Її названий брат напевно страждає від того, що не може відмовитися від умовностей.
Маріці стало жаль Гліба і страшенно захотілося його побачити. Вона заплющила очі й спробувала уявити його образ. Призахідне сонце проникало під опущені повіки червонуватим світлом. Поступово багряне марево розсіялось. Перед уявним зором дівчинки виникла камінна зала. Маріка так чітко бачила столи, заповнені стравами, пишно вбраних гостей і лакеїв, які стоять за їхніми спинами, мовби перебувала в палаці.
Гліб сидів у центрі. Йому дуже личив темно-зелений оксамитовий камзол, а багата вишивка на комірі відтінювала золото волосся принца. Губів Маріки торкнулася мрійлива усмішка. Відтоді, як вона побачила Гліба вперше, ще хлопчиком, вона ніколи не зустрічала красивішого юнака.
Враз усмішка на обличчі дівчинки погасла, а між бровами пролягла гірка складка — поряд із Глібом сиділа гарненька зеленоока дочка одного з баронів. Гліб нахилився, щось прошепотів дівчині на вухо, й вони разом засміялись. Принц мав цілком щасливий вигляд і навіть не згадував про ту, з якою колись ділив свої злигодні.
Маріку охопила така лють, що навіть дихання перехопило. Їй здалося, мовби у неї в грудях пульсує розжарена куля. Дівчинка розплющила очі та через силу втягла повітря, але біль не вщухав. Навпаки, він наростав. Здавалося, ще мить — і серце не витримає й розірветься. Перед Марікою замиготіли сцени з минулого. Вона згадала, як потрапила до темниці за фальшивим наклепом і ледве не згоріла в покинутій кузні. Чому їй судилися злоба та приниження, а все хороше завжди дістається іншим?
Куля обпалювала і намагалась вирватися назовні. Настала мить, коли дівчинка вже не могла стримувати її міць. Невидима куля вибухнула, мовби серце розлетілося на друзки.
Пролунав дзвін розбитого скла. Вітражі бризнули тисячею різнобарвних осколків. Ураганний вітер увірвавсь у вікна. Смерч пронісся залою, змітаючи зі столів посуд і частування. Гості в паніці посхоплювалися з місць. Ніби збадьорений їхнім страхом, вітер заходився бешкетувати ще сильніше. Він перекидав стільці, шарпав зачіски дам, рвав мережива.
Небо почорніло, за мить день перетворився на ніч. Спалахи блискавиць виникали один за одним. Вони мовби розітнули утробу хмар, і на землю накинулася злива. Грім гуркотів без угаву. Один удар змінювався другим, іще більш потужним. Крики та верески зляканих людей вторили туркотам грому. Всі, охоплені жахом, металися по залі, створювали сум'яття і тисняву, а вітер із диким виттям перекидав усе на своєму шляху.
Гліб підхопив юну баронесу на руки. В цей час кришталева люстра зірвалася зі стелі й упала просто біля них, обсипавши шию та оголені плечі красуні гострими осколками.
Буря стихла раптово. Після гуркоту грому тиша здавалася неприродно глибокою, мов глухота. Дощ перестав, і хоча небо все ще було затягнуте хмарами, за стінами палацу ніщо не нагадувало про сваволю стихії. Складалося враження, що ураган пронісся тільки святковою залою, де тепер панувала цілковита руйнація.
Продовжувати свято не мало сенсу, тому що настрій в усіх був далеко не радісним. Обличчя дам були забруднені помадою, рум'яна потекли, а волосся обвисло розкуйовдженим мокрим клоччям. Кавалери, що розгубилися під час бурі, соромливо відводили погляди. Всі мріяли скоріше сховатися від чужих очей, аби опорядитися.
На щастя, ніхто не постраждав. Тільки в нової подружки принца Лідії плечі та руки були в дрібних порізах і саднах. Їй довелося покинути бал. Гостям запропонували перейти до іншої зали. Всі старанно зображували веселість, поки король не оголосив свято завершеними. Святковий феєрверк не відбувся.
