Реклама полностью отключится, после прочтения нескольких страниц!



Annotation

П’єса «Посттравматична рапсодія» побачила світ у 2016-у році. Тоді ж з’явилася ідея екранізації. У 2017-у п’єса була поставлена на сцені і з успіхом пройшла у Києві, Маріуполі, Львові, Одесі, Івано-Франківську, Коломиї. Головний герой п’єси «Посттравматична рапсодія» - воїн-доброволець. Під час контузії на полі бою він потрапляє у вир драматичних подій часів від Київської Русі до сьогодення.


Дмитро Корчинський

СЦЕНА 1

СЦЕНА 2

СЦЕНА 3

СЦЕНА 4

СЦЕНА 5

СЦЕНА 6

СЦЕНА 7

СЦЕНА 8


СЦЕНА 1

(Вибух)


Сашко:


Живий іще? 120 міліметрів. Міна. Ненадійне укриття.

Смерть ненадійна теж – полон, як схибить тля стара.

Москаль зайшов зі Сходу і не зник "немов роса на сонці".

Ми - у ганьбі оточення - і штаб, і добровольці -

Все угруповання, що брало Іловайськ - шкода зусиль і крові

Запілля неприкрите, розвідка нездала, плани помилкові...

Дай, Боже, вирватись! І я не припиню свою війну ніколи.

Згорять, мов їхня нафта. На москву

Летітимуть ракети, не прокльони.


(Ще вибух, трохи подалі)


Куди повзти? На Захід, в напрямку колиски

Цивілізації, де сплесками краси

Медитеранія виблискує?..

Де навіть війни - хвилі проти скель,

А не болота крові.

Де воржнеча - диспут, максимум дуель,

І вороги чудові.

А ви, мої брати, і ті, хто здався,

Хто вибрав кулю, або обраний,

Уламком під бронежилет, хто не лишив

Позицій без наказу, який не надійде,

Ті, хто поранені і знають, що вмирають,

Що їх не винесуть загиблі санітари,

І ті, хто проривається і виживе,

Хто проривається і ляже,

Хто плаче, хто ричить, хто молиться,

І хто рахує рештки

Боєкомплекту для нічного бою,

Щоб залишити слово за собою -

Хто захищають Батьківщину, ви і є

Ця Україна мертва і воскресла,

Що проросте крізь ту, яка згниє

Крізь ваші трупи, через ваші чресла.


(З лісопосадки заходить в ярок, щоб відхекатися. Там наштовхується на Всеволода, який лежить, а тоді намагається схопитися, але сідає, слабий від рани. З плеча стирчить уламок стріли. Виставляє вперед меча. Сашко цілиться в нього автоматом.)


Сашко:


Ти хто? З якого цирку вшився? Чи хтось поруч є ще?


Всеволод:


Я Всеволод, син Ізяслава, ми з роду князів турівських, бачиш, чоловіче, зранено мене безбожними моавитянами, а мої всі вбиті. А ти хто ж, - волох генуйський?


(Дивиться на кевларову каску та бронежилет Сашка. Сашко своєю чергою не може нічого второпати й наважитися вистрілити.)


Всеволод:


Начувайся! Хтось іде! Це моавитяни чи підлі бродники... допоможи мені стати на ноги, волоше, волію прийняти смерть стоячи.


(Тепер і Сашко чує звук, який не може одразу розпізнати. Присідає за деревце й цілиться в напрямку звідки щось наближається. Крізь кущі виїздить монгол на низенькій конячці, на ньому гостроверхий шолом, наручі, від нього тхне. Поруч пішки, захекані, два бородані зі щитами й списами, тягнуть за собою верблюда навантаженого трофеями. Монгол бачить Сашка та Всеволода й натягає лука. Сашко стріляє чергою в нього й ближчого до нього бороданя. Вони падають, конячка відстрибує вбік й відбігає. Падає з переляку й другий бородань, в якого Сашко не стріляв. Верблюд реве й сідає. Сашко вилазить на край порослого кущами яру, аби роздивитися й зі здивуванням не бачить ні лісопосадки, якою прокрадався сюди, ні соняшникового поля, лише степ з випаленою сонцем травою і групу вершників далеко на обрії.)


Сашко:


Отакої! Тут не те, що єдності місця й часу нема, але й єдності жанру! Я гадав, що беру участь у високій трагедії, а став персонажем анекдоту. Це сум'яття можна літурознавчо виправдати лише посттравматичним синдромом, результатом контузії, або всмерть обридлим постмодернізмом, - за саме слово в доброму товаристві б'ють морду. Таку сюжетну млявість можливо компенсувати хіба що якістю діалогів.


(Вертається до Всеволода й бороданя біля трупів, який все ще не наважується поворухнутися.)


Сашко (до бороданя):


А ти хто?


Всеволод:


Це бродник, огидний іуда, убий його!


Сашко (до Всеволода):


Це для тебе він просто іуда, а для мене артефакт, науково не менш цінний за першовзірець. (до бороданя): Ім'я, звання, підрозділ, посада, місце постійної дислокації, археологічна культура до якої приписаний?


(Б'є по голові кольбою.)


Бородань:


Я - Кіргій, нє бєй, боярін!


Сашко:


І хто твій командир, Кіргіє?


Бородань:


Нє понімаю, боярін.


(Сашко знову б'є кольбою.)


Сашко:


СтаршОй, хто?


Бородань:


Ми - люді Плоскініни, боярін, служим большим господам Джебе і Субедею.


Сашко:


І навіщо ти, Кіргій, образив мого друга Всеволода? Адже він, за всіма ознаками, персонаж позитивний, можливо, навіть, не епізодичний, мій славний предок, судячи з поховального інвентаря при ньому - оцієї гривні на шиї й меча київського типу.


Бородань:


Патамушта оні, боярін, нє захотєлі поклоніца большим господам Восхода, коториє всєх побєдят і всю добичю пєрєщітивают і дєлят. А зачєм оні за Юрія Кончаковича заступіліся? А половєц кожний как хощеть так і жівє, а в большого господіна Джебе всьо перещітано, а половці на колєна нє ставалі, а князья с німі і Русь, а там нішто нє пєрєщітано. І большиє господа Джебе і Субедей всєх побєдіша і убіша, а ми їм путь показиваєши.


Всеволод:


Убий його! Мугир і поклоняється козлу.

Найгірше зло - є той, хто служить злу.

Три дні ми боронилися на березі коли,

Тікали половці та західні князі,

Але Мстислав Романович,

Андрій і Олександр з Дубровиць

І ми з дружинами поклали безліч ворогів

Ми встигли укріпитися, клялися не здаватись,

КлялИ ростовських, суздальських іуд,

Які на боці тьми, що зветься Гедеон

З глибин азійських насувається і прагне

Занапастити землю всю від Сходу до Єфрату,

Від Тигру до Понтиди, все, крім ефіопів...

На третій день моаветянські орди

Знесилилися лити кров свою і нашу,

Ми мили рани ми не вірили у тишу

Все стало. Став Мстислав сміливий, гордий

І галицькі вигОнці і куряни,

Путівльці добрі - всі загиблі нині

Бо хресному цілунку вірили Плоскині -

Посла моаветян. Він обіцяв

За викуп вільний вихід -

Бродник, бАхур.

І коли наш добрий князь Мстислав Романович і його славний зять Андрій і Олександр з Дубровиць пішли з тим бахуром Плоскинею, що від моаветян обіцяв нам волю за гривні, смердючі бродники зв'язали їх і передали безбожним Цигиркану й Тешюкану, а тоді вони навалилися на нас всіма силами й усих посікли, либонь з нами вже не було наших князів. Я, певне, один вирвався, коли всі вже загинули. Але ми билися, мов леви. Спитай в цього бродника, чи знає він щось за наших, підло зраджених, очільників.


Сашко:


Друже, як називається річка на березі якої ви боронили свою позицію?


Всеволод:


Калка. В ній доскону тектиме кров, а не вода, бо так багато руси полягло на її берегах.


Сашко:


Я так і думав! І ви й ми боронимо Русь на тому самому рубежі, від тієї самої навали - Калка, Кальміус, Маріуполь, Шахта Бутовка... Мушу засмутити тебе, краще б твоїм князям було загинути в бою, бо монгольські моаветяни поклали на них дошки, а самі зверху посідали обідати, а князі тягарем були роздушені.


Всеволод:


Яка ганьба так вмерти! Яка ганьба знати це і жити! Вбий мене, волоше.


Сашко:


У тебе трохи одноманітні інтенції. Давай краще подивлюся твою рану. У мене є натівська аптечка.


(Бандажує його.)


Ми б просто зараз могли переломити хід історії, але в мене лишилося менше одного магазина набоїв й лише одна РГД. (до бороданя): А тебе, ватник, ми зв'яжемо. Якщо нам стане зовсім нудно о цій добі розвиненого феодалізму, будемо тебе катувати.

Читать книгу онлайн Посттравматична рапсодія - автор Дмитрий Александрович Корчинский или скачать бесплатно и без регистрации в формате fb2. Книга написана в году, в жанре Драматургия, Сценарий. Читаемые, полные версии книг, без сокращений - на сайте Knigism.online.