© 
http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Переклав з російської С. ЛИТВИН
Малюнки В. ЛЕЖАНСЬКОГО
Містер Леслі Бейз критично розглядав фотографію.
— Якщо це не шахрайство, тобто не хитрий фотомонтаж, — сказав він, простягаючи мені знімок, — то це повинно зацікавити вас…
— Ми зробили експертизу, — поспішно вставив секретар.
Я мовчки розглядав знімок. Потвора була заввишки щонайменше сім метрів. Вона стояла на задніх ногах, спираючись на гігантський хвіст. Величезна паща з довгими конічними зубами була напіввідкрита. Передні лапи, озброєні кігтями, довгими, немов криві кинджали, притиснуті до грудей. В маленьких круглих очах застигла ненаситна лють. Поряд валялися понівечені останки носорога. Загиблий гігант здавався роздавленим щуреням коло готової до стрибка потвори.
— Це, безперечно, новий вид тиранозавра, що якимсь чудом зберігся до наших днів, — мовив я, кладучи фотографію на стіл.
— Вам видніше, як назвати, — пробурчав містер Бейз. — Адже ви професор зоології?
— Палеонтології, — поправив я.
— Тим більше. То візьметесь розшукати красеня і доставити в один з моїх звіринців?
— Боюсь, що це — важке завдання…
— Тому я й звернувся до вас, містер…
— Турський, — підказав секретар.
— Саме так… містер Турський. Ви, здається, бували в Центральній Африці?
Я ствердно кивнув.
— Де й коли?
— Я працював у верхів’ях Голубого Нілу під час другої світової війни. Був і в інших місцях…
— А потім?
— Довго розповідати. Зараз викладаю палеонтологію хребетних у…
— Знаю. За живого тиранозавра я вам плачу… двісті тисяч доларів. За шкуру і скелет — сто тисяч. Повернетеся ні з чим — не одержите ні гроша. Всі публікації тільки через мої видавництва. Жодного інтерв’ю, жодної фотографії на сторону. Згодні?
Я відповів, що подумаю.
— Вирішуйте зараз же! І пам’ятайте: якщо відмовитесь, ви нічого не чули і не бачили цього знімка.
— Експедиційні витрати?
— Назвете необхідну суму.
— Згоден.
— Ол райт. Договір підпишете сьогодні ж. Персонал експедиції підберете в Конго. Європейців — мінімум. Ніхто не повинен знати мети поїздки. Хай думають, що це звичайна експедиція за рідкісними тваринами. Виїзд через два тижні…
Я спробував перебити його.
— Повторюю, рівно через два тижні. Мої агенти — у вашому розпорядженні. З вами вирушить моя людина Персі Вуфф. Це непоганий хлопець. У нього надійне око і чавунні кулаки. Він буде вашим заступником. Все.
— Фотографію ящера дозволите взяти з собою?
— Одержите копію. Але не забувайте про умови…
— Це абсолютно новий вид тиранозавра, — промовив я, підсуваючи до себе знімок. — Треба придумати для нього хорошу назву, і як тільки ми знайдемо хоча б його зуб…
— К бісу зуб! Мені необхідний цілий тиранозавр. Цілий! Живий або в крайньому разі мертвий.
— Звичайно, — погодився я. — Але, щоб охрестити його, досить і зуба. Як вам подобається видова назва — Tyrannosaurus beizi? Непогано звучить, правда?
Містер Леслі Бейз не чекав цього. В думці я спробував поставити себе на його місце: звісно, приємно, якщо твоїм ім’ям назвуть найстрашнішу з потвор, які будь-коли населяли Землю. Однак містер Леслі Бейз знову похмурнішав і забарабанив пальцями по столу. Я чекав, що він викладе нову серію умов, адже договір ще не був підписаний. Але він з невластивим йому сумнівом у голосі раптом спитав:
— А чи не може видова назва тиранозавра бути подвійною?
Я не зразу второпав, куди він хилить, і обережно відповів, що в окремих випадках назва виду може складатися з двох частин.
Він засяяв.
— В такому разі хай разом з моїм прізвищем до неї ввійде ім’я дружини.
— Чиєї дружини?
— Моєї, звичайно, — образився містер Бейз. — Її звуть Ритою.
— Чудово, — сказав я. — Отже — Tyrannosaurus beizi ritas. Вирішено. До речі, я складатиму кошторис на три сезони. За тиранозавром, можливо, доведеться ганятись кілька років. Перший сезон — тільки пошуки. Полювання на ящера почнеться в другому сезоні. Третій — резервний.
Містер Леслі Бейз махнув рукою.
Все це було давно — багато місяців тому. Звичайно, це була авантюра — шукати живого тиранозавра для містера Леслі Бейза. Навіщо я поліз у кабалу? Заради грошей? Я ніколи не ганявся за ними, і, крім того, на випадок невдачі я не одержую нічого. Заради можливості побувати в недосліджених районах Центральної Африки? Але Африку я знаю досить добре. Та й я вже не юнак, якого може захопити романтика далеких подорожей. Щоб опублікувати ще одну монографію про рептилій? Але моє ім’я і так відоме в наукових колах, а крім двох десятків палеонтологів читати монографію про рептилій ніхто не стане… Та й в існування тиранозаврів я тепер не дуже вірив.
Отже, мною зроблено необачний крок. Втім, я вже зробив їх немало. Війна закінчилась давно, а я все ще подорожую закордоном… Щемить серце, коли згадую соснові переліски Прикарпаття і вечірні тумани над тихою Віслою, довоєнну Варшаву. Я мрію про повернення… І сам відкладаю його все далі й далі, поспішаючи завершити давно розпочаті дослідження. Контракт з містером Бейзом відсунув моє повернення на батьківщину ще на три роки… Та чи на три?
Ми перемінили вже не один табір на краю Великих боліт. Мої мисливці дивуються. Замість того, щоб ловити рідкісних тварин, які ще збереглися в цьому куточку Центральної Африки, ми лазимо серед отруйних випарів, провалюємось по пояс і глибше у смердючу рідину, лякаємо змій і величезних болотяних жаб, знемагаємо від нестерпної вологої спеки, втрачаємо останні сили від приступів лихоманки. Перший сезон закінчується, а ми не знайшли ще не тільки зуба, а й навіть будь-яких ознак існування тиранозавра.
Треба ж було такому статися, що мисливця, який надіслав фотографію ящера містеру Бейзу, розірвав лев за кілька днів до мого приїзду в Бумба.
Компаньйон мисливця — старий Джек Джонсон — виявився таким же йолопом, як і мій заступник Персі Вуфф. Цих двох нероб зближала любов до віскі. Маленький, худий і лисий Джек Джонсон міг випити стільки ж, скільки здоровенний Вуфф.
Наближалися зливи. Темні хмари все частіше закривали сонце. Треба було йти на південь, подалі від цих гнилих місць.
Я вирішив поговорити з Джеком Джонсоном одверто. Досі йому було відомо, що ми приїхали вивчати, фотографувати і ловити гігантських крокодилів.
Джек уже кілька разів вказував на сліди великих крокодилів, але я рішуче бракував їх, доводячи, що ці плазуни малуваті і не варто витрачати на них час.
Персі Вуфф приперся разом з Джонсоном і мовчки гепнувся на чемодан, що стояв біля мого намету. Чемодан затріщав.
— Обережніше, — попередив я, — там соляна кислота і препарувальні голки.
Персі з побоюванням підвівся, помацав кришку чемодана і влаштувався поряд на згорнутому брезенті.
Джек присів навпочіпки і вичікувально подивився на мене.
— Незабаром почнуться дощі, — сказав я, — а ми ще не зустріли нічого, то могло б виправдати затрати на експедицію і ящики випитого віскі.
Персі Вуфф кивнув, а Джонсон вийняв люльку з рота і почав старанно вибивати її.
— Послухайте, Джонсон, — вів я далі, — покійний Річардс розповідав вам про свою останню подорож у ці місця?
— Дещо розповідав. А що саме вас цікавить? Крокодили?
— Ну, припустимо, велетенські крокодили.
— Ні, про крокодилів не казав.
— Ну, а про якихось інших великих тварин?
— Не пам’ятаю, шефе. Здається, ні. Його остання подорож сюди закінчилася невдало. Обидва туземці, які супроводили його, загинули. Якби вони не були неграми, Річардсу могли загрожувати неприємності…
— Це для мене новина. Ви раніше не говорили про загибель туземців.
— Тому що ви не запитували…
— А тепер запитую і прошу розповісти все, що знаєте про останню мандрівку Річардса. Чому ви не поїхали з ним?
— Я захворів на дизентерію.
— А потім?
— Він звелів чекати в Бумба. Він повинен був розвідати нові місця для полювання на рідкісних звірів. Так наказав агент містера Бейза. Але туземці загинули, і Річардс повернувся в Бумба. Ми мали їхати з ним разом через місяць, а тут прибула стріляти левів стара американка. Вона найняла Річардса на місяць. На першому ж полюванні лев, якого вона поранила, розірвав Річардса.
— А вам відомо, як загинули туземці?
— Річардс розповідав, що їх затоптав білий носоріг.
— А Річардс вам нічого не розказував про незвичайних гігантських тварин, яких він зустрів під час своєї останньої подорожі?
— Ні, шефе… А хіба він зустрічав їх?
— Скажіть, Джонсон, а ви самі ніколи не чували про біблейських потвор, що мешкають у Великих болотах?
— Які це біблейські потвори? Невже кити?
Я почав втрачати терпіння. Сухо сказав:
— Я маю на увазі тварин, яких досі ніхто не бачив в Африці. На інших континентах вони вимерли в давні геологічні епохи.
— А раз їх ніхто не бачив, то звідки відомо, що вони тут є? — щиро здивувався Джонсон.
— Ну, а в легендах туземців ви нічого такого не чували?
— Ет, — махнув рукою Джонсон, — тутешнім неграм вірити не варто… От учора один з них патякав, ніби його батько бачив на краю балки потвор, схожих водночас і на слона, і на крокодила, ще й завдовжки до двадцяти метрів. Що з такого візьмеш?..
