки нікому годувати.

Ой і найду я дорожейку такую,

Що обмину я ліщинойку сухую, (bis) Таки я найду дружинойку вірную.

Кує зозуля при зеленій доброві,

Ой спить невістка у новейкій коморі.

— Устань, невістко, ой бодай ти не встала, Пожени воли, що й од батька нагнала.

— Не пожену тих, що од батька нагнала, Пожену я ті, що я тута застала.

— Десь тп, невістко, недавно приведяна, Ложки не миті, хатонька не метяна. Невістка встала та й стала хату мести, Матінка каже до плуга їсти нести.

— Ой де ж, мати, ой а той плужок горе?

— Ой горе, докю, под гаєм зеленейким, Один віл чорний, а другий половейкий, Погонач малий, плугатир — мій милейкий.

19

Ой полинь, соколю, по полю, Позбирай галойки до бору.

— До бору, галойки, до бору,

Ой годі жирувати по полю.

— Ой ми ж тутеки не жирували, Тільки з рожі квіточки зривали,

Йа дівочкам на вінок давали.

— Ой поїдь, паничу, по полю, Позбирай женчики додому.

— Додому, женчики, додому,

Годі-те гуляти по полю.

— Ой ми тутеки не гуляли,

Ми густеє житечко зжинали,

Великі снопочки в’язали,

Рядочком копочки ставляли.

20

Ой через село перепілка летіла,

Не дала мати, за кого я хотіла.

Ой я хотіла за війтового сина, ,

Щоб рочків зо два панщини не робила.

Ой не так зо два, ой хоч рочків зо

штири,

Ой а щоб ручки з ніжками одпочили. Розбився горщик з густою лемішкою, Госпідь відає, де буду невісткою —

Чи тому пану, що ходить у жупані,

Чи тій гетьмазі, що ходить у серм’язі.

Чи тому пану,— допоможи йа, боже,

А чи гетьмазі,— не суди, милий боже.

Ой заржи, заржи, сивий кошо, на росі, Кого я люблю, пізнаю по голосі.

— Чому, сину, не п’єш, чому не гулясш \ Відай, ти на серці тяжку тугу маєш.

ЗАПИСИ В СЕЛАХ ДОВГОПОЛЕ ТА БУРКУТ

— Ой маю ж я тугу, рідна моя ненько, Чогось мені тяжко, на серці сумненько, Відай же, забив я свого близенького,

Свого близенького, брата рідненького. Викочуйте, хлопці, вози кованії,

Запрягайте, хлопці, коні воронії.

Повеземо брата горбом, долиною,

Горбом, долиною на три дороженьки,

На три дороженьки, на битий гостинець, Викоплемо брату глибокую яму,

Висиплемо над ним високу могилу, Посадимо на ній червону калину.

Та прилетять пташки калиноньку їсти, Будуть вповідати про братчика вісти:

Ой не той ту лежить, що панщину робив, Тільки той ту лежить, що цісарю служив.

Ой гук, мати, гук,

Два жовняри йдуть, Щаслива їм тая дорожечка, Що вни нею йдуть.

*

Ой мала та Грапинючка два синочки рідні,

Та й она їх виряджала до самої Відні,

А із Відні до Кракова, з Кракова до Львова.

— Щоб мою Парасину ніхто не збитковав!

А та стара Грапинючка на то не вважала,

До сина, до Грапини, дрібний лист писала: (2)

— Вже си твоя Парасина геть воли

збувала, (2) Уже коні воронії геть попродавала, (2)

Уже вина йа вже пива розпечатувала, (2)

Уже слуги вірненькії геть повідганяла.

Ой єк прийшов пан Грапина до нової брами:

— Вийди, вийди, Парасино, втвори ми

брамочку!

Ой йа вийшла Парасина, ключима дзвеніла:

— А дзінь добрий, господарю, давно-м ті

виділа.

— Дотепер-сми, жінко, зважав,

ой тепер не зважу,

А тепер ті головочку одразу ізсаджу.

Та єк пішов пан Грапина до нової стані,— Стоять коні воронії поприсилувані;

Та єк пішов пан Грапина до нової бані,— Стоять пива, стоять вина попечатувані;

Пішов до нової кухнє, слуги навкруг сидє Та срібними ложечками вечероньку їде.

А єк пішов пан Грапина до нових покоїв,

А старая Грапинючка та й у кріслах сидить Та й маленьке Грапинятко на рученьках

держить.

— Дотепер си, мати, зважав, тепер си не

зважу,

Зсадив жінці головочку та й тобі ізсаджу.

* * *

Ой де б я із досадоньки пішла,

Ой де б я своє горе рознесла.

Ой гей піду з того горя в садочок,

Гей [ой] вирву, вирву я кленовий листочок. Ой гей на нему всю досадоньку спишу,

Ой відішлю я в славен город, у Москву.

Ой гей хто ж буде той листочок читати,

Ой гей той буде всю досадоньку знати. Перша досада — що чужая сторона,

Друга досада — що дружина [невірна], Третя досада — що дитина малая,

Четверта досада — що свекруха лихая. Четверта досада — що свекруха лихая, П’ята досада — кого люблю, та й нема.

Ой із гори та в долину І в луг по калину.

Любив козак дівчиноньку, Як мати дитину.

Любив єї, зрадив єї,

Я сам тоє знаю,

Хоць я єї одну зрадив, Проте дев’ять маю:

Одна миє, друга чеше, Третя обіймає,

Четвертая постіль стеле, П’ятая лягає;

Я з шостою в танець піду, З сьомою гуляю,

А з восьмою заручаюсь,

З дев’ятой вінчаюсь.

Не *

*

Під гай, коню, під гай, коню, Під гай зелененький! Од’їжджає на Вкраїну Козак молоденький.

Ой чи чули, сусідоньки,

Як кури запіли,

Як у мене кавалери Вечероньку їли...

* * Не

Іде господь дорогою,

Надибає дівку з водою, Надибає дівку з водою:

— Дай-ко, дівко, води пити, Злотні вуса покропити,

Злотні вуса покропити!

— Не дам пити, ба й не чиста, Нападало з клена листя.

Іде господь дорогою,

Надибає дівку з водою: (2)

— Дай-ко, дівко, води пити, Злотні вуса покропити. (2)

— Не дам пити, ба й не чиста, Купалася в ній пречиста.

— Брешеш, дівко, вода чиста, Вода чиста, ти — не чиста,

Сім-єсь хлопців породила, її одного-єсь не схрестила, (2) Та й усіх-єсь потопила.

Стала дівка сє лєкати. (2)

— Стій, дівко, не лєкайсє,

Пди до церкви, сповідайсє.

Лишень дівка приступила, їй сє земля розступила.

Стоїть камінь, ба й біленький, На нім писар молоденький,

Пише, пише, розписує,

Душку з тілом розлучує.

Душка з тіла вилетіла,

В райські двері собі сіла,

ДИТЯЧІ ГРИ, ПІСНІ Й КАЗКИ

ПЕРЕДМОВА

Всі оці дитячі гри, співи та казки зібрані серед народу на Волині, в Звягельському, Луцькому та Ковельському повітах; при записуванні задержана вимова, властива кожному з повітів. Матеріали сі, однак, не було записано від якоїсь одної людини з народу, вони збиралися довго в пам’яті моїй; мало не всі їх я знаю, як то кажуть, зроду, перейнявши їх ще дитиною від сільських дітей, а матеріали з Ковельщини мені трапилось не раз перевірити на місці пізніше.

Може, так споруджена, збірка ся і не задовольнить всіх вимог сучасної етнографії, та коли вона заохотить інших зробити щось ліпше, то праця, покладена на неї, не буде пропаща.

Вважаю собі за повинність застерегти, що всі мелодії, уміщені в сій збірці, д. Квітка записав змого голосу. Отже, приймаю відповідальність виключно на себе. Все, сказане тут про текст, відноситься в рівній мірі і до мелодій.

Лариса Косач

1

«ПУСКАЙТЕ НАС»

Діти стають так, що половина береться за руки, а друга половина так собі гуртом тримається і співає: Той гурт, що за руки побрався, одспівує:

2. Не пустимо, не пустимо, бо близько Дунай.

1. Пускайте нас, пускайте нас за гір 1 погуляти.

А ми мости

помостимо

за райський Дунай.

Незчеплений гурт співає:

3. А ми мости поломимо, сами собі поїдемо

за райський Дунай 13.

Та й силоміць прориваються крізь зчеплений гурт.

(с. Колодяжне, коло Ковля)

Треба завважити, що в с. Колодяжному діти, так само як і дорослі, намагаються співати якомога грубшим голосом, на цілу октаву нижче, ніж записано тут і далі в піснях з Колодяжного.

Варіанти: 1) Kolberg Oskar. Pokucie. Obraz etnograficz-ny. Lwow, 1883, tom I (№ 75, st. 175; № 86, st. 181; № 34, st. 186). 2) Милорадович. Народные обряды и песни Jly-бенского у. Полтавской губ. (Сборник Харьк. историко-филологич. общества, т. IX. Харьков, 1897), ст. 52 (Три варіанти). 3) Чубинский. Труды этнографическо-статисти-ческой экспедиции в западно-русский край. Том III, ст. 42 (Танок «Король»; той самий у Лисенка — Молодощі. Збірник танків та веснянок. Київ, 1875). 4) А. И. Рубец. Двести шестнадцать народных украинских напевов. Москва, 1882 (№ 29).

ГРА В «ЗАЛІЗНОГО КЛЮЧА»,

АБО У «ВОВКА»

Діти стають в коло, побравшись за руки, а одно в середині, в крузі, намагається прорватись, налягаючи грудьми їм на руки. Його питають: який ключ? Воно відказує: залізний! Як розчепить чиї руки, то виривається з круга і втікає, а за ним всі женуться та співають:

Ой дзвони дзвонять, чорти вовка гонять по болотах, очеретах, де люди не ходять.

Хто зловить, той сам стає «вовком» у крузі, і тоді знов грають спочатку.

(с. Колодяжне, коло Ковля)

з


ГРА У «ВІДЬМИ»

Діти вибирають «відьму»: одна стає і,— показуючи за кожним словом на кожного з дітей по черзі, починаючи від себе, «по сонцю», себто зліва направо,— «рахує» так:

Ене, мене, іки, паки, ёрве, сёрве, ісумдаки, ей, свей, скусматёй, сіньки, піньки, цервута, алки, малки, талки, туз К

На кого впадає остатнє слово, той стає за «відьму». Так само вибирають «матку».

«Відьма» сідає долі, надувшись, мовби лиха, інші йдуть до неї, побравшись за руки «ключем» (у стяж) , так що передня, «матка», може заслонити собою всіх. «Матка» починає співати, мовби дражнячись, а за нею всі:

Ой ти, бабо, ой ти, стара відьмо, запрягаймо й їдьмо за границю по пшеницю, а поки ще видно.

«Відьма» зривається і силкується схопити котре, а* «матка» боронить всіх собою. Коли ж «відьма» таки торк-

не котрого, то той зостається, а всі біжать врозтіч; «відь-* ма» ловить, і, котрого зловить, той стає «відьмою» на її місце. Той, що «відьма» торкнула ще перше, поки всі розбіглись, стає за «матку», і гра знов починається.

(с. Колодяжне, коло Ковля)

Варіанти: Сементовский. Замечания о праздпиках у малороссиян,— «Маяк», 1843 (т. 11, ст. 13). Милорадович. Народные обр. и п. в Луб. у Полт. губ. (Сб. Харьк. ист.-ф. общ., т. IX, ст. 54).

4

ГРА В «БОБРА»

Вибирають «бобра» і «мисливого». «Бобра» вибирають так, що беруть кийка (ціпка, паличку), держать правцем і кожне з дітей береться за нього одною рукою, а чия рука прийдеться зверху, на кінці кийка, той стає за «бобра». «Мисливого» вибирають так, що есі кладуть по одному пальцю па чиє-небудь коліно, всі пальці сходяться кінцями докупи («зірочкою»), тоді одна дитина «рахує» їх:

Котилася торба

з високого горба, а в тій торбі хліб та паляниця, кому доведеться, той буде жмуриться!.

На чий палець прийдеться слово «жмуриться», той стає за «мисливого», а решта всі стають за «хортів» і вибирають собі кожне собаче імення (напр., Сірко, Рябко, Крутько, Бровко, Лиско, Лиска, Співка, Знайда, Жук). «Мисливий» з- «бобром» відходять далі, щоб «хорти» не« бачили «бобра», де він сховається. «Мисливий» сідає, «зажмурившись» (заплющивши очі або сховавши голову), і співає:

Ой ти, старий бобре, заховайся добре, бо я хорти маю, на поле пускаю 14.

«Бібр» мусить сховатись, поки «мисливий» доспіває; часом «бібр» просить проспівати тричі або й більше, щоб мати час заховатись, то можна співати й більше, тільки «бібр» повинен просити, ще не починаючи ховатись. Проспівавши, скільки раз було вмовлено, «мисливий» гукає: «Хорти з лісу!». «Хорти» біжать на голос і шукають «бобра», коли той встиг сховатись, а знайшовши, ловлять його, бо він зараз кидається втікати, а коли він ще не встиг сховатись, то все одно за ним женуться, як тільки «мисливий» гукне. «Бібр» може і, втікаючи, ховатись по скіль-ка разів, коли спритний, а «хорти» мусять його шукати. «Мисливий» сам не шукає і не ловить, тільки цькує, як бачить, що котре лінується: «Шукай, Сірко!» або «Лови, Бровко!», «Гуджа, хорти, гуджа його!». То знов завертає, як котре томиться: «На, сюди, Лиско! Не руш, Співко!» «Хорти», бігаючи, брешуть — «валують». Як хорти зловлять «бобра», то «мисливий» наміряється на нього кийком і кричить: «бабах!». «Бібр» падає додолу, «мисливий» гукає: «Хорти, в ліс!» і сам з ними біжить геть, а зостається «бібр» і той, хто перший торкнув його, ловлячи. «Бібр» стає за «мисливого», а той, хто зловив, за «бобра», і знов грають так само.

(с. Жабориця, коло Звягля)

Варіанти: 1) Свидницький. Великдень у Подолян. («Основа», 1861, p., № 11, ст. 37). 2) Moszynska. Kupajlo і zabawy doroczne z okolic Bialej Cerkwi (Zbior wiadomosci do antropologii krajowej. Wydanie Akademn umiej§tnosci w Krakowie, 1881. V), ст. 83 (Pizmurok). 3) Чубинский. Труды этн.-стат. эксп., т. IV, ст. 40. 4) Иванов. Игры крест. детей, № 70.

Клем-бом-клем!

Савка вмер.

Прийшов піп,

Савка втік.

Прийшла попадя,

Савки нема...

Часом се так собі співають, без гри. А часом одно з дітей удає «Савку» і лягає долі, як мертве, друге — «попа», третє — «попадю», і тоді так грають, як співають, що приходить «піп», а «Савка» втікає і ховається. «Піп»*з «попадею» шукають «Савку», і котре знайде, то само стає за «Савку». Решта дітей з гурту не грає, тільки приспівує.

(с. Жабориця, коло Звягля)

«РАК-НЕБОРАК»

Діти кладуть дошку одним кінцем на колодки, другим на землю, по черзі вбігають або слизьгаються по ній та співають:

А йа рак-неборак цівки суче \ щукойка-рибойка догори скаче, то вгору, то в долину.

Так бавляться найбільше на Великдень.

(с. Чекна, коло Луцького)

Вар.: Б. Гринченко. Этнографические материалы, т. III (Чернигов, 1899), № 238, вв. 8—9.

7

«МИР МИРОМ»

Як двоє дітей посваряться, то інші їх мирять, співаючи:

Мир миром, пироги з сиром, варенички в маслі, ми дружечки красні — поцілуймося.

Посварені подумають-подумають, а далі поцілуються та вже й добрі.

(с. Жабориця, коло Звягля)

Воскресеніє — день, ходім гулять на весь день,

та вкрадемо порося, та й прославимося!

Постой, Левку, постой, Бревку, похристосуємся!

Так співають на Великдень.

(с. Жабориця, коло Звягля)

Був собі журавель та журавочка, наносили сінця повні ясельця.

Наша пісня гарна й нова, починаймо її знова:

Був собі журавель...

(і знов спочатку, і знов, без кінця, поки обридне).

(с. Жабориця, коло Звягля) Варіант: Иванов. Игры крест. детей, № 91.

Козуню-любуню, пристань до мене, нічого не будеш робити в мене: у мене водиця віконцем тече, у мене горобчик хліба напече, у мене лисиці спечуть паляниці, у мене ведмідь ізварить обід.

(м. Миропілля, в Звягельщині)

Бігло, бігло козенятко льодком, льодком, за ним, за ним цапок слідком; воно бігло топитися, за ним цапок — дивитися; воно бігло в ополонку, його цапок за головку:

— Стій, козо, не топися, ще на мене подивися!

(м. Миропілля, в Звягельщині)

Варіант: Б. Грінченко. Этнографические материалы, т. III, № 1365.

Танцювали миші по бабиній хижі.

Стало бабі за танець — з’їли миші буханець.

(м. Миропілля, в Звягельщині)

13

КАЗКА ПРО КОТИКА ТА ПІВНИКА

Був собі котик та півник, і були вони у великій приязні. Котик, було, у скрипочку грає, а півник пісеньки співає. Котик, було, йде їсти добувати, а півник вдома сидить та хати глядить. То котик, було, йдучи наказує:

— Ти ж тут нікого не пускай та й сам не виходь, хоч би хто й кликав.

— Добре, добре,— каже півник, засуне хату та й сидить, аж поки котик вернеться.

Навідала півника лисиця та й надумала його підманити. Підійде під віконце, як котика нема вдома, та й підмовляє:

— Ходи, ходи, півнику, до мене, що у мене золота пшениця, медяна водиця.

А півник їй:

— То-ток, то-ток, не велів коток!

Бачить лисиця, що так не бере, прийшла раз уночі, насипала півникові попід вікном золотої пшениці, а сама засіла за кущем. Тільки що котик вийшов по здобич, а півник одсунув кватирку та й виглядає. Бачить: нікого

Климснт Квітка. Фото

Ой у лиски, в лиски новий двір та чотири дочки на вибір, п’ятий синко ще й Пилипко.

Вийди, лисе, подивися, чи хороше граюі

От найстарша лисичівна не втерпіла та й каже до менших:

— Ви тут посидьте, а я піду подивлюсь, що воно там так хороше грає?

Тільки що вийшла, а котик її — цок у лобок та в писану кайстру! А сам знов грає:

Ой у лиски, в лиски новий двір... і т. д.

Не втерпіла й друга лисичівна та й собі вийшла, а він і ту — цок у лобок та в писану кайстру! Так усіх штирох виманив. А синко Пилипко жде-пожде сестричок — не вертаються:

— Піду-но,— каже,— позаганяю, а то мати прийде, битиме.

Та й вийшов з хати. От котик і його — цок у лобок та в писану кайстру! А потім почепив кайстру на сухій вербі, сам — у хату, знайшов півника, розв’язав, взяли вони удвох усю лисиччину страву поїли, горщика з окропом вивернули, горшки-миски побили, а самі втекли додому.

Читать книгу онлайн Том 9 - автор Леся Украинка или скачать бесплатно и без регистрации в формате fb2. Книга написана в году, в жанре Классическая поэзия, Классическая проза. Читаемые, полные версии книг, без сокращений - на сайте Knigism.online.