ПІКЕРИНҐ. Аби нам не дісталося від пані Пірс, що ми покидали тут речі.
ГІҐІНС. А спустіть їх по бильцях до холу. Вранці вона все позбирає і повісить на місце. Подумає, що ми були напідпитку — та й усе.
ПІКЕРИНҐ. А ми таки веселенькі прийшли. Листів не було?
ГІҐІНС. Я не дивився. (ПІКЕРИНҐ бере пальта й циліндри. ГІҐІНС, позіхаючи, починає наспівувати арію з «La Fanciulla del Golden West»,[25] коли раптом вигукує). А де це, в біса, мої пантофлі?!
ЕЛІЗА похмуро дивиться на нього — раптом підхоплюється і виходить з кімнати. ГІҐІНС позіхає і знов починає наспівувати. Повертається ПІКЕРИНҐ із поштою.
ПІКЕРИНҐ. Самі проспекти та якесь любовне послання із графською короною для вас. (Кидає проспекти у вогонь і стає на килимок спиною до каміна).
ГІҐІНС (поглянувши на листа). Лихвар. (Лист долучається до проспектів).
ЕЛІЗА повертається з великими пантофлями зі стоптаними п’ятками. Ставить їх на килимок перед ГІҐІНСОМ і сідає на попереднє місце.
ГІҐІНС (знову позіхаючи). Господи! Ну й вечір! Що за товариство! Збіговисько блазнів! (Підносить ногу, щоб розшнурувати черевика, і помічає пантофлі. Облишивши черевика, дивиться на пантофлі з таким щирим подивом, ніби вони з’явилися тут самі собою). А, ось вони де!
ПІКЕРИНҐ (потягується). Щиро кажучи, я дещо стомився. Нелегкий видався день. Уранці — прийом у саду, потім — званий обід, ще й на додачу прийом у посольстві! Забагато радості, як на один день! А заклад ви таки виграли! Еліза блискуче впоралась із роллю!
ГІҐІНС (емоційно). Слава Богу, все вже позаду!
ЕЛІЗУ аж пересмикує, проте чоловіки навіть не звертають на неї уваги. Вона знов опановує себе й сидить, як доти, незворушно.
ПІКЕРИНҐ. Ви нервували на прийомі? Я страшенно! А Еліза здавалася такою спокійною!
ГІҐІНС. Вона навіть не хвилювалася. Я знав, що вона впорається. А от я за ці місяці перевтомився, й тепер це дається взнаки. Спершу, коли ми займалися фонетикою, було досить цікаво, а потім мені це смертельно надокучило. Якби не заклад, я послав би все під три чорти ще місяців зо два тому. Замір-бо по суті дурний: нудьга, та й годі!
ПІКЕРИНҐ. Я б так не сказав. Прийом у саду був видовищним! У мене так калатало серце!
ГІҐІНС. Так, перші хвилини зо три. Та коли я побачив, що ми виграємо без бою, то почувся, наче ведмідь у клітці. Тинявся, не знаючи, куди себе діти. А цей обід! Цілу годину сиди й обжирайся! Не було навіть до кого заговорити. Лише якась вичепурена дурепа. Ні, Пікеринґ: це було вперше й востаннє! Годі з мене цих тортур, годі підробних герцогинь!
ПІКЕРИНҐ. Вам просто бракує світської муштри. (Йде до рояля). А я не від того, аби часом поринути в цю атмосферу. Знов почуваєшся молодим. Хай там як, а це — ваш успіх, неперевершений успіх! Раз чи двічі мені аж лячно було, а от Еліза чудово трималася! Не кожна справжня герцогиня так зможе. Ці дурепи вважають, що манери всотуються ще до народження разом із суспільним статусом і тому навіть не прагнуть учитися. А тим часом, аби по-справжньому знатися на своїй справі, треба бути фахівцем.
ГІҐІНС. Ось це мене й бісить! Ті дурепи навіть не усвідомлюють своєї дурості! (Встає). В усякому разі, усе вже позаду. Можна спокійнісінько завалитися спати й не перейматися тим, що буде завтра.
Краса ЕЛІЗИ набуває зловісного вигляду.
ПІКЕРИНҐ. Мабуть, і я піду до сну. Що не кажи, а день був визначний! Це ваш справжній тріумф! Добраніч. (Іде).
ГІҐІНС (іде за ним). Добраніч. (Через плече до ЕЛІЗИ). Елізо, повимикайте світло і скажіть пані Пірс, аби вранці не варила каву. Я питиму чай. (Виходить).
ЕЛІЗА намагається опанувати себе й не звертати уваги. Вона встає, підходить до каміна вимкнути світло, але в цю мить мало не заходиться плачем. Падає на ГІҐІНСОВЕ крісло й міцно тримається за підлокітники. Раптом, з криком болючого гніву, підхоплюється на ноги й кидається на підлогу.
ГІҐІНС (роздратовано кричить у коридорі). Куди, в біса, заподілися ці кляті пантофлі?! (З’являється у дверях).
ЕЛІЗА (хапає пантофлі і щосили жбурляє їх один за одним просто в ГІҐІНСА). Ось вам ваші пантофлі! Ось вам! Бодай вам долі в них не знати!
ГІҐІНС (здивований). Що таке?! (Підходить до неї). Що сталося? Вставайте! (Підіймає її). Вам недобре?
ЕЛІЗА (задихаючись). Зате вам дуже добре! Я виграла вам заклад, а ви про мене навіть не подумали, бо я вам уже не потрібна!
ГІҐІНС. Це ви виграли мені заклад?! Самовпевнена нікчемо! Це я його виграв! Як ви сміли жбурнути в мене пантофлями?
ЕЛІЗА. Бо я хотіла розтрощити вам фізіономію! Я б залюбки прикінчила вас, пихатий ви егоїсте! Навіщо ви підібрали мене, якщо зараз дякуєте Богу, що все позаду? Я вам більше ні до чого, й тепер мене можна викинути на вулицю?! Так?! (Розпачливо заламує пальці).
ГІҐІНС (споглядаючи її з холодним подивом). Які ми вразливі! І хто б міг подумати…
ЕЛІЗА видає здушений крик люті й кидається на ГІҐІНСА, готова видряпати йому очі.
ГІҐІНС (хапає її за руки). Ви ще й дряпатись?! Не розпускайте пазурі, скажена кішко! Свої коники викидайте деінде! Сядьте — і щоб тихо мені! (Грубо кидає її в крісло).
ЕЛІЗА (пригнічена його перевагою в силі й вазі). Що зі мною тепер буде?… Що зі мною буде?…
ГІҐІНС. А якого дідька мені знати, що з вами буде?! Мене це взагалі не обходить!
ЕЛІЗА. Не обходить! Знаю, що не обходить! Навіть якщо я помру — вам буде байдуже. Я вас цікавлю ще менше, ніж оця пантуфля!
ГІҐІНС (гримає). Пантофель!
ЕЛІЗА. Пантофель. Я подумала, що тепер це не важить.
Запала тиша. ЕЛІЗА вкрай пригнічена. ГІҐІНС почувається дещо ніяково.
ГІҐІНС (пишномовно). Чому ви так повелися? Може, ви вважаєте, що до вас тут погано ставляться?
ЕЛІЗА. Ні.
ГІҐІНС. Вас хтось кривдить? Полковник Пікеринґ? Пані Пірс? Хтось зі слуг?
ЕЛІЗА. Ні.
ГІҐІНС. Не скажете ж ви, що я був недобрим до вас?
ЕЛІЗА. Ні.
ГІҐІНС. Радий це чути. (Пом’якшує тон). Гадаю, ви просто втомилися після важкого дня. Може, келих шампанського? (Прямує до дверей).
ЕЛІЗА. Ні!.. (Згадавши про манери). Дякую.
ГІҐІНС (знов у доброму гуморі). Це у вас накопичилось за останні дні. Цілком природно. Ви нервували перед прийомом. Але все минулося. (Поблажливо плескає її по плечу. Вона щулиться). Вже нема чого переживати.
ЕЛІЗА. Так, вам нема чого переживати. (Раптом встає і відходить від нього. Сідає біля рояля, затуливши обличчя долонями). Боже мій! Краще б я померла!
ГІҐІНС (дивлячись на неї зі щирим подивом). Але про що йдеться? Заради Бога, що сталося? (Підходячи до неї, розсудливим тоном). Послухайте, Елізо, ваше роздратування має виключно суб’єктивне підґрунтя.
ЕЛІЗА. Я не розумію таких слів. Я надто неосвічена.
ГІҐІНС. Все це — витвір вашої уяви. У вас просто поганий настрій. Ніхто вас не кривдить. Усе в порядку. Зараз підіть виспіться, поплачте в подушку, помоліться — і вам одразу полегшає.
ЕЛІЗА. Я вже чула ваші молитви: «Слава Богу, все вже позаду!»
ГІҐІНС. А хіба ви самі не раді, що все позаду? Тепер ви вільні й можете жити, як вам заманеться.
ЕЛІЗА (долаючи розпуку). А на що я здатна? Навіщо ви мене такою зробили? Куди мені податися? Що робити? Що зі мною буде?
ГІҐІНС (зрозумів, у чім річ, проте не надто цим зворушився). А, он ви про що! (Засовує руки в кишені. За звичкою побрязкуючи їхнім вмістом, ходить по кімнаті. Його вигляд свідчить, що він погодився на цю безпредметну розмову виключно від доброти свого серця). На вашому місці я б так не переймався. Я певен, ви зможете непогано влаштуватися. Хоча я ще якось не усвідомив, що ви вже збираєтесь іти. (Вона кидає на нього погляд, проте він цього не помічає, оскільки його увага цілковито зайнята вазою з фруктами, що стоїть на роялі. Нарешті він вирішує з’їсти яблуко). Одружіться, приміром. (Відкусивши чималий кавалок, він шумно його жує). Не думайте, що всі чоловіки — такі ж переконані холостяки, як ми з полковником. Більшість таки, на своє лихо, одружуються. А ви досить гарна. На вас буває навіть приємно подивитись. Не зараз, звичайно. Зараз ви більше схожі на зарюмсане страшко. Проте, коли заспокоїтесь, отямитесь, — знову станете, так би мовити, привабливою. Цебто, привабливою для тих нещасних, які прагнуть одружитися. Отож поспіть, відпочиньте гарненько; а вранці погляньте в дзеркало — й одразу повеселішаєте.
ЕЛІЗА пильно дивиться на нього. Втім, погляд її лишається непоміченим. Яблуко виявилося смачним, і ГІҐІНС замріяно ним смакує.
ГІҐІНС (осяяний геніальною думкою). Я навіть думаю, моя мати підшукала б вам добру пару!
ЕЛІЗА. Раніше я не знала такої ганьби…
ГІҐІНС (прокидаючись із задуми). Що ви маєте на увазі?
ЕЛІЗА. Раніше я продавала квіти, але не себе. Тепер ви зробили з мене леді — і я здатна торгувати лише собою. Краще б ви залишили мене на вулиці!
ГІҐІНС (жбурляє недогризок у камін). Нісенітниці! Не псуйте наших стосунків цими міщанськими балачками про купівлю й продаж. Не підійде вам — не одружитесь. Ніхто вас не силує.
ЕЛІЗА. А що ж мені тоді робити?
ГІҐІНС. Та що завгодно. Пам’ятаєте, ви мріяли про квіткову крамничку? Пікеринґ міг би вам це влаштувати. В нього купа грошей. (Хихоче). Щоправда, він іще не заплатив за дрантя, яке ви сьогодні вдягали. А коли додати ще й платню за прокат діамантів, то плакали його двісті фунтів. Півроку тому ви й не снили про власну крамничку. Не вішайте носа! Все буде добре. А тепер я піду. До біса хочеться спати. До речі, а чого я сюди приходив? Геть забув…
