Так у 1982 році УРЕ стисло прояснила суть і завдання науково-популярної літератури. Поява цієї статті в Українській радянській енциклопедії, либонь, не випадкова. Вище керівництво СССР добре пам’ятало як 1963 року спеціальна комісія Управління з науки і техніки США і Національного наукового фонду США доповіла американському президентові: «Добробут нації та обороноздатність країни зараз визначаються зовсім не сировиною, не мінеральними та іншими природними ресурсами і навіть не капіталом. Вирішальним джерелом економічного зростання дедалі більше стають знання, а також індивідуальна та суспільна здатність їх використання. Носії й генератори нових знань — вчені, конструктори, інженери, лікарі, педагоги та інші спеціалісти. Тому центр ваги в політичному, воєнному та економічному протистоянні світових держав дедалі сильніше зміщується у сферу вищої освіти. Країна, яка не володіє системою освіти, здатною підготувати кадри вищої кваліфікації, неминуче відстане в техніці й технології. В політичному суперництві вона не має шансів на успіх». Тодішній американський президент Джон Кеннеді, як відомо, зробив правильний висновок. Згодом Рональдові Рейгану приписали афористичний вислів: «Ми даємо гроші на науку не тому, що ми багаті, а ми багаті тому, що даємо гроші на науку».
Не обійшли своєю увагою проблему видання науково-популярної літератури тоді, на початку 60-х минулого століття, і відомі совєтські вчені, письменники і журналісти. Так видатний вчений, чудовий популяризатор науки, широко знаний письменник-фантаст Іван Єфремов у далекому 1961 році на сторінках журналу «Природа» писав: «Успіх наукової популяризації лише підкреслює, що минув час, коли для пропаганди наукових знань доводилось постачати їх мандрівною, пригодницькою чи детективною декорацією. Тепер у сумі накопичених знань і своєї дієвості наука цікава сама по собі… З чимраз більшим поширенням знань і вторгненням науки в життя суспільства, дедалі вагомішою ставатиме їхня роль в будь-якому виді літератури». Думки ці сьогодні звучать по-особливому актуально.
ХХ сторіччя було віком бурхливого технічного розвитку. Мабуть, за минуле сторіччя людство в цьому напрямі зробило більше, ніж за всю свою попередню історію. Мова йде, звичайно, про технічний розвиток, тому що наукові основи цього розвитку були закладені ще в двох попередніх сторіччях.
Що ж до гуманітарної культури, то, можливо, людство зробило крок назад і почало деградувати у бік того, що, на жаль, помилково стали називати масовою культурою. Масова культура, якщо її правильно розуміти, — це ті засоби, зокрема й технічні, що роблять передові досягнення людської думки, кращі твори мистецтва, музики, літератури доступними найширшим верствам населення. Масова культура — це, насамперед, підвищення рівня освіти широких верств населення, але аж ніяк не «мильні опери», низькопробні шлягери, криваві бойовики, триллери, що ллються на нас з екранів телевізорів, проголошуючи найвищою життєвою цінністю гроші.
Мимоволі напрошується аналогія. Якщо швидкість ескадри визначається швидкістю найтихохіднішого судна, то інтелект юрби визначається найнижчим з інтелектів її учасників. Чи не пішла наша так звана «масова культура» саме таким шляхом?
ХХ сторіччя було віком професіоналізму і технічного прогресу, але диспропорція, що явно намітилася між фаховим інтелектом суспільства і його гуманітарним інтелектом, таїть у собі небезпеку, що ми не зможемо розпорядитися своїми науковими і технічними досягненнями для свого блага, і це невміння заведе нас у безвихідь або викличе катастрофу.
Що ж нас очікує в ХХI сторіччі? Куди нас заведуть шляхи соціальних процесів і наукових пошуків? Буде це шлях прогресивного розвитку, входження в якісно новий стан цивілізації, чи нас очікує безвихідь?
Відкриття законів інформації і створення обчислювальних систем, включаючи комп’ютери, ввели людство в якісно нову еру розвитку, яку ми умовно називаємо інформаційним суспільством. Значення цих відкриттів настільки велике, що їхній вплив на долю людства можна порівняти лише з винаходом первісною людиною важеля.
Важко переоцінити те прискорення наукових досліджень, що буде обумовлене легкістю, свободою і доступністю зв’язку через Інтернет, обміном інформацією і можливістю для вченого довести до відома громадськості свої думки і результати досліджень.
У найближче десятиліття, а можливо, й раніш, комп’ютерна письменність стане такою ж обов’язковою, як уміння читати і писати. Тут особливо важливою видається підготовка не просто програмістів і розробка нових й ефективніших у користуванні комп’ютерних програм, а зміна багатьох світоглядних принципів і підходів до сприйняття Реальності.
