Не про них мені тут розходитися. Думаю я про долю тих земляків, розкиданих по чужинецьких землях, які сліпо вірять проводові ЗЧ ОУН, ідуть за ним, щиро вва­жаючи, що йдуть вірною дорогою і слугують україн­ській національній справі. Знаю, їм, завороженим націо­налістичними ідеями, не завжди легко вдається проник­нути в справжню суть речей і подій, приховану за гучни­ми словами. За словесним гримом (що створює вигляд пристойності, високої ідейності, кришталевої чесності, лицарської самопожертви, відданості та вірності справі) їм нелегко розгледіти справжні обличчя тих людей, яким вони вірять, яким вони часто віддають не тільки свій запрацьований гріш, а й свою честь, свою долю, а, бува,— й життя.

Отож і йдеться про те, щоб хоч якоюсь мірою допо­могти тим землякам своїм побачити речі такими, якими вони є насправді, без рекламних прикрас; побачити об­личчя своїх ідейних навчителів та вождів без гриму...

Реклама, сказано,— мистецтво. Але й реклама, як і мистецтво, усіляка буває. І коли рекламується крам явно сумнівної якості та ще й рекламується підступно, то тоді вже реклама із рушія торгівлі (от і ще один крила­тий вираз!) стає мистецтвом витонченого обману. Саме на мистецтві брехні провід ЗЧ ОУН вельми наметикувався і ретельно послуговується ним на кожному кроці.

Прикладів шукати не треба. Варто тільки руку про­стягти — і вже маєте готовий приклад: лежить на самі­сінькій видноті.

Словом, візьмімо, як говорилося, саму ж оту на­зву ЗЧ ОУН. А як візьмемо та подивимося пильніше, то побачимо: навіть уже вона приправлена солідною пор­цією брехні.

Ви ж бо тільки прислухайтеся, як поважно звучить: «Закордонні частини організації...».

Почувши отаке, мимоволі може людина подумати: «Ага! Раз є закордонні, то десь же повинні бути і не за­кордонні частини тієї організації».

А тут уже не треба премудрим Соломоном бути, щоб здогадатися, що те «десь» — ні деінде, а тільки на Украї­ні знаходиться. На Радянській Україні, звісно, бо Украї­на ж — одна. І, збагнувши оцю «премудрість», візьме та й подумає собі та людина, що раз уже на Радянській Україні багатьох (цілі ж частини — то не жарти!) до на­ціоналістичної віри навернуло, висновок тут тільки один може бути: не до душі українському народові радянська влада, синім полум’ям він на неї дихає і бореться проти. Словом, усе ясно, як білий день: якби «совєти» не стри­мували українського народу, з прискоком побіг би він під опіку націоналістичних оунівських достойників...

І, дивись, розчулиться людина, перейметься співчут­тям до гіркої долі «поневоленої совєтами» України та й кине якусь дещицю у скарбницю ЗЧ ОУН, будучи пере­конаною, що це — її офіра на святу справу «визвольної боротьби». А то, дивись, до тієї «святої справи» і сама безпосередньо візьметься рук та розуму докладати...

Бачите, один тільки приклад щодо назви, невеличкий, навіть непомітний на перший погляд, словесний, сказа­ти б, фокус, стилістичний викрутас, а з нього он що вихо­дить, коли розібратися!

Казимир-Степан Іванович Джугало

Звичайно, на людину, що знає справжній стан справ у Радянському Союзі, зокрема на Україні, до того ж на людину неупереджену, ця стилістична казуїстика не діє. Слухаючи репетування про «поневолений український народ», така людина не буде йому йняти віри. Бо знає, що це — сон рябої кобили. Така людина не подумає, що український народ чекає — не дочекається, щоб, нареш­ті, умоститися в затінку жовто-блакитного прапора.

Але ті, для кого антирадянське базікання — основне (а то і єдине) джерело інформації про Радянську Украї­ну, так подумати й так чинити можуть. Врешті, так, бу­ває, вони і думають, так і чинять.

Був час, коли я й сам думав і чинив не інакше, сприй­маючи на віру непогрішність націоналістичної стилісти­ки, поки саме життя не відкрило мені очі на її підступні, облудні тонкощі.

Зате тепер я знаю: за підфарбованою вивіскою, яка має створювати вра­ження солідності фірми, ховається відданий у чужу орен­ду вертеп, вертеп, у якому під рекламне галасування закликальників розігруються не тільки дешевий фарс, а й злочинні криваві інтермедії; вертеп цей не має і не може мати нічого спільного з українським народом, він ревно служить чужим хазяям, за що й одержує проценти; це — реклама, яка має створювати враження сили, в той час як ідеться про ідейно-політичних мерців; це — розцяцькований рекламний щит, яким прикри­ваються користолюбні торговці, що спекулюють іменем України, українського народу; це — словесна косметика, якою загримовують свою духовну та розумову ницість брехливі, захланні, мораль­но розпаскуджені типи, що іменують себе проводом ЗЧ ОУН.

Кажу усе це не в полемічному запалі, а тому, що пе­реконався в цьому сам; тому, що мав змогу придивитися до того, що коїться по той бік крикливої вивіски та за лаштунками продажного вертепу, мав змогу зблизька побачити обличчя оунівських верховодів тоді, коли вони бувають без гриму.