© 
http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Переклад з російської
Не звертаючи уваги на запитальний погляд конюха, я зняв з сідла свій страшний вантаж і віддав йому коня. Плащ майже не приховував того, що в ньому було загорнуте. Я перекинув його через плече і важким кроком пройшов до заднього входу в палац. Скоро пекло зажадає розплати.
Я обігнув плац і пішов по стежці, що веде в південний кінець палацового парку. Чим менше очей, тим краще. Все одно мене помітять, але йти через головний вхід, де завжди повно народу, ще гірше. Чорт!
Провались воно все! Ніби мені досі було мало клопоту! Але правду говорять, що біда не ходить одна. Так би мовити наростання відсотків боргу в нематеріальній сфері.
Навколо фонтану, в дальньому кінці парку, тинялося кілька нероб. За кущами вздовж стежки крокували двоє вартових. Побачивши мене, вони перекинулися парою слів і втупилися в іншу сторону. І правильно зробили.
І тижня не пройшло з тих пір, як я повернувся. Ще майже нічого не ясно. Королівський двір Амбера повний підозр. І тепер ця смерть, яка ще більше ускладнить коротке і нещасне царювання Корвіна I. Моє царювання.
Пора зробити те, що необхідно було зробити з самого початку. Але з перших хвилин мене захлеснули справи. Не сказав би, що я весь цей час дрімав. Просто я спробував розташувати свої справи в порядку їх терміновості і діяв відповідно.
Я перетнув парк, вийшов з тіні під косі промені сонця і піднявся по широких, вигнутих дугою сходах, увійшовши у палац. Стражник біля входу витягнувся в струнку. Я попрямував до задніх сходів, піднявся на другий поверх, а потім і на третій.
Зі своїх апартаментів в коридор вийшов мій брат Рендом.
— Корвін! — Він вдивлявся в моє обличчя. — Що трапилося? Я побачив тебе з балкона і…
— Зайдемо до тебе! — Відповів я, роблячи йому знак очима. — Поговорити треба. Прямо зараз.
Він завагався, розглядаючи мою ношу.
— Ходімо в іншу кімнату, гаразд? — Запропонував він. — Тут Віала.
— Згоден.
Рендом пішов першим і прочинив двері. Я увійшов у маленьку вітальню, відшукав підходяще містечко і поклав тіло на підлогу.
Рендом пильно дивився на мене.
— Ну, і що ти від мене хочеш?
— Розгорни і подивися, — зронив я.
Він став на коліна і відкинув плащ, після чого знову накинув його.
— Небіжчик, — зауважив він, — ну і що з того?
— Ти погано дивився. Відтягни повіку. Відкрий рот і поглянь на зуби. Помацай нарости на тильних сторонах рук. Перелічи фаланги пальців. Потім сам скажеш мені, в чому тут справа.
Він проробив все, що я підказав. Подивившись на руки, він завмер і кивнув:
— Так, пригадую.
— Пригадуй вголос.
— Тоді, в домі Флори…
— Тоді я побачив їх уперше, — перебив його я. — Але потрібен-то їм був ти. Я так і не зрозумів, навіщо.
— Все вірно. Я не встиг розповісти тобі. Просто часу не було. Дивно… Звідки цей звалився?
Я зволікав, не знаючи, витягати з Рендома його історію чи спершу розповісти свою. Моя перемогла, тому що справа не терпіла зволікань, та й своя сорочка завжди ближче до тіла.
Я зітхнув і опустився в крісло.
— Тільки що ми позбулися ще одного брата. Убитий Каїн. Я трохи спізнився. Ця тварюка… людина… вже добралася до нього. Звичайно, я хотів взяти його живим, але він бився як чорт. У мене не залишалося вибору.
Рендом тихо присвиснув і опустився в крісло навпроти мене.
— Зрозуміло, — майже беззвучно прошепотів він.
Я уважно подивився йому в обличчя. Здається, в куточках його очей причаїлася посмішка, яка могла стати явною, якщо першим посміхнуся я. Цілком імовірно…
— Ні! — Рішуче заперечив я. — Будь цей моїх рук справа, я б все влаштував так, щоб самому залишитися осторонь. Я розповів тобі все, як було.
— Вірю, вірю, — поспішив відповісти він. — Де Каїн?
— Під дерном, біля Гаю Єдинорога.
— Це підозріло. Для інших, принаймні.
Я кивнув.
— Знаю, поки що доведеться мовчати. Труп я сховав. Не можу ж я притягти його до палацу і відповідати на питання, поки мені не відомі всі важливі факти. До речі, де вони у тебе в голові?
— Гаразд. Не знаю, чи важливі ці факти, але вони в твоєму розпорядженні. Але ти мені теж розкажеш все, гаразд? Як це все сталося?
— Це трапилося відразу після обіду. Я поїв в гавані з Жераром. Потім Бенедикт через свою Карту доставив мене нагору. У своїй кімнаті я виявив записку, яку, очевидно, просунули під двері. У записці просили про таємну зустріч, трохи пізніше, в Гаю Єдинорога. Записка була підписана — «Каїн».
— Записка в тебе?
— Так, — я вийняв її з кишені і простягнув Ренді. — Ось вона.
Він уважно вивчив записку і похитав головою:
— Не впевнений. Почерк, можливо, і його… Схоже, особливо якщо він квапився. Але навряд чи…
Я знизав плечима, забрав записку, склав її вдвоє і засунув у кишеню.
— Як би там не було, я спробував зв'язатися з ним через його Карту, щоб не їздити даремно, але він не відповідав. Я здогадався, що він не хоче показувати, де знаходиться. Видно, це для нього було дуже важливо. Я взяв коня і поскакав на зустріч.
— Ти говорив кому-небудь, куди їдеш?
— Жодній живій душі. Я вирішив дати коню розім'ятися і скакав дуже швидко. Я не бачив, як це сталося. На узліссі з перерізаним горлом валявся Каїн, а в кущах неподалік щось промайнуло. Я наздогнав цього хлопця, кинувся на нього, зав'язалася бійка і мені довелося його прикінчити. На розмови у мене не було часу.
— Ти впевнений, що це його рук справа?
— Тут не помилишся. Його слід вів від Каїна, на одязі була свіжа кров.
— Може, це його кров?
— Сам подивись. Ран немає, я зламав йому шию. Звичайно, я не забув, де я бачив таких раніше, от і притягнув його до тебе. А поки ти ще не почав розповідати, ось тобі ще дещо. На солодке. Бери.
Я витягнув другу записку і передав її Ренді. — Я виявив її на тілі цього гада. Напевно, він забрав її у Каїна.
Рендом прочитав записку і віддав її мені.
— Від тебе Каїнові з проханням про зустріч у тому ж місці. От так справи, що і говорити.
— Так, говорити нічого. І почерк схожий на мій. Принаймні, з першого погляду.
— Я ось думаю, що було б, якби першим приїхав ти?
— Швидше за все, нічого. Вони хочуть виставити мене вбивцею, а для цього я їм потрібен живим. Вся справа була в тому, щоб він опинився на місці раніше за мене. Якби я приїхав раніше Каїна, вся справа зірвалася б.
Рендом кивнув:
— Для того, щоб все так точно розрахувати, дехто має бути на місці події, в палаці. У тебе є підозри?
Я хмикнув, узяв сигарету, закурив і хмикнув ще раз.
— Я щойно повернувся. Ти весь час був тут. Хто зараз більше інших ненавидить мене?
— Нескромне питання, Корвін, — заявив Рендом. — Кожен щось проти тебе має. Я б вибрав Джуліана, але тут це відпадає.
— Чому?
— Вони з Каїном багато років були в чудових стосунках. Шкода ти не бачив їх разом. Один без одного кроку ступити не могли, всюди разом. А якщо й окремо, то ненадовго. Нерозлийвода. Джуліан анітрохи не змінився, такий же холодний, дріб'язковий і злобний. Але якщо він когось і любив, то це Каїна. Ні, він не пожертвував би ним, навіть щоб дістатися до тебе. Зрештою, якщо вже йому стало несила терпіти, він міг знайти купу інших способів.
Я зітхнув.
— Хто наступний?
— Не знаю, чесне слово, не знаю.
— Добре. І що тепер буде, як ти думаєш?
— Ти попався, Корвін. Що б ти не стверджував, всі подумають, що це зробив ти.
Я кивнув у бік трупа. Рендом заперечливо похитав головою.
— Подумаєш, витягнув з Відображення якогось йолопа, щоб все звалити на нього.
— Розумію, — промовив я. — Дивно, що я повернувся в Амбер в самий вигідний для себе час.
— Це точно, краще не придумаєш, — погодився Рендом. — Навіть Еріка вбивати не довелося. Тут тобі пощастило.
— Так. І все-таки: ні для кого не секрет, навіщо я сюди прийшов. Дуже скоро на моїх солдатів почнуть поглядати косо. Чужаки. Дивно озброєні, так ще й розквартировані в самому місті! Поки мене позбавляла від неприємностей зовнішня загроза! Але крім того, мене підозрюють у брудних діях, вчинених до мого повернення, наприклад, у вбивстві слуг Бенедикта. А тепер ще й це…
— Так, — зітхнув Рендом. — Все це я розумію. Коли ви з Блейзом кілька років тому атакували Амбер, Жерар відвів частину свого флоту так, щоб не опинитися у вас на шляху. А Каїн зі своїми кораблями напав на вас і розбив. Я думаю, що після його смерті усім флотом буде командувати Жерар.
— А хто ж іще? Хто ще з цим впорається?
— І тим не менше…
— Згоден. І тим не менше. Якби для зміцнення своїх позицій мені знадобилося відправити на той світ кого-небудь, то за логікою речей це був б Каїн. Це чиста правда, чорт би її забрав!
— Ну і що ти збираєшся робити?
— Розповісти усім, що трапилося і спробувати дізнатися, хто за цим стоїть. Можеш запропонувати щось краще?
— Я думав, як би забезпечити тобі алібі, але щось не виходить.
Я похитав головою.
— Ти надто близький до мене. Як би ти не старався, ефект буде прямо протилежним.
— А може, визнати, що це твоя робота?
— Я думав про це. Але про самозахист тут говорити не доводиться. Горло перерізають з-за рогу. Довелося б фабрикувати докази того, що він замишляв якусь гидоту і оголосити, що я зробив це на благо Амбера. Мені це глибоко противно. На таких умовах я категорично відмовляюся визнати провину за те, чого я не робив. Та й все одно, запашок для мене залишиться препротивний.
