У цій книзі я пояснюю, що прогрес інформаційних технологій підштовхує нас до тієї критичної межі, перетин якої неминуче зробить всю економіку значно менш трудомісткою. Одначе ця трансформація не обов’язково здійснюватиметься скрізь однаково та передбачувано. Зокрема, дві галузі — вища освіта й охорона здоров’я — мають наразі високу опірність тій дестабілізації, яка вже почала даватися взнаки в багатьох інших секторах економіки. Іронія полягає в тому, що нездатність технологій трансформувати ці сектори може посилити свої негативні наслідки в інших галузях, оскільки витрати на медицину й освіту стають дедалі обтяжливішими.
Звісно, до формування майбутнього докладеться не лише одна технологія. Вона неодмінно переплететься з іншими значущими соціальними й екологічними проблемами, як-от старіння населення, кліматичні зміни та виснаження ресурсів. Часто передрікають, що в подальшому забракне робочої сили, оскільки представники повоєнного буму народжуваності неминуче вийдуть на пенсію і таким чином компенсують (а може, навіть і подолають) увесь негативний вплив автоматизації. Швидкій інновації зазвичай надають обрисів сили, яка збалансовує й може мінімізувати чи навіть повернути навспак те напруження, якого ми зазнаємо. Одначе, як ми побачимо згодом, подібні припущення мають під собою хитке підґрунтя: реальна ситуація значно складніша. І дійсно, лячна реальність полягає в тому, що коли ми не розпізнаємо потенційні наслідки прогресувальних технологій і не адаптуємося до них, то перед нами може постати перспектива «ідеального шторму» — тієї катастрофічної ситуації, за якої наслідки різкого зростання соціальної нерівності, безробіття, спричиненого прогресом технологій, а також кліматичних змін наростатимуть майже паралельно і певним чином посилюватимуть і зміцнюватимуть одне одного.
У Кремнієвій долині фразу «дестабілізаційні технології» вживають легко й невимушено. Ніхто не ставить під сумнів здатність технології спустошити цілі галузі промисловості й докорінно змінити конкретні сектори економіки та ринку праці. У цій книжці я збираюся поставити ширше запитання: Чи здатен прискорений розвиток технологій дестабілізувати всю нашу систему так сильно, що може виникнути потреба в її фундаментальній реконструкції заради збереження суспільного благополуччя й процвітання?
Складський робітник наближається до паки ящиків. Ці ящики мають різні форми, розміри й колір, і складені вони дещо безладно.
Уявіть на мить, що ви маєте можливість зазирнути до мозку робітника, якому дали завдання перемістити ці ящики, і зважте на складність тієї проблеми, з якою він має впоратися.
Значна частина ящиків мають стандартний коричневий колір і щільно прилягають один до одного, тому їхні краї погано видно. Де закінчується один короб і починається інший? А тим часом решта коробок поставлені криво, і між ними видніються прогалини. Декотрі повернуті так, що їхні краї стирчать назовні. А нагорі цієї купи невеликий ящик лежить під кутом поміж двома іншими більшого розміру. Більшість коробок — це простий картон коричневого чи білого кольору, але декотрі з них прикрашені логотипами компаній, а невеличка кількість — узагалі різнокольорові й призначені для роздрібної торгівлі — їх виставлятимуть на полицях супермаркетів.
Звісно, що людський мозок здатен обробити всю цю складну візуальну інформацію майже миттєво. Робітник легко оцінює розміри і розташування кожного ящика і, схоже, інстинктивно розуміє, що має розпочати з пересування горішніх коробок, і також розуміє, в якій послідовності це слід робити, щоби ця купа не розсипалася.
Це — саме той тип проблеми візуальної оцінки, який людський мозок навчився долати внаслідок своєї еволюції. Те, що робітник успішно впорається з завданням переміщення ящиків, було б абсолютно неістотним, якби не той факт, що цей робітник є роботом. Якщо точніше, то це — рука-робот, схожа на змію, чиєю головою є вакуумний захватний пристрій. Робот мислить повільніше за людину. Він вдивляється в ящики, знову на певний час замислюється, а потім насамкінець рвучко рушає вперед і хапає ящика, що лежить на купі зверху.[1] Однак ця неповороткість майже цілковито зумовлюється приголомшливою складністю обчислення, необхідного для виконання цього начебто простого завдання. Якщо історія інформаційних технологій чомусь і вчить, то насамперед тому, що невдовзі внаслідок модернізації швидкість, з якою цей робот виконує операції, значно зросте.
І дійсно, інженери з новоствореної компанії Industrial Perception, Inc. (розташованої в Кремнієвій долині), яка спроектувала й збудувала цього робота, сподіваються, що, у підсумку, ця машина буде здатна переміщати по ящику щосекунди. Для порівняння слід сказати, що максимальна швидкість людини на цьому робочому місці склала б один ящик за майже шість секунд [1]. Зайве пояснювати, що робот здатен працювати безупинно; він ніколи не стомлюється, у нього не болить спина, і він ніколи не подасть скаргу з вимогою компенсації — це беззаперечно.
Робот виробництва компанії Іndustrial Perception, Inc. вирізняється тим, що його можливості ґрунтуються на поєднанні візуального сприйняття, просторового обчислення і кмітливості. Іншими словами, він втручається в ту завершальну сферу машинної автоматизації, де змагатиметься за ті нечисленні відносно рутинні ручні робо́ти, які ще досі виконують люди.
Звісно, ро́боти на фабриках не є чимось новим. Вони стали незамінними майже в кожному секторі промислового виробництва — від автомобілів до напівпровідників. На новому заводі електромобільної компанії Tesla у Фремонті, штат Каліфорнія, для збирання 400 авто на тиждень використовуються 160 промислових поліуніверсальних роботів. Коли корпус нового автомобіля пересувається конвеєром до наступної позиції, за нього беруться численні ро́боти, які узгоджено виконують свої функції. Для виконання різноманітних операцій ці машини здатні міняти інструменти, які вони тримають у своїх механічних руках. Наприклад, один робот монтує сидіння, потім «переозброюється» новим інструментом і починає вклеювати в корпус майбутнього авто вітрове скло [2]. Згідно з даними Міжнародної федерації робототехніки, світові поставки промислових роботів за період 2000–2012 років зросли на понад 60 %, і 2012 року загальна сума їхніх продажів склала близько 28 млрд доларів. Поза будь-яким сумнівом, найшвидше ринок робототехніки зростає в Китаї, де використання роботів протягом 2005–2012 років збільшилося на понад 25 % [3].
