— Далі. Що ж ти замовк? — запитала вчителька.
Вася зробив такі страшні очі, ніби він вистрибнув з літака і раптом зрозумів, що в нього за спиною замість парашута мішок картоплі. Клас миттєво розшифрував сигнал лиха і кинувся на виручку. Коли хтось гине біля дошки, навіть у найчерствіших серцях пробуджується милосердя.
Максова подружка Ліна Цвяхович, ніби ненароком витягла із торбинки журнал «Сім днів». З обкладинки посміхалися учасники проекту «Фабрика зірок». Ліна потицяла в якусь діваху і підняла вгору палець. Вася розгубився. Він не дивився передачі про «фабрику» і не знав імен учасників.
Побачивши, що підказка не дійшла, журнал перехопила Оля Хотіна, Лінина сусідка. Вона розгорнула на розвороті і знову тицьнула у фотографію, чим остаточно збила Васю з пантелику.
Тітку з фотографії, напевно, упізнав би навіть глухонімий житель далекої Чукотки, за умови, що в чумі є телевізор. Але Вася був на сто відсотків певен, що писати про Ксенію Собчак Лєрмонтов аж ніяк не міг.
Мовчанка затягувалася. На щастя, Стася здогадалася намалювати на аркуші зірочку.
— Зірка, — промовив Вася.
Він був не першим винахідником, який гинув під уламками свого винаходу, але це мало втішало. Він майже мріяв, щоб Кіра нарешті поставила йому двояку і відпустила. Але Кіра Миколаївна з упертістю завзятого садиста продовжувала катувати його біля дошки.
— Що зірка? З тебе треба по одному слову витягувати?
В самоті виходжу на дорогу.
Крізь туман крокую навпрямки,
— укотре затягнув Вася.
— Ніч мовчить. Душа відкрита Богу, і…
У цей час Марат показав йому два пальці.
— Зірки, — слухняно погодився Вася.
Клас ледве стримувався од сміху.
— То все-таки зірка чи зірки? — поцікавилася вчителька.
Відразу кілька чоловік у дружному пориві здійняли вгору по два пальці. Вася впевнено сказав:
— Зірки.
Марат кивнув, і знову показав два пальці, і до Васі дійшло — це ж знак перемоги — вікторія.
— Зірки перемогли, — з полегкістю мовив він.
— І про щось шепочуться зірки, — з докором сказала вчителька.
Її голос потонув в оглушливому реготі. Навіть Едик Веркін, відомий своєю стриманістю і незворушністю, сміявся так, що дзеркало відліпилось у нього зі спини і з брязкотом розбилося, розлетівшись на скалки.
У класі відразу стало так тихо, як на вуличках південного міста під час сієсти. А потім вибухнула буря. Викриття було нищівним. Усі співучасники дістали по розгонистому зауваженню в щоденнику, а Васі було сказано залишитися після уроків.
— Поки не вивчиш вірша, додому не підеш, винахіднику, — сердито заявила літераторка.
— Мені після уроків до спортзалу треба, — похнюплено пробурмотів Вася.
— Нічого. Спортзал почекає. Качатися потім підеш. Думаєш, сила є — розуму не треба? Спочатку діло, а потім задоволення.
Вася важко зітхнув. Слова Кіри Миколаївни звучали, як глузування. Теліпатися на перекладині, слухаючи фізрукові кпини, було дуже сумнівним задоволенням.
Новий винахід Василя Єрмолаєва розбурхав школу не менше, ніж свого часу поява на світ легендарної епопеї про Гаррі Поттера, і мав до неї безпосереднє відношення.
Стояло чудове бабине літо. Все живе прагло натішитись останніми сонячними деньками, і учні середньої школи не були винятком. Перед уроками діти зграйками збиралися на майданчику перед школою, гомоніли, пересміювалися, обмінювалися новинами, поки пронизливий дзвінок не нагадував, що життя — не завжди свято. Шостий «Б» ділився на два угруповання. Хлопчаки трималися підкреслено на відстані од дівчаток, усім своїм виглядом показуючи, що в них у житті інші інтереси. Проте з появою Васі Єрмолаєва обидва крила змішалися. Всі з цікавістю втупилися очима в нього.
Вася розгонисто йшов по двору з мітлою напереваги.
— Ти чого у двірники записався? — пожартувала з нього Стася.
— Про квідич чула? — замість відповіді запитав Вася.
— Ну?
Вася обвів усіх поглядом, потряс над головою мітлою і повідомив:
— Це літальний апарат «Блискавка».
— Йди ти, — не повірив Марат.
— Ну майже, — сказав Вася.
Його заява викликала загальну цікавість. До шостого «Б» підтягнулись учні з інших класів. Навколо зібрався чималий натовп. Вася попросив звільнити йому місце, поклав мітлу на землю і став робити над нею паси руками. Усі завмерли, і тут сталося диво: мітла здригнулася, повільно підвелася із землі і виразно промовила: «Політати хочеш?»
Фурор був приголомшливий. Васю обступили тісним колом.
— Шо, на ній справді літати можна? — допитувався Марат.
— Тебе жодна мітла не витримає. Менше пампушок їж, — пожартувала Стася, а Вася засміявся:
— Матч у квідич скасовується. Це просто прикол. Хто хоче спробувати?
Він простягнув пульт дистанційного керування від іграшкового автомобіля. Охочих «поворожити» виявилося багато. Зрозуміла річ, що для шостого «Б» існували пільги. Решта юрмилися, чекаючи, коли черга дійде й до них.
Макс Ливнєв дивився на вавилонське стовпотворіння, стоячи осторонь. На обличчі в нього був такий вираз, наче він у пляшці «Фанти» виявив шампунь від лупи, причому вже після того, як випив.
З усіх людей на землі Макс найбільше ненавидів Єрмолаєва. Причина таїлася в заздрощах. Важко повірити, що Максим — атлет, улюбленець дівчат і вчителів, незаперечний лідер — заздрив двієчнику і недотепі. А проте, це було так.
Причин для заздрощів було кілька. По-перше, талант Єрмолаєва до винахідництва. Найчастіше принцип дії його винаходів виявлявся зовсім нехитрим. Максим дивувався, як він сам до цього не додумався. Потай він мріяв теж винайти що-небудь, але муза обминала його.
По-друге, він заздрив, що Васькова мати живе в Америці. Макса не втішало навіть те, що його власна родина забезпечена набагато краще. Батько — колишній спортсмен — працював тренером з фітнесу. Мати — візажистом у салоні краси, що давало Максові додаткові переваги. Вчителі теж люди і не проти пройти спа-процедури на дурничку. Справа була не в грошах. Макса мучила думка, що Єрмолаєву відкрито шлях у Штати.
Макса дратувало, що Васько знову опинився в центрі уваги і всі захоплюються його безглуздим винаходом.
— Прикольно! Максику, не хочеш спробувати? — Ліна Цвяхович потягла однокласника до гурту.
Макс під страхом смерті не признався б, що йому теж хочеться погратися з пультом керування. Він зневажливо посміхнувся.
— Забавка для ідіотів. Якраз у дусі Єрмолаєва. Зібрав довкола себе натовп, клоун на стажуванні.
— Загалом дурниця, — згодилася Ліна і постаралася надати своєму ляльковому личку виразу «мені це фіолетово», аби зайвий раз довести, що не всі блондинки дурепи.
У цей час продзвенів перший дзвінок. Черга здригнулася.
Першими зірвалися ті, хто зрозумів, що їм не діждатися. Вася вирішив, що атракціон час закінчувати.
— Все! На великій перерві продовжимо.
Він сунув пульт керування в кишеню рюкзака, схопив мітлу і в супроводі різновікової ватаги попрямував до входу в школу. Другий дзвінок підхльоснув усіх поквапитися. Біля дверей виникла тиснява.
Макс прикипів поглядом до пульта, який принадно стирчав з розкритої кишені рюкзака. Підкоряючись раптовій думці, Ливнєв проштовхався до Єрмолаєва і прилаштувався прямо за ним. У штовханині витягнути пульт було неважко.
Проминувши вузьку місцину на вході, дітвора вилітала в хол, як конфетті з хлопавки. Охоронець розсудливо сховався за столом, аби його не змело стихією, але побачивши хлопчака з мітлою, він згадав про свій обов'язок стежити за порядком.
