Двері найкращого готелю в місті відчинив сучасний дідок в джинсовому костюмі та спортивною сумкою на плечі.
Довгонога адміністраторка відверто демонструвала свою "скромність" перед якимось паном з дуже пристойним портфелем. Старого не помічала. Той тихенько й довгенько слухав чоловічі компліменти та жіночі посміхоньки, врешті не витримав і сказав:
-Вибачте...
-Доброго дня! – повернулася до роботи дівчина. Професійно оглянула дідка й глузливо мовила: – Ціни знаєте? Вам “люкс”? – і саркастично запосміхалася до свого залицяльника.
-Ні, мені директора, - суворо відповів старий.
-Директора нема, і я сумніваюся, що він вас прийме, - вистрелила адміністраторка.
-Сумніви залиште при собі, а як пройти до кабінету начальника, будь ласка, скажіть.
-А ви хто?
-Той, ким виглядаю, - загадково відповів старий.
Дідок як для дідка виглядав дуже самовпевненим, тож краще було його послати:
-Другий поверх, праворуч, перші двері, на дверях все пише українською мовою, якщо вмієте читати. Далі вам все скажуть.
-Дякую.
-Нема за що..., - пауза була маленькою, декілька секунд, на відстані трьох-чотирьох метрів, - Придурок, пра...? – на щастя, крутий дідок не почув висновку-запитання дівчини за собою.
-Не думаю, - чесно признався залицяльник, тим самим необачно поставивши прихований діагноз своїй, без сумніву, тимчасовій подружці. А може, потенційній дівчині?.. Бог його зна... Життєві стежки не звідані ж бо...
На другому поверсі, праворуч, за першими дверима та табличкою “приймальня директора” захоплено читала жіночий роман ще одна зайнята симпатична кралечка. В перерві між перегортанням сторінок випадково глипнула на старого, і строго мовила:
-Якщо ви не записані, можете казати “до побачення”. А якщо ви наївно впертий, то сідайте та чекайте, поки “до побачення” не скажуть вам.
Дідок вперше засумнівався, чи дуже корисно бути начитаним. Потім заспокоївся й тихо і довго, та вперто чекав, бо знав, чого хотів.
Нарешті приплив на крилах самовпевненості директор. За ним цілий полк тих, кому його було треба. Всі були записані, для порядку та за принципом “час - гроші”, однак заходили за владним велінням секретарки-охоронниці, тобто готельної цариці Клеопатри...
Час пунктуально залишав життя у минулому. Багато відвідувачів не витерпіли лихої долі та подалися до дружин та дітей або ще десь кудись. В приймальні, спокійнісінько, без нервових сіпань повік, вивчав стелю лишень один впертий старий.. Вечір поглядав у вікна, а секретарка на свій годинник.
-Йдіть геть, - сказала вона, - бо я хочу додому.
-Я вас не тримаю, - спокійно відповів дід.
-Ні, якраз ви мене тримаєте.
-Тоді попросіть, хай мене приймуть.
-Я не хочу заробити на сон грядущий, - відповіла дівчина.
-Тоді я зайду сам, - і старий піднявся зі стільця.
-Почекайте, - захвилювалася секретарка. – Ви що, не розумієте, що наш дєрік великий бізнесмен, і в нього ціла купа справ, які роблять гроші? Розумієте, пенсіонери його не цікавлять?
-Розумію, і хочу йому допомогти. Я не пенсіонер. Я – по бізнесу.
Дівчина довго вагалася, нарешті взяла трубку і перехрестила її:
-Едуарде Валентиновичу, ви просили не турбувати, але тут якийсь старий, який сидить тут цілий день, просто вривається до вас... Відправити? Я тільки те й роблю, що посилаю, він не вступається. Каже, що від дуже впливової людини, яка... Хай чекає? Добре... Едуарде Валентиновичу, а можна я вже піду? Прошу?.. Дякую.
Дівчина мовчки збирала свої французькі жіночі приманки в сумочку. Потім на ходу кинула:
-Повірте моєму досвіду. Ви звідси не вийдете... Ви - вилетите... Тож, якщо маєте чим думати, робіть висновки, - і випурхнула.
Тільки не стало секретарки, під дверима з’явився здоровенний мовчазний тип, який тільки робив, що скоса, вишукуючи зачіпки, поглядав на старого.
Директор вийшов з кабінету з першими півнями.
-Ви ще тут? – ввічливо запитав він.
-Як бачите, - відповів дідок.
-Прийдете завтра, добре? Я втомлений.
-Я теж, - сказав старий.
-То що я маю робити? – здивовано запитав бізнесмен.
-Зайти в кабінет, запросити мене та вислухати. Інакше гроші я допоможу заробити іншим. Я виглядаю ідіотом? – запитав незнайомець.
-Ні, - відповів Едуард Валентинович. – Заходьте.
Бізнесмен владно всівся у своє зручне крісло, запропонував сісти навпроти старому і сказав:
-Слухаю.
Дідок вийняв з кишені товстезну книгу з написом “Книга відвертих доль”, поклав її на стіл і мовив:
-Все дуже просто. Ви берете цю магічну річ, кладете на журнальний столик в якомусь гарному номері й щомісяця чесно сплачуєте мені десять відсотків від вражаючих прибутків, які просто посипляться у вашу кишеню. Щоб було чесно – тільки з різниці в порівнянні з сьогоднішнім днем. Гроші переводите на цей банківський рахунок, - дивак поклав на стіл папірця. - Все. Дуже просто.
Бізнесмен полистав книгу і недовірливо засміявся:
-Вона порожня?
-Так.
-А чим ви можете пояснити дієвість вашої пропозиції?
-А чим ви можете пояснити, що до вас гроші липнуть, а до вашого нічим не дурнішого і не менш впливового конкурента – ні?
-Нічим, - після декількасекундних роздумів відповів бізнесмен.
-Отож бо. Згоджуйтесь. Ви, знову ж таки, нічим не ризикуєте.
Директор дійсно виглядав втомленим і, напевно, хотів відпочити. А для цього – треба було відправити старого.
-Добре, - швидко мовив він, - що ви ще від мене хочете?
-Хочу побачити, як ви цю книгу відносите в номер.
-Сьогодні?
-Вже і особисто.
Бізнесмен взяв в руки книгу.
-Пішли. Я вже давно не був таким покірним. У вас дійсно щось є, що не можна пояснити логікою. Або мене врекли.
-Ви вірите у вроки?
-Після вас можна повірити у все що завгодно.
-Мені приємно, - сказав дідок.
-А мені – ні, - випалив бізнесмен.
Едуард Валентинович вимкнув в кабінеті світло і нічні засідателі вийшли в приймальню. Біля дверей далі скульптурно стовбичив той самий мовчазний тип.
-Біжи до адміністратора і візьми ключа від якогось номера, – сказав директор.
-Від якого? – перепитав тип.
-Від якогось, - гаркнув директор. – Я хіба не ясно сказав? – і тип щез.
Бізнесмен, сам дивуючись чому, однак зробив все так, як хотів дід.
-Все? До побачення? – з відвертою злістю запитав володар готелю.
-Тепер можна й “до побачення”, - дід розвернувся і пішов собі геть, весело щось наспівуючи під ніс.
Злющий-презлющий, розчарований у своїй нерішучості Едуард Валентинович замикав двері. Однак раптом йому захотілося викинути книгу геть. Він повернувся, схопив “магічну річ”... Книга впала на паркет і випадково чи й ні розкрилася... Розлючений бізнесмен прочитав:
ДОЛЯ ПЕРША
“МАГІЯ ОДНІЄЇ НАХАБНОСТІ”
Весняна мелодія гарного вечірнього вальсу присіла за столики біля замріяного ресторанчика, насолоджувалась шампанським, відправляла сірі будні в непрохідні нетрі минулого, вмілою інтриганкою нашіптувала людським душам казку про щастя, бавилася усім, що потрапляло їй на ноти...
-Казку може прийняти тільки той дорослий, який вміє бути дитиною, правда? – зачепив гарненьку офіціантку чоловік у розквіті досвіду, що вже декілька годин розпивав кухоль пива та таємниче сам собі посміхався.
-Не знаю, - відрубала дівчина. – Я на роботі. А на роботі треба бути дорослою.
-Правда, - погодився незнайомець. Потім якийсь час мовчав.
Горбатий місяць визирнув з-за будинку і прищулено шпигував за людьми.
-Можна вас, - чоловік покликав дівчину згодом.
Офіціантка підійшла, прихопивши з собою меню.
-Скажіть, будь ласка, а хто ця красива жінка в червоному за крайнім столиком біля стіни?
-Я що, СБУ? – гаркнула офіціантка.
-Ні, я просто...
-Просто скажіть: замовляти будете? Так?
-Так, - поспіхом відповів чоловік.
-Прошу...
-А що п’є жінка?
-Не зрозуміла. Яка?
-Ну... ця ж, в червоному за крайнім столиком біля стіни...
-Не знаю. Це не мій клієнт, - і пішла. Правда, по дорозі у неї вирвалася одна доволі довга репліка, яка успішно долетіла до вух того, кого стосувалася, і в якій найнормативніше словечко було “зануда”.
Незнайомець зайшовся голосним реготом, привертаючи увагу перехожих далеко від ресторанчика, не кажучи вже про замріяних декілька сусідських пар та про... жінку в червоному за крайнім столиком біля стіни. Чоловік зловив її погляд, значуще, як тост “за...” підніс свого кухля з пивом, а вона, усміхаючись, значуще відповіла йому фужером з червоним вином.
Читать книгу онлайн БІЛІ ЗМІЇ - автор Андрій Процайло или скачать бесплатно и без регистрации в формате fb2. Книга написана в году, в жанре Малые литературные формы прозы: рассказы, эссе, новеллы, феерия. Читаемые, полные версии книг, без сокращений - на сайте Knigism.online.
