Ірка отетеріло витріщилася на менеджера.
— Не по-справжньому, звісно, — миттю уточнив він. — Зроби все, що треба, а потім швиденько припини. Адже відразу він не помре, правда ж? Від чаклунства, здається, моментально не помреш. Спочатку довго страждатимеш, — Аристарх посміхнувся, показуючи Ірці, що жартує. — Ну стане йому на хвильку недобре, це й буде доказом твоїх здібностей. Я покажу їх засновникам, і Рада нічого не зможе заперечити, — він подумав іще мить, — а може, і не захоче. Навпаки, навіть пишатися почне, що ти її учениця. За пару років будеш у нашій компанії головною відьмою. На стажування поїдеш, до Англії.
— Краще до Німеччини, — за звичкою відповіла Ірка й одразу осіклася.
А чи треба їй тепер до Німеччини, якщо вона точно знає, що там за нею ніхто не сумує?
— Оце голова! — вигукнув Аристарх. — Для відьми Німеччина й справді значно ліпша місцина. В Англії більш розповсюджене чоловіче чаклунство. То що, спробуєш, Таню Гроттер?
— Я — Ірка Хортиця, — урвала його Ірка.
Звісно, вона може відмовитися — і тоді залишиться віч-на-віч з відьмами-конкурентками, які чекають на неї за парканом. Скласти лапки й тихо дати себе зжерти — ні, це не для Ірки Хортиці! Треба спробувати! Може, вона й справді стане супервідьмою. Не Герміоною Гренджер, не Танею Гроттер — адже це всього-на-всього вигадки! Справжньою крутою надніпрянською відьмою! Вона поїде до Німеччини. І матуся, побачивши, якою стала її Ірка, може, навіть захоче… Ірка заплющила очі.
— Ні, усе це дурниці. Нічого в тебе не вийде, — порушив тишу трохи сумний голос Аристарха. — Це ж не фантастика — зацідила вогняною кулею в лоба, і порядок. У справжньому житті людину на відстані не зурочиш. Треба мати якусь її річ чи якось потрапити до неї в будинок. А Іващенко — бізнесмен, у нього охорона. Давай ліпше поговоримо з Радою Сергіївною, — запропонував Аристарх. — Вибачишся як слід, пообіцяєш більше не порушувати її наказів…
Ірка випросталася й кинула на Аристарха гордовитий погляд. Він розумна людина й, може, навіть гарна — знайшов для Ірки вихід. Але він усього-на-всього менеджер, а вона — відьма! З Іващенком нічого не станеться. Ірка про це подбає.
Ірка підійшла до дзеркала, що висіло на стіні.
— Журнал! — різко наказала вона, простягаючи руку.
Повагавшись якусь мить, Аристарх поклав на її долоню журнал, розгорнений якраз у тому місці, де була фотографія Іващенка.
Ірка пильно глянула на нерухоме лице, запам’ятовуючи насмішкуваті очі, іронічну посмішку. Потім театральним жестом відкинула журнал геть, сперлася руками на раму дзеркала й міцно заплющила очі.
— Ну, — прошепотіла вона. — Ну!
Покірно проступаючи крізь закриті повіки, перед нею з’явилося лице чоловіка. Ірка розплющила очі, вдивляючись у глибини дзеркала. Крізь своє відбиття, далі, далі… Її власне обличчя зникло, так, наче невидима ганчірка стерла його зі скла, а на його місці поволі проступав офіс, кабінет, стіл і вже знайома людина за столом…
— Записуйте, — швидко наказала Ірка, потайки сподіваючись, що її голос звучить не менш владно, ніж у Ради Сергіївни. — Завтра із сьомої ранку в нього поїздка на завод, потім він повертається до офісу, далі ланч із діловими партнерами, знову офіс, потім — вручення нагород на виставці дитячих малюнків… Це в художньому музеї, чи що? Ми там недавно з класом були, — Ірка на мить замислилася, згадуючи. — Досить!
Вона велично змахнула рукою, відпускаючи викликане нею зображення. Лице Іващенка зникло з дзеркальної поверхні.
— От на виставці ми його й візьмемо, — видихнула дівчинка. — На завтра мені потрібна ручна камера, як в операторів з телебачення, і мікрофон. А ще ганчірка для підлоги й тюбик із фарбою.
— Чудово! Професійну телекамеру й мікрофон я, звісно, запросто дістану, але ось у чому проблема: де взяти тюбик із фарбою? А тим більше ганчірку для підлоги, — в’їдливо процідив менеджер. — Швабра не згодиться?
— Швабра нам ні до чого, — Ірка серйозно похитала головою. — А ось ви мені, до речі, будете дуже потрібні. Ви підете зі мною? Ну будь ласка, без вас у мене нічого не вийде!
Аристарх важко зітхнув:
— Розкажи хоча б, що в тебе за план?
Але Ірка рішуче захитала головою:
— Боюсь наврочити.
— Правильно, пристріт — це серйозно, — погодився Аристарх.
Ірка зрозуміла, що можливий пристріт є для нього справді серйозною підставою для мовчанки. Мабуть, по роботі всіляких пристрітів надивився.
— Доведеться тебе підстрахувати. Тим паче, що Раду Сергіївну ти попереджати не збираєшся, чи не так?
— Поки що не збираюсь, — кивнула Ірка, — але Рада Сергіївна не матиме підстав, аби гніватись. Бо я скористаюсь лише тим чаклунством, якому вона мене навчила. Ну, і трохи звичайнісінькою логікою.
Ірка вскочила у вузесенькі джинси й із насолодою глянула на себе в дзеркало. Ну клас! Талія на стегнах — Брітні Спірс відпочиває! Не те що Ірчині старі, які вже зовсім утратили вигляд. Вона натягла легесеньку трикотажну футболку й, засумнівавшись, визирнула у вікно. Сонце добряче припікало, але, може, ще стане прохолодно? Якщо просто накинути гольф на плечі, то буде саме по погоді, а водночас можна пошикувати аж у трьох нових шмотках. Та ще й у кросівках!
Ірка легенько пострибала в новому взутті. Зручне, просто не відчуваєш.
Сказано — фірма! Страшно навіть подумати, скільки Аристарх заплатив за цю валізу. Дивні все-таки ці бізнесмени: викинув купу грошей на ганчір’я, а зняти будинок з телефоном поскупився.
— Іро, Ірко! — тихо погукав хтось під вікном, і в підвіконня вперлася довга драбина.
Схопивши яскравий рюкзачок, теж новенький і дуже стильний, Ірка переступила підвіконня й почала обережно спускатися хиткими сходинками.
— Рада Сергіївна в себе, сіла «Ментів» дивитися. Вона їх обожнює, і доки не завершиться серія, ми з тобою абсолютно вільні, — прошепотів Аристарх, притримавши Ірку під лікоть. — Знаєш, по-моєму, вона дуже хвилюється. Може, не треба нічого робити, може, ви й так помиритесь?
Якусь мить Ірка навіть хотіла згодитись, повернутись до своєї кімнати, а там, дивись, усе само по собі владнається. Але, як казав їй хтось: «Самі по собі трапляються одні неприємності, гарного чекати не варто». До речі, хто ж це їй казав? Ні, не згадає.
Ірка рішуче струснула головою:
— Якщо вже почали, то треба діяти до кінця.
— Молодчина! Я відразу сказав, ти — боєць!
Улещена Ірка полізла в прочинені дверцята Аристархового «мерса». Приємно все-таки, коли тебе хвалять. До того ж її план абсолютно безпечний. Простенький такий задум, зовсім нехитрий. Уважай, лишень прогулянка по виставці. Демонстрація нових Ірчиних шмоток.
