Нарешті, Ясра прокашлявся, і ми обидва подивилися на неї. Мене здивувало те, що вона, здається, раптом злегка занервувала.
— Ну, так як йдуть справи в Хаосі? — Запитала вона.
— У даний момент, хаотично, — відповів Мандор, — крім жартів. Він на мить задумався, потім зітхнув і додав: — Політика.
Вона повільно нахилила голову, немов прикидаючи, чи не випитати у нього подробиці, які йому, схоже, нічого не ворто було розголосити, а потім вирішила, що не треба. І повернулася до мене.
— На нещастя, поки я перебувала в Амбері, у мене не було можливості подивитися місцеві пам'ятки, — сказала вона. — Але з твоєї розповіді я зрозуміла, що і там життя почасти хаотичне.
Я кивнув.
— Якщо ти маєш на увазі Далта, — сказав я, — то добре, що його там не стало. Але серйозної загрози він ніколи не являв — набридав тільки. До речі про Далта…
— Не варто, — перебила вона, солодко посміхаючись. — Насправді у мене на думці зовсім інше.
Я посміхнувся у відповідь.
— Забув. Ви від нього не в захваті, — сказав я.
— Не в цьому справа, — відповіла вона. — Користь є і від нього. Це просто, — вона зітхнула, — політика, — закінчила вона.
Мандор розсміявся, і ми підхопили. Кепсько, що мені не прийшло в голову використати цей момент щодо Амбера раніше. Зараз занадто пізно.
— Не так давно я купив картину, — сказав я, — її написала леді на ймення Поллі Джексон. Такий собі червоний шевроле 57 року. Вона мені дуже подобається. Зараз зберігається в Сан-Франциско. Рінальдо вона теж сподобалася.
Вона кивнула, невідривно дивлячись у вікно.
— Ви обидва завжди застрявали в який-небудь галереї, — сказала Ясра. — Та він і мене без кінця тягав то в одну, то в іншу. Я завжди вважала, що у нього гарний смак. Не талант, ні, просто гарний смак.
— Що значить «не талант»?
— Він — дуже хороший художник, але його власні картини ніколи не були такими вже цікавими.
Цієї теми я торкнувся з абсолютно особливої причини — але іншої. Мене полонила ця перш невідома мені сторона особистості Люка і я вирішив продовжити тему.
— Картини? Я й гадки не мав, що він займається живописом.
— Він багато разів пробував, але ніколи нікому їх не показував. Тому що вони недостатньо гарні.
— Тоді звідки ти про них знаєш?
— Я час від часу перевіряю його кімнату.
— Коли його поблизу немає?
— Звичайно. Привілей матері.
Мене пересмикнуло. Я знову подумав про спалену в кролячій норі жінку. Але висловлювати свої почуття і псувати плавно текучу бесіду, раз вже змусив Ясру заговорити, я не збирався. І вирішив повернути розмову до того, що мене дійсно цікавило.
— А його зустріч з Віктором Мелманом була якось з цим пов'язана? — запитав я.
Примружившись, вона допитливо глянула на мене, потім кивнула і доїла суп.
— Так, — сказала вона, відкладаючи ложку вбік. — Він узяв у нього кілька уроків. Йому сподобалися якісь картини Мелмана, і він розшукав його. Може, навіть дещо купив. Не знаю. Але якось він згадав про свої роботи, і Віктор попросив їх подивитися. Він сказав Рінальдо, що, йому сподобалося і ще, що, з його точки зору, він міг би навчити Рінальдо декільком корисним речам.
Ясра підняла свій кубок, понюхала вино, сьорбнула і втупилася на гори.
Я зібрався було поквапити її, сподіваючись, що вона продовжить, але тут Ясра прийнялася реготати.
Я чекав.
— Ось засранець, — сказала вона потім. — Але талановитий. Треба віддати йому належне…
— Е-е… що ти маєш на увазі? — Запитав я.
— Час йшов, і Віктор ухильно і багатослівно заговорив про розвиток власної сили, немов боровся з явною пристрастю. Йому хотілося, щоб Рінальдо знав, що він — окультист, який дечого вартує — і чимало. Потім він взявся натякати, що хоче передати свою силу підходящій людині.
Вона знову почала сміятися. Я і сам хихикнув, подумавши, що цей дресирований тюлень таким чином звертався до дійсного мага.
— Все танцювало від того, що він зрозумів, який Рінальдо багатий — продовжила вона. — Звичайно, Віктор у той час був, як завжди, на мілині. Але Рінальдо не висловив ніякого інтересу і незабаром після цього просто перестав брати у Віктора уроки живопису — він відчував, що навчився у того всьому, чому можна було. Коли пізніше він розповідав мені про це, я так і зрозуміла, що цю людину можна відмінним чином перетворити на своє знаряддя. Я була впевнена, що такий суб'єкт зробить все, що завгодно, лише б скуштувати справжньої влади.
Я кивнув.
— І тоді ви з Рінальдо почали ходити до нього? Крутилися-крутилися, заморочили йому голову і навчили кільком справжнім прийомам?
— Досить справжнім, — сказала вона, — хоча в основному його навчання регулювала я. Рінальдо, як правило, бував надто зайнятий — готувався до іспитів. У нього середній бал завжди був вищий твого, вірно?
— Як правило, у нього були дуже добрі оцінки, — поступився я. — Коли ти розповідаєш, як ви дали Мелману силу і перетворили його в своє знаряддя, я не можу не задуматися про причини. Ви тренували його, щоб він вбив мене — і вельми мальовничим способом.
Вона посміхнулася.
— Так, — сказала вона, — хоча, можливо, не так, як ти подумав. Він знав про тебе і навчався, щоб зіграти свою роль у твоєму жертвопринесенні. Але в той день, коли ти вбив його — в той день, коли він спробував скористатися тим, чого навчився — він діяв на свій страх і ризик. Його попереджали щодо подібних дій наодинці, і він заплатив сповна. Він жадав володіти всіма силами, які розраховував отримати в результаті, а не ділити їх з іншими. Я ж сказала — засранець.
Мені хотілося здаватися байдужим, щоб Ясра продовжувала. Просто їсти далі — як ще можна було краще довести це? Однак, опустивши очі, я виявив, що моя тарілка з супом зникла. Я взяв булочку, розламав її, зібрався було намазати маслом — і тут помітив, що моя рука тремтить. Хвилиною пізніше я зрозумів, що це від того, що мені хочеться задушити її.
Тому я зробив глибокий вдих-видих і випив ще вина. Вміст тарілки, яка з'явилася переді мною, збуджувала апетит, а слабкий аромат часнику та інших дражливих трав велів мені зберігати спокій. Я вдячно кивнув Мандору, те ж саме зробила і Ясра. Хвилиною пізніше я мазав булочку маслом.
Відкусивши кілька шматків і прожувавши їх, я сказав:
— Зізнаюся, не розумію. Ти сказала, що Мелман повинен був брати участь в моєму ритуальному вбивстві… тільки брати участь?
Ще півхвилини вона продовжувала їсти, потім знову посміхнулася.
— Випадок виявився занадто підходящим, гріх було знехтувати, — сказала вона трохи пізніше, — ви з Джулією розлучилися, вона зацікавилася окультизмом. Я зрозуміла, що треба звести їх із Віктором, щоб він навчив її декільком простим штучкам, обернувши собі на користь те, що вона була нещасна через ваш розрив, треба було перетворити це в повнокровну ненависть — таку сильну, щоб, коли підійде час жертвоприношення, їй би хотілося перерізати тобі горло.
