Згадавши про зайву вагу та різні маленькі звички Заків-Рюкзаків, варто сказати ще й про те, що всі вони ставились одне до одного зі зворушливою ніжністю, і навіть вічне нуджен-ня-марудження Меді зносили без особливих нарікань. А ще -про те, що тато називався Еґон і працював у конторі макаронної фабрики, а маму звали Елізабет, і вона не працювала, якщо не вважати працею «хатнє господарство».
Ага, а ще Гансик колекціонував пташине пір'я. Він назбирав уже три величезні альбоми з пір'їнами всіляких курей, голубів, фазанів, папуг тощо.
Меді вже півтора місяці ходила до школи. І дуже не любила її. А ще вона мала одне велике нездійсненне бажання. Уже кілька років вона мріяла про чорного котика. Маргарита читала романи з життя аристократів, але потайки, бо соромилася цього.
А мама надзвичайно любила куховарити. «Кулінарія – моє гобі», – примовляла вона. Часом вона пекла торт із трьох різних коржів і перемащувала їх двома різними кремами, прикрашала марципа нами та консервованими вишеньками. Пекла просто так, без жодного приводу. Тато кожного такого разу лякався, коли бачив торт, бо думав, що забув про чийсь день народження або ще гірше – про річницю весілля. Та мама заспокоювала його: «Мені просто страшенно захотілося спекти торт», – пояснювала вона. І тоді всі Закмаєри накидалися на солодке, наче три дні перед тим нічого не їли.
Гадаю, це все, що треба знати про Маргариту і її родину. Тепер історія може починатися по-справжньому.
у якому в Маргаритиної мами з'являється декілька дивних звичок, а Маргариті доводиться спантеличено подивитися правді в очі
Важко визначити, коли і де історія починається по-справжньому. Завжди до кожної історії належить іще щось важливе, що було раніше. Можливо, важливим є солоденький погляд, яким свого часу зиркала у візочок маленької Маргарити тітонька Емма. Можливо, важливим є навіть погляд, яким іще раніше зазирав до візочка Маргаритиної мами дядько Авґуст. Напевно, взагалі важливо все! Та колись же треба з чогось почати. Тож почнімо з понеділкового ранку. З ранку того понеділка, напередодні якого зустрічалися випускники маминого класу. П'ятнадцять років після закінчення школи.
Коли того понеділка Маргарита прийшла до кухні снідати, перед мамою не було звичних тостів, масла, кави, шинки та сиру. На столі стояло велике горнятко чаю, і мама сумовито дивилась у нього, так наче на його дні лежала маленька мертва золота рибка, яку вона дуже любила.
Маргарита намастила собі маслом і медом три булочки, заколотила півлітровий кухоль какао. Тато стояв за плитою і вибивав на пательню яйця. Яєчню зі салом на сніданок він смажив собі завжди сам, бо стверджував, що мама не вміє: «На жаль, їй ніколи не вдаються по-справжньому хрумкі шкварки. Це єдине, що в неї не виходить!»
Гансик і Меді ще хлюпались у лазничці. Чути було, як вони голосно сперечаються за найкраще місце біля умивальника. А найкращим було місце з боку ванни, бо, вмиваючись і чистячи зуби, тут можна було зручно вмоститися на її краєчку.
Тато поглянув на горнятко чаю, яке стояло перед мамою, і спитав: «Ти що, мамо, зіпсувала собі шлунок?» Але у відповідь мама сказала тільки: «Гм-м».
Якби то був полудень чи вечір, чи неділя, то тато розпитав би маму, чому вона не сказала нічого, крім «гм-м». Але, на жаль, зранку цілком звичайного робочого дня у тата не було на це часу. Він швидко проковтнув свою яєчню, витер рушником масні губи, натягнув піджак, гукнув: «Па-па, до вечора», – і вибіг із квартири.
«Гм-м», – пробурмотіла йому навздогін мама.
Маргарита теж не мала часу по-справжньому здивуватися небагатослівному гмиканню мами. Вона відігнала Меді та Ганси-ка від умивальника. їй іще треба було зібрати портфель, і в неї навіть не залишилося часу підлити свою квітку. Зазвичай вона робила це кожного ранку. Та цього разу Маргарита так запізнювалася, що вибігла з квартири з розв'язаними шнурівками та скуйовдженим волоссям. За нормальних обставин воно в неї було зав'язане у два мавпячі хвостики над вухами. Так, як сьогодні, Маргарита ще ніколи не запізнювалась. А сталося це тому, що напередодні вони з Гансиком, татом і Меді були у цветльської бабусі без мами. Саме мама завжди нагадувала татові, коли треба було їхати додому. Оскільки ж учора вона була на зустрічі однокласників, то тата не було кому підганяти. Він засидівся у бабусі та дядька Еміля аж до десятої години вечора, балакаючи з дядьком Емі лем про життя. Коли вони приїхали додому, було вже за північ. Щоправда, в машині Маргарита заснула, але хіба ж це сон – на дорозі з ямами і вибоїнами, та ще коли на задньому сидінні постійно скиглить і марудить Меді!
Маргарита побігла на трамвайну зупинку. Вона не любила бігати. Не тому, що була для цього затовста, ні, аж такою грубою вона все-таки не була. А бігати не любила через свої груди. Коли вона бігла, вони хитались і здригалися з кожним кроком, Маргариті це було неприємно, бо вона їх відчувала, помічала, що вони в неї є. А на думку Маргарити, тіло мало бути непомітне. Мама порадила їй носити бюстгальтер. Але проблема полягала в тому, що для таких, як Маргарита, бюстгальтерів не існувало! Всі бюстгальтери сконструйовані жахливо тупо: є маленькі з малесенькими чашечками, а є великі з великими чашечками. Є навіть чашечки завбільшки з м'яч. Але завжди за принципом: що ширше, то глибше. Для Маргаритиних грудей, широких, але доволі пласких, неможливо було підібрати нічого. Маргариті швидко набридло ходити за руку з мамою з магазину в магазин і приміряти білизну, червоніючи під співчутливими поглядами тітоньок-продавчинь. Ліпше вже потерпати від здригання грудей. І Маргарита намагалася бігати якомога менше.
