За створення і появу цієї книги я вдячна: Богу — за дар бачити прекрасні сни; Духовному Учителеві Михайлові Юрійовичу Міаніє — за навчання тримати серце гарячим, а розум ясним; Тетяні Вікторовні Перехрест — за нескінченне натхнення і віру у себе; мамі — за моє народження в цьому світі; дідусеві — за те, що навчив мене не вміти програвати, та бабусі за любов, моїм вчителям української — Л. Г. Шабельник (перейняті літературні уподобання), А. П. Бєліченко, О. І. Красниковій, а також: Марині Гримич та епатажному видавництву «Дуліби», Ю. Журавльовій, Т. Борисенко, О. Максименко, І. Чалому, О. Ї. Лазурко, Дж. Селінджеру (заповіт письменникові), Харукі Муракамі та багатьом іншим, які є моїми сусідами за тимчасовим місцем перебування — на нашій чудовій планеті.
Сандра Мост
Можливо, моя точка зору була деякою мірою застарілою, здавалося — якщо мою першу книгу прорецензує хтось з відомих, бажано з тих, хто обертається неподалік, от, наприклад, Жадан, то вона здобуде успіх значно швидше. Коли я зрозуміла, що чекати на таку перспективу немає сенсу, бо ми, по-перше, із паном Жаданом зовсім незнайомі, по-друге, мені важко дається знайомитися із зірками, гадаю, кожен, хто бачить зірку, коли сам не зірка, думає лише про одне: чи здатна ця зірка оцінити мої шедеври? Так от, я вирішила написати передмову сама.
Власне, хочу сказати про чотири речі.
1. Гадаю, що коли хтось вважає, що нічого нового створити в нашому світі неможливо, він помиляється. Нове існує. Як мінімум — це просто нова якість. Хоча ми можемо принести у цей світ не просто нову якість.
2. Коли навкруги не залишилося нічого б нового, то, логічно, це нове є у нашому серці. Звідки воно там береться — то вже інша тема. І ми можемо це нове витягувати з нашого серця. Кожен це робитиме по-своєму, звичайно.
3. Щодо мене — зобов'язуюся постачати цей світ тим, що є в моєму серці, більш-менш регулярно.
4. Пам'ятайте, що цей світ витягне з кризи лише сильна любов.
Бачите, це було недовго. Дякую за увагу.
Берем лист бумаги. Делим его пополам. Берем тело, договариваемся считать половину левой.
Берем жизнь. Полжизни будет кошмаром, абсолютным хаосом. Другая же будет вместилищем покоя, уравновешенного счастья, Самого Бога.
Все как-то начинается. Затем развивается, затем обретает форму. Все, что будет потом, может сопровождаться болью при неправильном поведении.
У меня грустные глаза, я много раз пыталась что-то сделать с этим. В случае чего грусть быстро сменяется гневом. Иногда мне больно смотреть, но я не отвожу взгляд.
Очень многого я не в силах понять, но остро нуждаюсь в понимании. Я задаю вопросы в пустоту. Я нагружаю любовь к тебе избыточными дефинициями. Все правильно, тебе совсем не обязательно нести это.
Я родилась очень грустным ребенком. Но вы увидите, что моя грусть едва не переросла в слепую ярость. Спотыкаясь на ровном месте, я взлетаю над обрывом.
Давайте познакомимся.
Скажи им, тем, кто готов спрашивать, что несмотря ни на что, ты так и не стал умен.
Ведь у тебя есть по-настоящему красивая женщина, у тебя есть талант. Но в настоящее время ты таешь на глазах.
Все как-то начинается. Это серьезный вопрос, которым я всерьез задаюсь. Откуда появляются желания, которых не возникает, к примеру, у твоих друзей? Мы живем в одном пространстве, но у каждого боль своей силы.
Нет, вы не поняли.
Я не живу своей жизнью.
На моєму початку нічого особливого не було. Я відчував реальність вибору, але, мабуть, мій вік не дозволяв мені поставитися до всього цілком серйозно.
Утім, Конрад завжди був надто серйозним.
Надто.
Отже, моє ім'я Конрад.
Желание рассказать свою историю возникло от того, что я читала много книг. Я филолог по образованию, литература должна была стать не только вдохновением, но и моим хлебом. Я нигде и никогда не читала о нас в стопроцентном совпадении. Я напишу все по-другому, потому что это наша жизнь. Нет ни одной песни о нашей жизни, кроме написанных мной. Простите, поверьте: мне самой нелегко.
Щойно вийшов чудовий повнометражний фільм за його сценарієм. Це був справжній успіх — на тлі помаранчевих стрічок, помаранчевого кольору в цілому, що заполонив Україну своєю позитивністю та надією. То були чудові дні, коли він почувався щасливим не лише сам за себе, за своє реалізоване життя, але й разом з іншими. Власне, у той момент він відчував усіх людей собою, їх усіх.
На цьому дивовижному тлі щастя само-реалізації і, окрім того, щасливе подружнє життя сповнювали Конрада почуттям життя дощенту.
Впрочем, никто никогда особо не тревожился — это было бы нереалистично — по поводу проблемы ее существования. Да, это было именно проблемой — один гуру был прав. Жизнь действительно представляет собой настоящую проблему.
Тем не менее — будем честны сами с собой — этот гуру очень помог ей. Кстати, познакомьтесь, иногда я буду называть себя Сандра. Он сказал, что Бог — это не добрый дедушка с бородой. Он сказал, что даже подобная метафора в корне неверна.
Взамен не было дано ничего.
У нього була чудова дружина, так вважали навіть сусіди. Вона була його постійним натхненням, хоча жіночі образи він писав не з неї. Життя прекрасне. Цей вираз був про його лялькову долю, яка б і справді була б ляльковою, якщо б не дещиця. Лялькове життя. Дружина не читала його творів, і він цього не потребував.
Сандра не могла понять, что это: просто интеллект высокого уровня, то есть интеллектуальное погружение, или действительно познание. Ей казалось, что более реально в данном случае первое. Впрочем, это свидетельствовало только о ее собственном проникновении, и Сандра об этом знала.
Не имеет смысла рассказывать, где и как она родилась. Достаточно и того, что она всегда знала о себе.
Даже сейчас она всегда помнила о себе, но с каждым днем все более смутно. Всё. Более. Смутно.
Иногда Сандре казалось, что, когда она умрет, останутся только ее глаза. Она будет видеть, видеть ясно, как сейчас, или еще яснее.
То був кабінет його Порадника. Іноді Конрадові здавалося, що Порадник був завжди.
— У мене є проблема, док. Уявіть, у мене є проблема.
— Яка проблема, Конраде?
— Розумієте, я бачу у снах зовсім інше життя. Я відчуваю його як власне. До того ж це життя жінки.
— Безумовно, це дуже цікаво. Що конкретно тебе не влаштовує?
— Ну, якщо ви вже мені так легко повірили… Це життя нещасливе, нещасливе саме по собі.
Сегодня Сандра осознала, что совершенно не важно, в ком или в чем она когда-либо нуждалась. Чувство неудовлетворенности всегда одно и то же. Страдание. Боль. Страх. Моя жизнь — это живая иллюстрация к картинам буддизма.
— Послухайте мене, ви ж неодмінно маєте знати, у чому тут річ. Поясніть мені, що відбувається. Я — молода людина, вельми щаслива, нічого не потребую, окрім натхнення, якого маю вдосталь. Так, постійного натхнення. Хоча практично нічого я не відкриваю сам. Жодних дверей.
— Конрад, великий Конрад не відчиняє жодних дверей сам...
— Я маю гроші, які плачу вам. Не поводьтеся як психоаналітик, скажіть мені правду. Поставте мені слушне, дуже слушне запитання.
— Що ти відчуваєш, Конраде — ти існуєш у двох особах чи то лише сон про якусь дівчину?
Были времена, когда мне хотелось только одного: чтобы кто-нибудь умный поговорил со мной. Кто-нибудь, кто видит дальше меня хотя бы на один шаг. Мне хотелось этого как воздуха. Я была готова подходить к людям на улице, но я не делала этого, потому что не доверяла ни одному лицу.
