Найвищим суддею для митця є «один только народный вкус, его утонченный слух, образованное сердце, его одобрение, его суд и приговор».
Тут же своєрідно визначалося завдання літературної критики як «глубокое исследование связи между изяществом образца и верностью подражания». З осудом говорив автор про безталанних критиків, які неспроможні помітити відступи письменника від життєвої правди і не контрольованого критеріями істини надмірного буяння фантазії в художньому творі.
Слушні міркування висловлені в статті «О поэзии и красноречии» про «механіку» народження художнього образу і його впливу на почуття, розум людини, а зрештою, і на її поведінку.
Співзвучні часові, високому громадянському пафосу тодішньої поезії хвалебні оцінки віршів позначені благородними «порывами» і «восторгом», засудженням «умеренных и хладнокровных стихотворцев».
Прогресивною була критика ортодоксальних класицистичних догм і орієнтація на теоретичні ідеї Лессінга і Гердера.
Отже, багатогранна літературна творчість П. Гулака-Артемовського в перше десятиліття його діяльності прислужилася не тільки дальшому розвитку української літератури, а й становленню української естетичної думки.
Просування П. Гулака-Артемовського на службі в університеті, звичайно, збільшувало його педагогічно-наукові й адміністративні обов’язки, все менше залишалось часу для літературної творчості, на змісті й характері якої не могло не позначитися й дальше «поправіння» політичних та ідеологічних поглядів поета.
Така еволюція письменника відбувалася в умовах загального наступу політичної самодержавної реакції, що почався після жорстокого придушення виступу декабристів. В цей час царизм особливо суворо переслідував будь-які прояви національних політичних і культурних рухів, соціальний протест серед селянських мас і студентства країни.
Відрив від активного політичного й літературного життя згубно позначився на змісті й формі поезій П. Гулака-Артемовського 40— 50-х років — вони були далекими від визначальних шляхів розвитку української літератури цього періоду і здебільшого сприймалися як випадкові й анахронічні дрібнички.
З творчого доробку поета цього періоду певний інтерес становлять його поетичні послання «До Пархома», «До Любки», переробки од Го« рація, характерні' змістовими і стильовими зміщеннями оригіналів, прагненням «українізувати» й демократизувати класичні зразки завдяки народнопісенній інтонаційній модифікації та насиченню їх реаліями народного побуту. Можна говорити й про спроби наслідування поезії Т. Шевченка («Ой мені тяжко, ой мені нудно...»).
При цьому особливо виявилась одна з яскравих особливостей творчості П. Гулака-Артемовського — блискуче знання народного побуту* звичаїв, пісенної творчості й живої розмовної мови народу, (Не даремно поет виношував плани укладання українського словника). Цю особливість поета визначав ще М. Костомаров, а пізніше майже псі наступні дослідники його творчості. Т. Шевченко слушно зауважував, що цю якість поет втратив після того, як «в пани постригся»7.
Проте П. Гулак-Артемовський до останніх днів життя (він помер 13 жовтня 1865 р.) стежив за літературним життям українського народу, захоплено зустрів «Кобзар» Т. Шевченка, вихід українською мовою журналів і альманахів, зокрема й «Основи». Деякі видавничі заходи безпосередньо пов’язані з його ім’ям. Серед тих, хто виношував клани заснування українських літературних видань у 40-х роках XIX ст. поряд з іменами Г. Квітки-Основ’яненка, А. Метлинського, 1. Срезпевського, М. Максимовича, Т, Шевченка., зустрічається і ім’я П. Гулака-Артемовського.
Літературні, педагогічні й наукові заслуги П. Гулака-Артемов-сч>кого ще за життя письменника дістали високу оцінку сучасників. 11с слід применшувати і*високої для одного із найосвіченіших українських письменників честі бути обраним ректором Харківського університету — найвизначнішого на той час центру науки, освіти і культури па Україні, звідки вийшло чимало видатних учених і літераторів. Внесок українського діяча у дослідження й пропаганду культури польського народу був відзначений його обранням членом «Королівського товариства друзів науки» у Варшаві.
Якщо узагальнено оцінювати творчість П. Гулака-Артемовського, то передусім слід підкреслити її новаторський і певиою мірою експериментальний характер. Він одним із перших утверджував в українській літературі народну мову, використовував скарби народної творчості для розширення її проблемно-тематичних горизонтів та жанрово-стильового і художньо-образного арсеналу. З ім’ям П. Гулака-Артемовського пов’язане формування ряду нових поетичних (байка, балада, філософський вірш, послання, віршові гуморески — попередники співомовок С. Руданського) і прозових жанрів, збагачення, творчого оновлення і вдосконалення української версифікації. Достойно продовжив поет і вчений одну із найкращих традицій передової української культури — зміцнення її зв’язків із світовою культурою.
