© 
http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Переклад з російської
Її звали Джулія, і я був на всі сто впевнений, що в той день тридцятого квітня, коли все це почалося, вона загинула. А почалося все головним чином через те, що тоді я знайшов вселяючі жах останки Джулії і знищив схожу на собаку істоту, яка, по-моєму, й убила її. Адже ми любили один одного — з цього-то, мені здається, все і почалося. Отже насправді набагато раніше.
Можливо, вона заслуговувала більшого довіри з мого боку. Можливо, не варто було вести її на ту прогулянку по відображеннях, після якої вона почала все заперечувати, віддалилася від мене і темними шляхами потрапила в студію Віктора Мелмана, огидного окультиста, якого мені пізніше довелося вбити — того самого Віктора Мелмана, якого обдурили Ясра з Люком. Але, якщо чесно, моє становище зараз таке, що можна пробачити собі все, що я, як сам вважаю, і накоїв, бо, схоже, по-справжньому я не натворив нічого. Або майже нічого.
Я, так би мовити, з'ясував, що за зроблене тоді не відповідаю. Сунувши ножа в бік таємничого чаклуна, який вже деякий час займався моїми справами, я виявив, що насправді цей Маска — Джулія. Її поцупив у мене мій зведений брат Юрт, який намагався прикінчити мене довше, ніж будь-який інший учасник цієї афери, і відразу після його перетворення в щось начебто живої Карти, вони обидва зникли.
Коли я тікав з палаючої цитаделі, що розвалювалася всередині Замку Чотирьох Світів, падаюч балка змусила мене ухилитися вправо, піймавши в пастку, в тупик з палаючих балок і заваленої кам'яної кладки. Тут мимо мене майже блискавкою промайнула темна металева куля, рухаючись, вона ніби росла. Куля вдарила об стіну і пройшла крізь неї, залишивши дірку, в яку можна було прошмигнути — шанс, яким я не забарився скористатися. Опинившись зовні, я перестрибнув рів з водою, і, скористався Логрусовими продовженнями моїх рук, щоб збити в бік шматок огорожі і декількох воїнів, і тільки потім обернувся і крикнув:
— Мандор!
— Ось він я, — долинув з-за мого лівого плеча його тихий голос.
Я обернувся якраз вчасно, щоб побачити, як він спіймав металеву кульку, яка, перш ніж упасти в його простягнуту долоню, разок підскочила перед нами.
Він струсив попіл зі свого чорного одягу і рукою пригладив волосся. Потім він усміхнувся і обернувся назад, до палаючої Фортеці.
— Слово, дане Королеві, ти дотримав, — зауважив він, — і мені здається, більше тобі тут робити нічого. Йдемо?
— Ясра все ще всередині, — відповів я, — скандалить з Шару.
— Я думав, ти розправився з нею. — Я похитав головою.
— Їй, як і раніше відомо багато чого, чого не знаю я. І що буде мені потрібно.
Над Фортецею виросла вогненна вежа, на хвилину вона завмерла і піднялася ще вище.
— Про це я не подумав, — сказав він. — Здається, їй дуже вже хочеться підпорядкувати собі цей Фонтан. Якби тепер ми зібралися витягнути її звідси, на нього претендував би цей хлопець, Шару. Це важливо?
— Якщо ми не витягнемо її звідси, він може вбити її.
Мандор знизав плечима.
— По-моєму, вона з ним впорається. Хочеш маленьке парі?
— Може, ти і правий, — сказав я, спостерігаючи, як фонтан продовжує підійматися в небо. Він ще раз зупинився. Я вказав на нього. — Схоже на нафтовий фонтан. Сподіваюся, що переможець знає, як його перекрити… якщо тут буде переможець. Нікому з них довго не протриматися. Фортеця розвалюється.
Він видав смішок.
— Ти недооцінюєш викликані ними для захисту сили, — сказав він. — І знаєш, що одному чаклунові не так-то легко прикінчити іншого чаклунськими засобами. Однак, коли справа доходить до особистої неприязні, ти не так вже й неправий. З твого дозволу?.. — Я кивнув.
Непомітним поштовхом він перекинув металеву кулю через рів до палаючої будівлі. Та вдарилася об землю, застрибала і з кожним стрибком неначе збільшувався в розмірах. При кожному ударі лунав звук, що нагадував дзвін цимбалів, який абсолютно не відповідав ні її видимій масі, ні швидкості, і звук цей посилювався, ширився при кожному слідуючому ударі. Потім куля влетіла у палаючі, що загрожували обрушитися, розвалини, що знаходилися скраю Фортеці, і на кілька секунд зникла з виду.
Я зовсім було зібрався запитати Мандора, що відбувається, коли побачив, як за проломом, через який я втік, промайнула тінь великої кулі. Полум'я почало вщухати, залишався тільки стовп в центрі, що бив зі зруйнованого Джерела, долинув низький гуркітливий звук. Трохи згодом промайнула кругла тінь, ще більша колишньої, а я відчув крізь підошви чобіт, як тремтить від гуркоту земля.
Стіна впала. Незабаром обвалилася частина іншої стіни. Було відмінно видно, що там всередині. В клубах диму та пилу знову пронеслася подоба величезної кулі. Язики полум'я були пригнічені. Логрусовий зір все ще дозволяв мені мигцем помічати світлі лінії плавно переходячої від Ясри до Шару сили.
