— А, вже! — вигукнув він.
— Так, сер, — відповів Клайд, подаючи пакет і решту. — Він сказав, що підв'язки коштують сімдесят п’ять центів.
— Він просто грабіжник! А решту однаково візьми собі,— відповів той, простягнув Клайдові двадцять п’ять центів і зачинив двері.
Мить Клайд стояв, як заворожений. «Тридцять п'ять центів, — думав він, — тридцять п’ять центів! За одно дріб'язкове доручення! Невже тут завжди так? Не може бути! Це неможливо!» І в той час, коли ноги його потопали в м’якому килимі, а рука стискувала в кишені гроші, він відчував, що ладен заверещати або голосно зареготати. Жарти — тридцять п ять центів за таку дрібницю. Один дав йому двадцять пять центів, другий — десять, а він, власне, нічого не зробив!
Внизу він поспіхом вискочив з кабіни. У вестибюлі його знову полонили звуки оркестру, а пишно вбраний натовп, крізь який він пробирався назад до ослона розсильних, вкинув його в дрож.
Слідом за тим його послали віднести три чемодани і дві парасольки літньому подружжю, — певно, фермерам, що взяли номер з вітальнею, спальнею і ванною на п’ятому поверсі. По дорозі, як помітив Клайд, подружжя уважно розглядало його, хоч не сказало жодного слова. Як тільки вони увійшли в номер, Клайд швидко повернув вимикач біля дверей, опустив штори і розмістив чемодани; і тут літній і незграбний чоловік, що весь час дивився на Клайда, — вельми статечна особа в бакенбардах, — промовив нарешті:
— А ви нібито юнак ретельний і меткий. Кращий за багатьох, які траплялись нам досі, скажу я вам.
— Я взагалі вважаю, що готель — не місце для хлопчика, — прощебетала його люб’язна дружина, пишна, кругла, як куля, особа, що розглядала в цей час суміжну кімнату. — Не хотіла б я, щоб хтось із моїх синів працював у готелі… Як тут люди поводяться!
— От що, хлопче, — продовжував фермер, скидаючи пальто й копаючись у кишені штанів. — Побіжіть-но вниз і купіть мені три або чотири вечірні газети — скільки знайдете, і візьміть по дорозі глек води з льодом, а коли повернетесь — матимете п'ятнадцять центів на чай.
— Цей готель кращий, ніж в Омаху, таточку, — мовила його дружина. — Тут килими й завіси кращі.
Який не був Клайд наївний, він не міг не всміхнутися про себе. Проте обличчя його зберігало урочисту непорушність, наче маска, позбавлена будь-яких ознак мислі. Він узяв дрібні гроші і вийшов. А за кілька хвилин приніс воду й вечірні газети і пішов, усміхаючись, з п’ятнадцятьма центами в кишені.
Та це був тільки початок цього надзвичайного вечора. Тільки Клайд сів на ослін, як його покликали до 529-го номера. Треба було побігти до бара по дві пляшки фруктової води і два сифони содової. Коли двері трохи відчинили, щоб передати Кландові замовлення, він устиг побачити в дзеркалі над каміном компанію франтуватих хлопців і дівчат, що весело балакали й сміялися; гарненька дівчина: в білому сиділа на поручні крісла, в якому розсівся молодий чоловік, що обіймав її за талію.
Клайд задивився на цю сценку, хоч і пробував удавати, ніби не дивиться. Для нього зараз це було однаково, що заглянути у врата раю. В номері зійшлися дівчата й хлопці не набагато старші за нього самого; вони сміялись, балакали і навіть пили — не якусь там содову воду з морозивом, але, звичайно, такі напої, які, з слів його батьків, неминуче ведуть до загибелі, а молоді люди анітрохи не турбувалися про це.
Клайд побіг униз, до бара, взяв напої та рахунок і, повернувшись у номе0, одержавши плату — півтора долара за напої і двадцять п'ять центів для себе. І ще раз кинув погляд на принадну картину. Тепер одна пара танцювала, а оешта наспівувала або висвистувала мотив.
Було так цікаво забігати в номери і крадькома, квапливо розглядати їх мешканців. Не менше цікавила Клайда мінлива панорама головного вестибюля: він спостерігав клерків за головною конторкою— один клерк відав номерами, другий — багажем приїжджих, третій видавав кореспонденцію; були тут і касир, і помічник касира. І різні кіоски довкола: з квітами, газетами, сигарами, відділення телеграфу, бюро обслуговування таксі. І на всіх, хто працював тут, здавалося Клайдові, сама атмосфера готелю наклала якийсь особливий відбиток. А навколо скрізь розгулювали й сиділи такі поважні чоловіки й жінки, юнаки й дівчата, всі так багато і модно одягнені, такі вдоволені, з таким прекрасним кольором обличчя. А якими автомобілями й екіпажами багато з них приїздили сюди в обідній час і ввечері! Він добре міг розглядіти їх при яскравому сяйві ліхтарів біля під'їзду. А які накидки, хутра та інші речі були на цих людях! Які чемодани несли за ними хлопці, а часом і сам Клайд, до машин або до ліфтів! І все на них пошите з найкращого матеріалу. Така пишнота! Ось воно, виходить, що означає бути багатим, бути впливовою людиною в суспільстві! От що означає мати гроші! Це означає — можеш робити все, чого забажає душа, а інші люди, такі, як він, Клайд, будуть прислуговувати тобі. І вся ця розкіш — твоя. І можеш першої-ліпшої хвилини піти й поїхати, куди забагнеться.
