До приходу німців родина мого дядька жила довгі роки в Перемищині, де він учителював. До війни сім'я дядька приїжджала до Задвір'я під час вакацій, і тоді неділями на богослуженнях у церкві усі вони ставали у захристію, щоб навіть на годину не змішатися з тими, серед кого виростали. Якщо дядько і дядина все таки не зовсім порвали зв'язки з родиною, то їхнім дітям, особливо синові, відчуження вже не становило моральних перепон, він з легким серцем його доконав. Бувало, Ґенко враз із дядьком навідувались до діда. Під час тих відвідин він ні одним словом не заговорив до нас, його двоюрідних сестер і братів, не кажучи вже про те, щоб погратися з нами. Згодом, коли я підросла, вони ніби завважили мене одну з усієї сім'ї, однак це було тільки поверхове зближення, ми й надалі залишились відчуженими. Хоч Ґенко був моїм ровесником, у нас були інші друзі й товариства. Маючи цілком інше світосприймання, він, певна річ, не брав участи в гуртках чи організаціях, які наражали б його на найменший риск, лиш учився і забавлявся.
Того року, крім вишколювання юначок, у моєму завідуванні був розподільний пункт підпільної літератури Юнацтва на Львівську область. Пакунки літератури я примістила в однієї з юначок. На мою квартиру приходили за домовленою кличкою кур'єри й передавали записку щодо бажаної кількости і якости літератури. Я домовлялась з ними про зустріч в місті та передавала замовлення.
Нераз траплялись курйози. Бувало, прийде сільський хлопець, витягнеться у дверях на струнко та рецитує домовлену кличку будь-кому, тому, хто відчинив йому двері. Генко зорієнтувався, в чому річ, і став насміхатись: "Прийшов тут якийсь парубок, виструнчивсь і палить: "Чи тут мешкає доктор Чорній?" У його насмішці з недосвідченого кур'єра я відчувала глузування з усієї нашої підпільно-визвольної боротьби. Розуміється, він поспішив розповісти про свої здогади батькам. Ті відразу заалярмували моїх батьків: ви повинні їй заборонити займатися такими справами, вона накличе на нас біду. Мої батьки розуміли їхні міркування: хай наражаються інші, а вони тим часом знайдуть собі тепле місце за всякої влади, не конче своєї.
Розбудова підпільної ОУН поширилась також на робітничі середовища. Масовим став набір по селах, де конспірація була набагато слабша. Хоч я нікому в селі не говорила про свою приналежність до Юнацтва, однак люди самі догадалися, коли приходила до мене пошта чоловічим зв'язком з Глинян.
Якось приїхала я на неділю додому. Мене зустріла заклопотана Дануся: знаєш, каже, дали мені хлопці завдання. Маю вийти о десятій годині ввечері в поле, на Підвисоке, і біля мосту над річкою передати листа людині, що там буде мене чекати. Ох, ти знаєш, як я боюся, це ж ніч, а Підвисоке на кінці світу.
Мені шкода стало Данусі. Вона моя вірна подруга, ми звірялись одна одній у своїх дівочих справах, але мені на думку не спадало ангажувати її до підпільної роботи, бо знала, що до неї не надається. Хлопці вже давніше запитували про неї, але я їм категорично відраджувала її вербувати. Дайте спокій, вона боязка дуже, казала їм. Зварить вам смачну вечерю, як зайдете в її хату, заспіває своїм солов'їним голосом, і доволі з неї.
Вони, однак, мене не послухались. Я не здивувалася, бо свідома була, що, крім масовости набору, тут вирішували ще й інші чинники. Дануся була вродлива, з багатої родини і донедавна ходила до школи у Львові. Правду кажучи, вона зовсім не тяглась до науки, але ходила для престижу. За мирних часів тим хлопцям не було б до неї доступу, а тепер ось революція зрівняла соціяльні кляси, їх авторитет як повстанців незаперечний, і Дануся мусила його визнати.
Через деякий час я спитала її, як вийшла зустріч на Підвисокім. Вона розповіла: думала-придумувала і тоді попросила одного з місцевих повстанців, щоб виручив її, бо вона на смерть боїться іти вночі в поле. "Так що все вийшло добре, і справа не потерпіла", - закінчила з полегшею Дануся.
Згодом моє заанґажування в підпіллі набрало подвійного характеру. У Львові працювала в мережі Юнацтва, а в Задвір'ї співпрацювала з місцевою клітиною ОУН. Тоді власне, восени сорок другого, сконтактувався зі мною в Задвір'ї з допомогою місцевого підпільника Гриць Пришляк, під псевдом Мікушка, референт Служби Безпеки у Крайовому Проводі ОУН. Він походив з Новосілок, Буського р-ну, і ще студентом сидів у польській тюрмі за приналежність до Організацї УН, через що втішався авторитетом серед довколишнього населення.
