(Тепер і Сашко чує звук, який не може одразу розпізнати. Присідає за деревце й цілиться в напрямку звідки щось наближається. Крізь кущі виїздить монгол на низенькій конячці, на ньому гостроверхий шолом, наручі, від нього тхне. Поруч пішки, захекані, два бородані зі щитами й списами, тягнуть за собою верблюда навантаженого трофеями. Монгол бачить Сашка та Всеволода й натягає лука. Сашко стріляє чергою в нього й ближчого до нього бороданя. Вони падають, конячка відстрибує вбік й відбігає. Падає з переляку й другий бородань, в якого Сашко не стріляв. Верблюд реве й сідає. Сашко вилазить на край порослого кущами яру, аби роздивитися й зі здивуванням не бачить ні лісопосадки, якою прокрадався сюди, ні соняшникового поля, лише степ з випаленою сонцем травою і групу вершників далеко на обрії.)

Сашко:

Отакої! Тут не те, що єдності місця й часу нема, але й єдності жанру! Я гадав, що беру участь у високій трагедії, а став персонажем анекдоту. Це сум'яття можна літурознавчо виправдати лише посттравматичним синдромом, результатом контузії, або всмерть обридлим постмодернізмом, - за саме слово в доброму товаристві б'ють морду. Таку сюжетну млявість можливо компенсувати хіба що якістю діалогів.

(Вертається до Всеволода й бороданя біля трупів, який все ще не наважується поворухнутися.)

Сашко (до бороданя):

А ти хто?

Всеволод:

Це бродник, огидний іуда, убий його!

Сашко (до Всеволода):

Це для тебе він просто іуда, а для мене артефакт, науково не менш цінний за першовзірець. (до бороданя): Ім'я, звання, підрозділ, посада, місце постійної дислокації, археологічна культура до якої приписаний?

(Б'є по голові кольбою.)

Бородань:

Я - Кіргій, нє бєй, боярін!

Сашко:

І хто твій командир, Кіргіє?

Бородань:

Нє понімаю, боярін.

(Сашко знову б'є кольбою.)

Сашко:

СтаршОй, хто?

Бородань:

Ми - люді Плоскініни, боярін, служим большим господам Джебе і Субедею.

Сашко:

І навіщо ти, Кіргій, образив мого друга Всеволода? Адже він, за всіма ознаками, персонаж позитивний, можливо, навіть, не епізодичний, мій славний предок, судячи з поховального інвентаря при ньому - оцієї гривні на шиї й меча київського типу.

Бородань:

Патамушта оні, боярін, нє захотєлі поклоніца большим господам Восхода, коториє всєх побєдят і всю добичю пєрєщітивают і дєлят. А зачєм оні за Юрія Кончаковича заступіліся? А половєц кожний как хощеть так і жівє, а в большого господіна Джебе всьо перещітано, а половці на колєна нє ставалі, а князья с німі і Русь, а там нішто нє пєрєщітано. І большиє господа Джебе і Субедей всєх побєдіша і убіша, а ми їм путь показиваєши.

Всеволод:

Убий його! Мугир і поклоняється козлу.

Найгірше зло - є той, хто служить злу.

Три дні ми боронилися на березі коли,

Тікали половці та західні князі,

Але Мстислав Романович,

Андрій і Олександр з Дубровиць

І ми з дружинами поклали безліч ворогів

Ми встигли укріпитися, клялися не здаватись,

КлялИ ростовських, суздальських іуд,

Які на боці тьми, що зветься Гедеон

З глибин азійських насувається і прагне

Занапастити землю всю від Сходу до Єфрату,

Від Тигру до Понтиди, все, крім ефіопів...

На третій день моаветянські орди

Знесилилися лити кров свою і нашу,

Ми мили рани ми не вірили у тишу

Все стало. Став Мстислав сміливий, гордий

І галицькі вигОнці і куряни,

Путівльці добрі - всі загиблі нині

Бо хресному цілунку вірили Плоскині -

Посла моаветян. Він обіцяв

За викуп вільний вихід -

Бродник, бАхур.

І коли наш добрий князь Мстислав Романович і його славний зять Андрій і Олександр з Дубровиць пішли з тим бахуром Плоскинею, що від моаветян обіцяв нам волю за гривні, смердючі бродники зв'язали їх і передали безбожним Цигиркану й Тешюкану, а тоді вони навалилися на нас всіма силами й усих посікли, либонь з нами вже не було наших князів. Я, певне, один вирвався, коли всі вже загинули. Але ми билися, мов леви. Спитай в цього бродника, чи знає він щось за наших, підло зраджених, очільників.

Сашко:

Друже, як називається річка на березі якої ви боронили свою позицію?

Всеволод:

Калка. В ній доскону тектиме кров, а не вода, бо так багато руси полягло на її берегах.

Сашко:

Я так і думав! І ви й ми боронимо Русь на тому самому рубежі, від тієї самої навали - Калка, Кальміус, Маріуполь, Шахта Бутовка... Мушу засмутити тебе, краще б твоїм князям було загинути в бою, бо монгольські моаветяни поклали на них дошки, а самі зверху посідали обідати, а князі тягарем були роздушені.

Всеволод:

Яка ганьба так вмерти! Яка ганьба знати це і жити! Вбий мене, волоше.

Сашко:

У тебе трохи одноманітні інтенції. Давай краще подивлюся твою рану. У мене є натівська аптечка.

(Бандажує його.)

Ми б просто зараз могли переломити хід історії, але в мене лишилося менше одного магазина набоїв й лише одна РГД. (до бороданя): А тебе, ватник, ми зв'яжемо. Якщо нам стане зовсім нудно о цій добі розвиненого феодалізму, будемо тебе катувати.