Проте Томека не дуже засмутило це покарання. Адже навіть простирала немилосердно муляли його спечену шкіру, то що вже казати про одяг! Крім того, у такому стані не можна було з’явитися на палубі корабля, залитій пекучим промінням сонця.
З нудьги Томек виглядав через круглий ілюмінатор і констатував, що вода в Червоному морі зовсім не червона, як це йому уявлялось на уроках географії. Від батька він дізнався, що цю назву море дістало від червоних водоростей, які ростуть на його дні. Вечорами Томек милувався спалахами маяків, розкиданих по мисах та малих пустельних острівцях уздовж берегів. Вогні маяків освітлювали шлях кораблям серед небезпечних мілин і підводних рифів.
Під час короткого стояння в Порт-Судані Томек прислухався до скрипу блоків, за допомогою яких вантажили верблюдів із пристані на корабель. Ревіння нещасних тварин, крики погоничів незнайомою мовою збуджували його фантазію, нагадуючи описи експедицій Лівінгстона та Стенлі[11] до Африки, про які він не так давно читав.
Наступного дня після відплиття корабля з Порт-Судана неоціненний боцман Новицький поновив уроки стрільби. Томек уже безпомилково вціляв у самий центр мішені, й боцман заходився лаштувати рухому ціль. Він прикріпив до дерев’яної стелі трюму дріт, на якому повісив бляшанку з піском. За допомогою шнурка боцман швидко пересував бляшанку по дроту, а Томек у цей час прицілювався в неї та стріляв. У міру того, як Томек набував управності, бляшанка рухалась дедалі швидше, причому з’являлася зовсім несподівано. Заохочений похвалами вчителя, Томек проводив щораз більше часу в імпровізованому тирі. І лише звістка про те, що «Алігатор» наближається до Адена[12] — найспекотнішого пункту земної кулі, змусила Томека вийти на палубу. Він побачив грізну прямовисну скелю, яка, здавалося, перекривала шлях кораблю. Здиблений, порізаний ланцюг скель півострова був оточений водами голубого, вічно неспокійного моря. Над морем і скелями розкинулося неозоре безхмарне небо, що аж пашіло сонячним палом.
«Алігатор» став на якір. Важкі баржі, навантажені вугіллям, відразу підійшли до корабля, долаючи високу хвилю. Швидко, як і в Порт-Саїді, з’явилися маленькі човники з плавцями, які спритно виловлювали монети з дна моря.
Стоянка була дуже коротка, тому ніхто з екіпажу не сходив на берег. Томек, слухаючи розповідь батька, який не раз бував в Адені, з цікавістю розглядав із корабля порт Стимер-Пойнт: форти, готелі, консульства, вілли європейців, які лежали перед ним, мов на долоні. Саме місто Аден — старовинна арабська оаза, що має назву Шейк-Осман, знаходилося в шести кілометрах від Стимер-Пойнта, в кратері згаслого вулкану, серед дикого нагромадження скель, оточених випаленою сонцем мертвою пустелею.
— Історія Адена до деякої міри нагадує історію Суецького каналу, — сказав Вільмовський. — Щоб зробити його існування стерпним у цьому найжаркішому пункті землі, де відсутня вода, тінь і рослинність, тисячі рабів у кривавому поті будували величезні басейни. Під час весняних злив у них нагромаджують запаси води. Шкода, що ти не зможеш їх побачити. Вони дуже гарні.
У Томека було мало часу для розмов із батьком. Під час стоянки в порту на кораблі панував гарячковий рух, який швидко привернув його увагу. Матроси активно закріплювали на палубі всі рухомі предмети, міцно прив’язуючи їх канатами. Декілька членів екіпажу разом із Вільмовським і Томеком спустилися в трюм, у приміщення, де перебували верблюди. Тварини стояли парами в невеликих, відділених одне від одного стійлах. Вільмовський перевіряв, чи міцно прив’язано тварин.
Такі приготування були необхідні, тому що «Алігатор» незабаром повинен був увійти в зону південно-західного мусону[13] й можна було очікувати погіршення погоди, і навіть бурі.
У подальшу дорогу корабель вирушив ще до заходу сонця. Ще того ж таки вечора Томек помітив, що умови плавання поступово змінюються. Щоправда, бокове, ліниве погойдування корабля спочатку не дуже турбувало, але попри це, Томек почав відчувати тривоіу. Під тиском величезних хвиль корабель нахилився на лівий борт. Усі його вузли тріщали, і час від часу величезні хвилі заливали корабель і відкочували назад, немовби соромлячись своєї сміливості й залишаючи на палубі бризки білої піни.
Наступного ранку хитавиця стала ще відчутнішою. Піняві гребені хвиль раз у раз заливали палубу корабля. Щоб якось приглушити неприємне почуття, Томек узяв штуцер і пішов до свого тиру. Боцман Новицький не міг супроводжувати його, але Томек, мабуть, був цим задоволений: бляшанка, підвішена до стелі, під впливом сильної хитавиці рухалась самостійно, до того ж непрогнозовано. Влучити в таку рухливу ціль було дуже важко. Томек інколи ледве втримував рівновагу, але саме це й приносило йому найбільше задоволення. Він безперестанку стріляв, інколи влучаючи в ціль, а інколи — ні. Після двох годин таких вправ пісок висипався з бляшанки крізь отвори, пробиті кулями.
