Пообідні заняття минули швидко, і Едвард, як завжди, провів мене до пікапа. Проте цього разу він вказав мені на місце пасажира. Аліса забрала його машину додому, і таким чином він втримав мене від втечі.

Я ображено схрестила руки на грудях й відмовилася зрушити з місця, хоча надворі й лило як із відра.

— Сьогодні мій день народження, невже я не можу вести власну машину?

— Я вдаю, що сьогодні не твій день народження, як ти й просила.

— Отже, якщо сьогодні не мій день народження, значить, я не повинна йти до тебе додому ввечері…

— Гаразд, — він зачинив пасажирські двері та, пройшовши повз мене, відчинив двері з боку водія. — З днем народження.

— Тихіше, — нерішуче зашипіла я у відповідь і сіла в машину, не бажаючи, щоб він сказав іще щось.

Поки я їхала, Едвард увімкнув радіо й похитав головою, висловлюючи осуд.

— Твоє радіо не ловить жодної хвилі.

Я насупилася. Мені не подобалося, коли він критикував мою машину. Мій пікап просто чудовий — у нього своя особистість.

— Якщо хочеш нормального звуку, то катайся на власній машині, — я страшенно нервувалася через план Аліси і була в такому кепському гуморі, що слова вихопилися самі собою і прозвучали набагато різкіше, аніж мені цього хотілося. Як правило, в присутності Едварда я була завжди в чудовому настрої, і мій тон змусив його стиснути губи, стримуючи мимовільну посмішку.

Коли я припаркувала машину біля будинку Чарлі, Едвард нахилився до мене і взяв моє обличчя в долоні. Він поводився зі мною дуже обережно, пучками пальців лагідно торкнувся моїх скронь, щік, рота. Так наче я була дуже делікатною річчю, на відміну від нього.

— Ти завжди повинна бути в гарному гуморі, не тільки сьогодні, — прошепотів він. Я відчула на обличчі його солодкий подих.

— А якщо я не хочу бути в гарному гуморі? — зітхнула я. Його золоті очі зайнялися.

— Дуже погано.

Тільки-но він нахилився і торкнувся мене своїми крижаними вустами, як моя голова пішла обертом. Як він і хотів, я миттю забула про всі свої турботи й зосередилася на тому, як вдихати й видихати.

Його вуста, холодні, гладкі й ніжні, потягнулися до моїх. Мої руки самі пригорнули його за шию, і я почала палко цілувати його. Раптом я відчула, як його губи скривилися, він відсторонився й розімкнув мої обійми.

Едвард встановив багато правил стосовно наших фізичних стосунків, бажаючи вберегти моє життя. Хоча я й усвідомлювала необхідність тримати певну дистанцію між моєю ніжною шкірою та його гострими як бритва отруйними зубами, та коли він починав мене цілувати, я зовсім забувала про такі дрібниці.

— Будь ласка, поводься чемно, — його подих ковзнув по моїй щоці. Він іще раз ніжно поцілував мене в губи, а тоді відштовхнув, склавши мої руки на животі.

Кров ударила мені в голову. Я приклала руку до серця. Воно невпинно калатало під моєю долонею.

— Як гадаєш, чи вдасться мені коли-небудь з цим упоратися? — поцікавилася я радше у самої себе. — Чи перестане моє серце вискакувати з грудей щоразу, коли ти торкатимешся мене?

— Сподіваюся, що ні, — сказав він трохи самовпевнено. Я закотила очі.

— Що ж, ходімо дивитися, як Капулетті й Монтеккі зводять одні з одними рахунки?

— Твоє слово для мене закон!

Поки я вмикала фільм, Едвард зручно вмостився на канапі. Коли я присіла на краєчку канапи, він схопив мене за талію і притягнув до грудей. Не можу сказати, що там мені було зручніше, ніж на канапі, адже його груди були тверді, холодні й ідеальні, немов крижана скульптура, але все-таки я віддавала перевагу такому положенню. Він зняв із канапи старий плед і вкрив мене, щоб я бува не замерзла.

— Знаєш, а мені ніколи не подобався Ромео, — зауважив він, коли почався фільм.

— А що не так із Ромео? — запитала я трохи ображено. Ромео був одним із моїх улюблених персонажів, аж поки я не зустріла Едварда.

— Ну, по-перше, він кохав цю Розаліну — це характеризує його як мінливу особу, ти не вважаєш? Та й за кілька хвилин після одруження він вбиває родича Джульєтти. Це далеко не ідеально. Помилка за помилкою. Хіба міг він зіпсувати своє щастя ретельніше?

Я зітхнула.

— Може, я подивлюся фільм на самоті?

— Ні, я залишуся, та в будь-якому разі я дивитимусь переважно на тебе, — кінчиками пальців він малював невидимі узори на моїй руці, від чого мені аж мурашки бігали по тілу. — Ти збираєшся плакати?

— Можливо, — погодилася я. — Якщо дивитимусь уважно.

— Тоді я не відриватиму тебе.

Та тільки я відчувала його губи на своєму волоссі, як одразу відривалася.

Зрештою фільм таки захопив мене. За це слід було дякувати Едварду, який шепотів мені на вухо репліки Ромео — голос актора звучав якось невпевнено й грубо порівняно з переконливим і ніжним голосом Едварда. На його превелику радість, я таки заплакала, коли Джульєтта прокинулася й побачила, що молодий мертвий.

— Зізнаюся, зараз я трохи йому заздрю, — сказав Едвард, втираючи мої сльози пасмом волосся.

— Вона дуже вродлива. Він якось дивно фиркнув.

— Я заздрю йому не через дів чину, а через те, з якою легкістю він може накласти на себе руки, — пояснив він трохи роздратовано. — Вам, людям, зробити це так легко! Треба просто випити кілька капель рослинної отрути…

— Що? — запитала я, важко дихаючи.

— Якось я думав про самогубство, але з досвіду Карлайла знаю, що це непросто. Важко порахувати, скільки разів Карлайл пробував укоротити собі віку, перш ніж усвідомив, ким став… — його серйозний голос знову повеселішав. — Зараз він у чудовому здоров’ї. Я обернулася, щоб краще роздивитися Едвардове обличчя.

— Що ти таке говориш? — запитала я. — Про що це ти думав?

— Минулої весни, коли тебе… ледь не вбили… — він запнувся і глибоко вдихнув, намагаючись повернути голосу дратівливу манеру. — Звісно я старався зосередитися на тому, щоб знайти тебе живою, але щось у мені вже почало замислювати недобре. Але як я уже казав, мені зробити це не так легко, як людям.

За якусь мить у пам’яті зринули спогади про мою останню подорож до Фенікса, і голова пішла обертом. Я бачила все так ясно — палюче сонце, пашіючий розжарений бетон, і я у відчаї щодуху мчу на зустріч до вурдалака-садиста, який хоче замучити мене до смерті. Джеймс чекав на мене в дзеркальній кімнаті, тримаючи мою маму як заручницю, — принаймні так я думала. Я й не здогадувалася, що це пастка. Так само, як Джеймс не здогадувався, що Едвард мчить мені на поміч. Едвард з’явився саме вчасно, але міг і не встигнути. Мимоволі мої пальці намацали серпик шраму на руці, який завжди був на кілька градусів холодніший, аніж інші ділянки тіла.