Душі Сірано хотів я присвятити шо поему.
Але душа та переселилась у Вас, Коклене, і тому я присвячую її Вам.
Сірано де Бержерак.
Крістіан де Невільет.
Граф де Гіш.
Рагно.
Ле Бре.
Капітан Карбон де Кастель Жалю.
Гвардійці (1-й, 2-й, 3-й, 4-й, 5-й і т. д.).
Ліньер.
Де Вальвер.
Маркіз.
Другий маркіз.
Третій маркіз.
Монфлері.
Бельроз.
Жоделе.
Кіжі.
Брісайль.
Сердитий добродій.
Мушкетер.
Другий мушкетер.
Іспанський офіцер.
Кавалерист.
Воротар.
Городянин.
Його син.
Злодій.
Глядач.
Вартовий.
Бертранду, флейтист.
Капуцин.
Два музиканти. Поети.
Пекарі.
Роксана.
Сестра Марта.
Ліва.
Буфетниця.
Мати Маргарита.
Дуенья.
Сестра Клара.
Актриса.
Субретка.
Пажі.
Квіткарка.
Юрба, городяни, маркізи, мушкетери, злодії, пекарі, поети, гвардійці, гасконці, актори, скрипалі, пажі, діти, солдати, іспанці, глядачі, дами-манірниці[2], актриси, городянки, черниці. ін.
(Перші чотири дії відбуваються в 1640 р., п’ята – в 1655 р.)
Зала в Бургундському готелі, в 1640 р. Ніби повітка для гри в м’яча, пристосована і прикрашена для вистав.
Зала являє собою довгий чотирикутник; її видно навкіс, так, що одна з її стін становить задню декорацію, що йде від правого переднього кутка до лівого заднього; до неї перпендикулярно йде сцена, котрої видно зрізаний кут.
Сцена заставлена по обидва боки, вздовж куліс, лавами. Завіса – з двох розсувних полотнищ. Над завісою – королівський герб. З помосту до зали спускаються широкими сходами. По обидва боки сходів – місце для музикантів. Рампа, утворена свічками.
Два ряди бокових галерей, одна над одною.
Горішні галереї поділені на ложі. У партері, що становить місце дії нашої п’єси, креселок нема. У глибині партеру, тобто праворуч, на першому плані кілька лав, розташованих одна вище одної, а під сходами, що ведуть до горішніх місць і що видно їх тільки початок, – буфет, оздоблений свічниками, вазами квітів, кришталевими склянками, тарілками для печива, флаконами тощо. У глибині, посередині, під галереєю лож, вхід до театру. Великі двері, що розчиняються для глядачів. На обох половинках дверей, так само як у кількох кутках і над буфетом, червоні афіші з написом «Клоріза».
Перед початком вистави в порожнім ще залі напівтемрява. Незасвічені люстри низько опущені.
Публіка поволі сходиться. Кавалери, городяни, лакеї, пажі, 8 лодій, воротар тощо. Потім маркізи, Кіжі, Брісайль, буфетниця, музиканти тощо. Входить кавалерист.
Воротар
(доганяючи його)
Стривайте! Грошики!
Кавалерист
Безплатно!
Воротар
Чом, мій пане?
Кавалерист
Кіннотник короля, я лиш йому підданий!
Воротар
(до другого кавалериста, що тільки-но ввійшов)
А ви?
Другий кавалерист
Я не плачу!
Воротар
Але ж…
Другий кавалерист
Я мушкетер!
Перший кавалерист
(до другого)
Не скоро розпочнуть.
Порожній ще партер, –
Дай пофехтуемо.
Вправляються на рапірах.
Лакей
(увіходить)
Здоров!
Другий
Хильнем шампану?
Перший
(показуючи тому ігри, що виймав з кишені)
Ось карти. Кості ось.
(Сідав на долівку.)
Другий
(теж сідає)
Перечити не стану.
Перший лакей
(витягав з кишені недогарок свічки, запалює його й приліплює до підлоги)
До речі, світла я у пана… прихопив.
Гвардієць
(до квіткарки)
Як славно! Темно ще… !
(Обіймав її.)
Один з фехтувальнікіі
Потраплено!
Один із грачів
Убив!
Гвардієць
(переслідуючи квіткарку)
Цілунок! Хоч один!
Квіткарка
Нас бачать…
Гвардієць
А, байдуже!
Чоловік
(сідаючи на долівці поруч з іншими, що поприносили напої та наїдки)
От і підживимось ми на дозвіллі, друже.
Городянин
(веде сина)
Сюди, малий!
Грач
Знов туз!
Другий чоловік
(витягаючи пляшку з-під поли плаща і теж сідаючи долі)
Яка розкішна мить –
Вино бургундське
(п’є)
в бургундській залі пить!
Городянин
(синові)
Яка компанія нас, синку, оточила!
(Показуючи кінцем ціпка на п’яницю.)
П’ють!
Один із фехтувальників, одступаючи, штовхає його.
Б’ються!
(Потрапляє серед грачів.)
Грають тут!
Гвардієць
(усе переслідуючи квіткарку)
Один цілунок, мила!
Городянин
(швидко відводячи сина)
О боже! Здумать лиш, що бачив цей готель
Трагедії Ротру[3]!
Син
Тут ставився й Корнель[4]!
Компанія пажів, узявшись за руки, увіходить фарандолою й співає: «Траля-ляля-ляля-лялере!»
Воротар
(суворо до пажів)
Пажі, не пустувать!
Перший паж
(удаючи ображену гідність)
О пане, що за мова!
(Жваво до другого пажа, коли воротар одвернувся.)
Ти шворку захопив?
Другий паж
О вудочка чудова!
Перший паж
От славно! Будемо ловити парики!
Злодій
(зібравши коло себе гурток підозрілих осіб)
Ну, юні шахраї, мої ученики!
Залазить до кишень привчайтеся потроху!
Другий паж
(кричить до інших, що вже посідали на горішніх галереях)
Гей! Стрільби єсть у вас?
Третій паж
(згори)
Набрали ми й гороху!
(Дмучи, стріляв з сарбакана – спеціальної дудочки горохом.)
Син
(до батька-городянина)
А що пак гратимуть?
Городянин
«Клорізу».
Син
Хто зложив?
Городянин
Пан Балтазар Баро[5].
О, майстер це з майстрів!
(Проходить далі під руку з сином.)
Злодій
(до своїх супутників)
Зрізать мереживо – дивіться як, роззяви!
Глядач
(до другого, показуючи на лаву вгорі)
Прем’єру «Сіда» я з тієї бачив лави.
Злодій
(показуючи руками, як воно робиться)
А так – годинники…
Городянин
Побачиш нині ти Артистів – перший сорт!
Злодій
(ніби витягає щось потаємними швидкими рухами)
Так – хусточку тягти.
Городянин
Бельроза, Монфлері…
Хтось
(кричить а горішньої лави)
Гей, світла!
Городянин
Бопре!
Паж
(у партері, побачивши буфетницю)
А, ось вона!
Буфетниця
(з’являється перед прилавком)
Хто молочка смачного?
Вода малинова! Сиропи!
Лимонаді
От апельсинчики!
Шум за дверима.
Чийсь фальцет
Гей, мужлаї, назад!
З дороги!
Лакей
(здивовано)
Що таке? Маркізи – до партеру?
Другий лакей
То на хвилинку лиш, задовольнить химеру!
Входить компанія маркізів.
Маркіз
(побачивши, що зала наполовину порожня)
Як рано ми прийшли, панове! Просто жах!
Людей не штовхаєм, не ходим по ногах!
А! Фі, фі, фі!
(Підходить до інших дворян, що ввійшли раніше.)
Кіжі! Брісайль!
Обіймаються.
Кіжі
Мій любий пане,
І справді ми прийшли,
немов якісь міщаниі
Ще й не засвічено!
Маркіз
Ах, просто й не кажіть!
В досаді я страшній!
Другий маркіз
Та он ідуть світить!
Публіка криками вітав свічкаря. Гуртується навколо люстр, що той випалює. Дехто розміщується в галереях. Ліньєр іде до партеру, подавши руку Крістіанові де Певільєту. Ліньєр трохи безладно одягнений, має вигляд витонченого п’яниці. Крістіан, в елегантному, але трохи старомодному одязі, стурбовано заглядає до лож.
Ті самі, Крістіан, Ліньєр, потім Рагно і Ле Бре.
Кіжі
Ліньєр!
Брісайль
(сміючись)
Не п’яний ще!
Ліньєр
(тихо до Крістіана)
Я вас представлю, пане!
Крістіан киває головою на знак згоди.
Барон де Невільєт!
Публіка вітає криками першу запалену люстру.
Кіжі
(до Брісайля, розглядаючи Крістіана)
Це ж красень без догани!
Перший маркіз
(почувши це)
Піі!
Ліньєр
(представляючи Крістіанові)
Пан Кіжі… Брісайль…
Крістіан
Я дуже, дуже рад!
Перший маркіз
(до другого)
Він одягається, як сорок літ назад!
Ліньєр
З Турені пан барон прибув сюди, панове.
Крістіан
Так, двадцять днів тому, – а вже служить готовий.
І взавтра стану я гвардійцем короля.
Перший маркіз
(дивиться на осіб, що заходять до лож)
Он президент Обрі…
Буфетниця
Хто молочка?
Скрипалі
(настроюючи свої Інструменти)
Ля… ля…
Кіжі
(до Крістіана, вказуючи йому на публіку)
От пишні збори!
Крістіан
Так, народу пребагато.
Перший маркіз
Увесь наш вищий світ!
Вони називають жінок, що входять, дуже ошатно вдягнені, до лож, обмінюються уклонами, усмішками.
Другий маркіз
О! Прибула на свято
Мадам де Темене.
Кіжі
Буа-Дофен…
Перший маркіз
Колись
Кохали ми її, признатися…
Брісайль
Дивись -
Мадам де Шавіньї…
Другий маркіз
Та, що серцями грає,
Неначе м’ячиком!
Ліньєр
А то он виступає
Поважний пан Корнель, –
прибув з Руана він…
Син
(до батька-городянина)
Є й академіки?
Городянин
Звичайно, не один!
Будю… Поршер… Кюро… Арбо…
Дивись, мій сину!
їх славні прізвища гримлять на всю країну!
Перший маркіз
От і манірниці, що імена собі
Створили, щоб не буть подібними юрбі.
Ах, що за смак тонкий! Ото Бартеноїда,
То Феліксерія… Кассандія… Філліда…
Другий маркіз
(завмираючи)
Чудові імена їм підказав каприз!
Маркіз, ти знаєш всі?
Перший маркіз
Я знаю всі, маркіз.
Ліньєр
(одводить Крістіана набік)
Дарма чекаємо її ми вже з годину…
Я не потрібен вам… Піду хильну чарчину.
Крістіан
(благально)
О, ні! Ви пісеньки складаєте про всіх,
Тих прославляючи, тих беручи на сміх,
Усіх ви знаєте, – то ж поможіть, благаю,
Дізнатись, хто вона, кого я так кохаю.
Капельмейстер
(стукаючи смичком по пюпітру)
Панове скрипалі!
(Підіймав смичок.)
Буфетниця
Бісквітів! Пиріжків!
Музики починають грати.
Крістіан
Боюсь, що й говорить я б з нею не посмів
Напевне, тонкощів, кокетності без міри
У неї… Ну, а я – вояк, рубака щирий,
До модних висловів нітрохи не мастак –
Он ложа, де вона буває завжди…
Ліньєр
(удаючи, що йде)
Так!
Порожня! Я іду.
Крістіан
Зостаньтесь!
Ліньєр
Дуже б радо
Але вмираю я від спраги!…
Буфетниця
(проходячи повз нього з підносом)
Оранжаду?
Ліньєр
Фі!
Буфетниця
Молочка?
Ліньєр
Фе, фе!
Буфетниця
Мускату?
Ліньєр
О! Стривай!
Я залишаюся.
Ану-бо, наливай!
(Сідає перед буфетом. Буфетниця наливав йому вина.)
Голоси в публіці
(при появі маленького жвавого товстуна)
Рагно! Рагно!
Ліньєр
Рагно, кондитер незрівнянний.
Рагно
(одягнений у святковий пекарський костюм, швидко підходить до Ліньєра)
Ви пана Сірано не бачили, мосьпане?
Ліньєр
(представляючи Рагно Крістіанові)
Артистам вірний друг, поетам щирий брат…
Рагно
(ніяковіючи)
О, завелика честь!
Ліньєр
Мовчіть ви, меценат!
Рагно
Так, я слугую їм…
Ліньєр
У спосіб позичковий.
Ну, звісно, – сам поет…
Рагно
Так кажуть ті панове!
Ліньєр
Шалений віршолюб!
Рагно
Звичайно, за сонет…
Ліньєр
Оддати він ладен пиріг солодкий…
Рагно
Ет,
Маленький пиріжок!
Ліньєр
Немов перепросити
Він хоче нас за це?
Добряга знаменитийі
Ну, а за тріолет?
Рагно
Три булочки дрібні.
Ліньєр
(суворо)
Молочні, пане мій!…
Признайтеся мені,
Ви любите театр?
Рагно
О пане, до нестями!
Ліньєр
І, певне, платите за нього пиріжками?
Рагно
Ні, марципанами…
(Озирається на всі боки.)
Та де ж це Бержерак? Дивуюсь!
Ліньєр
Чом це ним цікавитесь ви так?
Рагно
Та грає ж Монфлері сьогодні!
Зрозуміло?!
Ліньєр
Так, справді має грать Федона це барило,
Ця кухва! А проте – при чім тут Сірано?
Рагно
Як? Ви не знаєте? Ненавидить давно
Він цього Монфлері – і надіслав учора
Категоричний лист до нашого актора,
Щоб цілий місяць той на сцені грать не смів.
Ліньєр
(п'ючи четверту свою скляночку)
Ну, далі?
Рагно
Монфлері піддатись не схотів
І нині має грать.
Кіжі
(підходячи)
Ну, й гратиме!
Рагно
О боже!
Ми ще побачимо, чи справді це він зможе!
Я б думав навпаки, бо знає всяк давно,
Що слів дотримує шляхетний Сірано.
Перший маркіз
А хто цей Сірано?
Кіжі
О, постать прецікава,
Про сміливість його іде повсюду слава!
Це – шпага-блискавка!
Другий маркіз
Він знатний?
Кіжі
Гм… Та як Сказати?
Гвардії блискучий він вояк.
(Показуючи на дворянина, що походжає по залі, ніби шукаючи когось.)
Он друг його Ле Бре – усе він по порядку
Про нього розповість.
(Гукає.)
Ле Бре!
Ле Бре підходить.
Я маю гадку,
Що ви шукаєте в цій залі Сірано?
Ле Бре
Так, і турбуюся, – що означа воно,
Що й досі не прийшов мій приятель…
Кіжі
Без краю
Оригінальний він, чи правда ж?
Ле Бре
(з ніжністю)
Я не знаю
Істоти кращої під місяцем!
Рагно
Талант!
Поет! Гомер!
Кіжі
Бретер!
Брісайль
Астроном!
Ле Бре
Музикант!
Ліньєр
Негарний тільки він, кумедний і носатий.
Рагно
Звичайно, що його не взявся б малювати
Художник з класиків, прекрасного митців,
Та певен, що Калло[6] від радості б тремтів,
Побачивши таку натуру надзвичайну,
Рубаку, крикуна, хороброго відчайно,
Що мальовничістю вражає городян!
Барвистий на ньому, у шість клинів каптан,
Крисатий капелюш, султанів три до ряду,
І широчезний плащ, що підійнявся ззаду
Від шпаги довгої, немов у півня хвіст.
В незмірній гордості, філософ і артист,
Гасконець, що йому ніхто не скаже «ДоситьІ»,
Він велетенського, панове, носа носить.
Про Бержераків ніс шепочуться кругом:
Це перебільшення! Гіпербола! Фантом!
Це неможливої фантазії ознака! –
Та міцно ніс приріс до пана Бержерака,
І він оздобу ту ніяк не може знять!
Ле Бре
(похитуючи головою)
Але не раджу я це людям помічать:
В дуелях завжди він щасливий переможець!
Рагно
(гордо)
Він половину взяв у
Парки[7] грізних ножиць,
Щоб меч свій викувать!
Перший маркіз
(знизув плечима)
Та де ж той Сірано?
Рагно
О! Ставлю я в заклад курча а ля Рагно,
Що скоро прийде він!
Маркіз
(сміючись)
Гаразд!
Шум захоплення в залі. Роксана з'являється в своїй ложі. Вона сідає попереду, дуенья – позад неї. Крістіан, що саме платить буфетниці, не помічає Роксани.
Другий маркіз
(скрикує)
Мої панове!
Ах, що це за краса!
Перший маркіз
Це персик пречудовий,
Розкішна ягода, троянда чарівна!
Другий маркіз
Такою свіжістю овіяна вона,
Що всім серцям отут загрожує простуда!
Крістіан
(підвів голову, помітив Роксану, жваво хапає Ліньєра за руку)
Вона!
Ліньєр
(дивиться)
А! Це вона!
Крістіан
Я ще такого чуда Не бачив! Я тремчу!
О, хто вона, скажіть! Не мучте!
Ліньєр
(зі смаком попиваючи мускат)
Хто вона – дізнаєтесь за мить:
Мадлена де Робен, що зве себе – Роксана.
Манірниця тонка. Дотепна. Нездоланна.
Крістіан
Ох!
Ліньєр
Вільна. Сирота. Двоюрідна сестра
Отого Сірано.
У цю хвилину дуже елегантний пан з блакитною стрічкою через плече входить до ложі і стоячи розмовляв з Роксаною.
Крістіан
(здригавться)
Ох, серце завмира!
Хто, хто добродій той?
Ліньєр
(трохи вже напідпитку, підморгує)
Хе-хе! Таїть не стану:
Вельможний граф де Гіш, закоханий в Роксану,
Але одружений: небога Рішельє
Із ним обвінчана. Та замір в нього є
Роксану висватать віконтові одному
На прізвище Вальвер, підлеснику дрібному,
Чия послужливість відома добре всім…
Ну, словом, легко граф дійде до згоди з ним!
Роксана, правда, ще великий опір чинить,
Та як захоче Гіш – ніхто того не змінить!
Я й пісеньку зложив про цю таємну гру…
Хо! От послухайте! На посміх я беру
Його ущипливо…
Крістіан
Пробачте, не тепера. Я мушу йти.
Ліньєр
Куди?
Крістіан
До пана де Вальвера!
Ліньєр
Мій друже, може вас зустріти там біда!
Зостаньтесь.
(Показує очима на Роксану.)
Он на вас Роксана погляда!
Крістіан
Так… Зостаюся я…
Застигає, замиловано споглядаючи Роксану. Група злодіїв у що хвилину, помітивши, що він стоїть з розкритим ротом, починає наближатись до нього.
Ліньєр
А я в таверну рушу.
Пора мені уже до дна скропити душу!
(Виходить, похитуючись.)
Ле Бре
(обійшовши залу, наближається до Рагно заспокійливо)
Ну, Сірано нема…
Рагно
(недовірливо)
Одначе…
Ле Бре
Так я й знав!
Напевне, він афіш сьогодні не читав.
Публіка
Пора! Пора! Пора!
Ті самі, окрім Ліньера; де Гіш, Вальвер, потім Монфлері.
Перший маркіз
(побачивши де Гіша, що виходить із ложі Роксани і йде партером, оточений облесливими дворянами, серед яких і віконт де Вальвер)
Де Гіш – в якому колі!
Другий маркіз
Гасконець! Фі, маркіз!
Перший маркіз
Гасконець, повний волі,
З холодним розумом, – піде далеко він,
І привітать його в нас досить є причин.
Ходімо вклонимось…
Підходять до де Гіша.
Другий маркіз
Які стьожки чудові! Цілунок ніжності?
Чи сарни черевце? А що за колір це?
Прекрасний дар любові?
Де Гіш
Не угадали ви –
іспанець хворий це.
Перший маркіз
О! Назва кольору, їй-богу, найвлучніша!
Через вояцький хист і сміливість де Гіша
Іспанець не один хворітиме в ці дні.
Де Гіш
Ну, йду на сцену я. Хто хоче з вас мені
За компаньйона бути?
(Іде в супроводі всіх маркізів та дворян на сцену. Гукає, обернувшись.)
Вальвере! На хвилину.
Крістіан
(що слухав і спостерігав їх, здригається, почувши це ім'я)
Вальвер! А, сто чортів!
Йому в лице я кину…
(Засував руку в кишеню і стрічає там руку злодія, що саме взявся кишеню випорожняти. Обертається.)
Це що?
Злодій
Ай!
Крістіан
(не випускаючи руки злодія)
Що таке? Чого в кишені ти?
Я рукавичку там хотів свою найти…
Злодій
(в жалісною усмішкою)
А руку лиш найшли…
(Міняє тон, тихо й швидко.)
Пустіть, мій пане, руку,
Цікаву вам одну за те скажу я штуку…
Крістіан
(не випускаючи руки)
Що саме?
Злодій
Пан Ліньєр, що тут покинув вас…
Крістіан
(усе держить руку)
Ну?
Злодій
Нині жде його останній, пане, час.
Великий пан один за пісеньку сердитий
На друга вашого, – і щоб його убити
Сто чоловік найняв, мене у тім числі…
Крістіан
Хто пан той?
Злодій
Це секрет! Нікому на землі
Я професійного не викажу секрета!
Крістіан
А де умовлено підстерігать поета?
Злодій
При Польській башті – там його звичайний шлях.
Тож дайте знать йому!
Крістіан
(випустивши нарешті руку злодія)
Та де ж він?
Злодій
По шинках! Усі їх обійдіть: і Золоте Барило,
І Вісім Факелів, і Голубе Вітрило, І Райські Яблука…
Та скрізь йому й лишіть
Записку, пару слів…
Крістіан
Біжу, лечу я вмить! Проти одного – сто!
А! Підлість нечувана!
(Глянувши з любов’ю на Роксану.)
Та кинути… її…
(З лютістю – на Вальвера.)
Покинуть цього пана…
Проте повинен я Ліньєра врятувать!
Вибігає. Де Гіш, віконт, маркізи, всі дворяни йдуть за завісу, щоб зайняти місце по лавах на сцені. В партері повнісінько. Жодного вільного місця на галереях і в ложах.
Публіка
Пора!
Городянин
(його парик злітає вгору на кінці вудочки, закинутої пажем з горішньої галереї)
Ой, мій парик!
Крики радості
Попробуй упіймать!
Ха-ха! Та й лисий він! От так рибалка! Браво!
Городянин
(розлючений, погрожуючи кулаком)
Ах, ти ж бешкетнику!
Ах, ти гидка прояво!
Сміх і крики
(дуже голосні, потім починають спадати)
Ха-ха-ха-ха-ха-ха…
Повна тиша.
Ле Бре
(вражений)
Що сталось? Хто прибув?
Один із глядачів щось шепоче йому на ухо.
Як! Що ви кажете!
Глядач
Я з певних уст почув.
Шептання в публіці
Тс!… Де він? – Там! – Ні, там! –
Хто? Кардинал[8] у залі!
Паж
А, чорт! От і пустуй тепер при кардиналі!
У публіці
Та де ж?
– У ложі тій закритій…
Голос маркіза
(в тиші, із-за завіси)
А зніміть
Нагар із свічки там!
Другий
(просовує голову в щілину завіси)
Стілець мені!
Стілець передають із рук в руки, через голови. Маркіз бере його і щезає, пославши кілька поцілунків у ложі.
Глядач
Мовчіть!
Знов три удари. Завіса відслонюється. Маркізи сидять по боках сцеви, у вільних позах. Декорація являє обстановку пасторалі в блакитних тонах. Чотири маленькі кришталеві люстри освітлюють сцену. Скрипки тихо грають.
Ле Бре
(тихо до Рагно)
Що, зараз Монфлері?
Рагно
(так само тихо)
Так, першим виступає.
Ле Бре
А де ж ваш Сірано?
Як бачите – немає!
Рагно
Так, я програв заклад.
Ле Бре
Щастить мені у грі!
Чути гру на козиці. Монфлері з’являється на сцені, величезний, в одязі пастушка, у надітій набакир шапочці, прикрашеній трояндами, грає на козиці, оздобленій стьожками.
Партер
(аплодує)
А, браво, Монфлері!
Чудово, Монфлері!
Монфлері
(вклонившись, починає роль Федона)
Щасливий, хто живе в блаженному спокої,
Забувши двір гучний, без суєти міської,
І в час, коли зефір[9] струмує між листків…
Голос
(з партеру)
Негіднику! Зламать ти мій наказ посмів!
Заборонив тобі я місяць виступати!
Голоси
О! – Хто це? – Сірано!
Голос
Геть, блазню череватий,
Зі сцени враз мені!
Публіка
(обурено)
О!
Монфлері
Я…
Голос
Ну, без вагань!
Голоси
(із партеру, з лож)
Тс! – Грайте, Монфлері! – Не бійтесь!
Голос
Геть, пузань!
Монфлері
Щасливий, хто живе в блаженному…
Голос
(усе загрозливіше)
Королю Всіх дурнів на землі!
Кінчай негайно ролю,
Бо спину я тобі спишу своїм кийком!
Над головами глядачів з'являється палиця, яку держить чиясь рука.
Монфлері
(дедалі тихшим голосом)
Щасливий, хто…
Палиця ходить ходором.
Голос
Ну, геть!
Партер
О боже!
Сірано
(з'являється в партері, ставши, на стілець із схрещеними руками, з войовничо заламаним капелюшем, з настовбурченими вусами і страшним носом)
Я добром
З тобою говорив – тепер я вже сердитий!
Сенсація при появі Сірано.
Ті самі, Сірано, потім Бельров, Жоделе.
Монфлері
(до маркізів)
Панове, захистіть! Мене він буде бити!
Маркіз
(недбало)
Та грайте, Монфлері!
Сірано
Попробуй лиш заграть –
Так відшмагаю я, що будеш пам’ятать!
Маркіз
Доволі!
Сірано
Нехай мовчать маркізи там на лавах,
Щоб часом не пом’яв я стьожок їх яскравих.
Всі маркізи
(схопившись)
Це надто! Монфлері!
Сірано
Хай вийде блазень цей,
А то зостанеться без носа і ушей!
Голос
Але ж…
Сірано
Хай вийде він!
Другий голос
Одначе…
Сірано
Ні хвилини, –
Інакше буде зле для вражої личини!
На сцену швидко я буфет перенесу
І дрібно покришу цю жирну ковбасу!
Монфлері
(зібравши всю свою гідність)
Мене образивши, образили ви музу!
Сірано
(ввічливо)
Ви з нею, пане мій, не маєте союву!
Таке опудало уздрівши хоч на час,
Котурном би своїм вона жбурнула в вас!
Партер
Та грайте ж, Монфлері!
Сірано
(до тих, що кричать навкруг нього)
Хоч шпагу пожалійте!
Нічого їй не варт із піхов зараз вийти!
Коло розступається.
Юрба
(відступаючи)
Е! Е!
Сірано
(до Монфлері)
Зі сцени геть!
Юрба
(знов наступаючи, реве)
Го-го!
Сірано
А хто це там?
Признайся, котрий там не дорожить життям?
Юрба знову відступає.
Голос
(співає в глибині сцени)
Не буде, Сірано,
По вашому капризу,
Сьогодні все одно
Заграють нам «Клорізу»!
Вся зала
(співає)
Заграють нам,
Заграють нам,
Заграють нам «Клорізу»!
Сірано
Як ще почую раз я спів цей навісний,
То повбиваю всіх!
Городянин
Та ви Самсон[10] новий!
Сірано
Так – щелепу свою мені позичте, пане!
Дама
(в ложі)
Це так!
Дворянин
Який скандал!
Городянин
Коли він перестане?
Паж
Оце-то весело!
Партер
Гей, Монфлері! Ку-ку!
Сірано
Мовчать!
Партер
(у нестямі)
Ха-ха! Гав-гав! Ігі! Кукуріку!
Сірано
Я вам велю…
Паж
Няв-няв!
Сірано
Я вам велю мовчати!
Усім я виклик шлю – хто хоче з вас прийняти?
Ну, я записую героїв імена!
Додержуйте черги! Та де ж хоч би одна
Душа, зі мною стать на смертний бій готова?
Ви, пане? Ні? Ви? Ні? Даю шляхетське слово,
Що з честю я того навіки укладу,
Хто шпагу Сірано зустріне на біду!
Ну, хто готов із вас, – нехай підійме руку!
Позастигали всі? Ані руки, ні звуку? Що ж, далі…
(Повертаючись у той бік, де Монфлері стоїть у тоскному чеканні.)
Хочу я, щоб флюс цей, що напух
В театрі на виду, безболісно відтух,
А ні, -
(з шпагою в руках)
Я, як хірург, його розріжу миттю!
Монфлері
Я…
Сірано
(злазить із свого стільця, сідає посеред утвореного людьми кола і влаштовується як у себе вдома)
Повний місяцю, непрошений блакиттю!
Три рази лясну вам – на третьому зайдіть!
Партер
(розвеселившись)
Го-го!
Сірано
(ляскає в долоні)
Ну, раз!
Монфлері
Та я…
Голос
(із ложі)
Гей Монфлері, пождіть! Лишіться!
У партері
Утече!
Ні!
Сірано
Два!
Монфлері
Але ж негоже…
Сірано
Три!
Монфлері зникає, мов провалюється в люк. Буря сміху, свистків, криків.
Крики
Боягуз! Вернись!
Сірано
(з осяяним обличчям, розвалюється на стільці, схрестивши ноги)
Хай спробує, як зможе!
Городянин
Ось трупи представник!
Бельроз виходить на авансцену і вклоняється.
У ложах
Бельроз! Бельроз прийшов!
Бельроз
(елегантно)
Панове глядачі…
Партер
Геть! Заховайся знов!
Подати Жоделе!
Жоделе
(виходить і говорить гугняво)
Ви, голови овечі!
Партер
Ах, браво!
Жоделе
Браво – геть! До біса всі ці речі!
Актор, що черевом вам до смаку припав,
Заслаб…
Партер
Страхополох!
Жоделе
Потребу вийти мав!
Партер
Нехай повернеться!
– Ні!
– Так!
Молодий чоловік
(до Сірано)
Скажіть єдине:
Чим винен Монфлері?
Сірано
(ввічливо, все сидячи)
А, молода пташино,
Його ненавидіть причин я маю дві.
По-перше, це актор із клоччям в голові,
Ревун, крикун, хрипун, у кого й гарні вірші –
Не то вже, що лихі – виходять за найгірші.
А друге – це секрет, і я його втаю!
Старий городянин
Але ж, щоб ненависть удовольнить свою,
«Клорізу» перервать яке ви мали право,
Таку прекрасну річ!
Сірано
(повертається на стільці до городянина, шанобливо)
Стара моя халяво!
Не вартий шеляга нікчемний ваш Баро
І перервать його – не зло це, а добро!
Вигадниці
Як! Славний наш поет! Баро! – Та що ж це, мила! -
Ах, боже! – слухати блюзнірство це несила!
Сірано
(повертаючи стілець до лож, галантно)
Шановні дами! Вам я раджу прикрашать
Життя на цій землі, бо ви ж прекрасна стать,
Сіяти зорями, серця нам веселити
І вірші навівать… та віршів не судити!
Бельроз
Та як же грошики ми вернем глядачам?
Сірано
(повертаючи стілець до сцени)
Оце – розумна річ! Звичайно, я віддам!
Не хочу зовсім я збіднити Мельпомену -
(встає і кидає на сцену гаман)
Ловітьі Це плата вам за перебиту сцену!
Зала
(в захопленні)
А! О!
Жоделе
(швидко хапає гаман і важить його на руці)
За цю ціну я можу дозвіл дать
«Клорізу» щоразу отак перебивать!
Зала
Ф’ю! Ф’ю!
Жоделе
І згоджуюсь, щоб тут отак свистали!
Бельроз
Одначе час кінчать!
Жоделе
Ану-бо всі із зали!
Починають виходити. Сірано дивиться круг себе з задоволеним виглядом. Але публіка незабаром спиняється, слухаючи наступну сцену. Жінки в ложах, що вже були повставали і наділи верхній одяг, спиняються, щоб послухати, і кінець кінцем сідають ізнову.
