На площі біля Палацу Несподіваних Радостей збираються місячні зайчики й тоді, коли треба вирішити якесь важливе державне питання, що стосується всієї Країни Місячних Зайчиків. Відбувається так звана Велика Місячна Рада.
От і зараз Олелько кудись на хвилинку зник, залишивши Нусю серед порожньої площі біля Палацу. І враз звідусюди на площу почали збігатися місячні зайчики. І незабаром уся площа була вже заповнена.
Олелько вискочив на балкон Палацу і звернувся до присутніх:
— Дорогі зайчики-братики! Подивіться на цю дівчинку і скажіть, хто з вас приносив їй учора вночі сон. Це дуже важливо.
Нуся завмерла.
Але площа мовчала. Ніхто не зголосився.
— Чи всі зайчики-братики тут? — спитав Олелько.
— Всі! — вигукнула площа.
— Гм! Дивно! — хмикнув Олелько і повернувся до Нусі. — То ж не був кошмар?
— Ні. Нормальний сон. Я не боялася, — сказала Нуся.
І раптом здаля, з краю площі, почувся тоненький голосок:
— Ой! Не всі! Не всі! Немає братика Сяйвика.
— А де ж він? — спитав Олелько.
Ніхто цього не знав.
Братик Сяйвик не повернувся в Країну. Хоча давно мав повернутися.
Всі стривожилися.
— Оголошується всесвітній розшук! — сказав Олелько.
І вмить площа спорожніла. Місячні зайчики розбіглися шукати свого несподівано зниклого побратима.
— І ми з тобою будемо шукати Сяйвика, — сказав Нусі Олелько. — Це він приносив тобі той сон. Тепер уже немає сумніву. І твій сон, і зникнення Сяйвика, я думаю, пов'язані між собою.
— Яким чином? — здивувалася Нуся.
— Я думаю, що перервався твій сон не сам по собі. Перервав його хтось з команди пана Морока.
— Нащо?
— Бо той дідок мав сказати щось таке, чого розголошувати, на думку пана Морока, не можна було. А братик Сяйвик, який приніс тобі сон, теж став для пана Морока небезпечний, бо міг знати, що було у сні.
— Вони його вбили? — жахнулася Нуся.
— Ні. Місячні зайчики, як і сонячні, незнищенні, безсмертні. Але захопити у полон і тримати в неволі їх можуть.
— Що ж робити?
— Треба шукати.
— А де?
— Поки що не знаю.
І тут у розмову втрутилася сова Софія Павлівна, яка досі мовчки спостерігала за тим, що відбувалося, сидячи разом з пугачем Ухом Степановичем на зубчастій стіні палацу.
— Нещодавно нічні кошмари заснували свою країну — Страхолюндію. Туди й могли вони затягти Сяйвика, — сказала сова. — Там такі підземні лабіринти з усякими жахами, що й описати неможливо.
— А де це? — спитав Олелько.
— У Вражому Лісі за Чорним Озером. Як не боїшся, можна було б там пошукати.
— Як ти? — обернувся Олелько до Нусі.
Нуся, хоч і була дівчинка, проте не з боязких.
— Треба ж знайти Сяйвика, — тихо сказала вона.
У Вражому Лісі на березі Чорного Озера, в якому віддзеркалював рогатий місяць, сиділи троє — лісовик Трісь, водяник Бульк та польовик Уу.
У Тріся була мохова борода, зелені очі, кострубаті, з сухої гілляки руки й ноги, а на голові бриль.
У Булька була зелена борода з водоростей, голубі водянисті очі і на голові шапка з латаття.
У польовика Уу борода була хвилясто-ковилова, очі — щілинки, наче примружені од вітру, і на голові засмагла облуплена лисина.
Кожен тримав в одній руці березовий келих, в якому горів синім полум'ям міцний шмурдяк, а в другій — велику золотисто-прозору тараню.
— Будьмо! — сказав водяник і перехилив келих. — Бульк!
Пальовик і собі перехилив келих і скривився:
— Уу!
Лісовик теж скривився, перехиливши келих, і вломив, закусюючи, тараню:
— Трісь!
Хвилину помовчали.
І саме в цю мить верховіття дерев поривчасто зашуміло од вітру.
Польовик Уу підніс догори палець:
— О! Важливе оперативне повідомлення! Вітрюган-хуліган Катастрофа доповідає, що з Країни Місячних Зайчиків летять сюди пугач Ух та сова Софка. Несуть якусь дівчинку. Супроводжує їх місячний зайчик Олелько. Що робитимемо, хлопці?
— Гм! Уже летять… — роздумливо мовив водяник Бульк. — Треба щось робити.
— Передусім треба нейтралізувати того місячного зайчика Олелька. Це головне, — сказав лісовик Трісь, — Інші нам до лампотури.
— Правильно! — кивнув Уу. — А як?
— Дуже просто, — сказав Бульк. — Хай твій Катастрофа надмухає сюди швиденько нічну хмару Чорнару. Вона затулить на небі місяць. І місячний зайчик зникне, як булька на воді.
— Правильно! — сказав Трісь.
— Чув, Катастрофо? — глянув угору Уу. — Давай виконуй, дорогий!
— Даю-у-у! — прогуло над верховіттям дерев.
І за хвилину нічна хмара Чорнара вже гасила на небі зірки й насувалася на місяць. Мить — і темрява огорнула ліс.
— О! — сказав Бульк. — Тепер і Олелько нам до лампотури! Хай прилітають банькаті з тією дівчинкою.
— Хай! — сказав Трісь. — Ми її трошки полякаємо. Га-га-га! Го-го-го! Гу-гу-гу!
— Тільки якщо ви думаєте, хлопці, що я тут довго стоятиму, ви помиляєтесь, — сказала з неба хмара Чорнара. — Мене вже лоскоче-піддуває вітер Вітя. Ще трохи, і я не втримаюсь — відлечу.
— От уже той вітер Вітька! — з досадою сказав польовик Уу. — Ніяк не можу його прибрати до рук. З Катастрофою жодних проблем. Вітрюган-хуліган, а слухається, як першокласник. Що загадаєш, те й зробить — рушить, ламає, перекидає… Одне слово — Катастрофа. А Вітька віялом помахує, у спеку прохолоду навіює, у негоду теплим подихом зігріває. А щоб дах з будинку зірвати, дерево зламати абощо — годі й думати. Зараза! Якщо силове що й робить, то тільки мені в пику, на зло.
— Хлопці! — відчайдушно загукала згори Чорнара. — Швидше щось робіть, бо от-от виштовхає мене Вітька.
— Давай, Уу, лети мерщій до Гургура та його жінки! Оно вони за Чорнарою, як завжди, лаються, — сказав лісовик Трісь.
— Правильно! — мотнув головою водяник Бульк.
Польовик підскочив і злетів у небо.
За Чорнарою на брудних грозових хмаринах-перинах сиділи й лаялися грім Гургур Петрович та його дружина блискавиця Блисьблись Іванівна. Товстун Гургур Петрович раз-у-раз бив себе здоровенницькими кулачищами по пузатому животу-барабану, а худюща нервова Блисьблись Іванівна хвиськала вогненним батогом.
— О! Ну чого ти знову вискочив?! — верещала вона. — Я ще не блиснула, а ти вже гуркочеш!
— Набридло! Набридло! Набридло! — бубонів він. — От кину тебе й повіюся світ за очі!
— Кому ти потрібен, балабон!
— Не хвилюйся! Онде мене вже кілька малих підприємств запрошували. У відділ реклами.
— Тьху! Комерсант пузатий!
Польовик Уу підлетів до них, привітався й сказав:
— Панове! Велике до вас прохання нашої корпорації — відженіть, будь ласка, від Вражого Лісу пугача Уха Степановича та сову Софію Павлівну, коли вони підлетять. Ми у боргу не залишимося.
Гургур Петрович та Блисьблись Іванівна перезирнулися.
— Завжди обіцяєте, а тоді ходи до вас вибивай по півроку обіцяне. Бюрократи! — буркотнув Гургур Петрович.
— От-от! Тут я з ним згодна. Сперечатись не буду, — підтакнула Блисьблись Іванівна.
— Чесне гемонське! На цей раз не підведемо! — бухнув себе кулаком у груди польовик Уу.
— Ну, гаразд. Значить, так… По-перше, — почала загинати свої кістляві іскристі пальці блискавиця. — Водяник Бульк дає нам з рибного асортименту: ікру, баличок, осетринку і таке інше… Список додається. По-друге, лісовик Трісь дає нам грибочки, ягоди, горіхи і таке інше… Список додається. По-третє, польовик Уу, тобто ти, даєш нам…
— Даю-даю! — перебив польовик. — Та швидше! Оно вони вже підлітають!
— Спокуха! Гургур! За мною! — і, цвьохкаючи вогненним батогом, Блисьблись полетіла назустріч сові й пугачу, які несли Нусю.
Що тут знялося!
Такої блискавки, такого грому Вражий Ліс не чув і не бачив, здається, ніколи. Блискало й гримотіло так, що навіть водяник Бульк пірнув під воду, не кажучи вже про лісовика й польовика, які відразу поховалися у дуплах дерев.
— Це нас лякають, — спокійно сказала Софія Павлівна, коли вони підлетіли до Вражого Лісу й побачили, що там робиться.
— Точно! — сказав Ух Степанович. — Нам то що, а от дівчинка…
Хоч Нусю аж пересмикувало від грому й блискавки над лісом, але вона сказала:
— Ні-ні, не хвилюйтесь. Нічого-нічого…
— Ти молодець! — сказала сова. — Ти переборюєш страх, а це справжня мужність. Вона тобі знадобиться, коли ти проникнеш у Страхолюндію. Там таки по-справжньому страшно.
— Ну що ж, страшно так страшно, — зітхнула Нуся. — Давайте у Страхолюндію.
Незважаючи на шалений гуркіт і блискання, сова й пугач підлетіли до Вражого Лісу і разом з Нусею спустилися на невелику галявину, оточену столітніми дубами. Під одним з дубів зяяло чорне провалля.
— Оце й є вхід у Страхолюндію, — сказала Софія Павлівна. — Але пробач, нам туди входити категорично заборонено. Віце-президент Страхолюндії Кошмар Кошмарович Ойой хотів, щоб ми працювали в нього страховиськами, та ми відмовилися, і він посварився з нами на все життя. Доведеться тобі самій туди йти. Будь мужньою. А ми зникаємо. Бо як побачить нас Кошмар Кошмарович, буде тобі ще гірше.
І не встигла Нуся й слова вимовити, як сова й пугач знялися й полетіли.
Нуся у розпачі стояла перед чорним проваллям.
Місячного зайчика Олелька не стало відразу, як небо затягли хмари, сова й пугач полетіли. Вона була сама-самісінька у страшному Вражому Лісі перед входом у невідому Страхолюндію, одна назва якої говорила, що то не курорт. Було від чого розгубитися.
— Не бійся. Я тебе проведу, — почувся позад неї тоненький голосок.
Нуся обернулася. Нікого позаду не було.
— Хто це говорить? — тихо спитала Нуся.
— Це я — жучок-світлячок Богдан.
Тільки тепер Нуся побачила маленьку зелененьку цятку.
— Мене послав місячний зайчик Олелько. Ми з ним дружимо, — сказав жучок-світлячок.
І Нуся одразу відчула полегшення. Хоч жучок-світлячок Богдан був зовсім малюпусінький, але голосок його звучав так впевнено! І він був другом місячного зайчика Олелька. Отже, й Олелько начебто незримо був присутній тут.
— Я щойно про все дізнався, — вів далі жучок-світлячок. — Сяйвик справді у Страхолюндії.
— Але як же так? — прохопилася Нуся. — Там же немає місячного світла.
— У тому-то й справа. Лісовик Трісь записав місяць на відеоплівку, і за допомогою чаривізора зміг захопити Сяйвика у полон. Він заніс чаривізор разом із Сяйвиком до Страхолюндії. І поки він ховається у дуплі від грози, треба винести чаривізор із Страхолюндії і випустити Сяйвика. Усі страхолюндці — нічні кошмари. Вони можуть тільки лякати, але фізичної сили не мають. Отже, зробити тобі щось лихе не зможуть. Але треба поспішати, поки Гургур Петрович і Блисьблись Іванівна сваряться на небі, звинувачуючи одне одного в тому, що не змогли виконати свою обіцянку.
— Ходімо швидше! — рішуче вигукнула Нуся.
— Тільки не губи мене з очей, бо сама чаривізора не знайдеш, а я до тебе не догукаюся, таке там робиться, — сказав Богдан.
— Добре.
— Ходімо! — і жучок-світлячок полинув у провалля.
Нуся посунула за ним.
Тільки-но вона зробила перші кроки, як з темряви засвітилися жахливі очі, заклацали зубами страшенні пащі, і моторошні крики залунали звідусіль.
Нуся втягнула голову в плечі, зіщулилася, але не відступила. Крок за кроком просувалася вона вперед, не втрачаючи з очей зелененький вогник жучка-світлячка.
Страховиська біснувалися все більше й більше, крики ставали дедалі голоснішими. У Нусі по спині бігали колючі мурашки, їй дуже хотілося втекти звідси, але вона пересилювала себе.
І раптом все зникло, і настала дзвінка тиша. І нараз у тій тиші виникло зміїне сичання. Воно все наростало, наближалося, наближалося… І знову зчинився гвалт. І жахливі страховиська заблимали лупатими очима і заклацали ікластими щелепами.
Але страх поволі відпускав Нусю. Найбільший страх несподіваний, а коли його знаєш, чекаєш, він уже не такий жахний. Призвичаїтися можна й до страху.
Нуся йшла далі. Очі її вже звикли до темряви, і вона почала розрізняти ґратчасті вікна, з яких визирали чудовиська, бруковані вулички з водостоками, по яких гадючилися потворні плазуни, склепіння над головою, під якими сновигали велетенські кажани.
Нарешті жучок-світлячок Богдан підлетів до залізних дверей з іржавими кільцями замість ручок.
Крики страховиськ стали просто неймовірними.
Нуся не чула, що їй говорив жучок-світлячок, але зрозуміла, що, мабуть, треба відчинити двері. Вона взялася за іржаве кільце, і двері із скреготом відчинилися.
У темряві срібно світився екран маленького чаривізора, на якому було видно рогатий місяць і зірки серед безхмарного нічного неба. Від місяця тяглися срібні промінці кудись у куток за дверима. Нуся зазирнула туди.
Там, зв'язаний промінцями, сидів місячний зайчик. То був Сяйвик.
Нуся побачила, як жучок-світлячок метнувся до Сяйвика і почав розв'язувати його. А Нуся кинулася і схопила чаривізор.
І тут з'явився Кошмар Кошмарович Ойой.
— Ой! Ой! — мимохіть вихопилося в Нусі: такий він був неймовірно страшний.
— Поверни негайно чаривізор! — громовий голосом закричав Кошмар Кошмарович. І від того крику затремтіли у Нусі коліна. Але, пам'ятаючи слова жучка-світлячка, що кошмари нічого не можуть їй зробити, а тільки лякають, вона не випустила чаривізора з рук. Притиснувши його до грудей, Нуся кинулася назад із Страхолюндії. Вона встигла побачити, як місячний зайчик Сяйвик пострибав слідом за нею, а жучок-світлячок Богдан полетів попереду.
