Евріпід

Алкеста

Переклад Андрія Содомори

© Еріпід

© А.Содомора (переклад), 1993

Джерело: Евріпід. Трагедії. К.: Основи, 1993. 448 с. С.: 21-62.

OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003

Зміст

Дійові особи

Пролог

Парод

Епод

Епісодій перший

Стасим перший

Епісодій другий

Епод

Стасим другий

Епісодій третій

Стасим третій

Епісодій четвертий

Епісодій п'ятий

Коммос

Стасим четвертий

Ексод

Коментарі

ДІЙОВІ ОСОБИ

АПОЛЛОН

ТАНАТОС - ДЕМОН СМЕРТІ

ХОР ФЕРЕЙСЬКИХ ГРОМАДЯН

СЛУЖНИЦЯ

АЛКЕСТА

АДМЕТ

ЕВМЕЛ

ГЕРАКЛ

ФЕРЕТ

СЛУГА

Дія відбувається в Фессалії, в місті Ферах.

ПРОЛОГ

АПОЛЛОН

Адметова оселе, де на хліб собі,

Мов наймит, заробляв я, богом будучи, -

Причиною сам Зевс тут: мого сина він,

Асклепія, у груди вдарив пломенем.

А я здолав кіклопів, що Всевладному

Вогні кували вбивчі - й кару визначив

Для мене батько: слугувати смертному.

В цей край прибувши, пас волів господаря

І до сьогодні дбав я про житло його.

10] Бо, сам із чесних, мужа стрінув чесного -

Феретового сина - й, піддуривши Мойр,

Я смерть йому відстрочив: ті запевнили -

Адмет уникне мли Аїду, тільки-но

За нього вмерти б інший хтось наважився.

По черзі друзів опитав, отця свого

І матір сиву, що йому життя дала, -

Ніхто, окрім дружини, не погодився

За нього вмерти, з сонцем розлучитися.

Тепер у домі, душу видихаючи,

20] Нещасна б'ється на руках: сьогодні їй

Прийшла пора загинуть, із життя піти.

А я, бо ж не хотів би заплямитися,

Лишаю дім цей - крівлю, дорогу мені...

Вже й Танатоса бачу - всіх покійників

Жерця: уже зібрався відвести її

В Аїдову домівку. Саме впору йде:

Їй треба вмерти - день настав рокований.

ТАНАТОС

Ага!.. То це ти вколо дому цього,

Проходжаєшся, Фебе? З підземних богів

30] Посміятись надумав?.. По їхнє прийшов?..

Чи не досить, що вирвав Адмета у нас,

Піддуривши богинь, що рішають самі,

Хто коли має вмерти? Ти й нині, свій лук [23]

Наготовивши, хочеш і ту врятувать,

Що із світу піти замість мужа свого

Дала згоду вже, - Пелія доньку?..

АПОЛЛОН

Не бійся. В мене право й чесні наміри.

ТАНАТОС

Якщо ти правий, то навіщо лук тобі?

АПОЛЛОН

Така вже звичка: з ним не розлучатися.

ТАНАТОС

40] А дім цей захищати - право теж твоє?

АПОЛЛОН

Нещастям свого друга я пригноблений.

ТАНАТОС

Мерця відняти в мене хочеш другого?

АПОЛЛОН

А першого й не брав я в тебе силою.

ТАНАТОС

Чому ж не під землею, а на ній ще він?

АПОЛЛОН

Його дружину замість нього матимеш.

ТАНАТОС

І поведу під землю, де померлих край.

АПОЛЛОН

Веди ж, бо сумніваюсь, чи схилю тебе...

ТАНАТОС

Убить, кого належить? Я ж займаюсь цим.

АПОЛЛОН

Та ні: того лиш брати, хто життя прожив.

ТАНАТОС

50] Куди ти хилиш - легко здогадатися.

АПОЛЛОН

А не змогла б Алкеста вмерти в старості?

ТАНАТОС

Ну, ні! Й мене, признаюсь, ваблять почесті. [24]

АПОЛЛОН

Чи так, чи сяк - ти візьмеш лиш одне життя.

ТАНАТОС

Для мене більша слава - молодих косить.

АПОЛЛОН

Помре старою - пишно хоронитимуть.

ТАНАТОС

Лиш багачеві, Фебе, той закон кладеш.

АПОЛЛОН

До мудрування, бачу, хист і в тебе є.

ТАНАТОС

Для себе смерть старечу він купити б міг.

АПОЛЛОН

То що? Таки направду не схилю тебе?

ТАНАТОС

60] Нізащо. В мене вдача - знаєш сам яка.

АПОЛЛОН

Ворожа смертним і богам ненависна.

ТАНАТОС

На що не маєш права, - не жадай того.

АПОЛЛОН

Хоч ти який жорстокий, а поступишся:

Такий-бо в дім Ферета завітає муж,

По кінну колісницю в сніжну Фракію

Велінням Еврістея владним посланий,

Що, тут, як гість Адмета, він із рук твоїх

Зажерливих цю жінку вирве силою.

Отож, не заслуживши в мене вдячності,

70] А лиш ненависть, мою волю сповниш ти.

(Відходить.)

ТАНАТОС

Багато мовиш - мало з того матимеш.

Ця жінка в млу Аїда зійде все-таки.

Іду ж до неї і мечем обряд почну:

А той, у кого я зітну волосся жмут,

Уже підземним божествам посвячений.

(Входить у дім.) [25]

ПАРОД

На оркестру вступає хор ферейських громадян.

ХОР

Що за тиша закралась в Адметовий дім?

Що за дивна мовчанка? Й нема тут кого

Запитати, чи то вже настала пора

Нам покійну оплакувать - дому цього

80] Володарку, чи, може, вона ще живе,

Бачить сонце - Алкеста, яку не лиш я -

Усі люди вважають вінцем доброти

І чесноти зразком:

Поступилась життям задля мужа.

ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ

Строфа І

Почув хтось, може, стогін там,

В оселі тій, чи сплески рук,

Чи зойк - тяжкої втрати знак?

ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ

Тихо в домі... Ніде ні душі.

В воротах - нікого із слуг.

90] Появись, о Пеане, хай грізна

Біди відрине хвиля!

ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ

Якби вмерла - таки б не мовчали...

ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ

Бездиханна лежить...

ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ

Таж її не виносили з дому...

ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ

Звідкіля така певність? Я гіршого жду.

ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ

Чи можливе таке, щоб володар Адмет

Благородну жону

Поховав, не оплакавши навіть?..

ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ

Антистрофа І

Нема й води при вході в дім,

100] Щоб руки змить, за звичаєм, [26]

Перед порогом, де мрець лежить.

ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ

Окрім того, не бачу я там

Жалоби - волосся пучка.

Ніжнорукі жінки раз по раз

Не б'ються тужно в груди.

ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ

Та настав-таки день вирішальний...

ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ

Ти про що? Поясни...

ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ

Коли мусить під землю податись.

ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ

Моє серце вразив ти, стривожив думки.

ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ

110] Коли добра людина поникла в журбі, -

їй на поміч прийти

Має кожен, хто чесного роду.

ХОР

Строфа II

Хоч би в яку далечінь

Суден ми не слали -

В Лікії край чи аж ген,

Де на землях безводних

Древній Амона престол, -

Не вернуть нам сердешну

До сонця: доля безжальну сіть

120] Кинула вже. Кого з богів

Кров'ю вівці благати?

Антистрофа II

Тільки один, якби ще

Сонце й досі бачив,

Син Аполлона, з імли

Нині б міг її вирвать -

Вивести з темних воріт.

Оживляв-бо він мертвих,

Аж поки Зевс не вразив його

Жалом стріли вогненної.

130] Ну, а тепер - відкіля

Нам порятунку ждати? [27]

ЕПОД

Всі обряди печальні володар

До кінця вже довів:

Оросились жертовною кров'ю

Вівтарі всіх богів, та ніщо не змогло

Вгамувати, притишити болю.

ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ

З палацу виходить служниця.

А втім, служницю бачу - з дому, плачучи,

Виходить онде... І яку ж то вість несе?..

Тужити, коли туга є в господарів, -

140] Служниці личить. Але ж треба знати нам,

Чи ще жива владарка, чи померла вже.

СЛУЖНИЦЯ

Вважай живою водночас і - мертвою...

ПРОВІДНИК ХОРУ

А як то можна вмерти й... сонце бачити?

СЛУЖНИЦЯ

Вже никне, бідна, душу видихаючи.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Таку жону втрачає нині муж такий!..

СЛУЖНИ ЦЯ

Лише перестраждавши, зрозуміє це.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Й надія на рятунок не заблисне їй?

СЛУЖНИЦЯ

Та ні. Гнітить нещасну день рокований.

ПРОВІДНИК ХОРУ

І все вже, як годиться, приготовлено?

СЛУЖНИЦЯ

150] Всі вбори, аби муж міг схоронить її.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Вмираючи, хай знає, що з усіх жінок

Вона - найкраща в світі, найдостойніша.

СЛУЖНИЦЯ

Ще б пак! У цьому годі сумніватися. [28]

Хоч як силкуйся, все ж не дорівняєш їй:

Чи ж не найкраще це любові свідчення,

Коли заради мужа йде на смерть жона?

Все місто про це знає. Але дома як

Поводилась, послухай - подивуєшся.

Як лиш відчула, що останній день настав,

160] То біле тіло річковою хвилею

Омила. Потім одяг із кедрової

Дістала скрині; зодяглась, прикрасилась,

І так благала, ставши перед вогнищем:

«Богине-опікунко, я під землю йду,

Й молю тебе, припавши до колін твоїх, -

Над сиротами зглянься: дай же синові

Дружину милу; доньці - мужа доброго.

Хай долі не повторять материнської -

Не передчасно, а в глибокій старості

170] Під рідним небом вік хай щедро виповнять».

Усі по черзі обійшла жертовники

В Адметовій оселі; поклонялась їм,

Вінчала миртом. Не лила ні сліз тоді,

Ані не нарікала. Й, хоч на смерть ішла,

Від того її врода не пригаснула.

А вбігши в спальню, ниць на ложе кинулась,

Тоді лиш заридала, примовляючи:

«Прощай, о ложе, де дівочий пояс свій

Я розв'язала, щоб оддатись мужеві,

180] За кого нині гину! Не клену тебе:

Одну мене ти губиш. Щоб не зрадити

Обох вас, - умираю. Буде інша тут,

Од мене не вірніша, та щасливіша».

Припавши на коліна, обціловує

Те ложе і зливає сліз потоками.

Коли плачем, нарешті, наситилася,

Встає з постелі. Опустивши голову,

Із спальні йде. Та раптом повертається,

І падає на ложе, й так - не раз, не два...

190] Тим часом дітки, за поділ хапаючись,

Ридають. їх по черзі до грудей вона,

Готова вмерти, горне, приголублює.

Ридала й вся прислуга, співчуваючи

Своїй владарці. А вона до кожного

Правицю простягає. З найубогішим

Прощається й сердечний чує відгомін.

Таке-то горе у гнізді Адметовім...

Померши - прахом став би; врятувавшися -

Довіку з невитравним болем житиме.

ПРОВІДНИК ХОРУ

200] В біді й Адмет, напевно, побивається -

Таку дружину доведеться втратити... [29]

СЛУЖНИЦЯ

Авжеж. її з обіймів не пускаючи,

Лишитись молить і шукає виходу

З безвиході. Алкеста - никне, тане вся,

Вмліваючи - ледь чутний на руках тягар -

Усе ж, дарма що ледве-ледве дихає,

До світла пнеться: ще б хоч раз поглянути

На небо - вже ж ніколи не всміхнеться їй

Промінням ясносяйним любий сонця круг.

210] Піду вже сповістити, хто прийшов сюди.

Не всі ж настільки щирі до господарів,

Щоб ті в біді великій були раді їм.

А ти - прихильник давній владарів моїх.

(Відходить.)

СТАСИМ ПЕРШИЙ

ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ

Строфа

З тієї скрути, Зевсе, як їм вирватись

І хитрий вузол розв'язать?

Як їм долю обійти?..

ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ

Вигляне хтось? Чи пора прийшла

В чорне вдягтись і волосся жмут

Зрізати в знак жалоби?

ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ

220] Друзі! Ясна річ. І все ж...

Богів благаймо, адже в них -

Незрівнянна сила.

ХОР

О Пеане, зласкавсь!

Адмета в горі порятуй, володарю,

Зарадь йому, зарадь же; як давніше

Був рятунком, так і нині,

Зцілителю наш, проти смерті стань

І приборкай убивцю - Аїда!

ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ

Антистрофа

Гай-гай!..

Ферета сину, як тобі

230] Без жони такої жить?.. [30]

ПЕРША ПОЛОВИНА ХОРУ

Як до заліза не вдатись тут?

Як у петлі не повиснути

Після такої втрати?

ДРУГА ПОЛОВИНА ХОРУ

Не лишень жону - вірну подругу,

Душі найвищу радість, ти

Мертвою побачиш.

ХОР

Он ідуть! Он ідуть!..

Дружина й муж виходять із палат своїх.

Ридай, ферейська земле, сліз не стримуй,

240] Бо ж найгідніша

З жінок, занепавши, знесилівши,

В попідземний Аїд нині сходить.

ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ

З палацу виходять Адмет і Алкеста у супроводі дітей.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Не погоджусь ніколи, що в шлюбнім житті

Більше втіх, аніж болю. Минуле не дасть

Помилитись. Та й нині ось бачу печаль

Владаря: незрівнянну дружину свою

Коли втратить, то змушений буде в журбі

Коротати життя, а не жити.

АЛКЕСТА

Строфа І

Сонячне сяйво, окрасо дня,

250] Й ви, кругобіжні хмари,

Що в яснім ефірі!..

АДМЕТ

Обох нас бачить сонце, опечалених

Близькою смертю, хоч богам годили ми.

АЛКЕСТА

Антистрофа І

Земле і крівле житла мого,

Спальне моя дівоча

Отчого Іолка!.. [31]

АДМЕТ

Кріпися, безталанна... Не лишай мене...

Молись усемогутнім - може, зглянуться.

АЛКЕСТА

Строфа II

Двовесловий на мене он човен жде...

260] Й провідник умерлих,

Жердину в руки вже взяв Харон,

Чого чекаєш? - квапить.

Сідай! Годі баритись!

Підганяє, гнівний, мене в дорогу.

АДМЕТ

Гай-гай! Про невеселу нагадала ти

Дорогу!.. 0] бездольна! Горе! Горе нам!..

АЛКЕСТА

Антистрофа II

Чи не бачиш? Він тут, він жене мене

У в оселю мертвих...

Он гнівом очі блищать з-під брів -

270] Це смерті бог крилатий.

Пусти! Що ти задумав?..

На яку ж то я стежку ступаю, бідна!..

АДМЕТ

Сумну для друзів, але найпечальнішу -

Для мене й діток; ця журба й на них тяжить.

ЕПОД

АЛКЕСТА

Залиште мене, залиште!..

Ноги слабнуть... Покладіть...

Близько Аїд жахний - темної ночі мла

Вповзає в вічі...

Вже вовік, дітки мої,

280] Матері вже вовік

Не бачить вам... Світло дня

Милим для вас хай буде!..

АДМЕТ

О як важко це слово вразило мій слух!

Легше вмерти було б, ніж почуть таке.

Не відходь, не лишай мене, ради богів, [32]

РаДи діток - не звалюй сирітства на них!..

Стань на ноги, кріпись!

Лиш помреш - то і я з цього світу піду,

Бо, живі ми чи мертві, - належим тобі,

290] Нам любов твоя - наче святиня.

АЛКЕСТА

Адмете, мої справи - бачиш сам які...

Та перед смертю хочу слово мовити.

Тебе люблю й шаную - і життя своє

Кладу, щоб ти міг світло денне бачити,

Хоч я вмирать за тебе і не мусила -

Могла ж я, з фессалійців мужа вибравши,

Володаркою в домі жить розкішному,

Та не схотіла: не було б тебе тоді,

Осиротіли б діти... Тож відмовилась

300] Од молодості - дару неповторного.

А батько й мати... свого сина зрадили,

Хоч їм і вмерти б, сивочолим, личило,

Ще й славно вмерти: сина врятувать могли,

Єдиного - нема ж бо в них надій на те,

Що після тебе сина мали б іншого.

Тоді б ми нерозлучно прожили свій вік

Обоє: ти дружини б не оплакував

І сиріт не ростив би. Певно, бог якийсь

Подбав, щоб так ось наша доля склалася.

310] Та хай вже!.. Мою жертву оціни лишень.

Не про віддяку йдеться, бо ж ціни життю

Нема, - про справедливість; сам погодишся,

Адже не менше, аніж я, дітей своїх -

Якщо розумний - любиш. Мова ось про що:

Дозволь їм повноправно в домі нашому

Хазяйнувати. Не приводь їм мачухи,

Вона ж - не мати: нашим любим діточкам

Відчути б довелося руку заздрісну.

Отож благаю вже востаннє, зваж на це:

320] Ворожа дітям, що од шлюбу першого,

Не м'якша від змії буває мачуха.

Для сина - батько є надійним захистом.

А як же ти, о доню, дозріватимеш?

Яку з жінок застанеш ти при батькові?

Лиш би тебе, розквітлу, не обмовила

Й твого подружжя не розбила, злісниця.

Гай-гай! твого заміжжя не побачу вже,

Сміливості при родах не додам тобі...

А ласка материнська - незамінна тут.

330] Пора мені вмирати... І не завтрашня

Для мене згасне днина чи позавтрашня -

Покійницею зараз же назвуть мене.

Щасливі зоставайтесь! Ти, о мужу мій, [33]

Пишатись можеш, що таку дружину взяв,

А вам не гріх гордитись, дітки, матір'ю.

ПРОВІДНИК ХОРУ

За нього - будь спокійна - я ручаюся:

Останню твою волю хто б не виконав?

АДМЕТ

Усе сповню, як кажеш. За життя була

Моєю ти - й по смерті йменуватиму

340] Лишень тебе жоною. З фессаліянок

Не буде мене жодна мужем кликати.

Нема такої, щоб могла чи знатністю,

Чи вродою з тобою позмагатися.

Мені цих діток досить. Лиш боги б дали

Натішитись. Тобою - не дали, на жаль.

І знай: не рік лиш по тобі, жоно моя,

Носитиму жалобу - поки житиму.

Не матиму вже серця до батьків своїх:

Зичливі не на ділі - на словах були.

350] А ти мене ціною найдорожчою -

Життям урятувала. Ну то як мені

Жони такої гірко не оплакувать?

Відмовлюсь од гулянок, од забав гучних,

Вінків та співів, хоч у них тонув мій дім.

Ні ліри не торкнуся дзвінкострунної,

Ні на лівійську флейту не озвуся вже,

Бо ти життєву втіху в мене вирвала.

Твою подобу - різьбяра-умільця твір -

У нашій спальні поміщу й горнутимусь

360] До неї тілом і в обійми братиму,

Звертаючись на ймення. Так жону свою

Триматиму, насправді - не тримаючи.

Примарна втіха, а проте полегшує

Тягар душі: приснишся - і самотнього

Розрадиш. Бо приємно і вві сні бува

Близького друга хоч на мить побачити.

Коли б я хистом володів Орфеєвим,

Щоб міг, дочку Деметри й мужа-владаря

Завороживши, з Орка тебе вивести, -

370] Спустився б; не злякав би ні Плутона пес,

Ані Харон, що душі на той світ везе, -

Твоє життя до світла з пітьми б вихопив.

Коли ж і сам умру я, там чекай мене

Й готуй оселю, де б ми вкупі знов жили.

Звелю, щоб у труну цю ж саму, кедрову,

Й мене поклали - побіч тебе ляжу я,

Дружино: не розлучить навіть смерть мене

З єдиною, з тобою - найвірнішою. [34]

ПРОВІДНИК ХОРУ

І я в журбі з тобою, як із другом друг,

380] Володарю, схилюся: гідна сліз вона.

АЛКЕСТА

Ви чули, дітки, обіцянку батькову? -

Не приведе додому жінки іншої -

Вшанує мою пам'ять, не покривдить вас.

АДМЕТ

Кажу це ще раз, і на тім стоятиму.

АЛКЕСТА

Бери ж на цій умові діток з рук моїх.

АДМЕТ

Дарунок, серцю милий, з милих рук беру.

АЛКЕСТА

Ти й матір'ю цим дітям замість мене будь.

АДМЕТ

Тут слів нема - таку ж бо неньку втратити!..

АЛКЕСТА

Ще б жити мені, дітки, та під землю йду...

АДМЕТ

390] О горе!.. Що без тебе тут робитиму?..

АЛКЕСТА

Біль тихне з часом. Хто помер - нема того.

АДМЕТ

Піду з тобою... Лиш візьми, візьми мене!..

АЛКЕСТА

Одна йду... Цього досить... Замість тебе йду.

АДМЕТ

Яку жону ти, доле, в мене вирвала!..

АЛКЕСТА

В очах темніє... Вже вони мов важчають.

АДМЕТ

Помру і я, дружино, як покинеш нас.

АЛКЕСТА

Ти міг би вже сказати, що нема мене... [35]

АДМЕТ

Зведи обличчя!.. Не лишай дітей своїх!..

АЛКЕСТА

Чи ж я б лишала?.. Прощавайте, дітоньки!

АДМЕТ

400] Поглянь на них, поглянь же!..

АЛКЕСТА

Я - покійниця.

АДМЕТ

Стривай! Лишаєш?..

АЛКЕСТА

Прощавай!

АДМЕТ

Загинув я!..

ПРОВІДНИК ХОРУ

Уже її немає... Вже вдівець Адмет...

ЕВМЕЛ

Строфа

Гай-гай! Горе нам!

Озвись, матінко!..

Пішла... Ясного сонця вже

Не бачить, батьку мій!

На сирітське життя залишила мене,

Безталанна!.. Он глянь:

Мов тягар якийсь - на очах, руках...

410] Ти почуй мене, вчуй,

Я благаю тебе, моя матінко!

1 до вуст твоїх,

Син твій, дитя, тулюся.

АДМЕТ

Не чує і не бачить... Найжорстокіший

Удар на мене і на вас впав, дітоньки.

ЕВМЕЛ

Антистрофа

Ще й не окріпнувши,

Сам я, без матері,

Лишитись, батьку, змушений.

Як же це стерплю я? [36]

420] Цей тягар і тобі, моя сестро, нести...

У годину лиху

Ти жону в цей дім, о мій батьку, вів!

Не дійшли до межі

Рука в руку ви - до похилих літ...

Вона вмерла - й дім,

Рідний наш дім схитнувся!..

ПРОВІДНИК ХОРУ

Адмете, доведеться той тягар нести:

Не ти ж бо нині перший, не останній ти,

Хто залишився без дружини вірної.

430] А вмерти - ти це знаєш - треба кожному.

АДМЕТ

Авжеж. І не раптово та біда мене

Спіткала: знав давно я - здавна й мучився.

Та вже про винос тіла сповістить пора.

Тож не відходьте. Тужний спів підземному,

Що втіх не любить, починайте богові.

Усім моїм підлеглим, що в Фессалії,

Велю до голосіння приєднатися:

Хай обітнуть волосся, в чорне вдягнуться.

Чи в'їде четвернею, а чи верхи хто -

440] Щоб коням гриву не забув обрізати.

Хай місто не почує ліри з флейтою,

Поки дванадцять місяців спливатиме.

Дорожчого ж нікого вже не буду я

Ховати, бо ж найвищих гідна почестей -

Єдина, що за мене вмерти згодилась.

Алкесту виносять.

Адмет і діти покидають сцену.

СТАСИМ ДРУГИЙ

ХОР

Строфа І

Пелія дочко, прощай!

Хай з тобою йде радість у дім Аїда,

В ту оселю без сонця, що жде на тебе.

Хай Аїд чорногривий знає

450] І весляр - невблаганний старець,

Мертвих перевізник:

Він такої жони

У край підземний

Двовесловим човном не возив іще

Й не повезе ніколи. [37]

Антистрофа І

Ліра вшановує тебе

Семиструнна, дзвінка, з черепахи гірської,

Як і слово співуче, без ліри, в Спарті,

Коли з роком, що йде по колу,

460] Знов засяє карнейський місяць

На всю ніч у небі.

І в Афінах ясних,

Багатством славних,

Возвеличишся: в смерті твоїй співці

Знайдуть натхнення вічне.

Строфа II

О, якби змога в мене!

Якби - сил було досить! -

Із осель тебе б вивіз темних

Через води Кокіта,

470] Веслом б'ючи

Попідземну хвилю.

Ти ж одна з-між усіх, одна-єдина

Дала згоду спуститись

В Аїд, щоб тільки муж твій

Міг бачити сонце!.. Легкою тобі,

Жінко, хай буде земля! А надумає

З другою ложе ділити - ненависний

Навік мені й діткам цим,

Сиротам, він стане.

Антистрофа II

480] Таж ані мати рідна

Лягти в землю за сина

Не схотіла, ні батько-старець;

Не рішилися вмерти,

Щоб жити міг

Той, кого зродили,

Й сором їх не отямив, сивочолих!..

А ти - в розквіті віку! -

Померши замість мужа,

Із світу пішла... О, коли б то мені

490] Мила дружина, жона така трапилась -

Рідкісне щастя! - зо мною б жила вона

До схилу літ, до межі -

Та й журби не знала б! [38]

ЕПІСОДІЙ ТРЕТІЙ

Входить Геракл.

ГЕРАКЛ

Ферейські поселяни, чи застану я

Адмета зараз дома, підкажіть мені.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Феретів син у себе. Не виходив ще.

Та що Геракла привело в Фессалію,

В ферейське місто? Видно, пильна справа є?

ГЕРАКЛ

Служу в Тірінфі нині - Еврістеєві.

ПРОВІДНИК ХОРУ

500] Куди мандруєш далі? Що ти ще звершиш?

ГЕРАКЛ

По четверню йду Діомеда з Фракії.

ПРОВІДНИК ХОРУ

А це можливо? Чужоземця знаєш ти?

ГЕРАКЛ

Не знаю. В край бістонський не ступав іще.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Тоді без бою не здобудеш коней тих.

ГЕРАКЛ

Від труднощів не гоже відмовлятися.

ПРОБІДНИК ХОРУ

Повернешся - убивши. Ні - то згинеш там.

ГЕРАКЛ

Не вперше за умов таких боротимусь.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Подужаєш фракійця... Ну, а далі що?

ГЕРАКЛ

Доставлю коней владарю тірінфському.

ПРОВІДНИК ХОРУ

510] Але їх загнуздати, ой, важка це річ!

ГЕРАКЛ

Не думаю. Хіба що дишуть полум'ям. [39]

ПРОВІДНИК ХОРУ

Зате зубами тут же на шматки порвуть.

ГЕРАКЛ

Мов не про коней мовиш - хижаків гірських.

ПРОВІДНИК ХОРУ

їх ясла, сам побачиш, кров'ю збризкані.

ГЕРАКЛ

Яким же батьком їх господар хвалиться?

ПРОВІДНИК ХОРУ

Аресом, в кого щит фракійський з золота.

ГЕРАКЛ

Ну, що ж. І цей труд, видно, доля шле мені -

Злоблива все ще: на стрімке й важке жене -

Коли ще й з тими, що Аресом зроджені,

520] Змагатись мушу: Лікаона вклав колись,

Потому - Кікна, а тепер із третім ось

Боротимусь та з кіньми людожерними.

Не бачити ж нікому, щоб Алкмени син

Тремтів перед рукою супротивника.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Та ось і сам володар краю нашого,

Адмет, сюди з покоїв поспішає вже.

АДМЕТ

Втішайся, Зевса і Персея пагоне!

ГЕРАКЛ

І ти втішайся, фессалійців владарю!

АДМЕТ

Та рад би... В твоїй дружбі пересвідчивсь я.

ГЕРАКЛ

530] В журбі ти, бачу... І волосся зрізане...

АДМЕТ

Та похорон тут нині несподіваний...

ГЕРАКЛ

Щоб лиш дітей од лиха вберегли боги.

АДМЕТ

Живі й здорові, вдома діточки мої. [40]

ГЕРАКЛ

На схилі днів твій батько. Чи не він помер?

АДМЕТ

Отець і мати при здоров'ї, друже мій.

ГЕРАКЛ

Гадаю ж, не Алкеста відійшла од нас?..

АДМЕТ

Двояку можу дати на це відповідь...

ГЕРАКЛ

Чи про живу, чи вже про мертву мовиш ти?

АДМЕТ

І є вона, й нема вже. От і мучуся.

ГЕРАКЛ

540] Що знав, те й знаю. Годі щось утямити.

АДМЕТ

Чи ж ти не чув, Геракле, що судилось їй?

ГЕРАКЛ

Померти замість тебе, знаю, згодилась.

АДМЕТ

То як їй жити, раз пішла на жертву цю?

ГЕРАКЛ

І все ж завчасно по дружині сліз не лий.

АД М ЕТ

Хто смерть обрав, той мертвий, і нема його.

ГЕРАКЛ

Одна річ - бути, а не бути - інша річ.

АДМЕТ

Ти так, Геракле, судиш, я - по-іншому.

ГЕРАКЛ

Чого ж сумуєш? Може, в тебе друг умер?

АДМЕТ

Не друг, а жінка, таж про неї мова йшла.

ГЕРАКЛ

550] Була вона чужою чи споріднена? [41]

АДМЕТ

Чужою. Але з домом тісно зв'язана.

ГЕРАКЛ

А як це сталось, що й померла в домі цім?

АДМЕТ

Без батька залишившись, виростала тут.

ГЕРАКЛ

Гай-гай! Як жаль, що в тузі я застав тебе!..

АДМЕТ

А як це розуміти? Щось надумав ти?

ГЕРАКЛ

(простуючи до виходу)

До іншої господи мушу вдатися.

АДМЕТ

О ні!.. За що ж на мене ще й така біда?

ГЕРАКЛ

У домі, де жалоба, гість - небажаний.

АДМЕТ

Хто вмер, того не вернеш. У покої входь.

ГЕРАКЛ

560] Коли сумує друг мій... веселитимусь?

АДМЕТ

Вітальня жде на тебе - тихий закуток.

ГЕРАКЛ

Та ні. Стократ віддячусь - одпусти мене.

АДМЕТ

Щоб ти просивсь до інших?.. Не погоджуся.

(До прислужника).

Провадь-но гостя; відчини вітальню ту,

Що в глибині палацу, й накажи, щоб там

Багатий стіл накрили.

Геракл входить у дім.

Адмет звертається до інших слуг.

Зачиніть хутчій

Проміжні двері: за столом же гостеві

Не треба чути зойків. Нащо сум йому? [42]

ПРОВІДНИК ХОРУ

В таку важку годину будеш гостеві

570] Годить, Адмете? Чи не збожеволів ти?

АДМЕТ

Ну, а коли б із дому й міста вигнав я

Прибульця-гостя, ти б за це хвалив мене?

Таж ні, мого страждання б не применшилось,

Проте зажив би слави негостинного.

І горе б я примножив горем ще одним,

Якби недобра слава й про мій дім пішла.

Чудово й він, бувало, пригощав мене,

Коли перебував я в спраглім Аргосі.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Чому ж із горем ти своїм ховаєшся,

580] Якщо до тебе справді щирий друг забрів?

АДМЕТ

Нізащо й на поріг мій не ступив би він,

Якби про моє горе хоч догадувавсь.

Мій вчинок нерозумним, гідним осуду

Вважати можуть, та цей дім ніколи ще

Не скривдив чужоземця, не прогнав його.

(Входить у дім).

СТАСИМ ТРЕТІЙ

ХОР

Строфа І

Найгостинніша з-поміж осель,

Добротою господаря славна!

Сам бог тут бував - Аполлон Піфійський,

Тут він жити зволив.

590] Пасти овець твоїх згоду дав:

На пологих горбах твоїх

Отарам на лірі він

Грав та грав -

Зазивав до любові.

Антистрофа І

Заворожені піснею, тут

Походжали плямисті рисі.

А з Офріса гір жовтогриві леви

Сунули стадами,

Щоб танцювати під гомін струн.

600] З-поміж високогривих ялиць [43]

Прудка появлялась лань '-

Душу їй,

Фебе, грою втішав ти.

Строфа II

Густорунних виводить овець

Край Адмета - де хвилі Бебіди ряхтять.

Орних піль та буйнозелених долів

Межі за обрій сягли:

Де снаги набираються коні Сонця

На стоянці нічній, де ясніє

610] Променисте молоське небо -

Й до берегів егейських,

До Пелія, де не заходять судна, -

Все в його володінні.

Антистрофа II

Й нині він одчинив свій дім

Перед гостем, хоч очі були на той час

Повні сліз - над тілом своєї жони,

Вмерлої щойно, ридав:

Благородного й горе до зла не схилить.

А хто чесний - у того й мудрість.

620] Тож надію в душі плекаю,

Може, й сміливу надто:

Тому, хто богам виявляє шану,

Доля все ж усміхнеться.

ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ

З палацу виносять мертву Алкесту

За ношами йде Адмет.

АДМЕТ

Мужі ферейські, що зі мною ділите

Мій смуток! Ось покійна. Вже несуть її,

Належно вбрану, на високе вогнище.

За звичаєм, ви з нею попрощайтеся,

Адже ступає на останню путь свою.

ПРОВІДНИК ХОРУ

(до Адмета)

Он батька твого бачу - наближається

630] Старечим кроком. Он ідуть з окрасами

Жони твоєї - похоронний дар несуть. [44]

ФЕРЕТ

Прийшов я, сину, біль твій розуміючи:

Цнотливу, благородну ти, без сумніву,

Дружину втратив. Але й цей тягар нести

Потрібно, хоч би як він не гнітив тебе.

Прийми ж убір цей - хай під землю з мертвою

Іде: покійну щедро вшанувати слід.

Вона ж бо замість тебе із життя пішла,

Й мені добро зробила: не бездітний я,

640] Й не буду сина, немічний, оплакувать.

Та й всім жінкам на світі здобула вона

Хвалу велику вчинком цим нечуваним.

(Простягаючи руки до похоронного ложа).

О рятівнице сина! Підняла ти й нас,

Пониклих... Прощавай же! І в Аїда будь

У ласці... От що значить - одружитися

Щасливо! В іншім разі й не потрібен шлюб.

АДМЕТ

На похорон цей, батьку, я не звав тебе,

Й присутністю твоєю, знай, не втішений.

Окрас цих не побачиш на покійниці:

650] Твоє тут - зайве: вже вона споряджена.

Тоді б ці сльози, як мені грозила смерть.

Та де там! Хоч і старець, молодому ти

Вмирать дозволив... Що ж її оплакуєш?

Моїм правдивим батьком не назву тебе,

А матір'ю - тієї, що неначебто

Мене родила: певно, до грудей своїх

Приклала нишком немовля невільниці.

В біді лиш явним стало, хто насправді ти, -

Й не вірю, щоб твоїм я рідним сином був.

660] Усіх на світі перейшов ти ницістю,

Адже в такому віці, на межі самій,

Ти не схотів, не зваживсь рештки днів своїх

Оддать за сина. На чужу, на жінку цю

Ви жертву переклали. Тож і матір'ю

Назву її, і батьком - лиш її одну.

А міг же ти достойно із життя піти,

Померши замість сина: та й життя ж того,

Як не надійся, залишилась крихітка.

А я б тут із жоною вікував собі -

670] Вдівцем зоставшись, над собою б сліз не лив.

Чого б лишень щасливець не бажав собі,

Те посідав ти: владарем був з юності,

Й мене мав, сина, спадкоємця гідного.

Тож не боявся, що помреш в бездітності,

Що хтось на беззахисний дім поквапиться.

Чи, може, твого віку не шануючи, [45]

Я заслужив неласки - я, хто щиро так

Тобою піклувався?.. Дочекався, бач,

Віддяки - і від тебе, і від матері...

680] Отож чимшвидше інших роздобудь дітей,

Нехай про вік твій дбають, хай вони тобі,

Коли помреш, належний справлять похорон.

Не я, не ця рука тебе ховатиме.

Я - вмер для тебе. А життям завдячую

Людині іншій, от для неї з радістю

Я сином був би й щирим годувальником.

Дарма для себе старці смерть вимолюють,

На довголіття й неміч нарікаючи:

Лиш смерть загляне - всяк її сахається,

690] Тоді нікому старість не обтяжлива.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Ну, годі. Чи не досить тих, що є, страждань?

Не край докором, сину, серце батькове.

ФЕРЕТ

Не раб я твій - не з Лідії, не з Фрігії,

Щоб так зухвало, сину, ти ганьбив мене.

Чи ж я не фессалієць, і чи батько мій -

Не з фессалійців, а чи я - не син його

Законний?.. Знахабнів ти й по-юнацькому

Мене облаяв. Та за це поплатишся.

Тебе зростив я, щоб ти правив домом цим,

700] Але за тебе, вибач, не вмиратиму:

Бо жоден припис, жоден звичай еллінський

Замість дітей вмирати не велить батькам.

Лиш сам для себе - щасний чи нещасний - ти

Родився. Що могли ми, - все дали тобі:

Над багатьма владар ти. Шмат земель своїх

Вділю тобі, - що й сам я вспадкував колись.

То чим тебе я скривдив? А чи викрав щось?

Твого життя не хочу, та й свого не дам.

Радієш сонцю... А чи ж я не рад йому?

710] В Аїді, знаю, ніч - кінця не матиме,

Життя коротке, тим-то жити - солодко.

Отож, ганебно за життя хапаючись,

Відбився ти від смерті, а дружину он

Спровадив у могилу. Ще й мене кориш,

Негіднику, жоною переможений,

Котра за тебе, красуня, загинула!

Ну й хитро ж ти домігся невмирущості:

Щораз новими відкуплятись жонами!..

А ще соромиш друзів: он які, мовляв,

720] Бездушні. Що ж до себе не приглянешся?

Так ось: ти жити прагнеш - рівно й інші всі, [46]

Будь певен, прагнуть. Ганиш інших - сам од них

Ще гіршу - й справедливо - вчуєш відповідь.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Образ доволі вже навзаєм сказано.

Тож годі, старче, сина так паплюжити.

АДМЕТ

Усе, як я, виказуй. Правда вічі їсть?..

Не слід би щодо сина помилятися.

ФЕРЕТ

Померти замість тебе - більша помилка.

АДМЕТ

Вмирати старцю й молодому - різна річ.

ФЕРЕТ

730] Одне прожить нам дано, а не два життя.

АДМЕТ

Живи ж собі, од Зевса довговічніший...

ФЕРЕТ

За що ж ти на батьків так огризаєшся?

АДМЕТ

Бо ти за крок до смерті життєлюбом став.

ФЕРЕТ

А ти?.. Жона в Аїд он замість тебе йде.

АДМЕТ

В ній бачиш доказ власної нікчемності.

ФЕРЕТ

Що не кажи, в тій смерті - не моя вина.

АДМЕТ

Гай-гай!..

Настане день - до мене ти ще звернешся!

ФЕРЕТ

Одружуйсь часто, щоб було вмирать кому.

АДМЕТ

Тобі на сором: ти ж за мене вмерти мав.

ФЕРЕТ

740] Люблю ж, однак, люблю це сяйво Фебове! [47]

АДМЕТ

Хіба це голос мужа?.. Гидко слухати!..

ФЕРЕТ

Не сором старця-батька в гріб зіштовхувать?

АДМЕТ

Умерти доведеться - у неславі вмреш.

ФЕРЕТ

А що неслава для людини мертвої?

АДМЕТ

Гай-гай!.. Старим не бракне безсоромності!

ФЕРЕТ

(вказуючи на Алкссту)

А ця - не безсоромна, бракло глузду їй.

АДМЕТ

Іди-но! Схоронити дай покійницю.

ФЕРЕТ

Іду вже. Вбивця - жертву хоронитимеш.

Рідні ж її за все це ти одвіт даси.

750] Акаста й до мужів не зачислятиму,

Як не відплатить гідно за сестру свою.

АДМЕТ

Ідіть, хай вас не бачу, ти й жона твоя!

Бездітна старість при живому синові -

По праву жде вас, бо в одній оселі нам

Не жити більше. Можна б через вісника

Від батька відректися, то відрікся б я.

(До супровідників).

А ми рушаймо! Горе треба зносити.

Вже вогнище чекає на покійницю.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Поплатилась життям за одвагу свою,

760] О жоно незрівнянна! Прощай же, прощай!

Хай Аїд і Гермес під землею тебе

Зустрічають ласкаво. Якщо навіть там

Є добро, то, втішаючись ним, засідай

Із Аїда дружиною поряд!

Похоронна процесія покидає сцену.

Появляється слуга, що супроводжував Геракла. [48]

ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ

СЛУГА

Мені чимало довелось гостей пізнать,

Що в дім Адмета звідусюди сходились,

Не одного вгощав я, але гіршого,

Ніж нинішній, не бачив, не прцймав іще.

Помітивши глибокий сум господаря,

770] Поріг переступити не вагався він.

А за хвилину, про біду довідавшись,

Став їсти-пити без докорів совісті.

Забули щось подати - він нагадував,

Місткого кухля з рук не випускаючи,

Вино пив чисте - сік із грона темного.

Вінком зеленим увінчавшись миртовим,

Заводив пісню. Два лади незгідливі

Звучали: він горланив і не дбав про те,

Що в домі горе; ми, раби, ридали всі

780] По господині, та коли до гостя йшли -

Сльози пустить не сміли: так Адмет велів.

Та й зараз у покої прислуговую

Цьому нахабі, може, й розбишака він,

А господиня - відійшла вже, я ж услід

Не йшов за нею, рук їй не простягував,

Не плакав, хоч мені й усім рабам вона -

Як мати: не один раз рятувала нас,

Власкавлюючи мужа. Хто б то зла не мав

На гостя, що засів тут при біді такій?

Входить Геракл.

ГЕРАКЛ

790] Гей ти, чого нахмуривсь? Чим зажурений?

Чи ж так гостей приймають? Що б не трапилось -

Прислуга в домі мусить бути ввічлива.

Прийшов я нині, друг твого господаря,

А ти сумний, насупивсь; на лиці твоїм -

Біда чужа виразно відпечаталась.

А підійди-но - мо', й порозумнішаєш.

У чому ж полягає все життя людське,

Чи знаєш? Де там! Що скажу - затям собі.

Всі люди - смертні. Тож умерти мусимо.

800] Й ніде нема такого поміж смертними,

Хто знав би, що зустріне днину завтрашню.

Куди скерує доля, - не збагнуть того,

Не вивідать, не взнати жодним способом.

Почувши те від мене та продумавши,

Веселим будь, вино пий і своїм вважай

Прожитий день. Всім іншим - доля відає.

Шануй Кіпріду - для людей солодшої [49]

Нема богині, бо така вже лагідна!..

Про інше і не думай. Вір моїм словам:

810] В їх мудрості, я певен, пересвідчишся.

Хіба не переступиш через смуток свій

І тугу непомірну? Увінчавшися,

Не питимеш зі мною? Присягтись готов,

Що від журби хмурної в гавань радісну

Тебе спрямують передзвони келихів.

Ми ж люди - по-людському й думать мусимо.

А хто весь час понурий, засумований,

Для того - хочеш чути моє судження? -

Життя - це не життя вже: гіркота одна.

СЛУГА

820] І я це знаю. Справи ж наші так стоять,

Що тут ані до сміху, ні до жартів нам.

ГЕРАКЛ

Покійниця - чужинка. Що ж так сльози лить?

Господарі ж не вмерли, сподіваюся.

СЛУГА

Не вмерли? Що стряслося, ти не чув хіба?

ГЕРАКЛ

Та ні... Господар, видно, обманув мене.

СЛУГА

Він надто вже гостинний, надто ввічливий.

ГЕРАКЛ

Чужа ж померла... Через те страждатиму?

СЛУГА

Чужа? Гай-гай! Якби-то про чужинку йшлось!

ГЕРАКЛ

Виходить, він біду якусь приховує?..

СЛУГА

830] Біда ця - наша. Ти - вгощайся весело.

ГЕРАКЛ

Не про чуже нещастя, чую, мова йде.

СЛУГА

Інакше б гостя не приймав я хмурячись.

ГЕРАКЛ

Невже господар дому взяв на глум мене? [50]

СЛУГА

Ти в недогідну пору на поріг ступив:

Тут смуток, бачиш... Голови обстрижені,

Та й в темному усі ми...

ГЕРАКЛ

А покійний хто?

Дитя якесь чи, може, старець-батько вмер?

СЛУГА

Жона Адмета, гостю, нас покинула.

ГЕРАКЛ

Що кажеш?.. А мені ще й догоджаєте?..

СЛУГА

840] Боявсь господар, що ти можеш геть піти.

ГЕРАКЛ

Таку дружину втратив!.. Ой, біда ж йому!

СЛУГА

Та всі ми з нею вмерли, не вона одна.

ГЕРАКЛ

Відчув я щось недобре, лиш в очах сумних

Сльозу помітив і волосся зрізане...

Та він запевнив, що чужий тут похорон,

От і ввійшов я мимоволі, й пити став

У гостелюбнім домі, де в такій журбі

Господар... Ба, ще й досі пригощаюсь тут,

Вінком чоло прибравши!..

(Відкидає келих і зриває вінок)

Як же ж ти посмів

850] Од мене приховати цю біду страшну?

А де похоронили? Як знайти її?

СЛУГА

Край шляху, що в Ларіссу навпростець веде,

Лиш з міста вийдеш, є гробниця тесана.

(Входить у дім.)

ГЕРАКЛ

О серце моє мужнє! Докажи тепер,

Якого народила сина Зевсов;

Дочка Електріона - тірінфіянка

Алкмена! Щойно вмерлу до життя вернуть,

Алкесту, я повинен і віддячитись

Адметові за дружбу й доброту його.

860] В киреї темній мертвих повелителя [51]

Підстерегти гадаю: кров жертовну п'є

Біля могили демон смерті - Танатос.

1 хай лише на нього несподівано

Впаду й зімкну залізні на його боках

Обійми, то ніхто вже кровожерного

Не звільнить, поки жінки не віддасть мені.

А не вдадуться лови, не прибуде він

Поласувати кров'ю - в глиб землі спущусь,

До Кори й до Аїда, в край безсонячний.

870] Не відступлюся, вірю: звідти виведу

Алкесту, щоб до рук вернуть Адметові,

Що запросив до дому, не прогнав мене,

Хоча тоді на нього впав удар тяжкий -

Кріпився, благородний, все мені вгоджав.

Чи ж є між фессалійців хтось гостинніший?

Чи взагалі в Елладі? Ні, не скаже він,

Що гостя в себе пригощав невдячного.

(Відходить).

КОММОС

Адмет і хор повертаються на орхестру.

АДМЕТ

Гай-гай! Гай-гай! О пороги сумні!

Як печально в покоях моїх німих!

880] Ой, біда ж мені тут!

Куди йти? Де присісти? Що мовить, що - ні?

От померти б тепер!..

У нещасну годину на світ я прийшов!

Нині заздрю покійникам, нині до них

Пориваюсь - до їхніх осель сумних.

Бо ні сонцю не рад я, ні по землі

Вже не любо ступать - таку дорогу

Демон смерті у мене заложницю взяв,

Щоб Аїду її передати.

ХОР

Строфа І

890] Не стій же, йди!

Далі, в темний закут.

АДМЕТ

Гай-гай!..

ХОР

Твій біль - гідний потоків сліз. [52]

АДМЕТ

Ой-ой!..

ХОР

Туга гнітить тебе, це ж видно.

АДМЕТ

Авжеж...

ХОР

Померлій чим зарадиш ти?

АДМЕТ

Гай-гай! Лишенько!..

ХОР

Ніколи вже

Не глянеш ти в очі жони...

У них - день твій згас, потьмаривсь.

АДМЕТ

Ти сказав - мов по серці ножем полоснув:

Чоловікові втратити вірну жону -

Чи буває щось гірше? Якби-то знаття -

900] Не вінчався б, у дім цей не вів би її!

Нині заздрю всім тим, котрі без сім'ї:

Лиш одне в них життя; побиватись над ним

Не така вже біда.

А як діти хворіють, а ще коли в дім

Увірвалася смерть: як дивитись на це?..

Таки легше встократ без жони, без дітей

Самотою свій вік вікувати.

ХОР

Антистрофа І

Тебе в глухий

Кут загнала доля.

АДМЕТ

Гай-гай!

ХОР

910] І все ж... Межі й у туги є...

АДМЕТ

Ой-ой!..

ХОР

Важко знести таке... А треба... [53]

АДМЕТ

Ох-ох!..

ХОР

Кріпись: не перший ти жону...

АДМЕТ

Біда мені!

ХОР

Похоронив:

У кожного - лихо своє,

В свій час горя всяк зазнає.

АДМЕТ

Де ж то міра печалі, де болю межа

По близьких, що в землі?

О навіщо ти став на дорозі мені,

Коли в гріб, у прогалину темну, ступить

920] Я хотів - і при ній, незрівнянній, лягти?

Не одну б тоді - дві найвірніші душі

Міг отримать Аїд, як лиш темним човном

Подолали б ріку попідземну.

ХОР

Строфа II

Мій родич, тямлю, колись

Утратив єдиного сина -

Як тут сліз не лити?

Але горе те стійко,

Залишившись бездітним, усе ж терпів,

Хоч біліли вже скроні:

930] Не був тоді дужий -

На схилі віку.

АДМЕТ

І як тепер, доме мій, в тебе ввійти?

Як тут жить, коли доля вже нині не та,

Що колись? Ой, не та вже, далеко не та!

Між ясних смолоскипів пелійських тоді,

Між весільних пісень я ступав на поріг,

Простягнувши правицю жоні дорогій.

А за нами - веселий, співучий похід,

Що вітав нас - дружину Алкесту й мене,

940] Бо ж обоє ми знатні: вступивши у шлюб,

Поєднали ми два найславніші роди.

А тепер замість пісні весільної - плач,

Замість одягу світлого - чорний убір

Супроводять мене,

Удівця, до порожньої спальні. [54]

ХОР

Антистрофа II

Хоч тяжко впав той удар

На тебе, улюбленця долі, -

Спас життя ти й душу.

А що вмерла дружина,

950] І тебе залишивши, й любов твою, -

Не дивниця: стільком же

Найдорожчу дружину

Брав демон смерті.

АДМЕТ

Жони моєї долю, як не дивно це,

Вважаю, друзі, від моєї кращою.

її ж ніякий біль вже не дійматиме,

Межу поклала славно не одній біді.

А я, хто мав умерти, відкупившися,

Живу нікчемно. Лиш тепер утямив те.

960] Ввійти в господу, кажеш. А чи зважуся?

Кого окликну? Хто мене окликне там,

Мені зрадівши? Де там притулитися?

Від пустки, від мовчанки утікатиму,

Як лиш на ложе гляну осамітнене

Й на крісло, де сідала, на запилену

Долівку в домі... Діти ж до колін мені,

Оплакуючи неньку, припадатимуть,

Ридатимуть і слуги по добродійці.

Такі-то справи дома. Й поза ним біда:

970] Гнітитимуть весілля фессаліянок,

Жіночі свята: там - Алкести подруги...

Вже від самої думки серце крається.

Неприятель зловтішно у мій бік кивне:

«Живе поганець! Вмерти не наважившись,

Занапастив дружину, підло сам зате

З Аїду вирвавсь. То це муж? Ганьба одна!

Та ще й батьків паплюжить, а від смерті, бач,

Утік». І горе, і неславу матиму.

Чи варто, друзі, жити, щоб тягар нести

980] Подвійний: і зневагу, і журбу свою?..

СТАСИМ ЧЕТВЕРТИЙ

ХОР

Строфа І

Мені - й музи відомі,

Я - ще й вище в думках злітав,

Мудрість пив з багатьох джерел, - [55]

Сил, грізніших, ніж Доля,

Не знайшов. Не врятують тут

Ні фракійські таблиці

Із словами Орфея,

Ні ті ліки, що світлий Феб

Асклепіадам дав їх,

990] Щоб рятівними були

Для роду людей стражденних.

Антистрофа І

Лиш ти, Доле, байдужа

До приношень. Лишень одна

Ти не дбаєш про вівтарі.

Будь до мене ласкава,

Як раніше, володарко.

Навіть Зевс, як рішив щось, -

Те вершить через тебе.

Й те, чим халіби прославились,

1000] Гнеш ти - могуть заліза.

Воля ж сувора твоя

Ні перед чим не гнеться.

Строфа II

Долі й тобі, знай, не вблагать:

Руки твої - в путах.

Ради нема, кріпися:

З пітьми до сонця

Мертвих не повернуть плачем.

Таж навіть безсмертних діти

В смертній імлі тонули.

1010] Нам мила була живою,

Нам мила й тепер, покійна.

Зразком благородства сяє

З тобою поєднана шлюбом.

Антистрофа II

Хай гробівець, де її прах,

Не гробівцем - храмом

Нам і мандрівцям буде.

Стане прохожий

Шанобливо й таке шепне:

«Колись замість мужа вмерла,

1020] Нині ж вона - богиня.

Уславлена будь повіки,

Мені ж посприяй, блаженна».

Ось так молитовно кожен

Прихилить чоло над нею. [56]

ПРОВІДНИК ХОРУ

Але до твого дому - чи здалось мені? -

Адмете, син Алкмени наближається.

ЕКСОД

Входить Геракл. За ним жінка, вкрита довгим покривалом.

ГЕРАКЛ

Із другом слід, Адмете, вести бесіду

Відверто і докорів не замовчувать.

От я, тебе заставши у журбі тяжкій,

1030] Вважав за гідне свою дружбу виявить.

Однак не сповістив ти, що покійниця -

Твоя дружина. Гойно пригощав мене,

Вдавав, що ти стороннім горем зайнятий.

Чоло звінчав я миртом, у зливать почав

Богам в оселі, смутком переповненій.

До тебе, скажу прямо, маю жаль за це,

Та годі. Твого болю не ятритиму.

А з чим сюди прийшов я, повернувсь чому -

Скажу. Цю жінку, друже, збережи мені,

1040] Аж диких коней приведу я з Фракії,

Володаря бістонів умертвивши там.

А ні (цього, одначе, хай не трапиться!) -

Тобі й твоїм домашнім слугуватиме.

Вона нелегко перейшла до рук моїх:

Мандруючи, потрапив я негадано

На грища, гідні поту і напруження.

Ця жінка - нагорода: переміг я там.

Хто у легких змаганнях першість виборов -

Брав коней; хто у важчих - боротьбі або

1050] В бою кулачнім - той биків отримував;

А хто в найважчих - жінку. Опинившись там,

Не міг я, зрозуміло, стати осторонь.

Тож заопікуйсь нею, іще раз кажу,

її ж бо я не викрав - у змаганні взяв.

За це колись, можливо, ще й подякуєш.

АДМЕТ

О ні, не із зневаги, не з ворожості

Я смерть жони від тебе приховать хотів:

До болю біль додався б, коли в іншу б ти

Пішов господу: сліз уже без того я

1060] Пролив чимало, по жоні сумуючи.

А жінку цю, благаю, комусь іншому

Довір із фессалійців, хто в журбі такій,

Як я, не був ще. Не один же приятель

У тебе в Ферах. Не нагадуй бід моїх. [57]

Чи ж я від сліз би втримавсь, її маючи

Перед очима? Ні. Страждань стражденному

Не додавай. Нещастя, бачиш, гне мене.

Та й де ж у домі, молодій, тулитися?

Що молода - з постави бачу, з одягу.

1070] Чи між чоловіками, юнка, житиме?

Та чи зуміла б, серед них буваючи,

Плекати цноту? Юнака - не стримати.

Це ж про твою, Геракле, справу мова йде.

А чи покій дружини відпустити їй?..

Та як в Алкести ложе я слугу вкладу?

Ганьба подвійна буде: говоритимуть,

Що я, дружину-рятівницю зрадивши,

Спішу ділити ложе із молодшою;

Ну, а покійна? Чи ж не їй насамперед -

1080] Моя турбота й шана? При тобі кажу,

Хто б не була ти, жінко. Так-бо схожа ти

На вмерлу, на Алкесту, з виду, з постаті!

(До Геракла).

О горе! Забери з-перед очей моїх

Цю жінку! Хто вже вбитий - не вбивай того!

Дивлюсь на неї - а жона ввижається.

1 серце рветься, і з очей потоками

Струмлять пекучі сльози. Ох, біда мені!

Тяжкої втрати гіркість чую наново...

ПРОВІДНИК ХОРУ

Такій-от долі справді не позаздрити,

1090] Та вже як бог дає щось - брати мусимо.

ГЕРАКЛ

Якби ж то міць у мене аж така була,

Щоб міг Алкесту, прислужившись другові,

З осель сумних до сонця нині вивести!

АДМЕТ

Бажання, вірю, щире, - нездійсненне лиш,

Бо хто помер, той сонця вже не зрітиме.

ГЕРАКЛ

Тому, як тужиш, то і в тузі міру май.

АДМЕТ

Повчати легше, ніж біді зарадити.

ГЕРАКЛ

А що ж то з того, як весь вік ридатимеш?

АДМЕТ

Нічого, звісно. Та люблю - й сльоза бринить. [58]

ГЕРАКЛ

1100] Так-так... Любити мертву - значить плакати.

АДМЕТ

Пропав я! Що й казати?.. Тут і слів нема.

ГЕРАКЛ

Дружину вірну втратив. Хто ж перечив би?

АДМЕТ

А водночас із нею - до життя снагу.

ГЕРАКЛ

Ще свіжа рана. З часом - зарубцюється.

АДМЕТ

Хіба що час до смерті ти прирівнюєш.

ГЕРАКЛ

Тебе вспокоїть інша... Буде шлюб новий...

АДМЕТ

Замовч! Таке почути! Ще й із уст твоїх!..

ГЕРАКЛ

То як-то? Шлюбне ложе пустуватиме?

АДМЕТ

Не ляже побіч мене ні одна з жінок.

ГЕРАКЛ

1110] Гадаєш, ти покійній допоможеш тим?

АДМЕТ

Де б не була дружина - поважати слід.

ГЕРАКЛ

Хвалю, хвалю. Та, бачу, не з розумних ти.

АДМЕТ

Зви дурнем; нареченим - не назвеш зате.

ГЕРАКЛ

Така подружня вірність гідна подиву.

АДМЕТ

Помру - та їй не зраджу, хоч покійна вже.

ГЕРАКЛ

Бери ж і в благородний дім веди її.

АДМЕТ

О ні! Благаю Зевсом; він же - батько твій. [59]

ГЕРАКЛ

За свій непослух гірко будеш каятись.

АДМЕТ

Послухаюсь, то душу біль з'їдатиме.

ГЕРАКЛ

1120] І все ж мені довірся - не жалітимеш.

АДМЕТ

Якби ж ти на тих іграх не здобув її!..

ГЕРАКЛ

Та переміг і ти в них - не лиш я один.

АДМЕТ

Це так. Але ця жінка хай іде звідсіль.

ГЕРАКЛ

Нехай іде, як треба. Та чи треба, зваж.

АДМЕТ

Усе я зважив: треба. Не гнівись лишень.

ГЕРАКЛ

Але ж і в мене є підстава впертим буть.

АДМЕТ

Ну, що ж. Хоч як нерадо - уступлю тобі.

ГЕРАКЛ

В свій час мене похвалиш. Довіряй лише.

АДМЕТ

(до слуг)

Ведіть її в покої. Що ж тут діяти?..

ГЕРАКЛ

1130] А я б, Адмете, слугам не вручав її.

АДМЕТ

Тоді, якщо бажаєш, можеш сам вести.

ГЕРАКЛ

Її ж тобі вручив я, а не ще комусь.

АДМЕТ

Хай входить. А за руку - не візьму-таки.

ГЕРАКЛ

Цю жінку лиш твоїй правиці ввірив я.

АДМЕТ

Насильство чиниш наді мною, владарю. [60]

ГЕРАКЛ

Подай же гості руку. Ну, сміливіше!..

АДМЕТ

(подаючи руку)

Та подаю вже... Мов Горгоні шию тну...

ГЕРАКЛ

Подав?

АДМЕТ

Таж бачиш...

ГЕРАКЛ

(знімаючи покривало)

Отже, бережи її,

А Зевсового сина вдячним гостем ти

1140] Назвеш тепер. Поглянь же: не така хіба

Жона твоя? Всміхнися ж. І біду забудь.

АДМЕТ

Боги! Що мовить маю?.. Диво дивнеє...

Дружину бачу... Люди добрі!.. Ось вона!

Чи сном солодким бавить божество якесь?

ГЕРАКЛ

Не сон - Алкесту бачиш ти, жону свою.

АДМЕТ

А, може, це з Аїду тінь надлинула?

ГЕРАКЛ

Твій гість, Адмете, тіней не спроваджує.

АДМЕТ

То я дружину бачу... похоронену?..

ГЕРАКЛ

Авжеж. Я розумію, друже, подив твій.

АДМЕТ

1150] Торкнусь... живої?.. Поведу з живою річ?

ГЕРАКЛ

Та й інше все, що хочеш. Це ж твоя жона.

АДМЕТ

(обнімаючи Алкесту)

О стан, о лиця жінки найлюбішої!..

Чи міг я сподіватись, що побачу вас?

ГЕРАКЛ

А бачиш... Лиш на небі щоб не заздрив хтось. [61]

АД МЕТ

Хоробрий сину Зевса світовладного!

Щасти тобі! Хай Батько береже тебе!

Плече лиш ти підставив, як мій дім валивсь.

А як її до сонця з пітьми вивів ти?

ГЕРАКЛ

Я став до бою з найгрізнішим демоном.

АДМЕТ

1160] Із Танатосом, тобто. Де ж ти стрів його?

ГЕРАКЛ

Схопив обіруч - біля гробівця стеріг.

АДМЕТ

Чому ж вона все мовчки, мов німа, стоїть?

ГЕРАКЛ

Не вчуєш - бо не можна - слова з уст її,

Аж від посвяти божествам безсонячним

Очиститься, аж втретє ранок вигулькне.

Веди ж її, Адмете; і, як чесний муж,

Гостей і далі так шануй, а поки що -

Прощай! Мене жде діло: для володаря -

Стенела сина - мушу потрудитися.

АДМЕТ

1170] Лишися з нами! В нашім домі гостем будь!

ГЕРАКЛ

Колись ще буду. Нині - треба квапитись.

АДМЕТ

Щасливо! Завітай же, повертаючись!

Геракл відходить.

Велю і горожанам, і країні всій

Цю радість гучно вшанувати хорами,

А всеблаженним - тучні жертви спалювать,

Бо знов життя безжурне посміхнулось нам.

Щасливий я! - кажу це, не приховую.

ХОР

(покидаючи орхестру вслід за Алкестою і Адметом)

Усіляке трапляється з волі богів:

Чого зовсім не ждали, - збувається те;

1180] В чому певні були ми, - йде прахом не раз.

Неймовірному - шлях одкрива божество,

Як цієї ось дії розв'язка. [62]

КОМЕНТАРІ

Коментарі йдуть відповідно до номерів рядків у кожній трагедії, зазначених перед цитованим словом або фразою

4. Асклепія... вдарив пломенем. - Всевладний Зевс убив Асклепія за те, що той намагався оживляти мертвих. Асюїепіади (р. 989) - шанувальники Асклепія, лікарі.

11. Мойри - дочки Зевса й Феміди (див. прим, до «Медеї», р. 168): Клото (Прядильниця) пряла нитку життя, Лахесіс (Дарувальниця) керувала долею людини, Атропа (Невідворотна/ перетинала нитку.

22. ...- не хотів би заплямитися... - Контакт із мерцем віддавна вважався скверною, про що - далі, рр. 99-101.

24. Танатос - бог смерті. В уявленні давніх греків - одягнений у темне, з темним заростом чоловік; за плечима в нього великі чорні крила, у руці - меч.

36. Пелія доньку... - тобто Алкесту.

66. Велінням Еврістея... посланий... - Володар Тірінфу та Мікен Еврістей наказав Гераклові звершити дванадцять подвигів; мова йде про дев'ятий подвиг - над царем Діомедом, що кидав чужоземців на поживу людожерним кобилам; про це - далі, р. 501.

90. Пеан - «цілитель», «рятівник», одне з прізвищ Аполлона (Феба), якому приписували також дар виліковувати хвороби.

103. ...волосся пучка. - Відомим був звичай складати на могилу пучок волосся - жертву для покійного. Тут - єдина згадка про те, що волосся підвішували й при вході в дім, де лежить померлий.

115-117. В Лікії край... - Серед багатьох інших храмів Аполлона відомим був його храм у Лікії (Мала Азія); в Лівії (Півн. Африка) була святиня найвищого єгипетського божества - сонячного Амона; греки прирівнювали його до Зевса.

124. Син Аполлона - Асклепій.

132. Володар - Адмет.

164. Боіине-опікунко- - Перед домашнім вогнищем були статуї богів, що опікувались домом; йдеться, очевидно, про Гестію, що берегла домашнє вогнище.

173. Вінчала миртом. - Мирт як посвячена підземним богам рослина вживався при похоронних обрядах; йому приписували очищувальні властивості.

368. Дочка Деметри - Персефона (Кора), яку викрав бог підземного світу Аїд.

442. ...дванадцять місяців... - В Афінах жалоба по батьках тривала звичайно лише протягом місяця.

460. Кпнейський місяць - серпень - вересень, коли у Спарті дев'ятиденним святом ушановували Аполлона Карнейського.

469. Кокіт - ріка в підземному світі мертвих.

503. В край бістонський... - Мається на увазі фракійське плем'я бістонів, яким правив Діомед.

520-521. Лікаон, Кікн - сини бога війни Ареса (Арея); див. прим, до «Геракла», рр. 396-397.

527. Вт'шшйся, Зевса і Персея пагоне! - Геракл, за міфологічною генеалогією, - правнук Персея, що був сином Зевса і Данаї.

[435]

528. / ти втішайся... - В оригіналі: «Радій!» Давні греки при зустрічі й прощанні бажали радості; далі (р. 529) неперекладна гра слів: «Та рад би...» - Адмет боїться натякнути на свій смуток.

577. ...пригощав мене... - Йдеться про давній звичай гостинності (т. зв. «проксенія»), яким Адмет був зв'язаний з Гераклом (див. також прим, до «Медеї», р. 613).

597. Офріс - гора у Фессалії (північно-східна частина Еллади); Бебіда (р. 605) - озеро там же.

609-611. ...де яайс... молоське небо... й... до Лелія... - тобто від західних меж, де живе плем'я молосів, до Пелія (Пеліона), славного корабельним лісом гірського хребта на сході Фессалії.

861. ...кров жертовну п'є... - Танатос, як і всі, хто пов'язаний з підземним світом, живиться кров'ю зарізаних на могилі жертв (пор. «Одіссея», XI, р. 23 і наст.).

924-931. Йдеться, можливо, про Анаксагора, в якого помер син-одинак: філософ, кажуть, стійко переніс горе, мовивши: «Я знав, що народив його смертним».

986-987. ...таблиці Із словами Орфея... - Традиція пов'язувала з легендарним співцем із Фракії Орфеєм усю сукупність філософських, етичних та медичних настанов.

999. Халіби - міфічне плем'я ковалів, що за уявленнями стародавніх селилось у Південному Причорномор'ї.

1008-1009. ...безсмертних діти В... імлі тонули. - Натяк на Асклепія, якого Зевс убив блискавицею.

(с) Aerius, 2003

Медея

Переклад Б.Тена

© Евріпід

© Б.Тена, 1981

Джерело: Евріпід. Трагедії. К.: Основи, 1993. 448 с. С.:63-106.

OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003

ДІЙОВІ ОСОБИ

НЯНЯ

ВИХОВАТЕЛЬ

МЕДЕЯ - ЯСОНОВА ДРУЖИНА

ХОР КОРІНФСЬКИХ ЖІНОК

КРЕОНТ - ЦАР КОРІНФУ

ЯСОН- ПРОВІДНИК АРГОНАВТІВ

ЕГЕЙ - ЦАР АФІНСЬКИЙ

ВІСНИК

ХЛОПЧИКИ - СИНИ ЯСОНА Й МЕДЕЇ

Дія відбувається в Корінфі, перед домом Медеї.

ПРОЛОГ

НЯНЯ

(виходить з дому Медеї)

Бодай не пропливав би корабель «Арго»

Між темних скель блуденних у колхідський край!

І сосни, в хащах Пеліону зрубані,

Хай весел не давали б тим мужам до рук,

5] Що здобувать ходили золоте руно

Для Пелія! Тоді ж моя володарка

Медея мурів Йолку не доплинула б,

Ясона покохавши до безпам'яті,

Й, на батьковбивство Пеліад підбуривши,

10] В Корінфі з мужем не жила б і з дітками.

її, щоправда, дуже полюбили всі

Місцеві люди, що до них втекла відтіль,

І вміла догоджать вона Ясонові,

А це ж найбільше щастя, як одружені

15] Живуть із чоловіком жінка в злагоді.

Та ось, дружину й діточок покинувши,

Ясон до шлюбу царського ладнається -

Дочку бере Креонта, владаря цих місць.

20] Дарма Медея бідна, поневажена,

Велику клятву й запоруку вірності

Спогадує, безсмертних закликаючи

За свідків бути, як Ясон віддячив їй.

Віддавши мукам тіло, в самоті лежить,

25] Не їсть, не п'є, сльозами обливається,

Дізнавшися, як мужем її скривджено.

Ані обличчя від землі, ні погляду

Не підведе, мов скеля серед хвиль морських,

Глуха до друзів, їх розради щирої.

30] Лиш часом, шию повернувши білую,

За любим щиро заридає батечком,

За рідним краєм, що його покинула

Для мужа, від якого терпить кривду цю.

Гіркими нині навчена нещастями,

35] Як втрачену вітчизну цінувати слід, [65]

На діток і не гляне - їй ненависні

Вони, - коли б чогось не заподіяла.

Тяжка на вдачу, то й не може стерпіти

Зневаги. Це я знаю, і боюсь того,

40] І гострий в серце меч мені ввижається,

Коли до спальні ввійде й, ложе стелючи,

Уб'є свойого мужа і володаря,

І потім лиха ще зазнає гіршого.

Страшна вона, й нелегко б удалось тому,

45] Хто заведеться з нею, подолать її.

Та ось і діти - он ідуть, набігавшись,

Нема про лихо материне й гадки в них,

Малі, звичайно, ще журби не відають.

Входить вихователь з двома хлопчиками Медеї.

ВИХОВАТЕЛЬ

Придбання давнє нашої господарки,

50] Чого стоїш самотньо так? Чи журишся

Недолею своєю? Чи Медеїне

Бажання то - на самоті лишитися?

НЯНЯ

Старий дітей Ясонових доглядачу!

Господарів турбота, як своя, болить

55] Рабові вірному й душі торкається.

Отож, чи віриш, я така зажурена,

Що вийти захотілось - про Медеїну

Біду землі і небу розповісти все.

ВИХОВАТЕЛЬ

Невже вона, нещасна, й досі плаче так?

НЯНЯ

60] Чудний ти! Лихо ж тільки починається.

ВИХОВАТЕЛЬ

Дурна вона, не про владик будь сказано, -

Тож про нову біду вона й не знає ще.

НЯНЯ

Яку, дідуню? Говори, не муч мене.

ВИХОВАТЕЛЬ

Ніяку. Так, із язика зірвалося.

НЯНЯ

65] В честь бороди твоєї, - від товаришки

Не крийся. А як треба, я мовчатиму.

ВИХОВАТЕЛЬ

Проходячи близь джерела Пейренського, [66]

Де, в кості граючи, старі сидять,

Я чув (хоч удавав, не чую нібито),

70] Як говорив хтось, що дітей цих з матір'ю

Задумав вигнать із землі Корінфської

Креонт, володар краю. Чи це справді так -

Не знаю, - коли б ні, то був би радий я.

НЯНЯ

І що ж, Ясон дітей допустить кривдити

75] Лише тому, що посварився з матір'ю?

ВИХОВАТЕЛЬ

Нова сім'я миліша від колишньої -

Ясон до цього дому неласкавий став.

НЯНЯ

Пропали ми! Старої ще не випили

Біди, як і новітня насувається.

ВИХОВАТЕЛЬ

80] Не час ще господині нашій знать про це.

Отож помовч, не говори нічого їй.

НЯНЯ

Ви чули, дітки, що вам зичить батько ваш?

Щоб він пропав, та ні-бо, це ж господар мій.

Але для рідних виявивсь він ворогом.

ВИХОВАТЕЛЬ

85] Чи він не з смертних? Аж тепер ти впевнилась,

Що кожен любить більш себе, ніж іншого!

Невже утіх кохання він одмовиться,

Щоб батьківській любові перевагу дать!

НЯНЯ

Ідіть додому, дітки, буде все гаразд.

90] А ти пильнуй їх якнайкраше й осторонь

Тримай від роздратованої матері.

Я ж бачила, як люто на дітей вона

Дивилась, мовби щось лихе намислила.

Цей гнів без жартів, знаю, не вгамується.

95] Та хай поб'є він не своїх, а ворога.

МЕДЕЯ

(зсередини дому)

Ой, ой!

Мій талане гіркий! Лиха доля моя!

Леле, леле, та де ж ти, загибель моя! [67]

НЯНЯ

Отаке, мої дітоньки! Матінка ваша

Своє серце ятрить і розпалює гнів.

100] Тож додому тікайте мерщій та глядіть,

Не підходьте до неньки й з очей її геть

Позникайте! Затятої вдачі її

І душі, що розпалена гнівом страшним,

Стережіться!

105] То ідіть же додому, тікайте мерщій!

От-от здійметься хмарою буря грізна

Її горя й страждань, що шалено ростуть

В її серці. Ой що ж то накоїть оця

Повна люті душа невгамовна,

110] Вся розпалена болем невпинним?

МЕДЕЯ

(як і раніше)

Ой, ой!

Мене горе гнітить, нещасливу, таке,

Що я сліз не спиню. Будьте прокляті ви,

Безпорадної матері діти немилі,

Разом з батьком, хай з вами й весь дім пропаде!

НЯНЯ

115] Леле, леле, сердешна моя!

Нащо ж діток за батьків злочин карать

Безневинних? Що маєш до них? Як журюсь

Вами, дітоньки, я, щоб не сталось чого...

О, нестерпні звичаї царів. Не зважать

120] Ні на кого, тримать в своїй владі усе

Вони звикли, і важко їм вдачу змінить.

Але все ж таки нарівні жить з усіма

Чи не краще? Для мене тут мало добра,

Та спокійно хотіла б я віку дожить.

125] Слово «міра» найкраще у мові людській,

Знати міру в житті - то найбільше добро.

А що міру над край переступить свою,

Те ніколи людині не йде на користь -

Воно лихом ще гіршим впаде на весь рід,

130] Що під божим опиниться гнівом.

ПАРОД

П'ятнадцять корінфських жінок виходить через правий парод на орхестру.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Ой учула я голос, учула я зойк

Тої колхідки [68]

Нещасливої, й досі не вщух він... Бабуню,

135] Ти скажи... Через двері я вчула ридання

І не можу, голубонько, не співчувати

Милій родині у горі тяжкому.

НЯНЯ

В нас немає родини! Розпалася геть!

Он одруженням царським захоплений муж,

140] А в покоях з жалю умліває жона,

І ні подруги в неї нема, щоб те горе

Хочби словом розважила щирим.

МЕДЕЯ

(як і раніше)

Ой, ой!

Хай на мене із неба ясного вогонь

145] Упаде! Бо навіщо мені те життя?

Лихо, лишенько! Хай мене смерть забере

І з життям ненависним розлучить!

ХОР

Строфа

Зевсе, й сонце, і земле свята!

Чи ви чуєте, як ця нещасна

150] Молодиця голосить?

Чи холодного вічного ложа

Забаглося тобі, божевільна?

Чи барилася смерть коли-небудь?

Та її ж не вблагати.

155] А якщо чоловік твій

Прагне ложа нового,

То на це ти не гнівайся марно, -

Твій заступник - сам Зевс. Не сумуй же

Й не вмивайся слізьми за невірним.

МЕДЕЯ

(як раніше)

160] О великий наш Зевсе й владарко Фемідо!

Будьте свідками мук, що безвинно терплю

Я, великою скута присягою з клятим

Чоловіком! Бодай би побачить його

Під уламками дому з коханкою разом, -

165] Через них-бо я сорому стільки зазнала!

О мій батьку, мій краю, що вас так ганебно

Я покинула, рідного брата убивши! [69]

НЯНЯ

Чи ви чули цей лемент і зойк до Феміди,

Благодійниці, й Зевса, що клятв охоронцем

170] Так пильнує дотримання їх у людей?

Не такою-бо люттю горить господиня,

Щоб на чомусь дрібному воно окошилось.

ХОР

Антистрофа

Чом вона не виходить до нас,

Слів розради і голосу втіхи

175] Чом не хоче послухать?

Може, тугу і біль її серця

Заспокоїла б тихим я словом?

Якщо друзі в біді - я готова

На пораду їм стати.

(До няні).

180] Йди, гукни сердешну,

Хай-но вийде з покоїв.

Скажеш - дружня то буде розмова.

Й не барись, щоб не сталось там лиха,

Надто-бо горе у неї велике.

НЯНЯ

Я готова піти, та боюсь, чи мене

185] Господиня послухає...

А труда і старання не шкода мені,

Хоч вона, мов левиця, що родить діток,

На служниць поглядає так люто, як хто

З них підійде чи слово до неї промовить.

(До себе, йдучи).

190] Ні, не помилка то - нерозумними звати

Тих, що гімнів мелодії ще з давнини

І веселих для учти складали пісень,

Для святкових гостин і врочистих вечер,

Щоб щасливим життям звеселяти безжурне.

195] А ніхто ж не придумав ні співів дзвінких,

Ані музики лір многострунних, щоб цим

Зупиняти скорботи людські, що ведуть

За собою нещастя, руїну і смерть!

От би людям користь, якби можна було

200] Лікувати піснями! А нащо дарма

Задля ситих ще я гомін на учтах здіймати?

Тож наїдку всілякого повні столи

І буз музики людям серця звеселяють.

(Вертається в дім).

ХОР [70]

ЕПОД

Знову чути зойки тужних голосінь, -

205] То кляне вона в гірких риданнях мужа,

Що зневажив шлюб і зрадив її ложе,

І помститися за кривду закликає

Свідка клятв - Феміду, Зевсову дружину,

2іо Що вела її до берегів Еллади

По бурхливій хвилі водної пучини

Крізь браму безкрайого моря.

ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ

Ізсередини дверей виходить Медея.

До вас, жінки корінфські, вийшла я, щоб ви

215] Мені не докоряли. Часто в нас того,

Хто дома самотує чи подався десь,

Вважають гордим. Як не любиш галасу,

Знеславлять за байдужість чи розбещеність.

Але в очах не вся ще правда - судимо

220] Ми ззовні, в глибину не заглядаючи,

Ненавидим, хоч кривди й не зазнали ми.

З громадою чужинцям треба лагодить, -

Нікому-бо не буде до вподоби той,

Хто лиш зарозумілість виявлятиме.

225] Мені ж, дружині, лихо несподіване

Всю душу крає. Тож навік пропала я

Й, позбувшись радощів життя, лиш смерті жду.

Тож чоловік мій, що усім для мене був,

Найпослідущим виявивсь мерзотником!

230] 3 усіх істот, хто розум має й дихає,

Лиш ми, жінки, на світі найнещасніші!

По-перше, мужа ми собі купуємо

За добрі гроші, і до зла ще гірше зло -

Над тілом власним маємо господаря.

235] Найголовніше ж, чи лихий, не знаємо,

Чи добрий. А тоді вже - чи розлуку взять,

Чи так втекти - все сором неабиякий.

В нові ж закони увійшовши й звичаї,

Одно лиш ворожити нам доводиться, -

240] Як краще догодити чоловікові.

Коли поталанить нам і покірно він

В ярмі своєму ходить, то щасливими

Вважають нас. А ні - то краще вмерти вже.

Тож муж, якому дома вже немиле все,

245] На стороні десь серцем утішається,

До приятеля вдавшись чи товариша, [71]

А ти на одного все - хоч-не-хоч - дивись.

В заміжжі, кажуть, живемо безпечно ми,

А чоловік за списа мусить братися.

250] Яка брехня! З щитом радніше тричі я

У бій пішла б, ніж раз родить однісінький.

Не лиш про себе - я про всіх жінок кажу.

І місто рідне в вас, й оселя батьківська,

І щирі друзі, й радість, і порада є.

255] А я сама, без роду; з чужини сюди

Узята мужем і жорстоко скривджена.

Ні матері, ні брата, ні рідні нема -

В біді поради дати й захистить мене.

У вас я тільки одного проситиму:

260] Як доберу достойного я способу

За кривду відомстити чоловікові,

Та й тестю, і дочці його - розлучниці,

То ви мовчіть. Бо жінка, хоч несмілива

Й мечів залізних та боїв жахається,

А як подружнє ложе їй зневажено -

Жорстокішого серця ви не знайдете.

ПРОВІДНИЙ ХОР

Гаразд, Медеє! Справедливо мстишся ти

На мужі, - не дивуюсь я журі твоїй.

Та ось Креонт, владар землі цієї, йде -

270] Чи не новий нам вирок оголосить він?

Входить К р є о н т із своїм почтом.

КРЕОНТ

Ти все, хмурна Медеє, гнівом дихаєш

На мужа. Ось я що тобі наказую:

Цей край із дітьми обома покинути

Негайно. Виконання сам простежу я

275] Й додому не вернусь, покіль не вижену

Тебе я геть за межі краю нашого!

МЕДЕЯ

Ой лишенько! Цілком уже пропала я!

Ось плине ворог з повними вітрилами,

І порятунку від біди нема мені.

280] Але й прибита горем, запитаю все ж:

За віщо ти мене, Креонте, гониш так?

КРЕОНТ

Не криюсь я: боюся, щоб дочці моїй

Не завдала ти лиха непоправного.

Причин є досить, щоб тебе боятися,

285] Ти ж хитра дуже і метка до підступів,

Лиха, що ложа позбулась подружнього.

І чув я ще - ти навіть чимсь погрожуєш [72]

Мені самому, і дочці, і зятеві.

Щоб завчасу від цього забезпечитись,

290] На себе краще, жінко, гнів накличу твій,

Ніж потім через м'якосердя каятись.

МЕДЕЯ

О горе, горе!

Мені, Креонте, превелика слава ця

Не вперше заважає й завдає біди.

Того розумним не назву я батечка,

295] Що діток надто мудрими виховує.

Взиватимуть їх земляки із заздрощів

Неробами й всю злість на них зганятимуть.

Новітню мудрість провістивши неукам,

Не мудрим - трутнем серед них уславишся.

300] А стань на п'ять над тими, що розумними

Вважались досі, то й тебе зненавидять.

Прийшлось такої ж долі і мені зазнать.

Одним завидно, що я мудра, іншому -

Що я спокійна, а тому - що надто я

305] Сувора, хоч я й не така розумна вже!

А ти боїшся, щоб не учинила щось.

Не бійсь, Креонте, не така могутня я,

Щоб сміла й на державних владців важити.

Та й за що? Що за того видав доньку ти,

310] Кого вподобав? Мужа я ненавиджу,

А ти, здається, учинив розсудливо.

Та я не заздрю, що тобі щастить отак.

Одружуйтесь з ким хочете. Мені ж у цім

Краю дозвольте жити. Хоч і скривджена,

315] Мовчатиму я, корячись сильнішому.

КРЕОНТ

Ти солодко співаєш, та боюсь, проте,

Щоб серцем на лихеє ти не зважилась.

Ще менш тобі, ніж досі, зараз вірю я.

Палкої легше встерегтись людини нам,

320] Аніж лукавої та обережної.

Іди ж бо швидше і облиш розмови ці.

Мій рішенець - незмінний, залишатися

Тобі не вільно з нами, ти-бо ворог мій.

МЕДЕЯ

(обнімаючи коліна Креонтові)

Клонюсь до ніг - в ім'я дочки-відданиці!

КРЕОНТ

325] Мене ти не вговориш, марно й слів не трать.

МЕДЕЯ

Чи ж виженеш і на мольби не зглянешся? [73]

КРЕОНТ

Атож, бо більш за тебе свій я рід люблю.

МЕДЕЯ

Мій краю рідний, як тебе я згадую!

КРЕОНТ

Й мені, після родини, найлюбіший він.

МЕДЕЯ

330] Ой горе, горе для людей любов ота!

КРЕОНТ

А це, здається, як кому вже випаде.

МЕДЕЯ

(з розпачем підносячи руки)

Не милуй, Зевсе, в цих нещастях винного!

КРЕОНТ

Йди геть, шалена, й від журби звільни мене.

МЕДЕЯ

Моя журба - що й не знайти вже більшої.

КРЕОНТ

335] Діждешся ти, що слуги випхнуть силою.

МЕДЕЯ

Та ні, Креонте, я тебе проситиму...

КРЕОНТ

О, як мені ти, жінко, та й набридла вже!

МЕДЕЯ

Я йти готова. Не про те благаю я.

КРЕОНТ

Чого ж ти хочеш? Чом не відстаєш ніяк?

МЕДЕЯ

340] Дозволь мені лиш днину тут зостатися, -

Ще не збагну я, де ж мені подітися

Й притулок дітям де знайти, бо батько вже

За них не потурбується. То зглянься ж бо

На бідолашних. Тож і в тебе діти є,

345] Невже ж ти й до сиріток не зласкавишся?

Вигнання не страшить мене, - як плачу я,

То тільки над гіркими їх нещастями. [74]

КРЕОНТ

Я не родивсь тираном, але жалістю

Не раз собі самому вже пошкодив я.

350] Отак і зараз - знаю, що не те роблю,

Та будь по-твоєму. Запам'ятай лише:

Як світич божий, завтра в небі сходячи,

Тебе застане з дітьми ще у межах цих, -

То смерть тобі. Моє несхибне слово це,

355] А нині - можеш днину ще зостатися,

Боюсь лише, щоб лиха не накоїла.

(Віддаляється з почтом до міста).

ХОР

Леле-леле, нещасна жона!

Як же тяжко страждати тобі довелося!

І куди тобі йти? Де гостинна земля,

360] Де той дім, що прийняв би тебе у біді

Й дав би захист тобі й порятунок?

До якої ж безодні нещасть, о Медеє,

Спрямував тебе бог неприхильний!

МЕДЕЯ

Все скрізь погано йдеться, що й казати вже!

365] Але на цьому не кінець. Не думайте,

Й подружжю молодому тяжко прийдеться,

Черпнути горя доведеться й тестеві.

Невже б до нього дурно так я лащилась,

Якби не для користі, не для хитрощів?

370] Мовчала б тільки і не ворухнулась би.

А він, замість мене прогнати й задуми

Ці притлумити, із дурного розуму

Ще день дозволив тут мені лишатися

На те, щоб трьох я встигла ворогів своїх

375] Життя позбавить - мужа й батька з донею!

На те багато, подруги, є способів,

Але який обрати з них, - не знаю я:

Чи підпалить весільний дім, чи, потайки

Прокравшися до їх постелі шлюбної,

380] у печінки їм гострий увігнати меч?

Але одно бентежить: як на замірі

Мене захоплять, щойно на поріг ступлю,

То й пропаду на глум я ворогам своїм.

Та краще йти вже шляхом уторованим -

385] Із світу їх отрутою спровадити.

Гаразд!

От їх убито. А мені ж де дітися?

Де край той і оселя, що дали б мені

Свою гостинність і безпечний захисток?

Нема їх. Краще трохи більше вижду я [75]

390] Й, якщо оплот надійний десь знайду собі,

Підступне вбивство потай готуватиму.

А як нічого, крім нещасть, не виграю,

Візьмусь за меч, і хоч сама загину я,

А їх уб'ю, відваги й сили сповнена.

395] Клянуся помічницею й владаркою,

Яку шаную більш за всіх, Гекатою,

Що вірно стереже мойого вогнища, -

Із болю мого серця не радіти їм!

Гірким зроблю весілля і безрадісним,

400] Гірким свояцтво і моє вигнання це.

До діла ж! Не щади своєї вмілості,

Медеє! Все обдумай, обміркуй усе!

На чин жахливий зважся! Більше мужності!

Поглянь на муки власні! Внуко Гелія

405] Ясного, ти дозволиш взять на сміх тебе

Сізіфа кодлу, жінці тій Ясоновій!

На цьому-то ти знаєшся! Як всі жінки,

У добрім ділі завжди безпорадні ми,

А на лихе - нема митця мудрішого.

СТАСИМ ПЕРШИЙ

ХОР

Строфа 1

410] Назад, до джерел уже хвилі священні плинуть,

Правда і все в житті - навпаки обернулось,

Зрадою дишуть мужі, не зв'язують їх

Клятви присяг божественних.

415] Може, стане доброю славою й нам

Давня огуда,

Шану й честь собі жіноцтво верне знов,

420] Слави лихої тягар спаде з жінок сердешних.

Антистрофа 1

Забудуть нарешті за звичаєм давнім музи

Про зрадливу вдачу жіночу співати.

Не наділив же натхненним даром мене,

425] Віщої ліри, одмовив

Світлий Феб, співців провідник, а співать

Хтіла б я пісню

В відповідь мужам, - за наш-бо довгий вік

430] Є що про їхню й про нашу долю їм казати.

Строфа 2

Подвійних скель браму пропливши в морі, [76]

З отчого краю сюди прибула ти з шаленим серцем,

І от в чужині живеш

435] Без мужа тепер, нещасна,

І, втративши ложе шлюбне,

Ще й вигнана геть, з ганьбою

Ідеш на заслання.

Антистрофа 2

Пропала клятв шана, і вже не знати

440] Сорому в нашій Елладі великій - зник у повітрі.

Й тебе вже нема кому

В біді захистить, бездольну, -

Загарбала в тебе ложе

Владарка сильніша й в домі

445] Твоїм порядкує.

ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ

Входить Я с о н.

ЯСОН

Уже не вперше бачу я, яке страшне

Це лихо людям - лютість неприборкана.

Жила б ти у своїй оселі в краї цім,

Якби владущим вміла підкорятися,

450] А нині - за зухвалу мову вигнана.

Мене це не обходить - хоч усім плещи,

Що чоловік з Ясона найнегідніший,

А що сім'ю державців ти зневажила,

За щастя май, що лиш вигнанням скарана.

455] Тож царський гнів, як тільки міг, я стримував,

Все намагався, щоб тебе лишили тут:

Ти ж не гамуєш дурості - клянеш усе

Державців, тим-то із країни й вигнана.

Але своїх я близьких не зрікаюся.

460] Піклуючись про тебе, я прийшов сюди,

Щоб ти, найпотрібнішого позбавлена,

Не йшла в вигнання з дітьми, бо ж багато лих

Веде воно з собою. Хоч ненавидиш

Мене, тобі не можу лиха зичити.

МЕДЕЯ

465] Негіднику ти найгидкіший! Слів нема,

Щоб всю твою мерзенність підлу висловить!

Прийшов до нас, поганцю, ти прийшов до нас,

Богам огидний і людському родові!

Потрібна не відвага тут, не сміливість,

470] А безсоромність, гірша із хвороб людських, [77]

Щоб, стільки лиха близьким заподіявши,

У вічі їм дивитись! Та гаразд, проте,

Що ти прийшов. Хоч тим полегшу серце я,

Що на твою досаду все я вискажу.

475] От з перших перше, з чого слід почати нам.

Тебе я врятувала, - це всі елліни,

Що їхали з тобою кораблем «Арго»,

Посвідчать, - вогнедишних уярмить биків

Тебе послали й смертний лан засіяти.

480] Дракона я убила невсипущого,

Що тілом крив плазучим золоте руно,

Й тобі рятунку світло повернула я.

Сама ж, свій дім і батечка покинувши,

З тобою подалася у Пелійський Йолк,

485] Чуттями, а не розумом керована,

Затим, щоб так жахливо вбити Пелія

Дітей руками, ти ж не знав страху цього.

За все це, найгидкіший з-між усіх людей,

Мене ти зрадив і нову дружину взяв,

490] Дітей вже мавши. Хай би ти бездітний був,

То ще й простимо, що жадав ти іншої...

А де ж присяги вірність? Чи гадаєш ти,

Що перестали світом керувать боги

Й права новітні для людей встановлено,

495] Коли порушив клятву так ганебно ти?

О горе цій правиці, що не раз її

Ти пестив, і колінам, що горнувсь до них,

Поганцю! О, як гірко я обманута!

Та хай вже так! Як з другом говоритиму

500] І хоч не жду від тебе вже я доброго,

Спитаю, щоб ще більше підлість виявить:

Куди іти я маю? Чи до батька в дім?

То я ж для тебе й батьківщину зрадила!

До бідних дочок Пелія? Вітатимуть

505] Вони як слід ту, що убила батька їм.

Авжеж-таки: я навіть в домі рідному

Посіяла ненависть. З ким би злагоди

Дотримать - ворогую завдяки тобі.

Отак мене ти учинив щасливою

510] Серед жінок Еллади. В мене вірний муж

Навдивовижу, - ох, і безталанна ж я!

Із діточками з краю цього вигнана,

Одним одна без друзів я лишилася!

Тож слава новоженцю, що й дітей послав

515] Старцями із своєю рятівницею.

О Зевсе, ти ж прикмети людям певні дав,

Од фальшу одрізняти щире золото,

Чому ж на тілі у падлюк не випалив

Яких ознак, щоб легше впізнавати їх? [78]

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

520] Який страшний, невтольний вибухає гнів,

Коли вже рідні ворогують з рідними!

ЯСОН

Потрібен, видно, немалий тут слова дар,

Щоб, наче обережний корабля стерник,

Вітрила опустивши, утекти від хвиль

525] Твоєї, жінко, злої язикатості.

Свої заслуги надто вже цінуєш ти, -

З усіх богів і смертних в тому плаванні

Рятунок лиш Кіпріда подала мені.

На розум бистра, ти не хочеш визнати,

530] Що то ж Ерот відточеними стрілами

Тебе підбив урятувать з біди мене.

Та зайва річ докладно розбирати це,

Бо, як-не-як, мені в пригоді стала ти.

Та доведу я, що за порятунок мій

535] Одержала ти більше, ніж сама дала.

По-перше, ти в Елладі, а не в варварських

Краях живеш, користуєшся захистом

Законів, а не силі підкоряєшся.

Що ти й розумна, знають те всі елліни, -

540] Ти добру славу маєш. А лишалась би

Край світу, то про тебе й не згадав ніхто б.

Не хтів би я ні золота у схованці,

Ні краще, аніж сам Орфей, пісень співать,

Якби я зоставався в невідомості.

545] Але про себе я згадав тому лише,

Що почала сама ти сперечання ці.

А що кориш ти шлюбом з владарівною,

Скажу, по-перше, учинив розумно я

Й розсудливо, до того ж на користь тобі

550] І дітям нашим.

(Медея ледве стримує своє обурення).

Та спокійно вислухай.

Коли прийшов із Йолка я в країну цю,

Усі нещастя за собою тягнучи,

Чи міг би я, вигнанець, ждати кращого,

Ніж взяти шлюб з дочкою владаревою?

555] Ні, не тому, чим колеш так, що ложа я

Твого відкинувсь для нової пристрасті,

Не для змагання в кількості дітей моїх, -

І цих для мене досить, не жаліюсь я, -

А головне, щоб краще обладнатися

560] Й не бідувати, - знаю-бо, що вбогого

Всі, навіть друзі, обминають здалеку;

Дітей зростити, як моєму родові[79]

Те личить, і, сплодивши їм нових братів,

Зрівняти з ними й, сполучивши рід увесь,

565] у щасті жить. Навіщо більш дітей тобі?

Мені ж потрібно тими, що народяться,

Тим помогти, що є вже. Чи погано це?

Й сама б ти згодна, не оті б лиш ревнощі.

В жінок це завжди; тільки б ложа шлюбного

570] Уберегти - й нічого більш не треба вам.

А як лише з постелею щось трапилось,

То ворогом вважаєте й найкращого

Ви друга. От коли б дітей інакше нам

Народжувать, щоб без жінок обходитись, -

575] Тоді не знали б люди багатьох нещасть.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Все розповів, Ясоне, красномовно ти;

Але сказати прямо це доводиться -

Нечесно учинив ти, жінку зрадивши.

МЕДЕЯ

Багато в чому від людей відмінна я.

580] Хто мовить гарно, але діє кривдою,

Той в мене кари годен якнайбільшої.

Зло прикрашати язиком уміючи,

На все він здатний. Та не дуже мудрий він.

Отож-бо не лякай нас красномовністю

585] Своєю, - словом лиш одним я вб'ю тебе.

Коли б не був ти підлий, то довірився б

Мені з тим шлюбом, а не крився б мовчки з ним.

ЯСОН

О, гарно з шлюбом ти мене підтримала б,

Якби розкрив я замір свій. Ще й досі ти

590] Злоби у серці не здолаєш стримати.

МЕДЕЯ

Не те тебе спиняло: жить з чужинкою

На старості було б тобі неславою.

ЯСОН

Будь певна, не для ложа я жіночого

Оце побрався шлюбом з владарівною,

595] А, як казав я, щоб допомогти тобі,

Твоїх дітей зрівнявши з можновладними

Братами їх, опору дати домові.

МЕДЕЯ

Ні, не потрібне щастя із гіркотою

Ані достатки, що терзають серце нам. [80]

ЯСОН

600] Що ж, відверни їх, будь такою мудрою,

Так, щоб гірким солодке не здавалося,

І в щасті не вважай себе нещасною.

МЕДЕЯ

Глузуй собі! Адже ти маєш захисток,

А я ж куди подінуся, вигнанниця?

ЯСОН

605] Сама ти винна - не складай на іншого.

МЕДЕЯ

Що ж я вчинила? Може, шлюб зламала я?

ЯСОН

Володарів зухвало проклинала ти.

МЕДЕЯ

Прокляттям буду і твоєму домові.

ЯСОН

Та годі вже з тобою сперечатися.

610] Як хочеш на дорогу із майна мого

Ти допомоги чи собі, чи діточкам,

Скажи - рукою щедрою вділю її

Й пошлю ознаки друзям - допоможуть вам.

(Медея робить жест заперечення).

А ти даремно, жінко, відмовляєшся.

615] Покинь гнівитись, буде корисніш тобі.

МЕДЕЯ

І послуги від друзів тих не хочу я,

Ані дарів од тебе, - на користь не йде

Безчесною рукою подароване.

ЯСОН

Отож богів я закликаю свідками,

620] Що я й тобі, і дітям помагати рад,

А ти незадоволена і друзями

Гордуєш вперто, - що ж, тобі самій це гірш.

(Прямує до виходу).

МЕДЕЯ

(вслід йому)

Біжи мерщій! За молодою жінкою

Вже, мабуть, скучив, бо ж давно із дому ти.

625] Справляй весілля! Дасть бог, так одружишся,

Що сам одруження те проклинатимеш. [81]

СТАСИМ ДРУГИЙ

ХОР

Строфа 1

Еротові стріли рясні

Ні доброї слави, ні щастя

Ще не приносили людям, -

630] Тиха ж ходою Кіпріда

Нам із усіх безсмертних богинь найлюбіша.

Хай же з лука, владарко, твого золотого

Стріли, напоєні ядом бажань,

В мене не влучать ніколи.

Антистрофа 1

635] Найкращий дарунок богів -

Хай скромність мене схоронить,

Щоб не вчувати серцем

Покликів владних Кіпріди

З бурями звад ненатлих і любощів хтивих,

640] І з нестримним ложа чужого бажанням, -

Краще хай мирна подружня любов

Жінки права захищає.

Строфа 2

Краю ти мій, доме батьків!

Тільки б не знати ніколи

645] Безпросвітної долі мені -

В чужині і в злиднях,

Сльози ллючи, не блукати!

Хай би смерть мене, смерть подолала,

Замість такого діждати дня!

650] Тяжчої муки немає,

Як втратить вітчизну свою.

Антистрофа 2

Бачила я все це сама -

Не від людей я дізналась.

655] Ні родини у тебе нема,

Ані друга - горе

Й тугу страшну розділити.

Хай, добра не зазнавши, загине

Кожен, хто зрадить друзів честь,

660] В серце закравшись лукаво, -

Він другом не стане мені. [82]

ЕПІСОДІЙ ТРЕТІЙ

Егей з почтом увіходить на сцену правобіч.

Усі в подорожніх одягах.

ЕГЕЙ

О, радуйся, Медеє! Бо над цей привіт

Немає в друзів привітання кращого.

МЕДЕЯ

665] Вітання й сину Пандіона мудрого,

Егею! Відкіля прибув ти в край оцей?

ЕГЕЙ

Іду з віщальні Феба стародавньої.

МЕДЕЯ

Для чого ж ти відвідав віщий пуп землі?

ЕГЕЙ

Хотів би рід свій дітьми я продовжити.

МЕДЕЯ

670] Боги мої! То й досі ще бездітний ти?

ЕГЕЙ

Хтось із богів лишає нас бездітними.

МЕДЕЯ

Жонатий ти, чи все без ложа шлюбного?

ЕГЕЙ

Ні, шлюбного ярма я не позбавлений.

МЕДЕЯ

Що ж віщий Феб про діток провістив тобі?

ЕГЕЙ

675] Слова, що людський розсуд не збагне ніяк.

МЕДЕЯ

Чо можу й я почути те провіщення?

ЕГЕЙ

Авжеж, бо тут тонкого треба розуму.

МЕДЕЯ

Що ж мовив він? Скажи, як вільно знати це.

ЕГЕЙ

Щоб я кінців у міха не розв'язував... [83]

МЕДЕЯ

680] Аж поки щось ти зробиш чи зайдеш кудись?

ЕГЕЙ

...Аж поки прийду до оселі отчої.

МЕДЕЯ

Ну, а до цього краю ти чого заплив?

ЕГЕЙ

Пітфей живе тут, вождь землі Тройзенської.

МЕД ЕЯ

Мабуть, чи не Пелопа то побожний син.

ЕГЕЙ

685] Йому з тим віщуванням хочу звіритись.

МЕДЕЯ

Він мудрий муж і в ділі цім досвідчений.

ЕГЕЙ

Й мені він наймиліший із соратників.

МЕДЕЯ

Нехай в твоїх бажаннях пощастить тобі.

ЕГЕЙ

А ти ж чого заплакана й змарніла так?

МЕДЕЯ

690] Мій муж, Егею, гірший від усіх людей.

ЕГЕЙ

Що мовиш ти? То розкажи ж біду свою.

МЕДЕЯ

Мене він скривдив тяжко, а безвинна ж я.

ЕГЕЙ

Та що ж бо учинив він? Розкажи ясніш.

МЕДЕЯ

Взяв іншу він над домом господинею.

ЕГЕЙ

695] І зваживсь на таке ганебне діло він?

МЕДЕЯ

Так, з любої-бо стала я зневажена. [84]

ЕГЕЙ

Він іншу любить чи тебе відкинув?

МЕДЕЯ

Так, видно, закохавсь, що навіть шлюб зламав.

ЕГЕЙ

Якщо такий він підлий, то ганьба йому!

МЕДЕЯ

700] 3 володарем він хоче поріднитися.

ЕГЕЙ

Та хто ж йому дозволить? Договорюй же!

МЕДЕЯ

Креонт, країни володар корінфської.

ЕГЕЙ

Не диво, жінко, що така зажурена.

МЕДЕЯ

Пропала я! Ще й гонять відціля мене.

ЕГЕЙ

705] Хто гонить? Відкіля оте нещастя знов?

МЕДЕЯ

Креонт вигонить із землі Корінфської.

ЕГЕЙ

Й Ясон з цим згоден? Хто ж би похвалив його!

МЕДЕЯ

Неначе й ні, на ділі ж не противиться.

(Схиляється перед Егеєм, обнімає йому коліна і торкається його бороди).

Тебе я заклинаю підборіддям цим,

710] Навколішках благаю в тебе захисту -

О зглянься, зглянься на мою недолю ти,

Не дай мені, вигнанниці, загинути,

В свій край, до свого вогнища прийми мене!

За те діток жаданих хай пошлють тобі

715] Безсмертні, й вік свій проживеш щасливо щасливо ти.

Не знаєш сам, який в мені ти скарб знайшов:

Твою бездітність вилікую, так вчиню,

Щоб мав дітей ти, знаю цьому ліки я.

ЕГЕЙ

Готовий, жінко, я допомогти тобі

720] Насамперед заради небожителів [85]

І для дітей, по-друге, що віщуєш ти,

А їх придбати прагну цілим серцем я.

Так-от що: з усією я гостинністю

Прийму тебе, як в наш ти край дістанешся,

725] Але тебе я хочу попередити:

З собою відціля я не візьму тебе,

А як сама до дому прийдеш нашого,

Безпечна будь - нікому вас не видам я.

Але ж із цього краю ти сама підеш,

730] Бо й у чужих не хочу бути винним я.

МЕДЕЯ

Гаразд. Якби ще й запоруку дав мені,

То цим мене ти зовсім заспокоїв би.

ЕГЕЙ

То ти не віриш? Ти ще невдоволена?

МЕДЕЯ

Тобі я вірю. Та родина Пелія

735] Й Креонт - мої це вороги. Ти ж, клятвою

Себе зв'язавши, скривдить не даси мене.

Словами ж лиш, без клятви обіцяючи,

їм можеш другом стати і вимоги їх

Задовольнити згодом. Квола жінка я.

740] у них же й право, й сила дому владного.

ЕГЕЙ

Обачності багато виявляєш ти,

Й коли так волиш - я не заперечую.

Адже й для мене краще, коли матиму

Я й ворогам твоїм на що послатися,

745] Й для тебе теж. То ким же із богів клястись?

МЕДЕЯ

Землі клянися лоном, світлим Гелієм,

Отцем мойого батька, сонмом всіх богів.

ЕГЕЙ

А що ж робить чи не робить чого - скажи.

МЕДЕЯ

Клянись, що з свого краю сам не виженеш.

750] А хтів би хтось із ворогів зайнять мене,

Поки живий, ти волею не видаси.

ЕГЕЙ

Землі клянуся лоном, світлом Гелія,

Всіма богами - здатен все я виконать. [86]

МЕДЕЯ

Гаразд. А якщо клятви не дотримаєш?

ЕГЕЙ

755] Що всім безбожним, те й мені хай станеться.

МЕДЕЯ

Ну то іди вже! І нехай щастить тобі.

А я прибуду незабаром в город твій,

Як задум сповню й досягну бажань своїх.

Егей відходить.

КОРИФЕЙ ХОРУ

(До Есея)

Хай додому син Маї тебе відведе -

760] Подорожніх супутник, здійсняться нехай

Сподівання твої, бо упевнились ми,

Що ти насправді

Благородна, Егею, людина.

МЕДЕЯ

О Зевсе, й Правдо Зевса, й світлий Гелію!

765] Тепер щасливо я здолаю, подруги,

Всіх ворогів - на шлях належний вийшла я.

Тепер я певна - жде достойна кара їх.

З'явився-бо в хвилину слушну муж оцей -

Жадана пристань для мойого задуму.

770] Свої до нього прив'яжу причали я,

Коли приїдем в місто ми Палладине.

Тепер свої вам розкажу я задуми,

І в цій розмові, знайте, не жартую я.

Одну з служниць я до Ясона виряджу

775] 3 проханням, щоб до мене він навідався.

Як прийде, то скажу йому я лагідно -

З усім я згодна, так повинно й бути все.

(А щодо зради й шлюбу з владарівною,

То добре учинив він і продумано),

780] Лиш попрошу, щоб діти зосталися тут.

Та не для того в краї цім лишаю їх,

Щоб вороги над дітьми поглумилися,

А щоб владарську доньку з світу геть зігнать.

Пошлю дітей до неї з подарунками

785] (Мовляв, щоб з цього краю їх не вигнала).

Дам убрання розкішне й золотий вінок.

А тільки ці оздоби надягне вона -

Сама загине й кожен, хто торкнеться їх, -

Такою напою їх я отрутою.

790] Але про це вже досить. Серце боляче

Стискається на думку, що я маю ще [87]

Вчинить - звести зі світу діточок своїх, -

І вже ніхто не зможе врятувати їх.

Лиш дім Ясонів із корінням знищивши,

795] Покину край цей, найстрашнішим злочином -

Убивством любих діточок зневажений.

Не стерплю глуму ворогів я, подруги!

Дарма! Навіщо ж жити? Ні вітчизни вже,

Ні дому, де від лиха мала захист я.

800] Як тяжко помиляюсь я, покинувши

Дім батьків і намові того елліна

Піддавшись! Дасть бог, він за те заплатить ще!

Дітей мойого лона вже не бачити

Йому живими, і від новошлюбної

805] Дружини їх не ждати - від отруйних трав

Вона, погана, й смертю вмре поганою.

За боязку й покірливу ніхто мене

Вже не вважатиме, я вдачі іншої!

До ворогів -жорстока, з другом - лагідна.

810] Лише такими люди нас хвалитимуть.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Якщо свій задум ти мені довірила,

То задля тебе ж і, людські шануючи

Закони, я пораджу - не роби цього.

МЕДЕЯ

Не можу я інакше, та й тобі мене,

815] Свого не знавши горя, не збагнуть ніяк.

ХОР

Своїх дітей ти, жінко, вбити зважишся?

МЕДЕЯ

Бо мужа тим у саме серце вражу я.

ХОР

І між жінок ти будеш найнещасніша.

МЕДЕЯ

Нехай і так! Даремно й говорить про це.

(До однієї з служниць).

820] Йди швидше та мерщій Ясона клич сюди.

Була у всім мені ти досі вірною.

Отож мовчи про задум мій, як жінка ж бо

Й добра своїй бажаєш ти володарці.

(Служниця відходить, і Медея йде до свого дому). [88]

СТАСИМ ТРЕТІЙ

ХОР

Строфа 1

Щасливе в віках Ерехтеєве плем'я,

825] Діти блаженних богів, що живить вас

Священна земля непочата розкішним

Плодом своїм - мудрістю славною,

й ви величаєтесь нею

830] У світлосяйнім промінні, де дев'ять

Муз Піерід непорочних явила на світ

Гармонія золотокоса.

Антистрофа 1

835] Водою з Кефісових хвиль кришталевих

Зрошує, кажуть, Кіпріда цю землю

І ніжним її вітерцем обвіває,

840] Вінки запашні із рожевого

Квіту вплітаючи в коси,

Пишно розпущені,

Й мудрісті друзів

Нам посилає - крилатих кохання богів -

845] У всьому соратників наших.

Строфа 2

Як, місто священних річок,

Край, що не раз давав

Вірний захист друзям,

Тебе, дітовбивцю, прийме,

850] Не гідну між чистих бути?

Подумай про весь цей жах,

Подумай, кого вбиваєш!

Навколішках всі ми тебе

Благаємо - не губи

855] Діток безневинних.

Антистрофа 2

Де візьме зухвальства твій дух,

Як посягне рука.

В серце власним дітям

Удар спрямувать жахливий,

860] І як їм увічі глянеш?

Чи, смерть несучи, й сльози

Не зрониш? О ні, не зможеш

Безжалісну руку втопить [89]

В крові діточок твоїх,

865] Що молять пощади.

ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ

ЯСОН

(виходить з палацу)

Ось я прийшов на заклик твій. Хоч ти

На мене й дивишся вороже, радий я

Дізнатись, чим ще можу догодить тобі.

МЕДЕЯ

Пробач мені, Ясоне, все, що досі я

870] Наговорила. Не суди й гарячності

Моєї - за кохання, що єднало нас.

Подумала я - й лаю вже саму себе;

Чого б, нещасна, сердилась я й гнівалась

На тих, хто в добрій допоміг пораді нам,

875] Чого б на владців краю цього дихала

Ворожістю й на мужа, що для нашого ж

Добра взяв владарівну, щоб діткам моїм

Братів державних дати? Чи не час мені

Свій гнів спинить? Чи ж не боги сприяють нам?

880] Нема діток і в мене. Чи забула я,

Що в чужині, вигнанні, і без друзів ми?

Це зваживши, збагнула - нерозсудлива,

Як піддалась безглуздо свому гніву я!

Тепер хвалю тебе я, був розважний ти,

885] Нам те родство надавши, я ж дурна-таки, -

Було б мені в тих задумах сприять тобі,

З тобою разом готувать весілля те.

Й радіть, що твоїй жінці слугуватиму.

Та що тут говорити - всі жінки такі.

890] Тобі ж не слід нас у лихім наслідувать

Й на глупство нам відповідать глупотою.

Та менше з тим, я визнаю - дурна тоді

Була я і нарешті схаменулася.

(Звертаючись у бік палацу).

Гей, дітки, вийдіть з дому, любі дітоньки,

895] Мерщій сюди, озвіться й привітайтеся

Із татком нашим і змініть на любощі

Колишню зваду так же, як і матінка.

Вже мир настав між нами, гнів минувся вже!

(Підходять діти із своїм доглядачем).

Рук доторкніться таткових!

(Діти простягають до тата свої рученятка).

(До себе). [90]

Ой лишенько!

900] Тож горе потайне з думок не йде ніяк...

Чи довго ще вам жити, дітки, й рученьки

Ці простягати? Ох, моя недоленько!

Готова я ридати, страху сповнена...

( Схаменувшись).

Тепер, коли ми з батьком помирилися,

905] Не можу сліз гірких на лицях стримати.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

І в нас з очей пекучі сльози ринули.

Коли б тут лиха гіршого не сталося.

ЯСОН

Це добре, жінко, та не ганю й давнього.

Жона, звичайно, гнівна, якщо муж собі

910] На стороні десь горнеться до іншої.

Але змінила думку ти до кращого,

І хоч не зразу, а збагнула, що для нас

На користь - так і слід жоні розсудливій.

(Звертаючись до дітей).

То знайте ж, дітки, - тато не забув про вас.

915] А щиро дбав із поміччю богівською.

Колись, я певен, на землі корінфській ви,

З братами поруч, поміж перших будете.

То підростайте ж! За все інше дбатиме

Ваш батько й хто з-поміж богів зласкавиться.

920] Я хочу вас побачити змужнілими

І підступів ворожих переможцями.

(До Медеї).

Чого ж ти знову слізьми умиваєшся

Й, лице від мене одвернувши білеє,

Моєї мови так нерадо слухаєш?

МЕДЕЯ

(намагаючись себе опанувати)

925] Та ні, нічого... Про діток я думала.

ЯСОН

Спокійна будь! Про долю їх подбаю я.

МЕДЕЯ

Авжеж. Чи можу я тобі не вірити!

Але ж я квола жінка і до сліз тонка.

ЯСОН

Чого ж ти, бідна, так діток оплакуєш? [91]

МЕДЕЯ

930] Я ж їх родила. Як бажав ти щастя їм,

Мене взяв острах, чи воно ж так збудеться?

(Цілком заспокоївшись).

Отож про що я мала попросить тебе,

Одне ти знаєш, вислухай і друге ще.

Коли мене державці хочуть вислати

935] 3 країни, то й для мене, мабуть, краще це,

Щоб ні тобі не бути перешкодою,

Ні владарям, коли їм осоружна я, -

Піду з країни цеї я вигнанкою,

Лиш діти під твоїм зростали б доглядом, -

940] Проси Креонта, щоб не гнав з країни їх.

ЯСОН

Не знаю, чи послухає, та спробую.

МЕДЕЯ

Скажи й дружині, щоб благала батечка

Свого - не виганяти з цього краю їх.

ЯСОН

Гаразд, я певен, що її умовлю я.

МЕДЕЯ

945] Якщо жіноче серце в неї в грудях є,

В важкій цій справі я й допоможу тобі -

Через діток дарунки їй такі пошлю -

Одіння тонкоткане й золотий вінок -

Що в цілім світі не знайти коштовніших,

950] Це запевняю сміло.

(До своїх служниць).

Хай із вас котра

Вбрання те якнайшвидше принесе сюди.

(До Ясона).

Стократ вона щаслива, мужем маючи

Тебе, з усіх чоловіків найкращого,

Та ще й вбранням прикрашена, що Геліос,

955] Мій дід, своїм потомкам дарував колись.

(Служниця приносить коштовні шати, які Медея

передає дітям).

Беріть же в руки це убрання, дітоньки,

І віднесіть щасливій владарівні тій, -

За ці дари догани не почуєте.

ЯСОН

Навіщо, нерозумна, це даруєш ти?

960] Чи владарям бракує шат у домі їх, [92]

Чи золота бракує? Збережи це все.

Якщо я в жінки варт чого, то певна будь -

Моє вартніше слово, ніж скарби оці.

МЕДЕЯ

965] Ні, кажуть, подарунки і богам лестять,

Від тисяч слів дорожче людям золото.

їй доля служить, їй сприяє й бог тепер,

Владарці юній, вигнання ж дітей - життям,

Не золотом готова відвернути я.

(До дітей).

Ідіть же, дітки, у розкішний дім оцей, -

970] Нову дружину батькову й володарку

Мою благайте, щоб не виганяли вас;

Віддайте їй убрання й постарайтеся

У власні руки, їй самій, віддать його,

Ідіть же швидше і приносьте матері

975] Вість добру, що її бажання здійснене.

СТАСИМ ЧЕТВЕРТИЙ

ХОР

Строфа 1

Нема вже надій на рятунок вам, діти!

Ні, нема! Чекає вас смерть неминуча.

Прийме в дар пов'язку злотисту царівна,

Прийме згубу свою, сердешна,

980] І на коси русяві

Покладе оздобу смертну

Власними руками.

Антистрофа 1

Спокусить її пишноткане одіння,

І вінець оздобить її злотосяйний,

985] Та в підземній тьмі не до шат їй весільних!

Смертній долі вона, сердешна,

Упаде в тенета,

І жахливої недолі

їй не врятуватись.

Строфа 2

990] А ти, новоженче злощасний,

Бідний зятю царський!

Чи не бачиш, як сам

Ти готуєш загибель своїм діточкам [93]

І смерть нареченій своїй?

995] Де ж, безталанний, де дні щасливі!

Антистрофа 2

Твоє я оплакую горе,

Бідна матінко ти,

Що із світу сама

Завзялася бездольних звести діточок

1000] Тому, що зрадливий твій муж

Іншу привів на постелю шлюбну.

ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ

ВИХОВАТЕЛЬ

Не йти в заслання, господине, діточкам:

Охоче владарівна молода твої

Взяла дарунки, - з дітьми вже замирення!

Ой-ой!

1005] Чого ж ти не радієш, а стривожилась?

Чому, лице від мене одвертаючи,

Моєї мови так нерадо слухаєш?

МЕДЕЯ

Ой горе!

ВИХОВАТЕЛЬ

До новини моєї не пасує це.

МЕДЕЯ

Ой горе, горе!

ВИХОВАТЕЛЬ

Може, несвідомо я

1010] Біду звістив, про добре сповіщаючи?

МЕДЕЯ

Звістив, що мав звістити, - не корю тебе.

ВИХОВАТЕЛЬ

Чого ж ти очі опустила й плачеш так?

МЕДЕЯ

Бо й є чого, дідуню: це боги мені

Вчинили так, а з ними й нерозумна я.

ВИХОВАТЕЛЬ

1015] Спокійна будь! Ще до діток повернешся. [94]

МЕДЕЯ

Раніш, нещасна, іншим дам вернутися.

ВИХОВАТЕЛЬ

Хіба ж одна ти з дітьми розлучаєшся?

Слід терпеливо людям лихо зносити.

МЕДЕЯ

Так і зроблю я. Йди ж додому й діточкам

1020] Все приготуй, що про. всяк день потрібно їм.

Вихователь виходить.

Ох діти, діти! Є для вас і край, і дім,

Де доведеться повсякденно жити вам

Без матінки своєї безталанної!

А я піду на чужину, вигнанниця, -

1025] Вже вас мені щасливими не бачити,

Дружини, і весілля, й ложа шлюбного

Не прибирать і не світити факелів...

Ой гірко я за гордощі караюся!

Даремно-бо я, дітки, годувала вас,

1030] Даремно вас у муках породила я

І знемагала тяжко, вас плекаючи.

А як від вас, нещасна, сподівалась я,

Що ви мене й у старості доглянете,

А вмру - як слід мене ви поховаєте

1035] На заздрість людям. А тепер - пропали ті

Солодкі сподівання! В тузі й смуткові

Без вас тепер я віку доживатиму,

Вже вам своєї матінки не бачити

Повік, у інше-бо життя ввійдете ви.

(Замислюється. До дітей, що усміхаються).

1040] Ой, ой! Чого на мене так ви дивитесь?

То ви ж востаннє, дітки, усміхаєтесь!

(До хору жінок).

Ах, що робити! Як в ці очі яснії

Я, сестри, гляну - серце розривається.

Ні, я не зможу! Хай всі гинуть задуми, -

1045] Я заберу з собою діточок своїх!

Невже, щоб горем засмутити батька їх,

Самій собі я вдвоє більших мук завдам?

Нізащо! Хай же всі загинуть задуми!

(По тяжкому роздумі).

Та що це я? Стать людям посміховищем,

1050] Своїх лишивши ворогів безкарними?

Ні, зважуся. Яка ж я боягузлива,

Що полохливим піддаюсь думкам оцим!

Ідіть додому, дітки. [95]

Діти виходять.

А як совісно

Кому моєї жертви бути свідками -

1055] Теж може йти. Моя ж не затремтить рука.

(По замисленні, з глубоким зворушенням).

О-е!

О ні, ніколи! Серце, не роби цього.

Дай жити їм, нещасна! Пожалій дітей!

Ти в них живих утіху завжди матимеш.

(Ніжно дивиться в бік, куди пішли діти.

З раптовим поривом мстивості).

Ні, ні, - в ім'я всіх месників Аїдових!

1060] Того повік не буде, щоб дітей своїх

Злим ворогам на поглум я покинула.

Вони повинні вмерти - мусить бути так,

І я, що їх родила, їх сама уб'ю.

Це - неминуче, й вороття немає тут.

1065] Вінець вже в неї на чолі, і в шатах тих,

Я знаю, владарівна юна гине вже.

От я на путь ступаю найстражденнішу,

А їх - в ще більш стражденну посилаю путь.

Я з дітьми попрощаюсь.

Дітей виводять з дому.

Дайте, дітоньки,

1070] Хоч ручки вам поцілувати матінці.

(Обнімаючи й цілуючи дітей).

Голівоньки кохані, любі рученьки,

Обличчя безневинні, милі постаті!

Хоч там щасливі будьте - щастя тут зазнать

Не дав вам батько... О солодкий цвіте лиць,

1075] Обійми ніжні й уст дитячих дихання!

(По короткій паузі).

Ідіть же, йдіть! Не можу більш дивитися

На вас, тяжкою мукою подолана.

Все лихо бачу, на яке я зважилась,

Та гнів сильніший від усіх бажань моїх, -

1080] Він горя людям завдає найгіршого.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Вже не раз у прядінні найтонших думок

Я в мисленну глибінь поринала

Й намагалась трудніших торкнутись питань,

Аніж нам те годилось би, кволим жінкам.

1085] Хоч і нас не цурається муза й не раз

Уділяє глибокої мудрості й нам,

Та далеко не всім. Серед тисяч жінок

Пощастить тобі ледве натрапить одну, [96]

Що була б не чужа вона музам.

1090] Але от що скажу я вам: хто із людей

У подружжі не жив і не має діток,

Набагато він є щасливіший од тих,

Що батьками стають. Бо бездітним ніяк

Не збагнути без досвіду - радості більш

1095] Чи скорботи батьки зазнають од дітей, -

Невідомість оця

Багатьох від страждань увільняє.

А де дома ці пагінці ніжні дітей

Проростають, там - бачу, як вік свій увесь

1100] у турботах виснажливих скніють батьки,

Щоб насамперед виховать діток своїх

Та достатків надбати для їх прожиття.

А чи хоч задля добрих мордуються так

Чи для злих діточок -

то лишається їм не відоме.

1105] Про одне іще лихо згадаю тепер -

Найстрашніше, найгірше для смертних усіх:

Хоч би й скільки достатків надбали батьки,

Хоч би й тілом квітучих і дужих дітей

Дочекались, але, як зустрінеться їм

1110] Бог ворожий, то смерть несподівана враз

Поведе до Аїда тих бідних дітей.

І навіщо боги нам до інших страждань

Ще найтяжче це горе - невпинну печаль,

Біль утрати дітей

1115] посилають нам, людям нужденним?

ЕПІСОДІЙ ШОСТИЙ

МЕДЕЯ

Давно вже тут і з нетерпінням, подруги,

Вістей я дожидаю, чим скінчилось там.

(Показуючи на посланця, що наближається).

Нарешті бачу одного з Ясонових

Гінців, ось він біжить сюди, задихавшись,

1120] 3 якоюсь, видно, звісткою недоброю.

ВІСНИК

О злочинів нечуваних причиннице,

Тікай, тікай, Медеє, кораблем морським

Чи возом сухопутним - утікай мерщій!

МЕДЕЯ

Чого б це мала звідси утікати я? [97]

вісник

1125] Дочка державця і Креонт, отець її,

З твого дання отруйного загинули.

МЕДЕЯ

За цю щасливу звістку я добродієм

Тебе довіку й кращим другом зватиму.

ВІСНИК

Що ти говориш? Чи не збожеволіла

1130] Ти, жінко? Владареве згасло вогнище,

А ти зраділа, замість ужахнутися!

МЕДЕЯ

Могла б тобі багато я у відповідь

Сказать. Але не гарячися, друже мій.

Розказуй, як загинули. Радітиму

1135] Я вдвоє більш, якщо їх смерть страшна була.

ВІСНИК

Коли прийшли із батьком двійко діточок

Твоїх у дім до владарівни нашої,

Ми, слуги, що смутила й нас біда твоя,

Зраділи, - чутка облетіла дім увесь,

1140] Що в тебе з мужем звада вже скінчилася.

Хто дітям ручки ніжні, хто голівку їм

Русяву вже цілує; я ж на радощах

Із дітьми до покою йду жіночого.

А господиня, що її шануємо

1145] Замість тебе, спочатку не побачивши

Діток твоїх, Ясонові всміхнулася.

А вгледівши - і очі затулила враз

І навіть личко одвернула білеє,

Дітей приходом вражена. Твій муж тоді

1150] Гнів жінки молодої гамувати став,

Так мовлячи: «Не слід на друзів сердитись!

Спини свій гнів і поверни лице до них, -

Хто друг мені, той буде і для тебе ним.

Прийми дарунки й задля мене дітям цим

1155] Проси у батька дозволу лишатись тут».

Вона ж, вбрання побачивши, не втерпіла

Й все мужу обіцяла. Та не встиг іще

Далеко з дітьми одійти од дому він,

Як у барвисті шати одяглась вона,

1160] Й, вінець поклавши золотий на кучері,

Перед ясним люстерком прикрашала їх

Та на свою в нім красоту всміхалася.

Пройшлася потім по покоях, ніжками

Ступаючи зграбненько сніжно-білими, [98]

1165] Дарунками милуючись і раз у раз

Себе навшпиньках ззаду оглядаючи.

Та раптом щось жахливе з нею сталося!

Вона пополотніла, затрусилася,

Назад вся поточилась і, хитаючись,

1170] Гаразд, що не на землю - в крісло падає.

Одна стара служниця, в тім угледівши

Гнів Пана чи якогось бога іншого,

Заголосила... Раптом владарівни з уст

Побігла піна біла, зупинилися

1175] Очей зіниці, в лицях - ні кровиночки.

І розляглись ридання й зойки розпачу

Навколо неї... Тої ж миті кинулись

Служниці - та до батька в дім, до мужа та -

Звістити про нещастя, й залунала вся

1180] Господа від гучного крику й тупоту.

До краю вже пробіг би свою просторінь

Бігун швидкий на гонах, поки бідна з сну

Жахливого прокинулась і, очі враз

Розплющивши, несамовито зойкнула,

1185] Стражданнями уражена подвійними:

На голові з віночка щирозлотного

Пашів огонь жадливий дивним струменем,

А шати пишноткані, дар діток твоїх,

Нещасній в тіло ніжнеє вгризалися.

1190] 3 свого схопившись крісла, вся у полум'ї,

Біжить вона, волоссям потрясаючи,

Щоб скинути вінок той; та уп'явся він

У скроні цупко, й чим вона завзятіше

Струсне чолом, тим більш він пломенішає.

1195] Нарешті впала в муках, так спотворена,

Що навіть батько б рідний не впізнав її.

На ній не знать було вже ні очей ясних,

Ні лиць прекрасних; тільки з тім'я краплями

Стікала кров, у полум'ї скипаючи,

1200] Й, лихої трути щелепами гризене,

З костей спадало тіло, мов смола з сосни

Горящої. І з жахом утікали всі

Від мертвої. Гірка ж була наука нам!

Нещасний батько, про біду не знаючи,

1205] Ввійшов у дім - і вже припав до вмерлої.

Обняв з риданням, цілував холодний труп

І ледь стогнав: «Моя бездольна донечко!

Хто із богів тебе безславно з світу звів,

Мене ж, старого, край могили власної

1210] Осиротив? Бодай би й я з тобою вмер!»

Коли, слізьми і стогоном утомлений,

Своє старече тіло підвести хотів,

У пишні шати вплутавсь, наче плющ виткий

В гілля лаврове. То страшна борня була! [99]

1215] Що хоче підвестися на коліна він -

Вона не відпускає, а сильніш сіпне -

Старече тіло шматтям відривається!

Знесилився нарешті й бездиханний впав

На землю, - був за лихо не сильніший він.

1220] І от лежать померлі - донька й батечко

Старенький поруч, - доля гідна сліз гірких!

Про тебе ж говорити не доводиться -

Сама ти знаєш, як біди позбутися.

Життя - лиш тінь, не вперше переконуюсь.

1225] І не боюсь сказати: хто за мудрого

Себе вважав, що все проймає розумом,

Дурниці припустився він найбільшої,

Ніхто з людей не знає щастя справжнього.

Бува, одним за одних нам багатшими

1230] Щастить зробитись, та не щасливішими.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Ох і багато ж нині бід заслужених

Бог зловорожий завдає Ясонові!

Та над твоєю долею ми плачемо,

Креонта доню бідна, що в Аїда глиб

1235] Тебе кохання завело Ясонове.

МЕДЕЯ

Так, справа це вже вирішена, подруги, -

Діток повинна якнайшвидше вбити я

Й тікать відціль, щоб ворогам, загаявшись,

На смерть жорстоку не віддать дітей своїх.

1240] їм смерті не минути. А як так, то я,

Що їх вродила, і життя позбавлю їх.

Озбройся ж, серце! Годі, не вагаймося

Вчинить страшний та неминучий злочин цей!

Бери ж, руко злощасна, меч, бери його.

1245] Йди в бій, в житті цілому найболючіший!

І не тремти, не згадуй, як ти любиш тих,

Кого ти породила. І забудь за цей

Короткий день, що рідна ти їм матінка.

А потім - плач! Бо хоч уб'єш, любити їх

1250] Не перестанеш, жінко найнещасніша!

СТАСИМ П'ЯТИЙ

ХОР

Строфа 1

О Земле-мати й всевидючеє

Проміння Сонця! Гляньте, подивіться

На цю бездольну, поки не зняла [100]

Рук самогубних на дітей своїх!

1255] Твої ж це, Сонце, злотні парості, -

Не дай, щоб пролилась божиста кров

З-під смертної руки.

Спини ж її, о сяйво богосвітле,

Жени страшну з цих меж Еріннію,

1260] Що духом помсти їх наповнює.

Антистрофа 1

Дарма ти за дітей зазнала мук,

Дарма кохану поросль породила,

Ворота негостинні темних скель

Блуденних цілою проскочивши.

1265] Нещасна, що за шал обняв тебе,

Що за одним убивством друге вслід

Так легко в тебе йде?

О, страшно рідною сквернитись кров'ю, -

Тяжкою карою вернуть її

1270] Боги на вбивцю й на весь рід його!

ДІТИ

(зсередини дому чути їх розпачливий крик)

Строфа 2

ХОР

Крик чуєте ви? Дитячий то крик!

О горе страшне! О нещасна жона!

ПЕРШЕ ДИТЯ

(зсередини дому)

Ой, що робить? Рук нені як умкнути нам?

ДРУГЕ ДИТЯ

(звідти ж)

Не знаю, любий братику, - пропали ми!

ХОР

1275] Заходьмо мерщій! Від згуби ходім

Дітей рятувать.

ДІТИ

(зсередини дому)

Рятуйте, ой рятуйте нас, в ім'я богів!

Ось-ось і меч нещадний упаде на нас!

ХОР

Нещасна! З заліза чи з каменю ти,

1280] Що власного лона ніжний цвіт

Своєю ти убиваєш рукою? [101]

Антистрофа 2

ХОР

Була лиш одна між давніх жінок,

Що руку зняла на своїх діток, -

Іно безумна, що блукати в безвісті

1285] Дружини Зевса мстивий гнів послав її.

Безбожно в глибінь солону дітей

Послала вона

Й сама, сердешна, з кручі в море кинувшись,

Із діточками обома загинула.

1290] Чи є що на світі страшніше за це?

О скільки несеш ти людям мук,

Журбою сповнене ложе кохання!

Швидко входить Ясон.

ЕКСОД

ЯСОН

Давно, жінки, тут стоїте при вході ви?

Чи дома ще Медея, що жахливий тут

1295] Вчинила злочин, чи умкнути встигла вже?

їй лиш під землю треба заховатися

Чи високо на крилах в небо злинути,

Щоб помсти дому владарів уникнути.

Чи, вкоротивши віку можновладцеві,

1300] Вона втекти безкарно сподівається?

Та не за неї, за дітей журюся я.

Бо їй за вбивство відплатити є кому,

Я ж любим дітям врятувать життя прийшов,

Щоб не вчинив їм лиха рід покривджений

1305] у помсті за ганебний злочин матері.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Нещасний! Горя ще свого не знаєш ти,

Ясоне, а то ти не говорив би так.

ЯСОН

А що? Й мене самого хоче вбить вона?

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Дітей твоїх убила рідна мати їх.

ЯСОН

(тяжко вражений)

1310] Що ти сказала, жінко? Не губи мене! [102]

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

(із співчуттям)

Запам'ятай: діток твоїх нема уже.

ЯСОН

(як непритомний)

Де сталось це - у домі чи при вас тут?

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Ввійди у двері - й неживих побачиш їх.

ЯСОН

Мерщій же, слуги, відсувайте засуви,

1315] Відкрийте двері, хай прийму подвійних мук -

Побачу вбитих і скараю вбійницю!

Намагається виламати двері, але вони раптом відчиняються,

і з'являється Медея на колісниці з запряженими

в неї крилатими зміями та з тілами убитих дітей.

МЕДЕЯ

Чого ламаєш двері та виважуєш?

Хтів мертвих бачить і мене, що вбила їх?

Даремний труд! А щось до мене маєш ти -

1320] Кажи, лише руками не торкайсь мене, -

То ж Гелій, батьків батько, дарував мені

Цю колісницю - захист од ворожих рук.

ЯСОН

О нелюде! Всьому людському родові

Й богам безсмертним жінко найогидніша!

1325] Меч на дітей своїх піднять наважилась,

А з ними ріжеш і мене, бездітного.

Й після цього безсовісного злочину

На сонце й землю смієш ти дивитися?

Бодай, же ти пропала! Нині бачу я,

1330] Чого не бачив, як з країни дикої

В дім еллінський тебе, страшну потвору, віз,

Що рідний край і свого батька зрадила, -

Це їх проклін боги на мене кинули.

Щоб на «Арго», наш корабель оздоблений,

1335] Потрапить, брата вбила ти при вогнищі.

Це був почин. Зі мною одружившися

І діток породивши, ти ж і вбила їх

В ненатлій люті невситимих ревнощів.

З жінок елладських ні одна б не зважилась

1340] На це, а я ж над них усіх тебе волів

За жінку взять - на лихо й на біду собі.

Бо ти не жінка, а страшна левиця ти,

Над Скіллу-бо Тірренську ти жорстокіша.

Та що тобі докори? Хай їх тисячі - [103]

1345] Твоєї ними не пройнять зухвалості.

То пропади ж, мерзенна дітозгубнице!

Мені ж недолю проклинать лишилося,

Не знавши ні в новім подружжі радощів,

Ні щастя обнімати діточок своїх,

1350] Що викохав, а ти життя позбавила.

МЕДЕЯ

Могла б тобі багато я сказать на це,

Та батько Зевс те знає, що для тебе я

Зробила й що зазнала я у відповідь.

Ні, мого ложа більше не ганьбить тобі,

1355] Не жити в щасті, з мене насміхаючись.

Ні владарівна, ні Креонт, що дав її

За тебе, все ж безкарно не прогнав мене.

Отож як хочеш - зви мене левицею

Чи Скіллою з глибочини Тірренської -

1360] Тебе я цим у саме серце вразила.

ЯСОН

Й саму себе, - ми ж лихо спільне терпимо.

МЕДЕЯ

Тим легше, з мене хоч не глузуватимеш!

ЯСОН

Жахлива ж, дітки, трапилась вам матінка!

МЕДЕЯ

Ні, батьків шал занапастив вас, дітоньки!

ЯСОН

1365] Ти не моя ж рука зігнала з світу їх.

МЕДЕЯ

Лише твоя зухвалість і злочинний шлюб.

ЯСОН

То з ревнощів ти вбила і дітей своїх?

МЕДЕЯ

А ти гадав - для жінки це мала біда?

ЯСОН

Для мудрої, а задля тебе - все лихе!

МЕДЕЯ

1370] Але ж нема їх - і тебе це гризтиме.

ЯСОН

Ні, є вони, на тебе люті месники. [104]

МЕДЕЯ

Богам відомо, хто причинець бід усіх.

ЯСОН

Відомо й те, що в серці в тебе гидь одна.

МЕДЕЯ

Гидуй собі, - набридло навіть слухати.

ЯСОН

1375] Й мені тебе, - то легше й розійтися нам.

МЕДЕЯ

Хіба? Ну що ж! Цього бажала й я давно.

ЯСОН

Лиш мертвих поховати і оплакать дай.

МЕДЕЯ

Ні, їх руками поховаю власними

В гаю божистім Гери на святій горі,

1380] Щоб вороги зухвалі не сквернили їм

Могилок. Потім на землі Сісіфовій

Навік врочисте свято установимо,

Щоб одкупить безвинну кров їх жертвами.

Сама ж піду в країну Ерехтеєву,

1385] Й в Егея, сина Пандіопа, житиму.

Ти ж - жив ганебно й смертю вмреш ганебною,

Уламками убитий корабля свого, -

То буде шлюбу нашого гіркий кінець.

ЯСОН

За кров дітей нехай тебе скарають

1390] Еріннія і Правда.

МЕДЕЯ

Хто з богів, ошуканцю, почує тебе,

Хто послухає клятвопорушника злого?

ЯСОН

Горе, горе тобі, дітозгубнице клята!

МЕДЕЯ

Йди вже краще додому - дружину ховать.

ЯСОН

1395] Йду, та двійко дітей загубив я навіки!

МЕДЕЯ

Та не плач-бо так ревно, - покинь ще на старість. [105]

ЯСОН

Любі дітки мої!

МЕДЕЯ

Не твої, а мої!

ЯСОН

Нащо вбила ти їх?

МЕДЕЯ

А на муку тобі.

ЯСОН

Леле, леле! О як любих уст я дитячих

1400] Ще хоч раз, безталанний, хотів би торкнутись!

МЕДЕЯ

Ти їх кличеш тепер, приголубити рад,

А тоді ж одштовхнув їх?

ЯСОН

Заради богів,

Дай обнять лише ніжні тіла їх дитячі!

МЕДЕЯ

Ні, ніколи. І марні благання твої!

ЯСОН

1405] Чуєш, Зевсе, як гонить мене ця потвора?

Скільки ж маємо ще ми терпіти від неї,

Дітовбивці мерзенної з серцем левиці?

Скільки вистачить сил, буду плакати я

І в риданнях свою проклинати недолю,

1410] Буду я в свідки богів закликати безсмертних,

Як не тільки ти вбила дітей, але й мертвих

Не даєш доторкнутись мені й поховати.

Ох, і краще було б не родить мені їх,

Аніж бачити вбитих тобою.

ХОР

1415] Ми багато в чім Зевсовій волі підвладні.

Несподівано шлють нам богове багато,

Та не все те дають, що хотілось би нам,

А чого й не гадали, боги посилають.

Так і з тим, що ми бачили нині.

ПРИМІТКИ

Арго (тобто «швидка») - збудований під керівництвом Афіни грецький корабель, що плив за допомогою п'ятдесяти веслярів та вітрил. Ясон, що був сином володаря Іолка Есона, вирушив на цьому кораблі разом з найхо-робрішими грецькими героями в Колхіду по золоте руно. Послав Ясона туди, щоб позбутись його, батьків брат Пелій, що захопив владу в Іолку. Дочка колхідського владаря Еета чаклунка Медея, покохавши Ясона, допомогла аргонавтам добути золоте руно й поїхала, вже як дружина їхнього ватажка, до Іолка. Тут, піддуривши дочок Пелія (Пеліад), вона хитрим підступом убила Пелія: веліла порізати його на шматки і зварити, начебто для того, щоб повернути йому молодість. Ясон з дружиною та двома малолітніми синами змушені були втекти доКорінфа, де й відбувається дія трагедії.