Тут почулося ГУП-ГУП-ГУП-ГУП! Це Тіна перестрибувала по дві сходинки підряд. ГРРРРРЮК! Розчахнулися двері, і до моєї спальні увірвалася Тіна, заторохкотівши, мов кулемет:
— МіжнароднійусіцілемістоцевгазетійусіможутьбратиучастьдлятвариніМишкаважкаатлетикаізолотамедальівсечудовофантастичнокажемама!
— Ти можеш повторити ще раз? — спокійно запитав я.
Тіна набрала повні груди повітря і…
— Міжнароднійусіцілемістоцевгазетійусіможутьбратиуячастьдлятварині…
— ЗУПИНИСЯ! — крикнув я. — Скажи це все по-во-лі.
Тіна присіла на краєчок ліжка й обдарувала мене усмішкою. У неї сонячна усмішка. Від неї в мене завжди поліпшується настрій.
— Знаєш нашу місцеву газету? Там написали, що в міськраді вирішили на честь Міжнародних ігор провести свої міжнародні ігри прямо тут, у нашому місті.
Це мені здалося дуже дивним.
— Але ж зачекай-но, Тіно, таж усі спортсмени будуть на справжніх Міжнародних іграх, — зауважив я.
Тіна закотила очі, немовби я бовкнув якусь несусвітню дурницю:
— Це ж не для спортсменів, ідіоте, а для тварин.
— ДЛЯ ТВАРИН? — я просто поїхав мізками. Я ще ніколи так ними не їздив. Здавалося, ще трохи — й вони витечуть мені крізь вуха. Я вже почав уявляти слонів, що стрибають із жердиною, і китів, що відштовхуються від трампліна для стрибків у воду.
— Так, — засяяла Тіна. — Це будуть ігри для домашніх тварин нашого міста. Мама сказала, що Мишка може взяти в них участь. І Стрілка теж! — вона погладила Стрілку по голові. — Подумай тільки, Треворе, адже Стрілка може вибороти золоту медаль. Вона може стати собачим Крісом Оконджо!
Собачий Кріс Оконджо підвів ненадовго голову й подивився на Тіну затуманеним поглядом. Його голова знову впала на ліжко, і він захрипів: «ГУРР-Р-Р-Р-Р-Р-Р-Р…»
Мабуть, я й так уже починав одужувати, але візит Тіни мене по-справжньому підбадьорив. І Стрілка теж повеселішала. Тіна погнала додому по газету, а повертаючись, ЗНОВУ врізалася скейтбордом у сміттєвий бак.
Мама вийшла подивитися, звідки такий гуркіт, а я почав спускатися сходами вниз.
— О, Тіно, це ти? — мовила мама. — Ти хотіла, щоб усі знали про твоє прибуття?
— Вітаю! — усміхнулася мамі Тіна. — Як ваше коліно?
— Це вірусна інфекція, — крикнув я зі сходів. Вони обидві подивилися на мене, як на божевільного. — Я просто ставлю фаховий діагноз, — знизав я плечима.
Мама закотила очі і змінила тему:
— Треворе, ти вже встав? Мабуть, почав одужувати? Пропустив три дні школи, а тепер, коли починаються канікули, раптово видужав? Гм-м-м-м. Трохи підозріло.
— Мамо, я був хворий. Ти ж сама знаєш. Але чуєш, Тіна каже, що в нашому місті будуть Тваринячі ігри. Ти читала про це? Стрілка могла б узяти участь.
Стрілка дивилася на нас палкими сяючими очима. Принаймні мені вони здалися палкими й сяючими.
Але мама не оцінила нашого запалу:
— Стрілка? Взяти участь? Треворе, та твоя собака ще в житті не виконала того, чого від неї вимагали. Вона не піддається дресируванню. Морква й та слухняніша за неї.
І мама рушила геть, здивовано вигнувши брови мало не до маківки і демонструючи цілковиту зневіру в талантах Стрілки… і моїх також.
Цікаво, що кожного разу, коли Стрілка робить щось ПОГАНЕ, вона МОЯ собака. Але варто їй зробити щось добре (хоч мушу визнати, що таке стається лише випадково), але ВАРТО їй зробити щось добре чи розумне, як мама з татом одразу кажуть: НАША собака. Крім того, коли і хто пробував дресирувати моркву? Може, ви бачили моркву, яка косить траву на газоні? Або повідомляє по телевізору новини? Звичайно ж, ні.
Ми з Тіною переглянули газету, шукаючи інформацію. Організатори вигадали цілу купу змагань для тварин. Скажімо, конкур, тобто долання перешкод, для коней і для кроликів (окремі види програми).
— Кролики не долають перешкоди! — вигукнув я, але Тіна сказала, що в її двоюрідного брата Арчі є кролик-стрибунець.
— І він прекрасно скаче, — додала вона.
— Він запросто перестрибне будь-яку перешкоду.
— Гей, дивись-но сюди! — заволав я. — Ідеальний варіант для Стрілки — метання диска для собак. Тільки собаки мають не метати диск, а ловити його! Хтось кидає фризбі, а собака має його упіймати. Можу заприсягтися, що Стрілка це виконає. А на який вид ти хочеш заявити Мишку?
Тіна наморщила чоло:
— Найкудлатіший пес? Найледачіший пес? Найтовщий пес? Найважчий пес? Той-що-найдовше-не-рухається пес?
Я згодився:
— Він усе це виграє.
Ми переглянули список змагань. Там були собачі перегони — ідеально для Стрілки. Був біг у колесі для хом’яків, перегони в лабіринті для щурів, перетягування линви для віслюків і змагання з видряпування вгору для котів. Був навіть конкурс «Ані руш!» для комах-паличників. І враз я побачив це. Скейтбординг для собак.
— Тіно, це ж ідеальний вид для Стрілки! Дивися! — я показав їй газету.
— Скейтбординг? А коли це Стрілка востаннє каталася на скейтборді?
— Ніколи. Але ми її навчимо. Ще багато часу.
Тіну це не переконало, але я не здавався. Подумав, що не зайвими будуть кілька компліментів.
— Ось ти чудово їздиш на скейтборді. Могла б мені допомогти. Ти просто супер.
Тіна зніяковіло усміхнулася:
— Не зовсім ще.
Але я енергійно заперечив:
— Так, справді. Тобі вдаються різні трюки й таке інше.
— Які трюки? — не зрозуміла вона.
Я мало не бовкнув типу перекидання сміттєвих бачків, але стримався, бо це було б величезною помилкою. Я посміхнувся і сказав:
— Мабуть, найкращий твій трюк — це взагалі уміння втриматися на дошці.
Тіна засміялася і грайливо вдарила мене кулачком:
— Ти! — тільки й вимовила вона, подарувавши мені ТОЙ ПОГЛЯД.
Ой-ой! Небезпека! Я хутко відступив. Ви ж розумієте, що я маю на увазі під ТИМ ПОГЛЯДОМ, правда? Це тоді, коли дівчачі очі набирають обрисів сердечок і стають сентиментальними. А я ж уже казав, що Тіна — ПРОСТО ПРИЯТЕЛЬКА. На жаль, вона про це іншої думки! Тож я весело усміхнувся і запропонував одразу ж починати.
— Насамперед нам треба призвичаїти її до скейтборду. Я зараз прив’яжу спереду якусь мотузку, ми поставимо Стрілку на скейтборд і повеземо її.
Що може бути простіше? Це і задумано було, й виглядало простіше простого. Ставите собаку на дошку й везете її. Просто, як двері. Ха-ха! Як же я помилявся! Мав би здогадатися, що Стрілка почне морочити нам голову. Вона не бажала сідати на дошку. Я ставив її на неї, а вона зістрибувала. Я знову її ставив, а вона знову зістрибувала. Я її туди. А вона сюди. Туди-сюди. Туди-сюди.
Коли терпець урвався, ми просто стояли й сердито дивилися одне на одного. Тіна запропонувала взяти суперклей і приклеїти її лапи до дошки. Вона, звичайно, жартувала, хоч це, мабуть, таки допомогло б. А поки ми стояли й чухали потилиці, Стрілка сама вилізла на дошку, лягла на неї, звісивши голову, і сумовито, у своєму стилі, прохрипіла:
— ГУРР-Р-Р-Р-Р-Р-Р-Р-Р.
— Краще це, ніж нічого, — сказав я Тіні і вхопив мотузку. Ми рушили уздовж хідника, а Стрілка, як здавалося, міцно заснула. Ми повернули за ріг, і хто б ви думали сунув нам назустріч?
Чарлі Смаг. Чарлі Смаг, А ЩЕ трійко його ельзаських вівчарок, А ЩЕ його краля, Шерон Бленкінсоп. Вони заступили увесь тротуар.
Нам залишалося або продиратися між ними, або обходити їх боком, дорогою з доволі інтенсивним рухом.
Чарлі підступив ближче й зупинився. У нього страшенно гидка пика, можете мені повірити, бридка прищава пика. Він має чотирнадцять років і огрядне тіло, як і його татусь. (Я не маю на увазі, що його татусеві також чотирнадцять років. Маю на увазі, що вони обидва здоровила. Чарлів батько — це місцевий поліцейський, сержант Смаг.)
