На Закарпатті народний гумор має своє неповторне забарвлення. Двічі видані у нас «Закарпатські сміховинки» не тільки знайшли вдячного читача, а й породили численні прохання дати ширшу дорогу таким виданням. Збірка «Добридень, сусіде!» і є відгуком на читацькі побажання.
І от закарпатські сміховинки знову в дорозі, та на цей раз не самі. Закарпаття — на самому краю землі радянської, тому й не дивно, що тут схрестилося чимало доріг дружби. А щирий сміх, як і кожна щирість, ріднить людей. Тож і побутують нині між українцями-закарпатцями анекдоти сусідів наших на правах сміховинок своїх. У дружби нашої давні корені, то й не дивно, що навіть розмежувати гумор на свій і запозичений від сусідів далеко не завжди вдається. Більше того, іноді сміховинка має цілком визначений національний колорит, аж раптом зустрічаєш її в сусідів, ту саму, тільки в іншому вбранні. Часте повторення і варіанти сюжетів переконали нас, що найприроднішим для книги буде тематичний принцип, який дає змогу відібрати найкращі зі схожих сюжетів. Окремим розділом подано гумор сербів-лужичан — як такий, що маловідомий чи й невідомий українському читачеві і тому найбільше вирізняється своїм характером і колоритом. Хоча цей розділ стоїть у збірці дещо осібно, гадаємо, наявність його виправдана вже тим, що серболужицький гумор збагатить не тільки нашу уяву про народну творчість слов'ян, а й дещо скаже нам про вдачу цього невеликого, але сильного своїм життєлюбством народу.
Видання цієї книги стало можливим завдяки праці багатьох людей, що записували та збирали народну творчість. Нема змоги сказати, хто записав уперше кожну зі сміховинок. І все ж назвати бодай ті останні джерела, до яких ми вдавалися при створенні цієї книги, гадаємо, в сенс. Тому сміховинки мають цифрові позначки, значення яких розшифровується в кінці книжки.
Видавництво щиро вдячне тим, хто брав участь безпосередньо тепер чи своєю колишньою роботою у підготовці збірки — нині покійним фольклористам Л. Дем'янові та П. Лінтуру, всім авторам «Закарпатських сміховинок»: журналістам В. Піпашу-Косівському та М. Климпотюку, працівникові сільськогосподарської дослідної станції П. Пойді, лісівникові В. Пагирі, науковцеві Ю. Туряниці, вчителеві Ю. Чорі, упорядникові «Закарпатських сміхо' винок», нині доктору філологічних наук В.. Микитасеві, іншим;
журналістові з Чехословаччини Є. Митнику, що подав записи чеського, словацького народного гумору, а також сміховинок словаків, українців та угорців Східної Словаччини, журналістові В. Іваньо, що доповнив записи гумору українців Східної Словаччини сміховинками з пряшівської української газети «Нове життя», професору П. Чучці, що люб'язно погодився перекласти чеський та словацький гумор на українську мову;
вчителеві О. Гуменяку — збирачеві й перекладачеві польського гумору;
журналісту К. Бібікову, що вибрав і переклав угорські анекдоти;
палкому аматорові А. Чиркунову, що зібрав величезну кількість гумору різних народів, тож поповнив багатьма сміховинками й наше видання;
викладачеві університету К. Гурницькому — перекладачеві сербо-лужицького гумору;
кожному, хто розповів, записав і подав бодай кілька вміщених у книзі сміховинок.
Ось те, що ми хотіли сказати читачеві, а все інше хай скаже ця збірка слідом за привітними словами «Добридень, сусіде!»
1. Отче наш, капітале, що живеш десь, як у чорта за пазухою, і світиться морда твоя, і діється воля твоя, бо що хочеш, те робиш. Відбираєш хліб наш насущний, викидаєш нас із фабрики, бо ми не можемо робити за таку платню, як ти нам даєш. І оставляєм довги наші, бо нема чим заплатити податки. Але ведеш ти нас тим самим «во іскушеніє», і настане днина, як будеш голодний, і потече тобі слина, а може, й червона. А тоді ми «ізбавимося од лукавого». Амінь.
2. Один із комуністичних послів у парламенті закінчив довгу глибокообдуману політичну промову. Раптом з гурту «патріотичних» послів кинули в нього головкою капусти. Оратор ані трішки не знітився, підняв капусту і, тримаючи її високо в руці, сказав:
— Здається, під впливом промови один із ваших «патріотичних» колег стратив свою голову. Прошу зголоситиг ся, ось вона!
3. Громадянин буржуазної держави (до чужинця): — У нас тепер усі тюрми позамикані.
Чужинець: — Що? Так добре у вас, такий порядок?
Громадянин: — Ні! Позамикані тому, що всі повні, й більше туди не можна нікого запхати.
4. Голова комісії: — Без чого не може обійтися наша держава?
Кандидат: — Без криміналу, пане голово!
5. Жебрак (до багатія): — Дай бідному кусничок хліба!
Багатий (їсть саме свинину):— Бог дасть, діду, Видиш, сам хліба не маю, свинину мушу їсти.
6. Панський син запитує свого батька-багатія:
— Таточку, чому поліція стріляє в робітників?
Батько: — Бо не хотілося їм працювати.
Син: — Як так? То чому в татка ніхто не стріляє?
7. Іван Неборяк, вигнаний з роботи, плентався голодний по вулицях. Втомлений, ліг долілиць перед панським палацом на траву та почав найти її. Раптом він чує стукіт, підняв голову і бачить — зі шляху наближається бричка. З неї зліз пан-брюхач та крикнув на Івана:
— Що ти, волоцюго, тут лежиш? Красти хочеш?
— Ні, пане, я дуже голодний, то пасу траву,— відновів Іван Неборяк.
— Гм, гм...— змилувався пан.— Та чому ти не зайшов, коли так, на подвір'я? — там трава до колін.
8. Для робітників: Працюй і молися!
Для селян: Молися, працюй, плати податки!
Для панів: Молися і кради!
Для жандармів: Молися і стріляй!
Для попів: Молися і кохай черево!
9. Прийшов бідняк до нотаря і вклоняється.
— Що хочеш, хлопе?
— Мені треба таке свідоцтво, що я вмер, що на світі мене вже не є..
— Нащо тобі таке свідоцтво, коли ти ще жиєш?
— Панам показати, щоб фінанси за податки більше не шукали...
10. Лікар: — Були у вашій родині дурні?
Хворий: — Раніше не було, а тепер є: моя жінка вірить, що пани збільшать платню.
11. — Іване, ти знаєш, що пан тебе продав?
— То пан знає,— відповів Іван.
— А чи знаєш, що я тебе купив?
— То ти знаєш.
— Чи будеш мені служити?
— Се вже я знаю,— відповів Іван.
12. — У вас чому немає передніх зубів?
— Бо сидів у парламенті напереді...
13. Пан: — Як ви там живете вдома?
Бідак: — Як ангели в небі, прошу пана.
Пан: — Як то?
Бідак: — А так: не їмо, бо немає чого; не опалюємо і не світимо, бо не є чим... Вилите, як ангели в небі.
14. — Кажуть, старий Гриць умер?
— Айно. Все, що мав, лишив своїй жоні.
— А багато лишив?
— П'ятеро дітей...
15. Раз собі Іван вийшов на ставок і ловить рибу. Коли вже чимало наловив, прийшов до нього сторож панського лісу й каже:
— Як ти смів тут ловити рибу, коли знаєш, що за то маєш заплатити штраф десять крон?
— Тоді трохи почекайте, най собі ще наловлю, щоб було на десять крон,— відповів Іван.
16. Із ряндя (лахміття) є папір, із паперу — гроші, із грошей — банки, із банків — позики, із позик — боржники, із боржників — жебраки, із жебраків — ряндя...
17. Учитель: — Коли ми вчимо що-небудь дуже важливе, тебе тоді завжди в школі немає. Що з тебе буде, хлопче, якщо й далі так піде?
Учень: — Може, посол до парламенту, прошу пана вчителя.
18. — І яке життя настало одноманітне.
— Чому?
— Та вчора не мав грошей і сьогодні теж.
19. Учитель: — Скажи, Михайле, чи є що гірше за чорта?
Михайло: — Є.
Учитель: — Цікаво, а що?
Михайло: — Екзекутор.
Учитель: — А то чому?
Михайло: — Бо в нас була корова, яка колола рогами й била. Мама все казала: «Аби тебе чорт узяв!». Але він не хотів брати. А прийшов екзекутор, то таки взяв.
20. Жінка: — Як ти міг незнайомому віддати в оренду поле і обійстя?
Чоловік: — Не журися, мусить бути багатий.
Жінка: — А ти звідки знаєш?
Чоловік: — Хіба не виділа: він такий молодий, а вона погана й стара.
21.— В Америці можна купити індика за два долари.
— Чому ж ви не лишилися там і не схотіли їсти тих індиків?
— Прошу вас, але де я мав взяти ті два долари?
22. Молода пані до візника:
— Ви що справді не можете їхати швидше?
— Я міг би,— відповідає той,— та кобила лишиться позаду.
23. Нотар зачитує родині покійного багача заповіт:
— Маючи здоровий глузд, усі гроші я розтратив перед смертю.
24. Дуже багатий і глухий дід несподівано почав чути. Знайомий питає його:
— Ваша рідня, напевне, з того дуже щаслива?
— Ніхто ж у хаті навіть не знав, що я чую,— відповідає багач.
— Чому ж?
— Я собі сиджу, як колись, лише слухаю, що про мене говорять, і вже двічі змінював заповіт.
25. Дорогою їхав пан і взяв підвезти селянина. Дорога була далека. Щоб розважитись, пан почав вихвалятися своєю вченістю:
— Видите, чоловіче, щоб стати таким, як я став, я навчався двадцять років.
На те селянин:
— Невже ви, паночку, аж такі дурні були, що вас так довго вчили?
26. — Що з тобою, Василю?
— Позички мене мучать.
— Ти заліз у позичку?
— Так.
— І не можеш вилізти?
— То пусте, далі не можу лізти.
27. Офіцер стоїть перед дзеркалом і зачісується. А потім каже солдатові:
— Щось у мене волосся випадає.
— Навесні, пане офіцер, усяка худоба линяє,— відповідає солдат.
28. — Пане капітане, ви мені врятували на фронті життя. Буду вдячний вам до самої смерті.
— Гм! Не пригадую, не пригадую, як то було,
— Та ви тікали, а я за вами.
29. Один мудрий пан запитує слугу Івана:
— Іване, а то чому собака хвостом махає?
— Видите, паночку,— відповів Іван,— бо хвіст не може махати собакою.
30. У пана пропав велосипед. Пан здійняв страшенний галас. Підійшов до нього якийсь парубок і шепнув на вухо:
— Заплатиш кухоль нива — скажу, хто вкрав.
— Звичайно, тільки скажи!
Пішли, випили.
— Ну, а тепер скажи, хто?..
Парубок нахилився і шепнув панові на вухо:
— Злодії.
31. Циган потрапив до пана, коли той обідав.
— Що треба? — сердито гукнув пан.— Ти зіпсував мені обід.
А циган дуже хотів їсти й каже:
— Но, паночку, на цей раз перебачте, бо я прийшов спитати, що коштує така грудка золота, як ваша голова.
Пан подумав, що в цигана справді з'явилося золото, І наказав жінці подати обід.
Як попоїв циган, збирається додому. Пан нагадує:
— Ти щось казав про грудку золота.
— Та я не знаю, чи є в кого така грудка.
— А тоді що брешеш? — сердиться пан.
— Я лише звідався, пане, що воно би коштувало, ко-би у когось було стільки золота.
— Най тя вітер бере з твоїм брехом, тільки не кажи, що ти з паном коло одного столу обідав.
— А я думаю, що пан не такий уже бридкий, аби з ним не можна посидіти,— відповів циган.
32. Зустрівся циган із паном та й каже:
— Пане велькоможний! Чи жиє тота корова, що здохла минулого року? Жирне молоко давала.
— Що мелеш, дурню? Як може жити, коли здохла?
— Та, пане велькоможний, то я так говорю, щоб до бесіди стати. Чи не маєте закурити?
33. Пан дав циганові печену гуску, аби той поніс її на друге село до вчителя. Поки дійшов, з'їв стегно. Вчитель питає:
— А друга ніжка де?
— Та хіба ви не знаєте, що взимку гуси одноногі?
— Ти що здурів?
— Якщо не вірите, то ходіть на ставок, там побачите.
Пішли вони на ставок, дивляться, а там справді гуси. І кожна на одній ніжці на льоду стоїть.
— Бачите, правда! — каже циган.
Вчитель крикнув на гусей, і вони, опустивши й другу ніжку, почали тікати.
— Но, видиш, що мають по дві ніжки!
— Та треба було й на ту гуску крикнути, то, може, й вона б показала другу ніжку.
34. Купив піп гусей і шукає, хто би їх заніс додому. Аж бачить — іде циган. Піп попросив його, а той одразу згодився.
Ідуть, ідуть. Бачать — попадя стоїть на ґанку й дивиться на них і на гусей. Піп похвалився:
— Три гусочки, файні, вгодовані.
— Які три? — здивувалася попадя. Піп глянув на ношу й загойкав:
— А де третя? Я тобі дав три гуски! Одну хотів за-ділити одній доньці, другу — другій. А тобі дав би третю, що послужив мені. А ти приніс лише дві.
А циган каже:
— Пане превелебний, я про це ще на торговиці подумав і віддав одну гуску синові.
35. Двоє слуг, що дуже терпіли від своїх панів, домовилися помститися.
Везе один свого пана на бричці, а назустріч — другий, теж везе свого пана.
— Мій пан більший! — кричить один слуга.— Дорогу!
— Мій більший! — кричить другий.— Дорогу!
— Ага, та зараз побачимо, чи твій більший! — вигукнув перший слуга та як уперіщить батогом чужого пана,
— То ти мого пана б'єш! — обурюється другий слуга.—Чекай, дам я твому.
І — лусь батогом другого пана.
Відшмагали добре слуги панів та й роз'їхалися.
36. — Чуєш, друже, чогось у мене руки й ноги сверблять.
— Е, то добрий знак, дістанеш місце касира.
— Як то?
— А так, руками будеш гроші числити й брати, а ногами за море тікати.
37. Жандарм (біля сільського нотаріату на жебрака):— Забирайся звідсіля, а то візьму за комір!
Жебрак: — Не трудіться, паночку, я навіть коміра не маю.
38. — Куме, зі мною трапилося нещастя.
— Яке?
— Я проковтнув крону. Ходжу від лікаря до лікаря, і не можуть її ніяк вибрати. Отаке моє нещастя, добрий мій сусіде. Хоч би ти дав якусь пораду...
— Піди лише на податковий уряд. Там з тебе не те що крону, але й усі кишки виберуть.
39. Одна велика газета влаштувала анкету між відомими особами про те, яку найцікавішу книжку вони читали. Газета попросила відповісти одного директора великого банку, на що той написав: «Найцікавішими в мої торговельні книги. З них ніхто не довідається, як усе кінчиться».
