Ви знаєте, що я присвятив своє життя дослідженню людського мозку і роботи психіки. Але не з одного боку, не в рамках однієї вузької спеціальності підходив я до цього цікавого розділу науки, а намагався охопити діяльність і будову мозку у всій його складності, як розумового апарату. Був я старанним анатомом, фізіологом, психіатром тощо, поки не заснував свого напряму — психофізіологія мозку. В останні роки я посилено працював над з’ясуванням природи пам’яті і, мушу зізнатися, для з’ясування питання зробив ще мало: надто вже важке це завдання. Пробираючись навпомацки серед хаосу незбагненних фактів, блукаючи, мов напотемки, у складних взаємозв’язках нервових клітин мозку, я зібрав лише окремі крихти, що стали зрозумілими, намагаючись створити з них достовірний, досвідом перевірений фундамент вчення про пам’ять. Але не про це я хочу говорити зараз, а про те, що попутно натрапив на ряд особливих явищ, які ще дуже темні, і я навіть не намагався нічого повідомити про них у пресі. Ці явища я назвав пам’яттю поколінь, або генною пам’яттю. Я не даватиму вам наукових доказів, а скажу лише, що по спадковості передається ряд досить складних несвідомих, іноді цілком автоматичних дій нервового механізму тварини. Інстинкти і складні рефлекси не можуть, як на мене, бути лише в підкіркових, нижчих, центрах мозку. Тут обов’язково бере участь кора — отож, весь механізм набагато складніший, аніж це припускали досі. Спрощення механізму інстинктів і є найбільша помилка сучасної фізіології. Але це ще не пам’ять — пам’ять стоїть значно вище в ланцюзі все більш складних організацій, що відають сприйняттям і осмисленням навколишнього світу. Як і прийнято сучасною наукою, пам’ять не спадкова, тобто ті відбитки зовнішнього світу, які зберігає в собі мозок і накопичує за весь час життя індивіда, назавжди зникають зі смертю його і ніяк не збагачують, нічого не передають потомству, що виникло від цього індивіда.

Суть мого відкриття полягає в тому, що я знайшов факти, які доводять передачу деяких відбитків пам’яті по спадковості з покоління в покоління. Ви вже даруйте мені за довгий вступ, але питання настільки складне, що я повинен підвести вас до нього підготовленими, інакше моє надзвичайне ви без містики і чортівні собі ніяк не поясните. Не варто посміхатися, це спільна для всіх або для дуже багатьох слабкість людської природи. Не ви перші, не ви останні факт достовірний, але абсолютно для вас незбагненний визнаєте надприродним.

Продовжую. Всі ви помічали, але ні з чим не пов’язували факт, що, наприклад, краса форм, хай то архітектурних, хай то місцевості якоїсь, хай то людського тіла і так далі, відчувається і, загалом, однаково оцінюється всіма людьми найрізноманітніших категорій, розвитку і виховання. А дайте ви проаналізувати цю красу відповідному фахівцеві: будівлю — архітекторові, ландшафт — географові, тіло — анатомові, той відразу скаже, що краса є досконалість у виконуваному призначенні, досконалість доцільності, економії матеріалу, міцності, сили, швидкості. Я і гадаю, що досвід незліченних поколінь дав нам несвідоме розуміння досконалості, що сприймається у вигляді краси, і це поняття залишає відбиток уже в пам’яті — тій несвідомій пам’яті, яка передається по спадковості з покоління в покоління. Є й інші приклади цієї несвідомої пам’яті поколінь, але про них говорити зараз не буду. І без того проблема пам’яті — ще одна з найнезрозуміліших.

В уявленні сучасної науки, пам’ять гніздиться мовби в комірках, що створюються складними переплетіннями відростків нервових клітин мозку протягом індивідуального життя, життя однієї людини. Я додаю, що деякі з цих комірок, оскільки природа, що оточує нас, протягом сотень століть в основних своїх рисах залишається однаковою, однаково виникали у всіх людей з покоління в покоління і, нарешті, почали передаватися по спадковості. Ось ця несвідома чи підсвідома пам’ять поколінь складає спільну для всіх нас канву нашого мислення, незалежно від освіти і виховання. Дослідження в цьому напрямі дуже важкі, і я ще не маю жодного досвідом доведеного факту.

Однак я йду ще далі і припускаю, що в окремих випадках комбінації комірок пам’яті з особливих зв’язків нервових клітин можуть передаватися по спадковості, зберігаючи з життя минулих поколінь деякі шматочки із області вже свідомої пам’яті — пам’яті, що реалізовується свідомим мисленням.

Це факти, відомі, але зазвичай такі, що вважаються недостовірними, абсолютно точного опису людьми тих місць, у яких вони ніколи не були; сни, що відтворюють точну обстановку минулих подій, ніколи теж не бачених і не чуваних, і багато такого самого. Всі подібні явища віруючими містиками та іншими диваками сприймаються як доказ переселення душ, а вчені лише знизують плечима, за відомим прислів’ям про мавпу, котрій нема що сказати. Ймовірно, є люди з більш загостреною пам’яттю поколінь, і, також, навпаки, з повною її відсутністю.

Так от, любі мої, нещодавно, у важкі дні великої війни, я несподівано отримав нові докази дійсного існування пам’яті поколінь, та ще відразу з області свідомої пам’яті. Війна змусила мене відірватися від суто наукової роботи. Я не міг за своїм характером не прийняти безпосередньої участі в медичній роботі Радянської Армії і почав працювати відразу в декількох крупних шпиталях, де численні контузії, шоки, психози та інші травми мозку вимагали застосування всіх моїх пізнань.