© 
http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Переклад з чеської В. Г. Гримича
Переклад зроблено за виданням: Josef Nesvadba, Pripad Zlateho Buddhy. Nase vojsko, Praha, 1960.
Приїхав я до Свагова на якихось півроку. Влаштовуватись тут назавжди не збирався, думав, що такий недовгий час мине непомітно. Але вже за місяць я перечитав усі книжки в заводській бібліотеці, а ще через два тижні почав писати розпачливі листи своїм друзям до Праги. Не знав, що робити з вільним часом. Знайомих у мене тут не було нікого, про якусь компанію і думати не доводилось. На весь Свагов був один-єдиний старомодний ресторан з кімнатами для приїжджих при ньому, і більше, крім фабрики, звичайно, нічого. Фабрика ця, певна річ, теж не нова, адже про неї згадують усі підручники з історії. Сваговська фабрика наприкінці минулого століття прославилась відомим кривавим страйком, під час якого чи не вперше в Чехії пролунали залпи, спрямовані проти робітників. До цього часу я ніколи не цікавився історією робітничого руху, бо за своїм фахом дуже далекий від цього, а тут знічев'я почав розшукувати документи і згадки про той період, який, виявляється, ще й досі майже зовсім не вивчено. Так мені пощастило відкрити тепер уже загальновідому таємницю Золотого Будди. Запис історії Золотого Будди я знайшов у місцевому Будинку піонерів. Колись цей будинок називався Риссігсбург. Побудований він був за наказом Риссіга впритул з його фабрикою, мабуть, для того, щоб спостерігати звідти за фабричними цехами й робітниками. Це була зменшена копія готичного замка. Тепер тут господарюють піонери. Вони заволоділи усіма приміщеннями, не забувши навіть про вогкий, затхлий льох. У цьому льосі я натрапив на оковану скриню, яку директор фабрики дозволив мені одкрити, лише діставши дозвіл міністерства. На загальний подив, виявилось, що ця скриня містила в собі цілком сучасний вогнетривкий сейф. Шифру, за допомогою якого можна було б відкрити його, ніхто не знав, а тому довелося вдатися до прийомів, якими користуються зломщики. У сейфі не було ні золота, ні діамантів, як багато хто думав, не зберігались там і виробничі інструкції або секретні рецепти виготовлення найвишуканіших тканин. Були там лише записки чеського вчителя Красла з міста Млада Болеслава — історія Золотого Будди. Того ж вечора ми прочитали її від першої до останньої сторінки. Я, директор і представник міністерства, який потім забрав її з собою. Отже, мені не лишається нічого, як розповісти її по пам'яті, з тими доповненнями, які мені згодом пощастило внести до записок Красла.
Красл народився у Свагові, але батьки його незабаром померли, і він потрапив до сирітського притулку в Залізному Броді. Оскільки він був здібним хлопчиком, його направили до вчительського інституту в Празі. Тут він познайомився з кількома провідними чеськими політиками, насамперед з доктором X., який тоді саме видавав журнал для робітників, займався соціальними проблемами, пропагував робітничі споживчі товариства і підшукував спільників на периферії. Красл згодом досить довго діяв як довірена особа доктора на Младоболеславщині. Ставились до нього скрізь дуже тепло. Можна було подумати, що вчитель тільки-но зійшов з сторінок роману К. В. Райса «Забуті патріоти», він співав у хорі, дбав про школу, допомагав порадами сусідам, деколи влаштовував екскурсії до Праги, як-от зовсім недавно на закладини Національного театру тощо. Кожного разу в таких випадках він зустрічався з доктором X., який давав йому нові вказівки. Якось Красла викликали до Праги надзвичайно спішно, телеграфом. Він змушений був потурбуватись про те, щоб хтось підмінив його на цей час у школі, треба було позичити гроші на дорогу, бо платня вчителеві за тих часів була далеко не королівською.
Цей несподіваний виклик його дещо бентежив. Адже досі він власне лише популяризував між людей ідеї свого празького патрона, до того ж не дуже успішно. Телеграмою ніколи і ніхто його ще не викликав, настільки важною персоною Красл не був. Отак він потроху і старівся на своїй службі, стукнуло йому вже сорок. Від запрошень покуштувати свіжинки, на яку не скупились батьки школярів, заколовши кабанчика, він розтовстів. Якось забув і одружитись. А втім, і вигідним женихом його ніяк не можна було вважати. З дому прибутків не мав, адже батьків своїх ледь пам'ятав, а за роки служби нічого не відклав, головним чином через своє м'яке серце, що наказувало йому ділитися з кожним бідняком і потерпілим.
— Йдеться про таємну місію, — повідомив йому доктор X. у своєму кабінеті на Сміхові[1]. — Ви ж, здається, народились у Свагові?
— Звичайно.
— А чули ви про недавнє кровопролиття на фабриці Риссіга?
— Чув. Шкода, робітники, на мою думку, могли діяти розумніше.
— Я теж такої думки, — доктор X. ходив по кімнаті, заклавши пальці за жилетку і виставивши, наче напоказ, масивний золотий годинник з ланцюжком, який він носив під піджаком. — Так, це була гідна жалю необачність, тим більше, що при цьому було вбито одного з наших найближчих співробітників у тих краях — Павлату. Знаєте?
Красл не пам'ятав такого.
— Вельми дивний випадок. Справа в тому, що Павлата не брав участі у демонстрації робітників, він залишився вдома за своїм робочим столом. І тут його знайшла сліпа куля.
— Невже? — ввічливо запитав учитель. Не було в цьому питанні ніякої недовіри, скоріше подив.
— Ну, звичайно, щодо цього я взагалі не маю жодного сумніву. Адже все це було встановлено слідством і медичною експертизою. Отже, вас я посилаю туди не в ролі якогось детектива. Просто ми хочемо поставити Павлаті пам'ятник. Він заслужив його. Адже Павлата співробітничав з нами, так би мовити, від самої грудневої конституції. Засновував скрізь в околицях Сватова наші товариства — «Вулики», подавав щедру грошову підтримку нашій справі. Він був один з тих, хто міг би працювати у фаланстерах…[2] — І доктор X. почав говорити про Фур'є, який був його улюбленцем, про райські часи, що колись настануть, і за яких кожен житиме в розкошах, замість морської води будуть океани солодкого сиропу, а левів розводитимуть, наче свійських тварин.
— Звичайно, мені не хотілося б, — вів він далі, — щоб говорили, ніби ми якісь змовники, що споруджують йому пам'ятник за сумнівні заслуги. Зовсім ні. Щоб не викликати підозри, ми й вирішили, що ви поїдете до Свагова подивитись на свою рідну оселю, побачитися із своїми ровесниками…
— Але, на жаль, я вже нікого там не пам'ятаю, — знову, ще ввічливіше, перебив його Красл.
— Це не має значення, чоловіче, це не має значення. Адже в документах у вас все-таки є посилання на сваговську прописку. Отже, якби ви щось такого зробили, по етапу вас відправлять саме до Свагова, чи не так? — розсміявся доктор. Красл, з його черевцем, у своєму сільському, поганенько скроєному костюмі, і справді не схожий був на якогось бунтівника, котрого треба було б відсилати етапом. — Поїдете туди наче на прогулянку і одночасно навідаєте Павлатову дочку. Вона, сердешна, тепер сирітка. Разом з нею і подбаєте, щоб Павлатові було споруджено гідний його пам'ятник. Відповідне рішення ми схвалили на своєму засіданні, і ви одержите потрібну для цього суму. Без квитанції, друже, оскільки ми йому віримо… — Доктор X. полюбляв іноді звертатись до свого співрозмовника у третій особі. — Ми йому довіряємо, а, крім того, небажано, щоб про цю справу що-небудь згадувалося в документах. Все-таки Павлата загинув як жертва робітничих заворушень, хоча й сидів удома, в кріслі. Отже, не хотілося б дратувати власті. Я чув, що заборонено ставити пам'ятник над братською могилою жертвам цієї трагедії. Власті все ще здорово перелякані, а в селищі ще й досі, кажуть, стоїть до сотні війська. Власне, ви їдете на фронт.
— Це мене не лякає. Я вже там був.
— Коли?
— Градец знаєте? Мене навіть легко поранило під Садовою, п'ять років тому.
— А, ну це інша справа, — мовив доктор X. і виклав гроші на стіл. — Це зовсім інша справа. Крім того, ми влаштували вам відпустку. Шкільне начальство повідомимо, що ви захворіли і потрапили в госпіталь францисканців. А втім, думаю, що ви швидко повернетесь, найпізніше за тиждень. І нікому навіть півслова. Хіба що тамтешньому вчителеві, який, може, зміг би для нас замінити Павлату. Ну й дочці, звичайно. Там самі побачите. А якщо хто-небудь питатиме, то сьогодні ми з вами обговорювали звернення до робітників Сміхова. Зрозуміло? Відозву. Вони вирішили оголосити страйк з приводу цього сваговського розстрілу. Блазні. Дратувати владу зараз, коли кожен боїться заворушень після тих паризьких подій. Чули, як там повернули революцію? Або фабрикантів дратувати під час кризи! Та вони зараз же викинуть кожного. Ці люди розуму не мають. А нам потрібен розум. — Доктор X. так стукнув себе по лобі, аж пенсне підстрибнуло в нього на носі. — Усім нам. І вам також, друже. Ви не повинні завдати нам жодних прикрощів. Отже, щасливої дороги. І вийдіть краще через чорний хід, будь ласка.
Красл вибрався на вулицю, не знаючи як. У кишені були гроші. Стільки грошей разом досі він ніколи ще не бачив. А попереду поїздка до Свагова, вперше в житті він побуває на могилі своїх батьків. До того ж цілий тиждень вільний. Ця перспектива його дуже тішила.
