— Яку ще студію? — не зрозумів я.
— Так завжди говорять телекоментатори, закінчуючи репортажі, - пояснила Тіна.
— Ти чокнута, — підсумував я, вручаючи їй крем для взуття. — Ось, намасти собі обличчя.
— Спочатку ти, — уперлася Тіна, з цікавістю спостерігаючи, як я розмазую чорний крем на щоках, носі, підборідді і довкола очей. Я передав баночку їй, але вона рішуче закрутила покришку й віддала назад.
— Ти можеш собі виглядати, як ідіот, — сказала вона. — А я маю гідність.
— Якщо Чарлі тебе помітить, усе піде коту під хвіст.
— Він не зможе мене помітити, бо ми сховаємося за отими коробками і ящиками.
Тіна показала на купу мотлоху неподалік, ледь притрушену снігом. Це було не надто зручне місце, і Стрілка зовсім не бажала там сидіти. Вона твердо налаштувалася прогризти в бетоні дірку, а тоді підрити гараж і врятувати своїх цуциків. Коли їй заборонили це робити, вона спершу почала гавкати, а потім вити.
— Ау-у-у-у-у-у-у-ув! А-а-а-а-а-у-у-у-у-ув!!!
— Заради Бога, — благав я її. — Сиди тихо, бо Чарлі здогадається, що ми тут.
— А-а-а-а-а-а-а-у-у-у-у-у-у-у-ув!
Тіна, знову попорпавшись у наплічнику, цього разу видобула з нього пачку собачого печива:
— Це Мишкове. Не думаю, що він заперечуватиме, — вона поклала трохи печива на землю, і Стрілка почала ковтати його так, ніби її місяць не годували.
Ми присіли навпочіпки за ящиками. Згодом стало дуже нудно. Тіна дістала шоколад.
— Хочеш трохи?
— Звичайно.
— А пам’ятаєш, що сказала Чарлі Шерон? — запитала Тіна.
Я заперечливо похитав головою.
— Вона сказала, що може дати йому ще кавальчик шоколадки, — Тіна багатозначно подивилася на мене.
— І що? — спантеличено запитав я.
— А те, що вона пропонувала йому хабар, — пояснила Тіна.
— Хабар? — я вже нічого не розумів.
Тіна зітхнула й у відчаї звела очі догори:
— Шерон дала Чарлі шоколадку, а він її на знак вдячності… — вона замовкла на півслові.
— Що він її на знак вдячності? — майже загорлав я, а тоді до мене дійшло. — Тіно, я НЕ збираюся тебе цілувати.
— Але ж це свято, Різдво.
— Свято, а не Цілувато, — відрізав я.
— Ну, то й не матимеш шоколаду, — ображено буркнула вона.
— Ну й добре. Можеш їсти сама.
— І буду. Дивися. Ням-ням-ням. О-о-о, такий смачненький. Не хочеш кавальчик, Треворе?
Я зціпив зуби і захитав головою.
— М-м-м-м-м, він прямо тане в роті, такий солоденький, тепленький, гарненький, шоколадненький. Ти справді не хочеш спробувати? Ням-ням-ням.
— Тс-с-с-с! — зашипів я. — Там іде Чарлі… дивися! — уперше в житті я був радий побачити Чарлі Смага. Він щойно врятував мене від долі, гіршої за смерть!
Ми швидко заховалися за ящиками, і я затиснув руками Стрілчину пащу. З неї випорснуло недожоване собаче печиво. Воно перелетіло через дорогу і вдарилося об двері якогось гаража. На щастя, Чарлі цього не помітив. Стрілка мала трохи невдоволений вигляд, але принаймні не пручалася. Чарлі підступив до гаража номер сім. Він роззирнувся довкола, витяг низку ключів. Тіна націлила на нього об’єктив фотоапарата.
— Ти відімкнула спалах? — пошепки запитав я.
Вона кивнула, а тоді зробила дві-три фотки, як Чарлі відмикає замок і відчиняє двері. Я сподівався, що цуценята вибіжать надвір, але Чарлі, мабуть, тримав їх там прив’язаними. Вони могли там рухатися, але не годні були втекти.
— Нам треба зачекати, поки він виведе їх з гаража, — прошепотів я.
Здалеку наближався глухий гуркіт. Між гаражами з’явилася стара пошарпана машина, якій бракувало половини вихлопної труби. Машина зупинилася біля Чарлі, і з неї виліз бридкий тип. Бейсболка закривала йому чоло. Був неймовірно товстий, а його пузо так звисало над поясом, що здавалося, ось-ось відірветься і хляпнеться на землю.
— Таке враження, що він проковтнув гігантський різдвяний пудинг, — прошепотіла мені на вухо Тіна. Я кивнув, Чолов’яга-Пудинг уже унадцяте підсмикував джинси.
— Чарлі? — прогарчав він.
— Ага. Цуцики там. Усі в доброму стані, бачите? — він схопив одного, щоб показати чоловікові, але песик куснув його за руку, і Чарлі швидко його відпустив.
Товстун розреготався:
— Ти дуже вправний із тваринами.
Чарлі спохмурнів і сказав, що цуценята ще не звикли до рук:
— То ви їх хочете чи ні?
— Звичайно. Це буде чудовий подарунок для моїх трійнят… по одному для кожного, — Чолов’яга-Пудинг витягнув із задньої кишені пачку грошей і відрахував кілька банкнот. Передав їх Чарлі, котрий стояв і гидко осміхався, а Тіна тим часом зробила ще одну фотографію.
— Поклади їх мені до багажника, — сказав товстун.
Чарлі почав відв’язувати повідки.
Я схопив Тіну за руку:
— Ми мусимо щось робити. Маємо покласти цьому край прямо зараз, поки цуценят ще не забрали, бо інакше знову їх втратимо.
— А що робити? — запитала вона.
— Я не знаю!
Мої мізки немов розплавилися. Я не міг думати, майже заціпенівши. Цуценят забирали прямо з-під мого носа. Та поки ми з Тіною сиділи й розпачливо міркували, що ж нам робити, Стрілка почала реалізовувати свій власний план, що називався, мабуть, так: АТУ ЇХ! АТУ!
Чарлі вийшов із гаража з трьома цуциками, що пручалися в його руках. Стрілка не могла вже цього стерпіти. Вона вистрибнула з-за ящиків, а її лапи злилися в одну завихрену пляму. Вона ракетою шугонула прямісінько на Чарлі з моторошним потойбічним завиванням, що не встигало наздоганяти її тіло, яке зі свистом розсікало повітря:
— Ау-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-у-ув!!!
Стрілка з усього розгону налетіла на Чарлі, і той мало не склався упоперек, випустивши на землю цуценят. Ми з Тіною метнулися до них і схопили на руки.
— Ану назад! — зарепетував Чарлі. — Стій, злодюго!
— Тікаймо! — крикнула Тіна.
— Гей! — заревів Чолов’яга-Пудинг. — Це мої пси! Стійте! Я заплатив за них!
Вони удвох погналися за нами, й було очевидно, хто зможе бігти швидше. Ми були обтяжені трьома цуциками, яким це все здавалося чудовою забавою. Один із моїх намагався весь час лизнути мене в обличчя.
Другий постійно робив спроби вирватися з рук і продемонструвати смертельний номер — стрибок без парашута. Тінине цуценя хотіло сховатися кудись глибоко під куртку. Я тільки бачив його короткий хвостик, що з несамовитою швидкістю теліпався десь біля її шиї.
Чарлі й Чолов’яга-Пудинг стрімко нас наздоганяли. І тут на допомогу примчала Стрілка. Вона напала на крадіїв, кусаючи їх за литки, стрибаючи, плутаючись у них під ногами і всіляко заважаючи бігти.
Спочатку Чарлі з усього розгону гепнувся носом об землю, перечепившись через неї, а тоді Стрілка продемонструвала свій найефектніший трюк. Наздогнавши Чолов’ягу-Пудинга, вона стрибнула на нього ззаду. Учепилася зубами за джинси і наступної миті стягла їх майже до кісточок, а товстун беркицьнувся додолу… Хляп!
Ми з Тіною переможно заволали і помчали до міста.
Стрілка невдовзі наздогнала нас і почала витанцьовувати довкола. Її вуха лопотіли, мов веселі прапори, а вона захоплено гавкала, і цей гавкіт нагадував сміх. Вона була безмежно щаслива, що знайшлися її цуценята.
Але попереду лежала ще досить довга дорога додому. Ми бігли з максимальною швидкістю, та не встигли добігти ще й до центру містечка, як за спинами пролунав гуркіт авта без вихлопної труби. Вони наздоганяли нас У МАШИНІ! А зупинити машину Стрілка аж ніяк не могла!..
