ПАНІ ГІҐІНС (люб’язно). Так, так! Я дуже рада вас бачити.

ПІКЕРИНҐ. Доброго дня, панно Дулітл!

ЕЛІЗА (подає йому руку). Полковник Пікеринґ, якщо не помиляюся?

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Я певна, що ми з вами вже зустрічалися, панно Дулітл. Я пригадую ваші очі.

ЕЛІЗА. Доброго дня! (Підходить до канапи й граційно сідає на місце, щойно звільнене ГІҐІНСОМ).

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (знайомлячи). Моя дочка Клара.

ЕЛІЗА. Доброго дня!

КЛАРА (збуджено). Доброго дня! (Сідає поряд з ЕЛІЗОЮ, пожираючи її поглядом).

ФРЕДІ (підходить до них). А я вже мав щастя…

ЕЛІЗА. Доброго дня!

ФРЕДІ вклоняється і, цілковито зачарований, сідає в єлизаветинське крісло.

ГІҐІНС (зненацька). А, побий мене лихо! Тепер і я пригадую! (Усі на нього дивляться). Ковент Ґарден! (Скрушно). От чорт!

ПАНІ ГІҐІНС. Генрі, прошу тебе, не сідай на стіл, бо зламаєш.

ГІҐІНС (похмуро). Вибач.

Іде до канапи. По дорозі зачіпається об камінні ґратки і спотикається об щипці. Лайнувшись крізь зуби, приводить усе в порядок і, завершивши свій невдалий перехід, падає на канапу з такого розгону, що чути тріск. ПАНІ ГІҐІНС, докладаючи всіх зусиль, аби стриматись, мовчки спостерігає за сином. Западає гнітюча тиша.

ПАНІ ГІҐІНС (урвавши мовчанку, тоном світської невимушеності). Як вам здається, чи буде сьогодні дощ?

ЕЛІЗА. Незначне пониження атмосферного тиску, що охопило західну частину Британських островів, поступово переміститься на східні райони. За даними синоптиків, істотних метеорологічних змін не передбачається.

ФРЕДІ. Ха-ха! Як кумедно!

ЕЛІЗА. У чому справа, юначе? Б’юсь об заклад, я все правильно сказала.

ФРЕДІ. Неперевершено!

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Сподіваюся, похолодань більше не буде. Навколо стільки випадків інфлюенци, а наша родина надзвичайно вразлива — і щовесни захворює.

ЕЛІЗА (похмуро). От і моя тітка померла від інфлюенци.

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (співчутливо поклацує язиком).

ЕЛІЗА (з тим самим трагізмом у голосі). Це вони так кажуть. Та як на мене, стару замочили.

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (зачудовано). Замочили?

ЕЛІЗА. Ну! А то чого б це їй помирати від інфлюенци? За рік до того в неї дифтерія була. Я сама бачила: вона аж посиніла вся! Вже думали, гаплик старій. А батько мій узяв ложку та й улив їй джину в горлянку. Так слухайте, раз-два оклигалась, ще й півложки відгризла!

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (приголомшена). Боже мій!

ЕЛІЗА (додаючи нові аргументи). Ну, скажіть ви, на милість, чого б оце така здоров’яга та й померла від інфлюенци? А хто тепер знає, де її солом’яний капелюх — той, що до мене мав перейти?! Поцупили — точно вам кажу! Тут справа ясна, хто капелюха поцупив, той і тітку замочив!

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. А що означає «замочив»?

ГІҐІНС (поспіхом). А… це таке модне світське слівце. «Замочити» значить «убити».

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (до ЕЛІЗИ, з жахом). Невже ви справді вважаєте, що вашу тітку вбили?

ЕЛІЗА. Атож! Ті, з ким вона жила, і за шпильку могли вбити. А тут цілий капелюх!

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. А проте, гадаю, не слід було вашому татові вливати хворій алкоголь. Це справді могло її вбити.

ЕЛІЗА. Кого?! Її?! Та для неї джин був — як материнське молоко! А батько мій сам стільки того джину перехиляв, що знав-таки що й до чого.

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Цебто, ви хочете сказати, що ваш батько випивав?

ЕЛІЗА. Випивав?! Та він і зараз не просихає!

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Бідолашна, уявляю, як ви від цього потерпаєте!

ЕЛІЗА. Анітрохи! Я ж бачу, що воно йому лише на користь. Не те щоб він гатив без передиху. (Весело). А тільки так… Часом, коли, так би мовити, находить. А тоді як вип’є — то хоч до болячки прикладай. Мати й сама, бувало, дасть йому чотири пенси, та й наказує не вертатись, доки не нап’ється як слід, бо він тоді одразу робився веселий та лагідний. І скільком-бо жінкам приходиться споювати чоловіків! Бо інакше життя ж од них нема! (Почувшись зовсім як удома). Воно ж от яка штука… Коли в людини, приміром, є якась совість, так вона ж тверезу душу гризе та й гризе! І що тоді за настрій! А перекине людина чарочку — так де те горе й ділося! (До ФРЕДІ, який корчиться від невтримного сміху). Що таке?! Чого це ви ржете?

ФРЕДІ. Ця нова світська говірка! Як здорово це у вас виходить!

ЕЛІЗА. Якщо я розмовляю як треба, то навіщо сміятися? (До ГІҐІНСА). Може, я щось зайве сказала?

ПАНІ ГІҐІНС (випередивши сина). Ні, ні! Що ви, панно Дулітл!

ЕЛІЗА. Слава тобі Господи! (Захоплено). От! Так я ж і кажу…

ГІҐІНС (підводиться й дивиться на годинник). Гм!

ЕЛІЗА (озирається на нього і, збагнувши натяк, теж підводиться). Що ж, мені час іти. (Усі встають. ФРЕДІ прямує до дверей). Було дуже приємно познайомитись. До побачення. (Прощається за руку з ПАНІ ГІҐІНС).

ПАНІ ГІҐІНС. На все добре.

ЕЛІЗА. До побачення, полковнику!

ПІКЕРИНҐ. До побачення, панно Дулітл! (Тисне їй руку).

ЕЛІЗА (кивком голови прощається з рештою). До побачення!

ФРЕДІ (відчиняє перед нею двері). Ви йтимете через парк, панно Дулітл? Дозвольте мені…

ЕЛІЗА (бездоганно артикулюючи). Пішки?! Чорта з два! (Усі приголомшені). На таксі поїду! (Виходить).

ПІКЕРІНГ, ледь перевівши подих, падає у крісло. ФРЕДІ вибігає на балкон, аби ще раз глянути на ЕЛІЗУ.

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (ще не отямившись від приголомшення). Ох, ніяк не звикну до цих нових звичаїв.

КЛАРА (з невдоволеним виглядом падаючи в єлизаветинське крісло). Годі, мамо, годі! Ви такі старомодні, що люди подумають, ніби ми ніде не буваємо.

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Можливо, я й справді дуже старомодна. Але, сподіваюся, що ти, Кларо, уникатимеш таких слів. Я вже звикла, що в тебе на кожному кроці як не «гидота», то «свинство», а чоловіки — не інакше, як «паскуди». Проте я глибоко переконана, що такі манери — непристойні й нешляхетні. А те, що ми допіру чули, — то й поготів! А як гадаєте ви, полковнику?

ПІКЕРИНҐ. Мене не питайте. Кілька років я прожив в Індії, а за цей час уявлення про манери настільки змінилося, що іноді навіть важко сказати, чи ти на званому обіді, чи в портовій таверні.

КЛАРА. Це справа звички. В цьому нема нічого ані поганого, ані доброго. Здебільшого на такі слівця ніхто не звертає уваги, а тим часом їхня незвичність додає буденним фразам певного шику. І взагалі, ця нова говірка здалася мені цілком безневинною і навіть дуже милою.

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (встає). Ну, що ж… Гадаю, нам час іти.

ПІКЕРИНҐ та ГІҐІНС підводяться.

КЛАРА (теж підводиться). Ой, справді! В нас же на сьогодні ще аж три візити. До побачення, пані Гіґінс! До побачення, полковнику! До побачення, пане професоре!

ГІҐІНС (вкрай неохоче підводиться з канапи й супроводжує її до дверей). До побачення! І не забудьте випробувати нову говірку — під час своїх аж трьох візитів! Головне — не хвилюйтеся і добряче їм ушкварте!

КЛАРА (розпливаючись усмішкою). Обов’язково! До побачення! Вся ця вікторіанська благопристойність — така дурість!

ГІҐІНС (спокушаючи її). Хай їй чорт!

КЛАРА. Дідька їй лисого!

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (яку аж пересмикує). Кларо!

КЛАРА. Ха-ха! (Виходить, безмежно рада, що так швидко засвоїла нову світську моду. Зі сходів лунає її дзвінкий сміх).

ФРЕДІ (немов звертається до небес). І скажіть мені після цього… (Неспроможний впоратися з напливом почуттів, уриває свою риторику й підходить до ПАНІ ГІҐІНС). До побачення.

ПАНІ ГІҐІНС (прощаючись із ним за руку). На все добре. Ви б хотіли знову побачитися з панною Дулітл?

ФРЕДІ (палко). О, так! Страшенно б хотів!

ПАНІ ГІҐІНС. Тоді до зустрічі. Ви знаєте мої прийомні дні.

ФРЕДІ. Так, так! Страшенно вам вдячний! До побачення! (Виходить).

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. На все вам добре, пане Гіґінс.

ГІҐІНС. І вам.

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (до ПІКЕРИНҐА). Що вдієш… Я ніколи не призвичаюся до таких слів.

ПІКЕРИНҐ. І не варто. Це зовсім не обов’язково. Запевняю, що й без них ви чудово дасте собі раду.

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Але ж Клара знов дорікатиме, що я нехтую модні вислови. До побачення!

ПІКЕРИНҐ. До побачення. (Тиснуть одне одному руки).

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ (до ПАНІ ГІҐІНС). Будь ласка, не зважайте на Клару. (Почувши, що ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ понизила голос, ПІКЕРИНҐ делікатно відходить до вікна, де стоїть ГІҐІНС). Ми такі бідні, і вона так рідко буває на прийомах. Їй просто нема де навчитися сучасних манер… Бідолашна дівчинка… (ПАНІ ГІҐІНС, побачивши, що на очі в гості навертаються сльози, співчутливо бере її за руку й проводжає до дверей). А хлопчик у мене дуже славний, правда?

ПАНІ ГІҐІНС. Так, він дуже милий. Я завжди буду рада його бачити.

ПАНІ АЙНСФОРД ГІЛ. Дякую вам, моя люба. На все вам добре. (Іде).

ГІҐІНС (нетерпляче). Ну, як? Можна виводити Елізу на люди? (Тягне матір до канапи. Вона сідає на місці Елізи, ГІҐІНС ліворуч від неї. ПІКЕРИНҐ повертається на свій стілець).

ПАНІ ГІҐІНС. Звісно ж ні, мій дурнику! Вона витвір мистецтва — твого та її кравчині. Але якщо ти справді не бачиш, що її походження проступає в кожному її слові, значить, вона просто звела тебе з розуму.

ПІКЕРИНҐ. Отже, ви гадаєте, що нічого не можна вдіяти? Я маю на увазі, невже не вдасться відучити її від лайки?

ПАНІ ГІҐІНС. Доки вона під опікою Генрі — ні!

ГІҐІНС (з прикрістю). Значить, те, як я висловлююсь, вам не підходить.

ПАНІ ГІҐІНС. Ні, любий, чому ж? Для вантажної пристані підходить якнайкраще. Проте для прийому — навряд.

ГІҐІНС (глибоко ображений). Ну, знаєте!..

ПІКЕРИНҐ (перебиває його). Не гарячкуйте, Гіґінсе! Просто частіше дивіться на себе збоку. Такого, як від вас, я не чув, відколи ми збирали волонтерів Гайд-парку[23] — років двадцять тому.

ГІҐІНС (похнюпившись). Ну, що ж. Можливо, ви маєте рацію. Я не завжди висловлююсь, як єпископ.

ПАНІ ГІҐІНС (заспокоює його дотиком руки). Пане Пікеринґ, може, ви розкажете мені, як стоять справи на Вімпол-стріт?

ПІКЕРИНҐ (із пожвавленням, ніби це запитання цілком змінило тему розмови). Я переїхав до Генрі й живу зараз у нього. Ми удвох працюємо над моєю книжкою «Індійські діалекти». Гадаємо, так нам буде зручніше…

ПАНІ ГІҐІНС. Так, так, все це мені відомо. Ви справді все дуже розумно влаштували. А де мешкає ця дівчина?

ГІҐІНС. Як де? З нами, певна річ! Де ж іще їй жити?

ПАНІ ГІҐІНС. Але на яких правах? Як покоївка? Чи як хто?

ПІКЕРИНҐ (роздумливо). Здається, я розумію, що ви маєте на увазі, пані Гіґінс.

ГІҐІНС. А я ні біса не второпаю! Я знаю одне: вже три місяці, день у день, я б’юся над тим, щоб ця дівчина вилюдніла. До того ж, мені з неї чимало користі. Вона завжди знає, де шукати мої речі, пам’ятає, де й з ким я призначаю зустрічі…

ПАНІ ГІҐІНС. А як із нею ладить економка?

ГІҐІНС. Пані Пірс? Радіє, що з її голови звалилося стільки мороки. Адже до появи Елізи це вона мала шукати мої речі й нагадувати мені про зустрічі. І все ж Еліза — це її настирлива ідея, весь час тільки й править: «Пане Гіґінс, подумайте про дівчину!» Скажіть, Пік!

ПІКЕРИНҐ. Так, це її незмінна фраза. Нею закінчується кожна розмова про Елізу.

ГІҐІНС. А я ж тільки про Елізу й думаю! Про ці її кляті голосні та приголосні! Я вже змучився спостерігати за її губами, зубами та язиком! Не кажу вже про її душу: це для мене найважче!

ПАНІ ГІҐІНС. Ви немов двійко дітей, які бавляться живою лялькою.

ГІҐІНС. Бавляться?! Мамо, в житті я не брався за щось поважніше! Якби ти знала, як цікаво майже повністю змінити людину, наділивши її зовсім іншою мовою. Адже це означає знищити найглибшу прірву, що розділяє людей і класи.

ПІКЕРИНҐ (зацікавлений розмовою, підсунувши свого стільця ближче до ПАНІ ГІҐІНС й нахилившись до неї). Справді, це надзвичайно цікаво. Запевняю вас, пані Гіґінс, ми ставимося до Елізи дуже серйозно. Щотижня, ба навіть щодня, помічаємо в ній усе нові зміни. (Підсувається ще ближче). Фіксуємо кожен її поступ. Робимо десятки записів та фотографій…