— Хапай його за ноги, — процідив Джеферс крізь зуби.
Містер Гол, намагаючись діяти за інструкціями, отримав вагомий удар під ребра й на якусь мить вийшов із гри, а містер Веджерс, побачивши, що безголовий незнайомець опинився згори та притиснув Джеферса за плечі до землі, відступив до дверей із ножем в руці й зіткнувся там із містером Гакстером і візником із Сидербриджа, які прибули рятувати закон і порядок. Тої ж таки миті з комода на підлогу полетіли три чи чотири пляшки, і в кімнаті розплився гострий ущипливий запах.
— Я здамся! — закричав незнайомець, хоч і повалив Джеферса, і в наступну мить засапано звівся на ноги — дивна фігура, безголова і безрука, оскільки він тепер зняв уже і праву рукавичку, і ліву. — Все одно нічого не вийде, — мовив він задихано.
Це була найдивніша річ у світі — чути, як той голос долинає, ніби з порожнечі, але жителі Суссексу, мабуть, найбезпристрасніші люди на планеті. Джеферс також підвівся і вийняв пару наручників. Але раптом зупинився і кудись утупився.
— Ви погляньте! — вигукнув Джеферс, починаючи усвідомлювати недоладність усієї справи. — Чорт! Мабуть, мені не вдасться ними скористатись…
А тим часом незнайомець провів рукою вздовж жилета — і сталося диво: ґудзики, на які вказував його порожній рукав, розстібнулись. Потім гість зронив щось про свою гомілку і нахилився до неї. Здавалося, він намацує свої черевики і шкарпетки.
— Та це ж узагалі не людина, — несподівано сказав Гакстер. — Це просто порожній одяг. Дивіться! Можна навіть під комір і підкладку зазирнути. Я навіть можу просунути туди руку…
Він простягнув руку — і наче щось намацав у повітрі, бо миттю відсмикнув її з пронизливим вереском.
— Не пхай мені пальця в око, — люто дорікнув нереальний голос. — Насправді я весь тут… голова, руки, ноги і все інше, але так трапилося, що я невидимий. Це страшенно дратує, але я є. І це не дає права кожному неотесаному міщуку з Айпінга тицяти в мене!
Тепер увесь його одяг був розстебнутий і вільно звисав на невидимому тулубі, а незнайомець стояв руки в боки.
В кімнату ввійшло ще кількоро людей, і вільного місця вже майже не було.
— Невидимий, еге ж? — сказав Гакстер, ігноруючи лайку незнайомця. — Хто-небудь таке бачив?
— Можливо, це дивно, але це не злочин. І хто дав право полісмену отак на мене кидатись?
— О! Тут зовсім інша справа, — сказав Джеферс. — Понад усякий сумнів, вас нелегко побачити при такому світлі, але в мене є ордер на ваш арешт, і тут ніяких помилок. Цей ордер стосується не вашої невидимості, а… крадіжки зі зломом. Хтось увірвався в один будинок і забрав усі гроші.
— Ну?
— І всі обставини вказують на…
— Дурниці! — заперечив Невидимець.
— Сподіваюсь, ви маєте рацію, пане; але я отримав наказ.
— Що ж, — сказав незнайомець, — я піду з вами. Я піду. Але жодних наручників.
— Це проста формальність, — мовив Джеферс.
— Жодних наручників, — повторив умову незнайомець.
— Перепрошую, але я мушу це зробити, — сказав Джеферс.
Раптово незнайомець сів, і не встигли присутні збагнути, що діється, кімнатні туфлі, шкарпетки та штани опинилися під столом. Потім гість знову підвівся і відкинув убік пальто.
— Гей, ану припини це, — сказав Джеферс, несподівано втямивши, що коїться. Він ухопив жилет; Невидимець пручався, сорочка висковзнула з жилета, і той, уже порожній, повис у Джеферса у руці.
— Тримайте його! — заволав Джеферс. — Коли він усе з себе познімає…
— Тримайте його! — загукали всі й кинулися за білою сорочкою — єдиною видимою річчю незнайомця.
Рукав сорочки затопив Голу в обличчя, змусивши зупинити атаку і відштовхнувши назад, просто на старого Тутсома, церковного сторожа. За мить сорочка полізла вгору, наче людина намагається стягнути її через голову. Джеферс ухопив її, але цим тільки допоміг зняти; хтось просто з повітря ударив його в обличчя, і його ціпок полетів геть, а потім Тедді Генфрі жорстоко вдарили по голові.
— Стережіться! — кричали всі, навмання захищаючись і завдаючи удари в порожнечу. — Тримайте його! Зачиніть двері! Не дайте йому втекти! Я щось упіймав! Ось він!
Усі вони зчинили неймовірний галас. На них зусібіч посипалися удари, а Сенді Веджерс, котрий першим отямився від страшного стусана в ніс, відчинив двері й очолив відступ. Решта блискавично кинулися за ним, і на мить у дверях зчинилася тиснява. Удари й далі сипалися. Фіпсу, унітаристу[3], зламали передній зуб, а Генфрі пошкодили хрящ на вусі. Джеферса вдарили в щелепу, і він, обертаючись, зачепився за щось невидиме, що у рукопашній постало поміж ним і Гакстером і завадило їм протиснутись у двері. Він відчув м’язисті груди — та за мить увесь натовп збуджених бійців викотився у переповнений передпокій.
— Я спіймав його! — закричав Джеферс задихано і рушив, спотикаючись, повз людей, багряний з обличчя та з набряклими венами, борючись зі своїм невидимим супротивником.
Люди розступалися ліворуч і праворуч, а незвичайна колотнеча швидко прямувала до парадних дверей і, звиваючись, долала півдюжини сходинок, що вели з готелю. Джеферс кричав задушеним голосом, досі міцно тримаючи Невидимця й енергійно махаючи коліном… Та раптом захитався і важко впав головою на гравій. Тільки після цього його пальці розслабилися.
