СОКРАТ
ВАРТІВНИК
ПОСЛАНЕЦЬ РАДИ
ПЛАТОН
КСЕНОФОНТ
КСАНФІЙ
ФЕДОН
ФЕДР
ЛАХЕТ
КСАНТІППА
КРИТОН
ДОГЛЯДАЧ ПРАХУ
ХОР
УЧНІ
Музика. Пронизливий голос сопілки на тлі гуготіння барабана й міді. Сцена порожня, без жодних декорацій. Заходять хористи. Одягнені в короткі світлі плащі. На головах гострі шпичасті шапочки. Обличчя сильно напудрені[1].
ПЕРШИЙ ХОРИСТ (із глибоким уклоном): Слово про Сократа, cина повитухи й каменяра.
ДРУГИЙ ХОРИСТ: Історія, на якій ви можете зломити зуби.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Сповнена слів, аналогій і пауз.
ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: На жаль, без дії.
П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Хто не взяв харчів із дому, ще має змогу вийти.
ШОСТИЙ ХОРИСТ: Вам повернуть гроші за квиток.
ПЕРШИЙ ХОРИСТ: П’єса, як уже мовилося, про філософа.
ДРУГИЙ ХОРИСТ: Який жив довго.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Трудився на освітянській ниві.
ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: Проте не помер природною смертю.
П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Що надає його постаті присмак сенсації.
ШОСТИЙ ХОРИСТ: А також щипку героїзму.
ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Упродовж трьох актів вам доведеться напружувати вашу допитливість.
ДРУГИЙ ХОРИСТ: Аби розв’язати цей вузол.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Із піднесеної брехні і пласких гіпотез.
ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: Заради цього ми змушені послуговуватися чужими очима.
П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Отож тут знáйдеться дещо і для короткозорих, і для далекозорих.
ШОСТИЙ ХОРИСТ: Найменше для тих, у кого хороший зір.
ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Автор просив вибачити його й передати, що він не дає відповіді.
ДРУГИЙ ХОРИСТ: Каже, що й сам не знає.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Заявляє, що якби знав, написав би цей твір німецькою.
ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: А не скликáв би акторів і не смикав би за мотузки.
П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Ну що ж, але він не знає.
ШОСТИЙ ХОРИСТ: І ми, хто цю п’єсу погоджування на все довели аж до краю, також мусимо з цим погодитися.
ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Пом’якшувальною обставиною є той факт, що п’єса походить із прадавніх часів.
ДРУГИЙ ХОРИСТ: Тоді техніка для прослуховування була на низькому рівні.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Сократ щойно винайшов діалектику[2].
ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: Практичний посібник для слідчих суддів уклали значно пізніше.
П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Саме тому засуджений бешкетував так довго.
ШОСТИЙ ХОРИСТ: А його голова, яку викинуло на високий берег нашого часу, має затерті риси.
ПЕРШИЙ ХОРИСТ: Ми не втнемо потомкам такого фортелю.
ДРУГИЙ ХОРИСТ: Усі, кого вишлють по той бік, матимуть на шиї камені, і на кожному викарбують статті, за якими їх умертвили.
ТРЕТІЙ ХОРИСТ: Усі інші матеріали знищать, щоби вони не спокушали психологів.
ЧЕТВЕРТИЙ ХОРИСТ: Кількох безвинних і непогрішних ми забальзамуємо. Їхні твори ми теж забальзамуємо й показуватимемо черні. Цілком безкоштовно.
П’ЯТИЙ ХОРИСТ: Таким чином людство визволиться від драм, а ще від мистецтва, яке зароджується із сумнівів.
ШОСТИЙ ХОРИСТ: І зостанеться лише історія, доведена геометричним способом.
Звук, який нагадує посвист батога.
ХОР: Ми починаємо.
Кам’яна в’язниця. Морок. На лежанці чоловік, накритий плащем. Ліворуч сходи. Мале вікно. Заходять Посланець Ради і Вартівник[3].
ПОСЛАНЕЦЬ: Спить?
ВАРТІВНИК: Спить. Постійно спить. І вдень спить, і вночі.
ПОСЛАНЕЦЬ: Хворіє?
ВАРТІВНИК: Ні. Каже, що звикає до смерті. Оригінал.
ПОСЛАНЕЦЬ: Розбуди його.
ВАРТІВНИК: Вчора він просив мене його не турбувати. Сюди постійно приходять люди й мучать його. А ти його учень?
ПОСЛАНЕЦЬ: Ні. Державна справа.
ВАРТІВНИК: Ага, то інша річ. (Тормосить сплячого за плече й гукає.) Гей, чоловіче! Повернись-но з морочливої країни марень на цю безплідну й кам’янисту землю! Тебе я кличу!
Чоловік прокидається, спускає ноги з лежанки, прикладає руку до очей. Вартівник регоче.
ПОСЛАНЕЦЬ: Я до тебе, Сократе.
СОКРАТ: А-а-а (позіхає).
ПОСЛАНЕЦЬ: Я перервав твій сон?
СОКРАТ: Так.
ПОСЛАНЕЦЬ: Що тобі снилося?
СОКРАТ: Ніщота — стихія лагідна і заколисувальна.
ПОСЛАНЕЦЬ: Я розумію — щось таке, як море. Ти впізнаєш мене?
СОКРАТ: Ні.
ПОСЛАНЕЦЬ: Я посланець Ради. Прийшов до тебе з місією (робить Вартівникові жест, щоби той зоставив їх самих).
ПОСЛАНЕЦЬ: Позавтра, як тобі відомо, прибуває корабель з Делоса[4]. Тобто позавтра ти вип’єш отруту. Мабуть, сам розумієш, що ми відкопали цей давній релігійний припис лише заради того, щоби полегшити тобі втечу.
СОКРАТ: Так.
ПОСЛАНЕЦЬ: Отож Рада занепокоєна твоєю неквапливістю. Що ти собі міркуєш, власне кажучи?
СОКРАТ: Просто мені подобається це помешкання. Досі я ходив вулицями, і мої виступи мали випадковий характер. Була це, власне, збірка більш чи менш дотепних афоризмів. Тепер я маю школу, як і кожен поважаний софіст. Завдяки вам я створюю дивовижну річ — систему.
ПОСЛАНЕЦЬ: Не глузуй. Містом кружляють поголоски про твій останній виступ на тему законів. Кажуть, ти був блискучий, хоча й дуже реакційний.
СОКРАТ: Ну-ну.
ПОСЛАНЕЦЬ: Ти висунув там тезу, що законів слід дотримуватися.
СОКРАТ: Так.
ПОСЛАНЕЦЬ: Навіть коли вони жорстокі до нас.
СОКРАТ: Навіть тоді.
ПОСЛАНЕЦЬ: Я, Сократе, звичайний урядовець і хотів би це чітко зрозуміти. Бо річ здається мені важливою.
СОКРАТ: Так і є, без сумніву.
ПОСЛАНЕЦЬ: Тільки не заважай, поки я казатиму. Відповідай «так» або «ні». Фінікійські купці сповіщають, що в серці Африки живуть племена, які складають людські жертви. Такий їхній закон. Лакадемонський закон наказує умертвляти слабких дітей. Що ти на це, Сократе?
Сократ мовчить.
ПОСЛАНЕЦЬ: Якби у нас з’явився тиран і видав ухвалу, що треба відрубати праву долоню всім дорослим афінянам — що ти сказав би про афінян, які прийняли би такий закон? Напевно, вони впали би тоді до рівня рабів.
Сократ мовчить.
ПОСЛАНЕЦЬ: Звісно, ти можеш сказати, що за нашим законом стоїть мудрість народу, а за тамтими — безум тиранів. Але, мабуть, у суті речей однаково, хто автор: один дурень, а чи п’ятсот. Питання в тому, чи всі на це погоджуються. Хіба я щось не так кажу?
Сократ мовчить.
ПОСЛАНЕЦЬ: І як розпізнають, чи вони справді погоджуються? З удоволених фізій чи з процесій хлопців зі смолоскипами? Ти сам чудово знаєш, що це завжди можна розпізнати. Отож з чого? З того, що всі слухаються законів, навіть коли внутрішньо бунтують. Таким чином, Сократе, твій захист законів є по суті захистом влади. І то влади абсолютної. Ти тоталітарист.
СОКРАТ: Кажи далі.
ПОСЛАНЕЦЬ: Ось уже кілька років, як в Афінах не виконали жоден смертний вирок. Засуджені виходять із в’язниці у білий день, ідуть до Пірея, сідають на корабель, а потім пишуть дошкульні листи з Криту або Мілета. Іноді присилають пару-трійко оболів: «за незабутнє перебування в чарівному готелі біля підніжжя Акрополя».
Ми знаємо, що тобі болить найдужче. Не низький рівень філософської культури поміж афінських шевців і різників, однак — м’якість Еллади. Молодь знай повторює твій афоризм: «Ніщо так не зміцнює душу й тіло, як раннє вставання й альтернатива».
СОКРАТ: Це вже все, що ти хотів сказати?
ПОСЛАНЕЦЬ: Ні, ще висновок. Не вдалося зцілити логікою — то ти хочеш урятувати нас злочином. Прагнеш, щоб ми учули твою кров. Жадаєш нової сили, та хоч би тиранії й терору. Бо лише потому, як ти гадаєш, можуть прийти нова свобода і Перикл, і симетрія, гарна архітектура й поезія. А також уся гідність життя, яка доступна тепер лише в театрі. По суті ти політик із тенденціями до державного перевороту. Чому ти нічого не відповідаєш?
СОКРАТ: Я жалкую про деякі речі.
ПОСЛАНЕЦЬ: Про що?
СОКРАТ: У мене небагато часу, і я визволив потвору.
ПОСЛАНЕЦЬ: Спробуй полонити її знову.
СОКРАТ: Запізно.
ПОСЛАНЕЦЬ: Ніколи не запізно. Ти досі живий. Я завтра знову буду тут. І я волів би побачити порожню камеру.
ВАРТІВНИК: Мені не сподобався цей твій новий знайомець. Учень?
СОКРАТ: Ні. Урядовець.
ВАРТІВНИК: Ага, то теж голота. Час, Сократе, приймати багатих людей. Ти не маєш якогось знайомого банкіра?
СОКРАТ: Ні.
ВАРТІВНИК: Шкода. Бо бач, у перші дні тариф за звільнення дуже низький. Потім додаються кошти утримання. Це я не про себе. У мене стала ціна: п’ять оболів. Злочин теж не відіграє ролі. І байдуже, чи це «порушення правопорядку в нетверезому стані», а чи «матеревбивство». Та спершу ти мусиш заладнати все з отими, нагорі. А оті, нагорі, кажуть, що треба застосовувати прогресію. Бо інакше ми скотимось у повну анархію.
