Предметом історії держави і права України є пізнання загальних законів виникнення, розвитку й змін типів та форм держави і права, особливостей функціонування державних установ та інститутів права в конкретних історичних умовах України. Дослідження державно-правових явищ ґрунтується на їх науковій систематизації та періодизації в хронологічній послідовності.
Розглядаючи в рамках одного предмета два соціальних феномени — державу й право, історія держави і права України виходить з того, що політичні й правові явища тісно взаємопов’язані у своєму історичному розвитку. Досвід минулого переконливо свідчить: політичні відносини як складова соціальних відносин суспільства стимулюють вдосконалення правових норм. І навпаки: норми права регулюють, упорядковують усі сфери людських взаємин, у тому числі й політичні.
Мета курсу «Історія держави і права України» — сприяти поглибленню знань майбутніх юристів щодо історичних підвалин українського державо- і правотворення, на ґрунті узагальнення й аналізу досвіду минулого допомогти збагнути сутність нової системи права в державі, в якій має утвердитися верховенство закону. Сучасна історико-правова наука прагне подолати однобічність в оцінках і висвітленні минулого. Лише за таких умов вона буде наукою, а не «політикою, спрямованою в минуле». Відхилення від історичної правди небезпечне тим, що воно volens nolens слугує соціальному протистоянню.
Історія держави і права України посідає важливе місце в системі соціально-гуманітарних, українознавчих дисциплін, які вивчають усе розмаїття взаємин людей (виробничих, соціальних, духовних та ін.). Водночас як самостійний об’єкт вона має досліджувати державно-правові явища в історичному розрізі. Це, зокрема:
• організація й діяльність органів державної влади, центрального та місцевого управління, судочинства;
• джерела національного права, кодифікації, еволюція галузей права, зміст найважливіших юридичних інститутів та норм (право власності, злочин, кара та ін.);
• взаємозв’язки державних органів та правових інститутів.
Історія держави і права України має свою методологію, яка визначає основні підходи, принципи та методи вивчення історико-правових явищ.
Стратегію історико-правових досліджень визначають філософсько-світоглядні підходи: ідеалістичне або матеріалістичне розуміння історії державно-правового розвитку, яке відповідно поєднується з метафізичним чи діалектичним методами пізнання. Представники ідеалістичної концепції виходять з первинності духу й свідомості, а тому основу історичного процесу вони вбачають у розвитку духовності, морального вдосконалення людей. Прихильники матеріалізму вважають, що первинним є матеріальне життя; саме економіка визначає духовний розвиток людей і суспільства. Сучасна вітчизняна історико-правова наука розглядає державно-правовий розвиток як природно-історичний процес, на який через діяльність суспільних верств, класів, національної еліти, правителів, політичних діячів та лідерів впливають також суб’єктивні фактори.
Наукове вивчення історико-правової дійсності передбачає врахування принципів історико-правових досліджень, тобто основних правил, яких слід дотримуватися при вивченні явищ і подій в історії державно-правового розвитку України. Серед найважливіших принципів історико-правової науки вирізняють такі:
• принцип історизму вимагає вивчення всіх державно-правових явищ у відповідності з конкретно-історичними обставинами. Історичний аналіз держави і права не можливий поза часовими вимірами;
• принцип об’єктивності означає опору на державно-правові факти в їхньому об’єктивному (справжньому) змісті, з урахуванням як позитивних, так і негативних проявів;
• принцип системності надає можливість розглядати історію держави і права як розвиток складної цілісної державно-правової системи. При цьому слід враховувати, що кожна складова цієї системи (держава в цілому, органи влади й управління, судові й правоохоронні органи, джерела, галузі, інститути права), в свою чергу також є певною системою. Без урахування взаємозв’язку та взаємообумовленості розвитку державно-правових явищ уявлення про історію держави і права України буде неповним і недостовірним;
• принцип соціального підходу передбачає вивчення історії державно-правого розвитку з урахуванням інтересів народу, загальнолюдської моралі. Аналізуючи державно-правові явища й події, слід співвідносити інтереси класові й вузькогрупові із загальнолюдськими. Діяльність правителів, органів влади й управління, судових і правоохоронних органів, розвиток джерел, інститутів та норм права має оцінюватися лише в гуманітарному вимірі, з позиції загальнолюдських цінностей.
Існують також конкретно-наукові, прикладні методи історико-правової науки: структурно-функціональний аналіз, порівняльний, моделювання, хронологічний, статистичний тощо.
Отже науковість і достовірність у висвітленні історії держави і права України можуть бути досягнуті лише за умови дотримання всіх принципів і методів пізнання.
Історія держави і права України — одна з базових юридичних наук і навчальних дисциплін історико-теоретичного напряму. Вона вивчає об’єктивні закони й закономірності державно-правового розвитку нашої Вітчизни від найдавніших часів до сьогодення. Як одна з фундаментальних державно-правових дисциплін, що вивчає правові аспекти суспільного життя, вона тісно пов’язана з теорією держави і права, використовує розроблені нею узагальнення і понятійний апарат, а також дає конкретний державно-правовий матеріал для таких узагальнень. Але принципова відмінність між ними полягає в тому, що теорія держави і права досліджує загальні закономірності розвитку певних типів держави й правових технологій, а історія держави і права України — виникнення й розвиток державно-правових систем, їхні особливості, а також характерні риси в тих чи інших історичних умовах.
