Раптовий спалах гніву позбавив Маріку сил. Дівчинка знеможено прилягла на лаву, не розуміючи, що за хвороба з нею приключилась. Із неї мовби вичерпали всю енергію. Образа стерлася, поступившись місцем спокою. Їй смертельно хотілося спати. Незважаючи на те, що останніми роками Маріка жила в розкоші, вона не забула, як у дитинстві могла солодко заснути на голій землі, підклавши під щоку долоньку. Лава здавалась їй такою ж зручною, як м'яке ліжко з шовковими простирадлами. Не в змозі чинити опір утомі, вона склепила повіки й одразу провалилась у глибокий сон.
Дивлячись на сплячу дівчинку, схожу на тендітну порцелянову статуетку, ніхто б не подумав, що вона стала причиною шаленої бурі. Та й сама Маріка не повірила б у це.
Нетривале перебування на острові чародіїв і суворі випробування давно стерлись із її пам'яті. Юна чарівниця з острова Гроз не підозрювала про магічні сили, що дрімали в ній. І тільки душевне потрясіння дозволило їм вихлюпнутися назовні.
Маріка була не єдиною, хто не потрапив на свято. Прошка — друга і найвідданішого служника Гліба — також не було серед запрошених.
Прошко походив із селян. І пасти б йому корів до старості, але часом Його Величність Випадок перетасовує людські долі, мов карти. Ось і Прошко неждано-негадано опинився в палаці, став найближчим помічником наступника престолу. Простий селянський хлопчина вже чотири роки служив пажем принца. За цей час вони здружилися. Гліб цінував природну кмітливість Прошка. Та більше за все його підкупала відданість юного пажа. Той не раз доводив, що піде за принца в огонь і в воду.
У палаці Прошко як сир у маслі купався. Придворним подобалися його життєрадісність і люб'язність. Серед челяді в нього також було чимало приятелів. Щоправда, попервах челядь зустріла новачка вороже. Тут не полюбляли вискочок. Але весела вдача хлопчини та його простодушність поступово розтопили навіть найсуворіші серця. До того ж він ніколи не вихвалявся тим, що був на короткій нозі з принцом.
Багато хто позаздрив би Прошкові. Босоногий сільський хлопчисько потрапив у достаток і ситість. Майбутнє при дворі йому було забезпечено. Здавалось би, чого ще бажати? Однак у Прошка була заповітна мрія. Його не вабило життя придворного. Він залишався байдужим до двірських інтриг і розкоші. Навіть честь стати найближчим сподвижником майбутнього короля не зворушувала його. Він плекав сподівання коли-небудь вивчитися на чародія, й не без підстав.
Прошко мав дар ясновидіння і збирався серйозно присвятити себе магічним наукам. Тільки-но він освоїв ази грамоти, хлопчина поткнувся за книгами з чародійства, та виявилося, що для цього треба дістати особливий дозвіл хранителя бібліотеки. На Прошкове прохання старенький бібліотекар твердо заявив, що неуку такі книги не по уму.
Проковтнувши гірку пілюлю, Прошко взявся за навчання. Він ретельно студіював науки і зробився частим гостем у королівській бібліотеці. Поступово старий бібліотекар відтанув. Тепер він прихильно ставився до тямущого хлопчини, який багато часу проводив за книгами, і Прошко вирішив, що настав момент знову попрохати хранителя бібліотеки дати йому можливість понишпорити на заповітних книжкових полицях.
Однак і цього разу старий відхилив його прохання. Він вважав, що книги з магії вносять у молоді уми смуту. Але Прошко не відступав. Якийсь час бібліотекар мовчав і супив брови, та врешті-решт змилостивився й видав хлопцеві кілька популярних брошурок. Всякому, хто серйозно займався магією, ці книжчини здались би смішними, та недосвідчений у чародійстві Прошко сприйняв їх як справжнє джерело знань. Він буквально проковтнув їх і… зрозумів, що не просунувся ні на крок. Навпаки, у нього виникло багато запитань, а коли він звернувся до бібліотекаря за іншими книгами, той знову навідріз відмовився пускати його до сховища.
— Читання такої літератури приносить не стільки користі, скільки шкоди, — незаперечним тоном заявив старий.
— Чому? — дивувався Прошко.
— Тому що ці книги містять таємні знання, з якими ознайомлювати можна тільки обраних. Читати їх без наставника не можна.
— Де ж мені взяти наставника?
— Звернися до придворного астролога, — порадив бібліотекар.
Якби Прошко не знав придворного астролога, порада здалась би йому слушною. Та він був аж ніяк не дурень і зрозумів, що це всього-на-всього ввічлива відмова. Астролог був древнім дідком. Він майже відійшов од справ і проводив дні, або гріючи кістки біля каміна, або змагаючись у шахи з бібліотекарем. Останнім часом він навіть гороскопів не складав і значився на службі лише за колишні заслуги.
