В селі у господаря жили два пси. Довелося якось повз ворота проїздити незнайомцеві. Один пес вискочив, погавкав, доки чоловік не зник з очей, і повернувся до двору.
- Що ти з цього маєш? - спитав другий.
- У всякому разі не так нудно,- відповів той.
- Але ж не всі переїжджі,- сказав розумний,- такі, щоб їх мати за ворога нашого господаря. Коли б так, то і я б служби своєї не занедбав, гавкав, хоч іще з минулої ночі мене непокоїть пошкоджена вовчими зубами нога. Собакою бути - це річ непогана, а от даремне брехати на кожного - зле.
Сила: Розумний чоловік знає, що ганити, а дурний базікає без пуття.
Неподалік від озера, з якого визирали жаби, сидів на гілці й виспівував Чиж. Поблизу нього крякав собі й Ворон, та, бачачи, що Чиж не полишає співати, сказав:
- Чого ще й ти сюди пнешся, жабо?
- А чому це ти мене звеш жабою? - спитав Чиж Ворона.
- Тому що ти так само зелений, як та жаба.
- Коли я жаба,- мовив на те Чиж,- тоді ти сам справжнісінький жабур, бо спів твій дуже схожий на жаб'ячий.
Сила: Серце і звичаї людські, а не зовнішні якості мають свідчити за те, хто ти є. Дерево по плодах пізнається.
У давнину, коли ще черепахи вчилися в орлів літати, молодий Жайворонок сидів недалеко від того місця, де одна зі згаданих черепах, як у байці мудрого Езопа розповідається, навчаючись літати, впала з великим шумом і грюкотом на камінь. Жайворонок злякався і, тремтячи всім тілом, сказав своєму батькові:
- Батечку! Біля тієї гори, мабуть, сів орел, про якого ти мені розповідав колись, що то найстрашніший і найсильніший з усіх птахів…
- А чому тобі так здалося, синку? - спитав старий.
- Батечку! Коли він сідав, я такої швидкості ще не бачив і шуму та гуркоту такого ніколи не чув.
- Любий мій синку,- сказав старий,- ти маєш молоденький розумець… Знай, друже мій, і завжди співай отаку пісеньку:
Не той орел, що високо літає,
А той, що легко сідає…
Сила: Багато людей без природи починають великі справи, та погано кінчають. Добрий намір і кінець - всякій справі є вінець.
Тулуб, одягнутий у розкiшну франтовиту дорогими прикрасами одiж, величався перед Головою i дорiкав їй тим, що на неї й десятої частини не припадає того багатства, яке має вiн.
- Слухай-но, дурню! Коли може помiститися твiй розум у черевi, то затям, що так робиться не через велику твою вартiсть, а тому, що годi тобi обiйтися таким малим, як це можу я, - вiдказала Голова.
Фабулка ця для тих, хто честь свою на самiй пишнотi поклали.
Чиж, вилетiвши на волю, зустрiвся з давнiм своїм приятелем Щиглем, i той спитав його:
- Як ти, мiй друже, звiльнився? Розкажи менi!
- Дивом,- вiдповiв полонянин. - Багатий турок приїхав посланником у наше мiсто i, прогулюючись задля цiкавостi по торговицi, зайшов у наш пташиний ряд, де нас бiля чотирьохсот висiло в клiтках одного господаря. Турок довго дивився зi спiвчуттям, як ми одне перед одним виспiвували, i спитав нарештi:
- А скiльки хочеш грошей за всiх?
- Двадцять п'ять карбованцiв, - вiдповiв той.
Турок, не кажучи й слова, заплатив грошi, звелiв подавати собi по клiтцi й випускав нас на волю, тiшачись i задоволено позираючи, як ми розлiталися.
- А що ж тебе, - спитав товариш, - замануло в неволю?
- Солодкий харч та гарна клiтка, - вiдповiв щасливець, - але тепер, доки житиму, дякуватиму Боговi такою пiсенькою:
Краще вже сухар з водою,
Анiж цукор iз бiдою.
Колесо годинникової машини спитало у Другого:
- Скажи мені, а чого ти гойдаєшся не так, як ми, а в інший бік?
- Мене,- відповіло Друге,- так зробив мій майстер, і сим я вам не лише не заважаю, але ще й допомагаю, аби наш годинник мав єдиний шлях по сонячному колу.
Сила: У людей з різними природними нахилами і життєві шляхи різні. Одначе всім один кінець - чесність, лад і любов.
Сорока Орлові казала:
- Скажи мені, чи тобі не набридло невпинно вихором шугати у безкраїх небесних просторах - то вгору, то вниз, наче по гвинтових сходах?…
- Я б нізащо на землю не спустився,- відповів Орел,- коли б тілесна потреба не приневолювала мене до того.
- А я б нізащо не залишала міста, коли б була орлом,- сказала Сорока.
- Я б теж так робив,- мовив Орел,- коли б був лише Сорокою.
Сила: Хто народжений до того, щоб бавитися вічністю, тому приємніше жити в полях, гаях і садах, аніж у містах.
- Як би ти жила,- спитав Тулуб Голову,- коли б з мене не витягувала для себе життєвих соків?
- Це так,- відповіла Голова,- але ж у нагороду тобі моє око як світло, а я допомагаю радою.
Сила: Народ повинен служити керманичам своїм і годувати їх.
Свиня з Мурашкою сперечалися, хто з них двох багатший. А Віл був свідком і побічним суддею.
- Чи ж багато у тебе хлібного зерна? - спитала з гордовитою посмішкою Свиня.- Ану-бо, поясни, шановна пані…
- В мене повнісінька жменя найчистішого зерна.
Як тільки сказала це Мурашка, зареготали раптом щосили Свиня й Віл.
- Хай буде нам за суддю пан Віл,- мовила Свиня. - Він двадцять з лишком років справляв судійство у великій славі, і не гріх сказати, що між усієї своєї братії - наймайстерніший юриста і найгостріший арифметик і алгебрик. Його благородіє зможе нашу суперечку легко вирішити. Окрім того, він, здається, досить вправний і в латинських диспутах. Віл опісля таких слів, мовлених мудрою звіриною, відразу скинув на рахівницю і за допомогою арифметичного множення зробив таке визначення:
- Понеже бідна Мурашка дійсно одну жменю зерна має, як сама призналася об тім добровільно, і, окрім зерна, більше нічого не споживає, а, напроти того, у пані Свині є цілий кадуб, у якому жмень мається триста з третиною, то за всіма правилами здорового глузду…
- Не те ви рахували, пане Віл,- обірвала його мову Мурашка. - Надіньте окуляри та витрати проти прибутків киньте на рахівницю…
- Справа зайшла в суперечку, і її перенесено у вищий суд.
Сила: Не мале те, чого досить на прожиття, врешті, достаток і багатство є те саме.
Випало якось Дикій Курці залетіти до Домашньої.
- І як це ти, сестрице, в лісах живеш? - спитала Домашня.
- А точнісінько так, як інші лісові птахи,- відповіла Дика. - Годує мене той самий бог, що й диких голубів.
- Вони ж можуть добре літати,- проказала господиня.
- Се так,- згодилася Дика,- однак і я можу літати й цілком задоволена своїми крильми.
- Ось у се, сестрице, я ніяк не можу повірити,- сказала Домосида,- бо я ледве-ледве можу перелетіти он до того сарая.
- Не перечу,- каже Дика,- але зважте, голубонько моя, на те, що ви змальства, як тільки народились, зволите на подвір'ї гній гребти, а я щодень мушу набувати досвіду літати.
Сила: Багато хто, не маючи сили щось зробити, не вірить, що можуть те інші. Безліч є таких, хто через розніженість відучені мандрувати пішки. Се свідчить, що практика без природженості безглузда, а природженість утверджується практикою. Яка користь знати, як робиться діло, коли ти сам його не зробиш? Взнати не важко, важче зробити. Наука та досвід - се одне і те ж, вона не в знанні самім живе, а в діянні. Як і робота без природженості, так і знання без роботи - мука. Ось у чому різниця між знанням та наукою.
- А щоб тебе чорти забрали, проклятий!…
- За що ти мене лаєш, пане Філософе? - спитав Вітер.
- За те,- відповів Мудрець,- що як тільки я відчинив вікно, аби викинути часникове лушпиння, ти так війнув своїм проклятим вихором, що все розсипалося по столу і світлиці. Окрім того, ти перекинув і розбив останню чарку з вином, не кажучи вже про те, що, видмухнувши з папірця тютюн, засмітив усю страву, яку я збирався по праці з'їсти…
- Та чи знаєш ти,- сказав Вітер,- хто я такий?
- Ще б пак не знав такого! - вигукнув Фізик.- Хай про тебе селюки байки складають. А я після вивчення небесних планет навіть не зверну на тебе уваги. Ти лише порожня тінь…
- А коли я,- каже Вітер,- тінь, то є при мені й тіло. Се достеменно, що я тінь, а невидима в мені сила - є справжнє тіло. Як же мені не віяти, коли мене рухає наш всезагальний творець і невидиме всевмістиме єство.
- Знаю,- сказав Філософ,- що в тобі є живе єство і воно невинне, оскільки ти всього-на-всього вітер.
- І я знаю,- мовив Вітер,- що в тобі стільки ж розуму, скільки у тих двох селюків, з яких один нахилився, задерши одежу, і привітав мене за те, що я роздував пшеницю, коли він віяв її. Другий такий же комплімент зробив мені, коли я не давав йому вивершити стіг сіна. Ти в них годен бути головою.
Сила: Хто на погоду чи на врожай сердиться, той заміряється на всеосяжну природу.
Ніж розмовляв з Оселкою [1]:
- Звичайно, ти нас, сестро, не любиш, коли не хочеш у нашу стать вступити і бути ножем.
- Якби я гострити не годилась,- сказала Оселка,- то скористалася б вашою порадою. Але нині люблю вас саме тим, що не хочу бути з вами. Бо як не кажіть, а, ставши ножем, ніколи стільки сама не переріжу, скільки всі ті ножі і мечі, які я за своє життя нагострю. А в наш час на оселки дуже сутужно…
