Лар, бог домашнього вогнища в Евкліона.
Евкліон, старий.
Стафіла, стара служниця.
Мегадор, старий, сусід Евкліона.
Евномія, його сестра.
Ліконід, її син.
Стробіл, раб.
Анфрак, кухар.
Конгріон, кухар.
Піфодік, раб.
Федра, дочка Евкліона.
Вулиця з двома сусідніми будинками — Евкліона і Мегадора. Храм богині Вірності і перед ним жертовники[3].
Не знаєте, хто я? Скажу вам коротко:
Я — Лар домашній, з будинку от цього,
Відкіля, як бачите, я вийшов. Тут
Живу багато років, був заступником
Батьку і діду нового хазяїна.
Дід його мені з благанням золота довірив
Скарб прихований: посеред вогнища свого
Заривши, благав його оберігати.
І вмер він; настільки жадібний був у душі,
10 Що сину не хотів на нього вказувать,
Вважав за краще його лишити в бідності,
Тільки б не показувати скарбу.
Землі йому маленький зоставив клаптик,
Нехай живе в труді великому й бідує.
Коли помер він, скарб мені отой довіривши,
Став придивлятись я, а чи не викаже
Мені син шани більшої, ніж батечко його,
Та він все менше й менше шанував мене,
Все менше мав від нього я дарів почесних,
20 Тож відповідно й я до нього ставився.
Але і він помер, і залишився син один,
Оцей, в будинку він тепер хазяїном,
Такий же точно вдачею, як батько й дід,
Із ним дочка живе, вона мені щоденно в дар
Вина приносить, ладану чи ще чогось
Подібного, вінки кладе. Тож ради неї
Дозволив Евкліону я той скарб знайти,
Щоб легше міг він заміж видати дочку свою.
Здійснив над нею знатний молодик
30 Насильство: йому відомо, хто вона,
Вона ж його не знає, як і сам батько
Не знає про наругу над дочкою.
Я зроблю, щоби оцей старий сусіда
За дружину попросив її собі, усе для того,
Щоб легше її заміж узяв отой юнак:
Старий, що оженитись на ній хоче,
Є рідним дядьком тому юнакові,
Що наругу над нею скоїв на Церериному святі[4].
Аж ось старий кричить: завжди він так.
Стару служницю він жене, щоби вона
Його таємну справу не провідала.
На золото він глянуть хоче, чи ж на місці.
Евкліон, Стафіла.
Геть! Геть звідси! Геть! За двері! Заберися геть!
40 Підглядати, усюди шастати очиськами тобі!
За що мене, нещасну, б’єш ти?
Щоб ти насправді була нещасною, негіднице,
Й життя тобі такого кепського, якого заслуговуєш.
Навіщо зараз мене з дому вигнав ти?
Тобі, ледащо, маю звітуватися?
Йди від дверей! Геть звідси! Гляньте, як
Ступає! А ти знаєш, до чого дійде?
Візьму я зараз мотузок чи палицю
І крок твій черепашачий прискорю!
50 На шибеницю краще б дали мені боги
Потрапити, ніж так у тебе на службі бути.
Бач, щось собі бурмоче, підла!
Зажди, тварюко! Очі, їй-богу, видеру!
Підглядать за мною я не дам тобі.
Геть! Геть! Ще, ще! Ось так тепер. Ти
Там стій. А якщо з цього місця хоч
На пальчик, на нігтик підсунешся,
Чи озирнешся без мого дозволу, — я
Зараз же катюзі віддам на виучку!
60 Підлішої за цю стару не бачив ще я
Зроду! Їй-право, дуже я її боюся:
Зненацька, мимохіть до мене підкрадеться,
Пронюхає, де золото заховане!
Очиська має й на потилиці ця бестія.
Піду до сховку, гляну, чи там золото?
Ой, скільки маю клопоту й тривоги з ним!
Стафіла.
До тями не візьму, що сталося з хазяїном!
От лишенько! Чи й справді зовсім розум втратив:
Так мене з дому гонить він щодня
70 Разів із десять. Яке, ніяк я не второпаю,
Найшло на чоловіка божевілля!
Всю ніч не спить, а день прийде —
То, як кульгавий швець, сидить у домі.
І от ще: як приховати безчестя дочки хазяйської
(вже час її пологів наближається)?
Не знаю! Лишається мені одне тепер,
Я думаю, — на шию зашморга міцного.
І витягнусь, як довжелезна буква «і».
Евкліон, Стафіла.
Тепер душа спокійна і піти я можу.
У домі, бачив все всередині цілісіньке.
Вернися-бо, і стережи все вдома.
Ще б пак!
80 Мені сторожувати? А що, хіба будинок хтось поцупить?
Злодіям у нас поживи нема ніякої, —
В будинку порожнеча, все вкрите павутинням.
То може, щоб тобі вгодити, відьмо,
Юпітер мав мене зробити владарем —
Філіппом або Дарієм[5]? Хочу, щоб ти
Мені цю павутину вартувала.
Так, я бідняк! Терплю! На те є воля божа!
Заходь, замкни там двері. Я зараз повернуся.
90 З чужими обережно, нікого не пускати.
Прийдуть за вогником — згаси негайно,
Щоб не було причин чіплятися до тебе.
Знайду вогонь — тоді вже згаснеш ти.
Води попросять — ти скажи: нема води.
Сусіди завжди канючать: то посуд їм,
То ножика, сокиру, товкачку й ступку, —
Скажи, що злодії покрали все.
Ну, словом, хто б там не був, без мене не смій
Пускати! Запам’ятай собі: нікого не пускати,
100 Хоча б сама Фортуна нас відвідала.
Напевно, їй самій не дуже хочеться
До нас потрапити; хоча і поблизу була,
Проте до нашого будинку так і не наблизилась.
Мовчи! Іди!
Мовчу. Іду.
Замкни міцно
Двері подвійним засувом. Я зараз повернуся.
Стафіла іде.
Змучився. Піти мені потрібно з дому!
Ой, як іти не хочеться, та справа є.
Сказав нам старшина із курії,
Що гроші роздавати будуть[6]. Якщо
За ними не явлюся, всі запідозрять,
110 Що золото сховав в будинку я:
Чи ж то можливо, щоби бідняк
Подачку, хоч і грошову, зневажив?
Хоч як старанно від усіх ховаю я,
Проте, здається, що усім відомо: усі мене
Вітають люб’язніше, ніж дотепер!
Підходять, зупиняють, руки потискають,
Розпитують, як справи, здоров’я як.
Піду, куди задумав я. А там — додому,
Мерщій назад, при першій же можливості.
Евномія, Мегадор.
120 Чи віриш, брате, слова ці йдуть
Від серця чистого, лиш для твоєї користі;
Все інше для рідної сестри неприпустиме.
Нас, жінок, не люблять, ніде правди діти,
Вважають балакучими — і не дарма,
Є навіть приказка: серед жінок німої
Ще не зустрічалось зроду віку.
Та все ж, брате, пам’ятай одне:
Тобі я рідна так, як рідний ти мені,
130 Тому про справу слід подумати,
Порадою взаємно обмінятися.
Не треба критись, не треба страшитися
І душу відкрити в обопільній бесіді.
Тебе покликала сюди таємно —
Про сімейну твою справу перемовити.
Краща з жінок, дай мені руку.
Хто? Де краща?
Ти.
Я?
Ні — то ні.
Але правду говорити слід.
140 Не знайдеш, брате, кращої ніде ти, одна одної гірша.
Я з тобою в цьому згідний, заперечувать не варто.
Вислухай мене, прошу я.
Слухаю. До твоїх послуг.
Я прийшла тобі пораду дати,
Оскільки справа для тебе важлива.
На тебе це дуже схоже.
Добре, щоб так склалося.
То що ж то, сестро, за справа?
Благо вічне, брате,
Для тебе хай настане у нащадках.
Так здійсниться!
Хочу, щоб ти узяв собі дружину.
150 Ой, убила!
Але чим?
Вибиваєш мені мозок
Ти, сестро: не слова це, каменюки.
Та ж послухай, візьми пораду сестри до уваги.
Нема бажання.
Тобі ж на користь.
Я скоріш погоджусь вмерти, ніж оженюся.
Утім, якщо таку запропонуєш,
Щоб прийшла завтра, а післязавтра її
У двері винесли, я згодний.
От за цієї умови готуй весілля.
Пораяти тобі я можу жінку з приданим,
Але підтоптану, середніх вже вона років.
160 Засватати тебе я можу, якщо ти згодний.
Дозволь тебе спитати.
Запитуй, прошу.
Сам у літах — чи ж розумно дружину брати середніх літ?
І раптом трапиться у них дитина:
Хіба уникнути їй прізвиська «мізинка»?
А зараз з тебе я тягар зніму, щоб легше стало.
Богам завдячуючи, праці предків, я цілком багатий,
Навіщо мені пиха, без ліку клієнтів, пишне придане,
Крик, примхи, накази, пурпур, слонова кістка
На візках, вбрання жіноче — то що мені в них?
Витрати ці роблять усіх чоловіків невільниками[7].
170 Ну скажи, кого ти хочеш узяти заміж?
Скажу зараз.
Ти знаєш старого Евкліона? Наш сусід, бідняк.
Авжеж, знаю. Він непоганий чоловік.
Я дочку його,
Дівчину, хочу посватати. Ні, не заперечуй, сестро.
Бідна, я знаю, скажеш: бідна, але до вподоби.
Що ж, хай щастить.
Я сподіваюся.
Чого ще?
Прощавай.
Прощавай
Побачусь з Евкліоном, якщо він тільки вдома.
Ось і він: вертається додому звідкись.
Евкліон, Мегадор.
Серцем чув, що намарне йду я з дому.
Так не хотів! Прийшов я — з курії нікого,
180 Немає старшини і грошей не дають.
Ну, мерщій, мерщій додому. Сам отут, а душа вся вдома.
Евкліоне, тобі привіт мій, щасливий будь завжди, здоровий.
Добридень, Мегадоре.
Ну, що ти, як справи, здоров’я як?
Не випадково, що багатий так тулиться до бідного.
Золото моє учув, от і підлещується.
Чи здоровий ти?
Нівроку, тільки от із грошима…
Е, та що там!
Був би тільки дух спокійний, а на життя вистачить.
Ясно, це стара розтеревенила про золото.
От повернуся, геть язика вкорочу! Очі їй виколю!
190 Що ти там собі шепотиш?
Усе на бідність скаржуся.
Дочка на виданні: як заміж видати без посагу?
Де взяти нареченого?
Мовчи вже, Евкліоне, будь бадьорішим!
Допоможу тобі з приданим. Чого не вистачає? Викладай.
Своє має на оці, обіцяючи: пащеку роззявив на золото!
Показує хліб однією рукою, камінь у нього в іншій.
Віри немає, коли багатий надто ласкавий до бідного,
Руку дружньо тисне і відразу вчинить капость.
Поліпів цих я знаю: ледве торкнуться — не відчепиш потім.
Евкліоне, хвилину уваги. Коротенько сказати тобі
200 Я хочу про нашу справу спільну.
Ой, лишенько!
Золото поцупили з хати, і тепер він, знаю я,
Зі мною розділити його хоче. Ні, додому — гляну!
Ти куди?
Я зараз повернуся. Удома мені треба на дещо глянути.
Упевнений, лишень скажу йому про сватання своє
До його дочки, він вирішить, що це знущання.
Зроду не стрічав таких скупих, як він, від бідності.
Ціле, слава богу: якщо не гине, цілісіньке те.
Підходячи, так боявся: просто перехопило дух!
Мегадоре, я тут. У чому справа?
Я дуже вдячний.
210 Не погребуй дати відповідь мені, як щось тебе запитаю.
Що ти запитаєш? Інколи відповідати бажання немає.
Ось що. Як ти думаєш, рід гарний мій?
Так, гарний.
Слава не погана?
Анітрохи.
А вчинки?
Чесні.
Знаєш роки мої?
Немалі, так само, як і грошики.
Так само для мене ти бездоганним завжди був
Громадянином, як і нині.
Чує запах золота!
У чому ж річ?
Якщо так один на одного дивимося ми,
То тобі й мені на щастя і на щастя дочки,
За мене її ти віддай. Відповідай: нехай буде так!
220 Ай, ай, Мегадоре. Так чинити негідно тобі.
Перед тобою бідняк безневинний: що ж ти смієшся отак?
Ні словами, ні ділами я не заслужив того.
Не сміюся я, і глузувати з тебе причини немає.
Так навіщо тоді до моєї ти сватаєшся дочки?
Становище поліпшу ваше я, а ви — моє.
Ось що мені на думку спадає. Людина багата ти
І впливова, так само як я — з бідняків бідняк.
Ще й дочку за тебе віддам (у мене з’явилася думка):
Ти — наче бик, а я — наче ослик. Чи нас запрягати вдвох?
230 Вантажу не знести мені нарівні, ослик у бруд упав, лежить:
Бик не обернеться, неначе ослика на світі немає.
Ти мені станеш недругом, і свої усі піднімуть на сміх.
Стійла немає ні там, ні тут мені, якщо так розлад піде.
Порвуть осли зубами, натисне рогами бик.
Від ослів до биків піти мені — дуже це ризик великий.
