— Гей! — вигукнув Гакстер. — Злодюго, стій! — і він побіг навскіс до воріт на подвір’я і зник з очей.
У ту ж таки мить з вітальні долинув галас і такий звук, ніби зачинили вікно.
Гол, Генфрі й усі, хто був у буфеті, стрімголов хлинули на вулицю. Вони побачили, як хтось шмигнув за ріг у напрямку дороги і як містер Гакстер виконав складний стрибок у повітрі, приземлившись на землю долілиць. Люди на вулиці були вражені; хтось одразу підбіг до нього.
Містер Гакстер лежав непритомний. Генфрі зупинився, щоб це з’ясувати, але Гол і два помічники з буфету одразу кинулися за ріг, щось незв’язно вигукуючи, і встигли побачити, як містер Марвел зник за рогом церковної стіни. Вони дійшли неймовірного висновку: це був Невидимець, котрий зненацька став видимим, — і побігли вузькою дорогою навздогін за ним. Але не встиг Гол подолати і десятьох ярдів, як голосно зойкнув від подиву і стрімголов відлетів убік, учепившись в одного з помічників і поваливши його на землю. Це було схоже на атаку на футбольному полі. Другий помічник обернувся, витріщився і, збагнувши, що Гол просто спіткнувся, продовжив переслідування — але за мить йому, як і Гакстеру, підставили підніжку. А далі, щойно перший помічник звівся на ноги, він отримав збоку такий стусан, що звалив би і буйвола.
Тільки-но він знову упав, з пагорбів, де відбувалося святкування, хлинули люди й незабаром оточили всіх учасників переслідування. Першим з’явився власник кокосового стрільбища, дужий чоловік у блакитному светрі. Він здивувався, побачивши стежку порожньою — за винятком трьох чоловіків, яких мов розкидало по землі. А потім із його власною ногою щось трапилось — і він гепнувся долілиць і відкотився убік, підбивши під коліна і свого брата, і приятеля, які стрімголов бігли за ним. А за цих двох перечепились і решта занадто квапливих пішоходів, миттю попадали навколішки, повалилися на землю й почали лаятися.
…Тепер, коли Гол, Генфрі й помічники вибігли з будинку, місіс Гол, навчена роками досвіду, залишилась у буфеті біля каси. Зненацька двері вітальні відчинились, і з’явився містер Кас та, не глянувши на неї, одразу збіг сходами вниз і помчав за ріг будівлі.
— Тримайте його! — закричав він. — Не дайте йому викинути отой пакунок.
Про існування Марвела він нічого не знав, оскільки Невидимець передав тому записники і пакунок на подвір’ї. Обличчя в містера Каса було сердите і рішуче, але в його вбранні чогось бракувало — воно було схоже на простору білу туніку, що могла б не викликати подиву хіба що в Греції.
— Тримайте його! — галасував він. — У нього мої штани! І весь одяг священика!
— Зараз він у мене дістане! — закричав він до Генфрі, проминаючи розпростертого Бакстера. Він повернув за ріг — і приєднався до загальної веремії, де його відразу збили з ніг, і він упав у непристойній незграбній позі. Хтось, утікаючи, сильно наступив йому на палець. Він зарепетував, насилу звівся на ноги, але тут його знову збили на землю — і він приземлився на всі чотири. Він збагнув, що його втягли не в переслідування, а в безладну втечу. Всі бігли назад до містечка. Він звівся знову — і хтось жорстоко вдарив його у вухо. І він, похитуючись, негайно вирушив назад у готель «Карета й коні», на своєму шляху перестрибнувши через покинутого Гакстера, котрий намагався сісти.
Піднімаючись сходами готелю, він почув позаду несподіваний гнівний оклик, що різко виділявся на фоні загального галасу, і дзвінкий ляпас по щоці. Він упізнав голос Невидимця, а інтонація була такою, ніби його раптово розлютили болісним стусаном.
За хвилину містер Кас уже був у вітальні.
— Бантингу, він повертається! — вигукнув він, вбігаючи всередину. — Бережіться!
Містер Бантинг стояв біля вікна, зайнятий спробою загорнутися у килим і «Західно-Суррейську газету».
— Хто повертається? — запитав він так перелякано, що його костюм мало не розпався.
— Невидимець, — відповів Кас і кинувся до вікна. — Краще забираймося звідси! Він б’ється, як божевільний! Як божевільний!
За мить він уже був на подвір’ї.
— Боже милосердний! — вигукнув містер Бантинг, вагаючись між двома страшними альтернативами. В коридорі готелю він почув звуки жахливої боротьби і ухвалив рішення. Він виліз у вікно, нашвидку поправив свій костюм і кинувся тікати геть із містечка так швидко, наскільки це дозволяли його короткі товсті ноги.
Від моменту, коли Невидимець скрикнув од гніву, а містер Бантинг здійснив свою незабутню втечу з містечка, неможливо дати послідовний звіт про події в Айпінгу. Можливо, початковим наміром Невидимця було просто прикривати відступ Марвела з одягом і записниками. Але його гумор, котрий ніколи не бував гарним, здалося, зовсім спаскудився після якогось випадкового штурхана, й одразу потому Невидимець почав усе трощити й нищити заради простого задоволення заподіяти шкоду.
