Альманах «Зерна»
Париж — Львів — Цвікау — 1999
Переклад з санскриту Миколи Ільницького
1. На Куру, священному полі, зійшлися дві лави.
Ой що ж це вчинили пандави, а чи каурави?
2. Дурйодгана бачить: пандави до бою готові.
До свого наставника він підійшов і промовив:
3. «Учителю, глянь: нас війська облягли, ніби тучі.
Привів їх сюди син Друпади — кмітливий твій учень.
4. В них воїни — Арджуні рівня, тугі у них луки.
Вірата, Юдгана — знавці бойової науки.
5. Дивись, Чекітана і Кеші стоять у долині,
Пуруджіт і Шайб’я — мов тури в подобі людини.
6. Міцний Юдгаманью, а з них Уттамайджа — дивися! —
Ну хто може стримати їх бойові колісниці!
7. І наших найкращих звитяжців, готових до січі,
Тобі поіменно назву, о народжений двічі:
8. Ти, вчителю, Бгішма та Кріпа — його не здолати! —
Ашватгама, Карна, Вікарна і син Сомадатти.
9. Та й інших немало життям ради мене не важить,
Дзвенить їхня зброя, і кожний у битві відважний.
10. Все ж нашої сили, що Бгішма збирає, замало,
Щоб силу під проводом Бгіми вона подолала.
11. Хто став — відповідно до стану і здійснених звершень —
Разом і осібно всі Бгішму пильнуймо найперше!»
12. Тут витязь, щоб дух укріпити, взяв мушлю велику —
І голос полинув, сильніший левиного рику.
13. І бубни, і сурми, й литаври лунали потому,
Луна навкруги розляглася, сильніша від грому.
14. Враз, білими кіньми запряжена, мчить колісниця,
В ній — Крішна і Арджуна, сяють їх доблесні лиця.
15. Сурмить Крішна в мушлю, і Арджуна вторить на зміну,
І Бгіма, наводячи острах, — у флейту тростинну.
16. Той звук підхопив і шле далі син Кунті вухатий,
Там Накула грати почав з Сухадевою-братом.
17. Тут лучник із Кеші, вояка міцний, волохатий,
А там он нащадок Сатьяки, кого не здолати.
18. Сурмили Друпада й нащадки його незліченні,
І син довгорукий Субгатри — на мушлі священній.
19. Той клич долітає до неба, пронизує уші,
Синам Дгрітараштри тривогою сповнює душі.
20. Вже стріли метнули в повітря два стани ворожі.
В пандавів на стягу знак Мавпи стоїть на сторожі.
21. Тут Арджуна очі до Крішни звертає: «О Боже!
Негайно спини колісницю між станів ворожих.
22. На тих подивитися хочу, що стали стіною,
З ким маю ще нині ставати до смертного бою.
23. З ким маю рубатися без милосердя й пощади,
Кого сюди вів Дгрітараштри підступний нащадок».
24. З уст Арджуни Крішна почув благородне благання —
Між військ колісницю раптово спинив без вагання.
25. При Бгішмі, при Дроні ворожі показує лави.
«Дивися, — говорить, — усе це війська кауравів».
26. У Арджуни серце стиснулось від болю й розпуки:
Побачив обличчя дідів, і батьків, і онуків.
27. У лавах ворожих — брати, свояки, побратими;
І кревного кревний вбиватиме стрілами злими.
28. Так Арджуна мовив, скорботою сповнений: «Боже!
Побачивши рід свій, ставати до бою не можу.
29. Щось тисне у грудях, нараз пересохло у роті,
Все тіло тремтить і волосся — неначе із дроту.
30. Горить моя шкіра, а серце пронизує мука,
Туманиться розум, в руках я не втримаю лука.
31. Знамення зловісні я бачу навколо щомиті…
Кому на добро будуть кревні мої перебиті?!
32. Не хочу ні царства, ні слави, о Господи правий,
Бо щастя — не в царстві, ані в насолоді, ні в славі,
33. Раз тих, задля кого держава і влада нам мила,
Чекає по смерті холодна і темна могила.
34. Діди, і батьки, і сини, і онуки-пагіння,
Дядьки, і свати, й свояки — від одного коріння.
35. Не хочу їх смерті, нехай в нагороду дістану
Не царство, а право трьома управляти світами.
36. Убивши синів Дгрітараштри, гріх візьму на душу,
Не радість відчую, а тяжко каратися мушу.
37. Вбивати рідню — чи близьку чи далеку — негоже,
Бо знищивши рід, ми нещасними станемо, Боже!
38. Хоча каурави, засліплені від віроломства,
Вже стріли свої занесли над майбутнім потомства,
39. А роду загибель — найбільше у світі нещастя,
Невже нам уникнути злочину свого не вдасться?!
40. Як рід розпадеться, то зникнуть законів кордони,
Свавілля й злочинство творитимуть власні закони.
41. А де беззаконня, там будуть вбивати і красти,
Там жони повіями стануть, змішаються касти.
42. А касти порушені — в пеклі опиниться кожний,
Забудуться предки, жертовники згаснуть порожні.
43. Хто рід загубив, одступився од віри святої,
Зневажив закони й сім’ї предковічні устої,
44. Хто касти змішав, тим нема на землі покаяння,
Ті підуть у пекло — так мовить священне писання.
45. О горе: у нас нині намір злочинний на мислі,
Заради корони над родом загроза нависла.
46. Хай радше беззбройного вб’ють мене стріли ворожі,
Ніж маю на світі каратися вічно, о Боже!»
47. Так гірко промовивши і заточившись від муки,
На дно колісниці впав Арджуна й випустив лука.
1. Облитому слізьми, пойнятому горем невтішним,
Так Арджуні мовив тоді повелитель наш Крішна:
2. «Той, хто у нещасті здригнувся душею, — не воїн.
Арієць такий лиш ганьби і зневаги достоїн.
3. Геть слабість із серця — вона воякові не личить!
Геть сумнів — до битви священний обов’язок кличе!»
4. «Та як же, скажи, я пронизувать стрілами стану
І Бгішму, і Дрону достойних з ворожого стану?
5. Вже радше, о Боже, хай жебрати піду під плотом,
Ніж їжу, окроплену кров’ю, нестиму до рота.
6. Не знати, що ліпше — поразка, а чи перемога:
Загине рідня — обірветься і наша дорога.
7. Страждає єство, і не годен збагнути я дгарми,
Відкрий мені очі, я учень твій, Боже, не марно.
8. Скорботний, не втішусь звитягою над ворогами,
Я влади не прагну над царствами і над світами».
9. І Арджуна мовив до Крішни: «Не стану до бою».
В душевнім сум’ятті замовк і поник головою.
10. Йому, що між двох супротивників став неутішно,
Отак, посміхнувшись, сказав повелитель наш Крішна:
11. «Хто вічні закони пізнав, не існує для того
У світі жалю ні до мертвого, ні до живого.
12. Бо ти, як і я, як і ті, хто умре навіть нині,
Тривали завжди, і ніхто з них ніколи не згине.
13. Як юність і зрілість в літа переходять старечі,
Так дух з тіла в тіло іде — і тужить не до речі.
14. Від тіла — і холод і жар, насолода, нещастя,
Тож тілові не довіряй: воно короткочасне.
15. Лиш тим, хто стійкий, незворушний у горі і щасті,
Здолати сум’яття й здобути безсмертя удасться.
16. Де грані буття й небуття? Хто знайти їх зуміє?
Лише просвітленний між ними зв’язок розуміє.
17. Лиш те, що пронизує тіло — одвічне і суще,
Його ще ніхто не зробив і не зробить минущим.
18. Минущі тіла, але вічності дух — незнищенний.
До бою ставай без вагань під знамена священні.
19. Хто вбити боїться чи в битві кривавій умерти,
Не відає того, що він не убивця й не жертва.
20. Народження й смерть не властиві могутньому духу,
Він — вічний, живе і тоді, коли тіло без руху.
21. І хто незнищенного, хто нерожденного знає,
Той сам не уб’є і на вбивство когось не штовхає.
22. Ми одіж вдягаєм нову, як стара перетліла,
Й душа із старого в нове поселяється тіло.
23. Мечі проти неї й вітри-суховії безсилі,
Вона не згорить у вогні, не зволожиться в хвилі.
24. Вона віковічна — її не зродити й не вбити,
Вона всюдисуща — її не спалить, не втопити.
25. Незмінна, тривала, стійка, незбагненна одвіку.
Дізнавшись про це, не впадай у тривогу велику.
26. Як думає хтось, що він родиться і помирає,
Скорбота за нього хай душу твою не доймає.
27. Бо хто народився на світ, той повинен умерти,
Хто вмер, той відродиться в тілі новому по смерті.
28. Неявлене спершу, проявиться посередині,
Й неявленим знову стає на краю, при кончині.
29. Хто бачить той дух, той сприймає його, наче чудо,
І той, хто не бачить, теж чудом вважать його буде.
30. Той дух невразливий, яке б не прибрав собі тіло,
Не гине й тоді, коли кості на попіл зотліли.
31. Кинь сумніви пріч, хай обов’язок править тобою,
Бо ж кшатрій народжений для справедливого бою.
32. Як праведні йдуть у відкриті ворота до раю,
Так радісно кшатрій до правого бою ступає.
33. А в бій справедливий не хочеш іти — коли воїн —
Порушиш закон і зневаги лиш будеш достоїн.
34. Наймення твоє буде вічним презирством укрите,
Вже ліпше умерти, ніж славне імення зганьбити.
35. Подумають вої: «Зі страху утік із-під стягу»,
І їхня повага до тебе перейде в зневагу.
36. Презирства слова про ганьбу твою будуть летіти,
Як стріли ворожі — чи є щось ганебніше в світі?!
37. Убитий — на небі, живий — на землі, в насолоді.
Ставай же до бою, вагатися, витязю, годі:
38. Як рівних, прийнявши поразку, а чи перемогу,
Готуйся до битви, й гріха ти уникнеш тяжкого.
39. Я докази йоґи тобі розтлумачив не марно:
Учиниш, як йоґин, — розправишся з путами карми.
40. Бо часткою дгарми — хай буде вона й невелика —
Врятуєшся — запам’ятай — од великого лиха.
41. Рішучість думок — то спонука на вчинки священні,
Постійне вагання лиш сумніви плодить нікчемні.
42. Не мудрий, хто ведам присвятить слова велемовні,
Гадає, що веди — єдині закони верховні.
43. Такий вимагає для себе за зливи словесні
Тут — блага земні, а по смерті — блаженства небесні.
44. Хто прагне утіх або рветься до влади підступно,
Тим радість самадгі ніколи не буде доступна.
45. Знай, Арджуно, ведам доступні три ґуни (три стани),
Ти ґуни відкинь — і двоїтися розум не стане.
46. Нащо тобі різних криниць — з океану черпнув ти,
Яка тобі користь од вед, коли брагмо збагнув ти.
47. Нехай тебе діло веде, а не користь від діла,
Корисливість зникне — і лінь не пристане до тіла.
48. Із йоґою будь — і настане до діла відвага
На вдачу й невдачу, бо йоґа — це ж є рівновага.
49. Кинь користолюбність, слугуючи Господу ревно:
Нікчемний, хто вигоду звик чатувати недремно.
50. Провини й заслуги відкинути мудрий зуміє,
Він прагне до йоґи, бо йоґа — мистецтво у дії.
51. Хто вигоду, ділом здобуту, рішуче відкинув,
Той пута народжень порвав і в блаженство поринув.
52. Коли подолає твій розум блукання пропащі,
Назавжди відкине омани заплутані хащі.
53. Як розум спокійно обійде фальшиві дороги,
Утвердишся ти в спогляданні і прийдеш до йоґи».
54. «А як же пізнати стійкого у йозі? Навчи-но.
Як ходить він? Що він говорить? Який його вчинок?»
55. Так Арджуні Крішна сказав: «Хто зневажив бажання,
Хто, стійкість здобувши, заглибився у споглядання,
56. В біді не здригнувся, згасив задоволення, спрагу,
Хто пристрасть зборов і не знає ні гніву, ні страху,
57. Не відає втіхи, ні горя, ні болю й тривоги —
Такий от шукає до йоґи прямої дороги.
58. Стійкий, хто чуття від предметів чуття відвертає,
Як тіло своє черепаха у панцир втягає.
59. Для того, хто вищого прагне, зникають предмети,
Лише залишається смак — пізнавати прикмети.
60. Бо навіть подвижник — він знає, що гоже й негоже, —
І той почуття свої стримати часто не може.
61. Хто їх вгамував, той у дусі міцний, а не в тілі,
Він, сидячи навіть, прямує до вищої цілі.
62. Хто пристрастей раб, той не зможе уникнути лиха:
За пристрастю слідом прямує пожадлива пиха.
63. Пожадливість сплоджує гнів — смертоносну загрозу,
Що пам’ять туманить, ясний скаламучує розум.
64. Хто пристрастей світ омине, не здригнувшись чуттями,
Хто Господу серце вручив — ясність духа дістане.
65. Хто пан над чуттями, того не ляка невідомість,
У того для блага просвітлена духом свідомість.
66. Без розуму творчої думки знайти не удасться,
Без думки — спокою, без спокою — ладу і щастя.
67. Того ж, хто утіхам готовий довірити серце,
Свідомість заносить, як вітер на водах суденце.
68. Тоді лиш, о мужній, ти можеш здолати загрозу,
Як владу свою над чуттями вершитиме розум.
69. Всі сплять, а для розуму віщого — сонячна днина,
Всі смертні встають, для безсмертного — сонна година.
70. Як води вступають до моря безмежно стійкого,
Вступають бажання в такого, а не в пристрастного.
71. Відкинувши пристрасті, опанувавши собою,
Звільнившись від себе, приходить мудрець до спокою.
72. І навіть упавши, і навіть умерши від рани,
Хто з брагмо, той завжди на вірнім шляху до нірвани».
1. «Ти вчиш, — каже витязь, — що розум є вищий від чину,
А в діло криваве штовхаєш — назви-но причину.
2. Двозначні слова твої, як розуміти їх стану?
Вкажи мені шлях благовісний, не вводь ув оману».
3. «Є дві, — відповів на те Крішна, — до блага дороги:
Є йоґа знання, але ж є і діяльності йоґа.
4. Хто справи іще не почав, той не є у без-дії,
Сама бездіяльність — слабка на блаженство надія.
5. Без дії людині не жити, хоч як би й хотіла:
Природа щомиті її спонукає до діла.
6. Хто власні гальмує чуття, відірватись не в змозі
Від образів, серцеві милих, — на хибній дорозі.
7. А хто не цурається дії, чуття підкоривши,
На шлях справедливості той — будь упевнений — вийшов.
8. Не мучся бездією, сповнюй призначене сміло,
В бездії не зможеш своє спорожнить навіть тіло.
9. Те діло, яке не для жертви, — для світу, — мов пута.
Тож, Арджуно, діло верши, але серцем розкутим.
10. Всевишній сказав, сотворяючи жертву й людину:
Плодіться, нехай вас утіха веде безупину.
11. Приносьте офіру богам, і віддячать боги вам,
Приймаючи жертву, вони повертають борги вам.
12. Прийнявши офіру, шлють благо всім сили небесні,
Хто даром за дар не віддячив, той злодій без честі.
13. Очиститься кожний, хто рештки збирає жертовні,
Той грішний, у кого для себе лиш горщики повні.
14. Від їжі істоти ростуть, ну а їжа — із хмари,
Дощ виник від жертви, а жертва з’явилась із карми.
15. Знай, карма — від Брами, з нетлінного виник той Брама,
Він міститься в жертві, яка обернулась дарами.
16. А хто не дає кружеляти одвічному колу,
Даремно на світі живе, непотрібний нікому.
17. А кожний, хто сповнений Атманом, радість пізнає,
Хто спокій знайшов у душі, той турботи не знає.
18. У кого своя до мети простелилась дорога,
Йому не потрібна в житті нічия допомога.
19. Хто сміло береться за діло й призначене чинить,
Хто пристрасті власні долає — досягне вершини.
20. Так Джанака мудрий досяг благоденства зеніту:
До діла свого приступай задля єдності світу,
21. Як чинить вожак, так чинити усьому загону,
Він має закон — жити всім по такому закону.
22. Усе я збагнув — три світи достеменно пізнав я,
Всього я досяг, але діяння не припиняв я.
23. Якби хоч на мить я до дії утратив охоту,
Відразу за мною усі припинили б роботу.
24. Якщо я спинюсь хоч на мить — Всесвіт хаос поглине,
Змішаються варни, загинуть і люди, й тварини.
25. Так чинять незрячі, для кого робота — повинність,
Так мудрі для єдності світу чинити повинні.
26. Просвітлений темного не підіймає на кпини,
Якщо той при ділі, бо діло — властивість людини.
27. В природі все ґунам підвладне — стійке і мінливе,
Хто каже: «Усе роблю сам», той хвалько є брехливий.
28. Хто знає, як діляться ґуни природи і дії,
До ґун непричетний, він їх колобіг розуміє.
29. Хто знає цю істину, хай свою мову обмежить:
Захоплених ґунами й ділом нехай не бентежить.
30. Для мене верши всі діла, вічний Атман з тобою,
Від страху і пристрастей вільний, ти станеш до бою.
31. Хто вченням моїм керуватися буде в надії,
Той волю сподівану може здобути й при дії.
32. Той згине в невіданні, хто моє слово зневажить,
У кому непослух і чванство сліпе переважить.
33. Мудрець навіть чинить, скоряючись власній природі.
Всьому, що підвладне законам, перечити годі.
34. Огида і хіть — почуття споконвіку тілесні,
Від цих ворогів хай рятують нас сили небесні.
35. Призначену дгарму сповняй, не шукай досконалу,
Умри в ній, як треба: з чужого-бо користі мало».
36. Промовив тут Арджуна: «О, просвіти мене, Боже:
Хто всупереч волі схиляти на гріх мене може?»
37. Почув він: «То гнів, що усе спопеляє до решти,
То пристрасть, то страх, то твоє честолюбство, нарешті.
38. Як димом вогонь, як залізне люстерко — іржею,
Як зародок плівкою — світ оцей вкритий олжею.
39. Гнів — мудрості ворог, що досі у безвість не канув,
Вогонь ненаситний в одежі одвічного Ками.
40. Чуття, манас, буддхі (свідомість) гніздом його звуться;
Знання заслонивши, він дурить втіленних заблудших.
41. Якщо ти зумієш свої почуття подолати,
То й того, що розум затьмарює, вб’єш супостата.
42. Могутня є сила чуттів, але розум — над нею,
Над розумом — вічна душа, а Господь — над душею.
43. До нього прямуй і ділами своїми й думками,
І лихо здолаєш в особі звабливого Ками».
1. «Знай, — Крішна сказав, — я цю йоґу по віщому знаку
Звістив Вівасванту, той — Ману, а Ману — Ікшваку.
2. По черзі отак пізнавали її раджа-ріші,
Та з часом губитися стали сліди її віщі.
3. Тож нині тобі заповім йоґу цю незнищенну:
Пізнай, послідовнику й друже мій, тайну священну».
4. «Спочатку вродивсь Вівасвант, ну а ти після нього,
То як Вівасвантові міг ти повідати йоґу?»
5. «Народжень-бо, Арджуно, в мене і в тебе багато,
Я знаю усі, а тобі їх не суджено знати,
6. Хоч я — вічний Атман — народження й смерті не маю,
Та волею з власної майї завжди виникаю.
7. Коли беззаконня розхитує світу основу,
Тоді сам із себе народжуюсь знову і знову.
8. Одвіку народжуюсь я для закону і влади,
Для кари злочинців, рятунку блаженних заради.
9. Хто мого народження опанував таїною,
Нових не зазнає народжень — зіллється зі мною.
10. Хто пристрасть здолав і наповнився мною до краю,
Очистився той і в буття моє легко вступає.
11. Із чим хто приходить до мене, тим стрінутий буде:
Без мене немає доріг, лиш моїми йдуть люди.
12. Хто успіху прагне, офіру підносить для неба,
Бо знає, що наміри ділом підкріплювать треба.
13. Розвівши по кастах людей за ділами земними,
Я сам, нерожденний, стою понад кастами тими.
14. Мене не заплямлять діла і їх плід не заманить,
Таким хто пізнав мене — ділом себе не споганить.
15. Так звільнення предки собі здобували при ділі.
Ти теж так живи і дійдеш до жаданої цілі.
16. Що дія, а що є без-дія — не знати й розумним,
Про дію повім тобі — хай покида тебе сумнів.
17. Про дію потрібну й заказану знати годиться,
І теж про без-дію; шлях дії — завжди таємниця.
18. Хто дію в без-дії, без-дію у дії вбачає,
Достойно той серед людей свої справи кінчає.
19. Хто здійснює без розрахунку свої починання,
Той дію спалив пізнанням і досяг осяяння.
20. Хто, діючи, на результат не плекає надії,
Той — вільний, той — зайнятий ділом — нічого не діє.
21. Хто пристрасті власні приборкав, той, зайнятий ділом,
У гріх не впадає, бо діло він здійснює тілом.
22. Вдоволений всім, що б там доля не слала для нього,
Без зла і злоби — чи поразка, а чи перемога, —
23. Він в мудрості вільний, здолавши любов і відразу,
І діло, що звершив як жертву, зникає відразу.
24. Жертовником, жертвою, полум’ям жертви є брагмо,
Куди не прямуєм, із ним ми з’єднатися прагнем.
25. Богам офірують пожертву одвіку йоґини,
І в полум’ї жертви офіра ніколи не гине.
26. Той власні чуття свої кинув у пломінь покути
І палить бажання, і пристрасті хоче забути,
27. А той свою силу життєву приносить у жертву,
Живу свою кров оберта добровільно у мертву,
28. Майно, навіть подвиги — бачачи в цьому загрозу —
У полум’ї палить нещадно, лишаючи розум.
29. Той вдихові видих, а той видиханню вдихання
Приносить в офіру, гартуючи дух ненастанно,
30. Той їжу обмежує й так, очищаючись, гасне,
У жертву життю віддає він життя своє власне.
31. Той брагмо досягне, хто жертви скуштує амріту,
Не жертвуєш сам — не зазнаєш блаженного світу.
32. Як бачиш, всілякі є жертви, призначені Богу,
Від діла виводять вони на спасіння дорогу.
33. Хто жертвує розумом, ліпше, ніж жертвує річчю,
Бо розум панує над тілом, як день понад ніччю.
34. Припавши до вчителя стіп, правду звідувать личить,
Мудрець-правдовидець у неї тебе втаємничить.
35. Збагнувши цю мудрість, зумієш спокуси збороти,
Пізнаєш в собі і в мені розмаїті істоти.
36. Хоч би у житті ти був навіть по вінця гріховен,
Крізь зла океан провезе тебе мудрості човен.
37. Як в попіл поволі вогонь перетворює дрова,
Так мудрість діла спопелити дощенту готова.
38. Немає учителя в світі над мудрості слово,
Воно до рятунку приводить завжди поступово.
39. Той, хто потягнувся до нього, хто пристрасті знищив,
Знання здобуває і мудрості благо найвище.
40. Безвірнику хтивому порятуватись не вдасться,
І він не зазнає ні іншого світу, ні щастя.
41. Хто мудрістю сумніви знищив, чуттям володіє,
Той відданий Богові і непричетний до дії.
42. Щоб в серці твоїм не гніздились жадання безумні,
Мечем пізнання розсікай в ньому, Арджуно, сумнів».
1. «Ти, — Арджуна мовив, — і зречення хвалиш, і діло.
Що краще із них? Розтлумач-но мені зрозуміло».
2. «Обидві до блага ведуть, — каже Крішна, — дороги.
Та зречення шлях переважить діяльності йоґа.
3. Стійким санньясином є той, хто приборкав бажання,
Крізь сумнів привів протилежності до поєднання.
4. Діянню знання мудрий протиставляти не стане,
Одного досягши, плід другого також дістане.
5. Один до блаженства крізь роздуми санкг’ї приходить,
А іншого — діло і вперте старання приводить.
6. Відрікся від дії — тяжка твоя путь до спасіння,
Сподвижника зразу чекає нове воскресіння.
7. Зливаючись з сутнім, чуття він скидає, як втому,
І діючи навіть, не брудниться зовсім при тому.
8. Хто істину відає, каже: „Не дію», одначе
Іде, відчуває, торкається, слухає, бачить,
9. Говорить, жує, засинає, приходить до тями.
„Це, — стверджує, — взаємодіють предмети з чуттями».
10. Хто діє для Бога чуттями і тілом, до того
Не липне лихе, як не змочує лотос волога.
11. Бо серцем, і розумом, і почуттями, і тілом
Очиститись може, як може очиститись ділом.
12. Хто дії плоди відкидає — Господній обранець,
Хто тільки плоди виглядає — нещасний їх бранець.
13. Не відає Атман мети ні в ділах, ні в мовчанні,
Він завжди щасливий у городі дев’ятибрамнім.
14. Всевишній не творить ні діла, ні плоду, ні роду,
Нічим не втручається у споконвічну природу.
15. Для нього одно — що гріховна душа, що побожна:
Невідання мла засліпити людину спроможна.
16. Хто ж волею Господа морок знанням переможе,
На того зійде, наче сонце, просвітлення Боже.
17. Хто в Богу себе усвідомить, утвердиться в ньому,
Розвіє гріхи і повернеться в світ цей потому.
18. Однаково дивиться мудрий на мавпу, брамина,
На пса і на того, хто варить у горщику псину.
19. Лиш той на землі подолав зваби марного світу,
Хто душу свою врівноважив, для брагмо відкриту.
20. Даремно радіти удачі, впадати у тугу,
Даремно страждати, долаючи серця недугу.
21. Хто в Богові щастя знайшов, вже ні холод, ні спрага
Не мучать його: він досягне найвищого блага.
22. Утіха тілесна до лиха веде, Каунтея,
Миттєва ця втіха, мудрець не насититься нею.
23. Кому — ще від тіла не вільному — вирватись вдасться
Від голосу пристрасті й гніву — той звідає щастя.
24. Хто в собі щасливий, хто духом своїм осяянний,
Той сутність збагнув, той наблизивсь до брагмонірвани.
25. Той брагмо здобуде, хто мислі здолає гріховні,
Поборе подвійність, порине у сфери духовні.
26. Лиш той, чиї мислі ні гнівом, ні хіттю не скуті,
Хто Богові відданий, — той лиш наблизивсь до суті.
27. Хто в себе заглибивсь і погляд спинив на міжбрів’ї,
Крізь ніздрі вдихаючи і видихаючи рівно, —
28. Приборкає розум і серце, чуття переборе,
Здобуде свободу, забуде про страх і про горе.
29. Пізнавши мене, неподільного світу владику,
Здобудеш навіки ти радість блаженства велику».
1. «Той йоґин, хто діло вершить, не жадаючи плоду,
Не кинувши огнище хатнє, не зрікшися роду.
2. Затям собі: зречення тільки веде нас до йоґи,
Її не досягнеш, чуття не приборкавши строго.
3. Лиш дія веде нас до йоґи мовчання, а далі
Лиш той, хто збагнув її, втішиться в спокої сталім.
4. Тоді він байдужий до справи, до слави, до дії,
Бо вищою мудрістю вже назавжди володіє.
5. Піднявшись увись, опускатися долі негоже —
І другом, і ворогом кожен собі бути може.
6. Соратник собі, хто у герці себе переможе,
А хто не зумів — сам з собою у стані ворожім.
7. Хто в битві себе переміг, той досяг рівноваги, —
Не знає він щастя, ні лиха, ні спеки, ні спраги.
8. Хто мудрість осяг, той у сутнім — єством і думками,
Той став, наче золото, грудка землі або камінь.
9. Такий не осудить, не стане такий в обороні,
Бо він понад нами, не з нами — ні друг, ні сторонній.
10. Хай йоґин таємно вправляється в йозі найдовше,
Весь сам із собою, думки свої власні зборовши.
11. Яскиню нехай обживає в пустельній місцині,
Застелить травою та шкурами, і в самотині,
12. Скоривши чуття, на одне свої мислі направить,
Заради очищення ревно виконує вправи.
13. Нехай нерухомо сидить і не зиркає скоса,
А погляд свій пильний спрямує до кінчика носа,
14. Прийнявши зарік брагмачар’ї, стійкий і блаженний,
На мене скерує думки і хай прагне до мене.
15. Постійно вправляючись, вирвавши розум з омани,
Він дійде тоді до найвищого стану — нірвани.
16. Хто їсть понад міру або ж не вживає нічого,
Хто любить поспати чи зовсім не спить — не для йоґи.
17. А хто поміркований в рухах, у їжі, в роботі,
Для того лиш — йоґа, яка непідвладна скорботі.
18. Спокійна свідомість, що в Атмані стала стійкою,
Огорне такого в найвище блаженство спокою.
19. Як пломінь палає, бо вітер його не колише,
Так йоґин живе, увесь йозі себе присвятивши.
20. Де думка спокійна, впокорена вправою йоґи,
Там кожен живе, у собі прозріваючи Бога.
21. У радості вічній відкриється він тільки тому,
Хто Господа суть у собі розпізнає самому.
22. Хто стану такого досяг, похитнути не годні
Його ні вагання, ні горе, ні сумніви жодні.
23. Знай, йоґою зветься цей стан, він звільняє від болю,
Тож прагни до нього, віддай йому розум і волю.
24. Приборкай бажання, з якими ти пробував жити,
І натовп чуттів перед брамою серця спини ти.
25. Свідомість твоя хай тихесенько їх заколише,
Дасть Богові все і нічого собі не залишить.
26. Куди б не тікав неслухняний твій розум від тебе,
Його повертати до сутності Божої треба.
27. Жде того лише рівновага, блаженство найвище,
Хто наміри хтиві і пристрасті злі заколише.
28. Хто Господа звідав — в собі сатану подолає,
Із брагмо єднаючись, йоґин блаженства зазнає.
29. Тож знай, що Всевишній пронизує кожну істоту,
Пронизує Господа кожна істота достоту.
30. Мене хто у всім і в мені усе легко побачить —
Не втратить мене і його Я ніколи не втрачу.
31. Усяк, хто мене, всюдисущого, свято шанує,
В мені він — при втіленні кожнім новому — існує.
32. Хто здатний однаково глянуть на лихо і щастя,
Того вже ніяким спокусам схитнути не вдасться».
33. «Цю йоґу, — озвався тут Арджуна, — звеш ти тотожність,
А де в ній, скажи мені, бачиш для руху спроможність?
34. Таж розум рухливий, ще й сповнений сили і сприту,
Не стримать його, як не стримать шаленого вітру».
35. «Так, Арджуно, — Крішна на це, — розум впертий безмірно,
Та волею можна його загнуздати, повір-но.
36. Той, хто над собою не владен, не звідає йоґи.
Владання собою і вправи — до неї дорога».
37. Та Арджуна знову спитав: «А який шлях такого,
Що серцем відпав і від йоґи й від діла земного?
38. Обидва шляхи поминувши, чи він не загине,
Чи геть не розтане, як в літньому небі хмарина?
39. Скажи-но мені, укріпи мою душу, о Боже:
Ніхто, окрім тебе, розвіяти сумнів не зможе».
40. «Ні тут, ні по смерті ніхто не загине, мій сину,
Бо хто ж доброчинний ступає на хибну стежину?
41. По смерті віки перебувши в обителі Божій,
В щасливому домі він знов народитися може.
42. А може з’явитись в родині йоґинів, одначе
Народження це буде, Арджуно, в світі найважче.
43. З минулих народжень єднання із сутнім зосталось,
В новому житті — осягати нову досконалість.
44. І вправи колишні нову відкривають дорогу.
Тож веду збагне, хто раніше збагнув тільки йоґу.
45. Той йоґин, що розум приборкав і сумніви знищив,
Ціною колишніх народжень йде шляхом найвищим.
46. Йоґ — вище пустельних аскетів і мудрих він вище,
І тих, що обряди справляють, сюди долучи ще.
47. Але поміж ними найперший, хто відданий буде
Одному мені лиш, — найвище блаженство здобуде».
1. «До мене прихилений серцем усім, — мовив Крішна, —
В оселі моїй мою сутність ти звідаєш віщу.
2. Що мудрістю є, зрозумієш, що тільки знаннями,
А це осягнувши, важливіше візьмеш до тями.
3. Чи з тисяч людей хоч один досконалості прагне,
А з тих, хто осяг її, хто мою сутність осягне?
4. Земля, і вода, і вогонь, і ефір, і повітря,
Емоції, розум, і тіла оселя — пракріті,
5. То нижча моя восьмигранна природа, а звідси —
І вища, безсмертна душа, що об’єднує світ цей.
6. Істоти всі — з лона її, маєш це зрозуміти,
Начало й кінець я усього, що міститься в світі.
7. Над мене — нічого, ніщо мене, знай, не поглине,
На мене нанизане все, як на нитку перлини.
8. Я — смак у воді, сину Кунті, я — звуку відлуння,
Блик сонця, я — слово у ведах, я — людяність в людях.
9. В огні я — сіяння немеркне, в землі — чистий подих,
Життя я — в істотах земних, я — подвижників подвиг.
10. Я — вічне насіння усіх, які є лиш істоти,
Я — розум розумних і я ж — найпишніших пишнота.
11. Я — міць непохитних, хто хіті опертися годен,
Я — гін життєтворчий в істотах, обранцю Господен.
12. Я — пристрасть, я — благочестивість і навіть омана,
Всі стани живуть у мені споконвічно і я в них.
13. Три стани весь світ цей минущий ведуть у загладу,
Я ж — вічний і вічно над ними я матиму владу.
14. Три ґуни складають мою предковічную майю,
Хто прагне мене, перепони для того немає.
15. До мене не прагнуть лише лиходії нікчемні,
Опіку над ними взяли уже демони темні.
16. Є праведних роди чотири, що вірні на ділі,
Страждальців і тих мудреців, які прагнуть до цілі.
17. Найперше — правдивий і чесний, що вірить в єдине.
Знай, Арджуно, що найдорожчий я мудрій людині.
18. До мене подібним мудрець є у суті духовній,
В стремлінні до мене на шлях він ступає верховний.
19. В потоці життя зазнає він народжень багато:
„Господь є усе», — мислить важкодоступний магатма.
20. Бо навіть такі, які пристрастям тільки покірні, —
Природі своїй, наче власній обітниці, вірні.
21. Яким не приносив би ідолам смертний офіру,
Йому непорушну його посилаю я віру.
22. Він кріпиться духом від неї, і блага жадані
Від неї бере, хоча мною усі вони дані.
23. Та знай, що плоди тої віри минущі й нужденні —
Приходять мої послідовники тільки до мене.
24. Що справжній я — непроявленний, немудрі гадають,
Вони мене неперебутнього зовсім не знають.
25. Я недосягненний, я схований в майї духовній,
Не знає мене, нерожденного, світ цей гріховний.
26. Я знаю усе, що було і що має настати,
Про мене одного заказано смертному знати.
27. Приваба й відраза народжують, Арджуно, сумнів,
А в сумніві знак роздвоєнства постійно присутній.
28. Блаженним є той, хто здолати зумів роздвоєнство,
Несхитний в обітниці — перед порогом блаженства.
29. Хто в мені одному шукає від смерті притулку,
До брагмо ступив на єдину дорогу рятунку.
30. А хто мене знає як сутність, як Бога, як жертву,
Той духом несхибним до мене приходить у смерті».
1. «А хто ж такий Атман і що таке карма і брагмо?
Скажи, як ввійти мені в вічної сутності брами?
2. Хто жертви володар, як він проникає у тіло?
Як духом його осягти, коли тіло зотліло?»
3. «Знай, брагмо є вічне, а Атманом є самочинне,
А кармою зветься народження й смерті причина.
4. Знай, сутність найвища міститися може у плиннім,
А жертва просвічує в тілі, як світ у краплині.
5. Хто з тілом прощаючись, не забуває про мене,
Той в сутність вступає мою, у буття незнищенне.
6. Яку ти у смертну годину пригадуєш сутність,
До тої прямуєш і в ній будеш завжди присутній.
7. Отак без вагання тримайся мене під час бою,
Вручи мені серце і розум — я буду з тобою.
8. Хто вправами йозі готовий вручити свідомість,
Той втратить дрібне, але прийде до Бога натомість,
9. До вічного духа, малого, як зернятко маку,
Творця осяйного, що знищує темінь і мряку.
10. Хто в смертну годину присягу свою не порушить,
Спрямує всю силу в міжбрів’я — досягне пуруші.
11. І ще я відкрию тобі: у минущому світі
Подвижники — ті, що звільнились від прагнень і хіті.
12. Замкнувши для серця свого всі ворота і брами,
Життєві потоки тримають у мозку, як в рамі.
13. Хто ом вимовляє священне, як брагмо, єдине,
Той тіло лишає, до мене іде щохвилини.
14. Для йоґинів вірних з думками про мене щомиті
Дороги до мене, о мужній, постійно відкриті.
15. І хто за життя досконалість найвищу з них має,
Народжень нових на землі той уже не зазнає.
16. Світи, пам’ятай, кругообіжну мають основу,
Досягши мене, вже ніхто не народиться знову.
17. Хто знає світ Брами, його пізнає через очі:
Поділений він рівномірно на дні і на ночі.
18. Йде за непроявленим ночі проявлене днини —
У світі проявленого непроявлене гине.
19. А скільки істот, що за темені зникли поволі,
З’являються разом із променем на видноколі.
20. Та знай, що буття непроявлене ще не єдине,
Є й вічне, яке із істотами разом не гине.
21. Це непроявленне, це вічне, це неперехідне —
Верховна оселя моя. І лиш хто його гідний,
22. Той вже не народиться знову. Він буде по смерті
З тим духом найвищим, що Всесвіт на нім розпростертий.
23. Повернеться чи не повернеться йоґин — не бійся, —
Тобі сповіщатиму я, о найкращий з індійців.
24. При світлі, у час, коли сонце на північ запрагло,
Хто брагмо досяг, той по смерті вступає у брагмо.
25. При темені, в пору, як сонце на південь вертає,
Вмираючи, йоґин іще народитися має.
26. Одвічні дороги ці світу складають основу:
Одна без повернень, а друга вертається знову.
27. Не буде блукати, хто знає про дві ці дороги;
Ніде і ніколи не зраджуй, мій витязю, йоґи!
28. За подвиги й жертви утішишся свіжістю плоду:
Одвічна обитель тобі буде в винагороду».
1. «Відкрию тобі сокровенне знання, — мовив Крішна. —
Пізнавши його, ти позбудешся сумнівів грішних.
2. Бо ця таємниця є мудрості вияв найвищий,
Збагнувши її, ти пройдеш через пломінь очищень.
3. Хто цього закону не визнав, зазнає покари,
І знову до смерті ітиме шляхами самсари.
4. Весь світ, що його навкруги розпростер я, — минущий,
В мені — всі істоти його, тільки я вічносущий.
5. Хоч я — не в істотах, збагни мою владарську йоґу, —
Я — їхній носій і творець, їх пускаю в дорогу.
6. Як вітер, що простір увесь заповняє собою,
Отак всі істоти земні у мені і зі мною.
7. Усі під кінець у мою вони входять основу,
А потім наново усіх я відроджую знову.
8. Творю їх постійно, не маючи власної вроди,
Помимо їх волі — творю їх по волі природи.
9. Та знай же, звитяжцю, що цим я не скований ділом,
Не скований ділом, тому що не скований тілом.
10. Чергую незмінно я спокій і рух у природі,
Тримаючи світ у постійному круговороті.
11. І хто зневажає мене за людини подобу,
Той сутність сприйняти не годен, а тільки оздобу.
12. Та знай, що діла їх нікчемні, фальшива наука,
Вони, заблудивши, попали під демонську руку.
13. А душі великі в мені убачають священне —
Начало духовне й начало життя незнищенне.
14. Обітницям вірні, надійні у вчинку і слові,
Вони мені, Арджуно, завжди служити готові.
15. І ті, що у жертву мені свою мудрість приносять, —
Єдиного у многоликості вічній підносять.
16. Я жертва й жертовник водночас, я — предкам офіра,
Я — масло й вогонь, я основа прадавньої віри.
17. Я — світу земного і мати й отець-вседержитель,
Ріг, Сама, Яджур-вед носій і вогонь-очиститель.
18. Я — свідок, володар, опора, я — вічності сім’я,
Я — дім і дорога, я — зникнення і воскресіння.
19. Спадаю на землю дощем і спекотним паланням,
Я — сат і асат — існування і неіснування.
20. Хто відає веди, та не подолав свої вади,
Благають, щоб я їх у царство небесне спровадив.
21. Зазнавши блаженства, до смертних вертаються знову,
Щоб сходженням і опусканням здобути основу.
22. Хто вірний мені без вагання, не зрадивши йоґи,
Того я спроваджую в спокою вічні чертоги.
23. Хто жертвує іншим богам, але сповнений віри,
Все одно до мене його потрапляє офіра.
24. Для мене вона, хоч не знавши мене, нагороду
Ніхто не здобуде від свого жертовного плоду.
25. До духів, до предків ідуть, хто зберіг у них віру,
Хто вірить у мене — мені той приносить офіру.
26. Усе, що підносять, — чи квітку, чи хліб або воду, —
Приймаю, сумирність являючи, а не погорду.
27. Усе, що учиниш ти, Арджуно, — благословенне,
Звитяги твої, пам’ятай, — це пожертва для мене.
28. Ти звільнишся ними від карми — від дій своїх плоду,
І зречення йоґу пізнавши, здобудеш свободу.
29. Для мене немає ні доброго, ані лихого,
Та вірного — в мені душа, а моя душа — в нього.
30. Якщо навіть грішник одному мені поклонився —
На праведних стежці і він відтепер опинився.
31. І праведним ставши, здобуде блаженство невдовзі:
Не згине, затям собі, Арджуно, мій послідовник.
32. Хто з гіршого лона шукає у мене притулку —
Жінки, вайш’ї, шудри — усі на дорозі рятунку.
33. Тим паче вже чисті брагмани або раджа-ріші,
Що волею Бога вступили у світ оцей грішний.
34. Якщо твої мислі пронизані мислю одною,
Ти прийдеш до мене і будеш навіки зі мною».
