Через кілька років П. Гулак-Артемовський вирішив перевірити такї можливості й рідної мови. Спочатку він перекладає російською мовою шотландську повість «Бен-Грианан» з романтичною віршовою присвя-тою-прославленням і «песен Оссиана», якими тоді захоплювалася вся Європа, і «бессмертной «Светланы», над долею якої плакали розчулені читачі Росії.
Захоплений романтичними віяннями, П. Гулак-Артемовський обробляє популярні після публікації В. Ганкою «Краледворського рукопису» і «Зелепогорського рукопису» давні чеські легенди про Любушу («Царский стол», 1825), а згодом на сюжет творів А. Міцкевича пише оригінальну баладу «Твардовський» (1827), поклавши початок баладного жанру в українській літературі.
Використавши поширений у Польщі, на Україні та в інших країнах Європи демонологічний сюжет про пана-гульвісу, який запродав чортові душу, а слідом за нею ладен віддати й жінку, П. Гулак-Артемовський наповнює твір мальовничими гумористичними деталями. Колоритно змальований шинок з його буйними розвагами. У відтворенні побутового тла ще відчувається бурлескна традиція, яка виявляється й у мові, пересипаній грубуватими простонародними виразами. Але це «сх^ре вино» влито в нову баладну форму з застосуванням народнопісенного вірша.
Дальшим кроком иа шляху розширення художньо-зображувальних можливостей української мови була балада «Рибалка». Від високо-парних, пафосних творів, витриманих у дусі класицизму, від сатиричного і гумористичного характеру віршів Гулак-Артемовський першим в українській поезії спробував написати твори іншого змістового характеру й тональності.
У листі до редактора журналу «Вестник Европы» П. Гулак-Артемовський зазначав, що він «задумал попробовать — нельзя ли на мало-российском языке передать чувства нежные, благородные, возвышенные, не заставляя читателя или слушателя смеяться, как от «Энеиды», тим більше, що сам народ вже випробував у цьому відношенні рідну мову, створивши «песни самые нежные, самые трогательные»3.
Боротьба за самобутню літературу в усіх народів передбачала звільнення від іноземних впливів і пошуки власних національних джерел. Виступаючи перед студентами Харківського університету з традиційною програмною промовою, П. Гулак-Артемовський осуджував «дух слепой подражательности», який «велит нам отрекаться от духа обычаев, характера, простоты нравов и самого языка почтенных предков наших» 4.
Ще раніше в одній із своїх лекцій він стверджував, що «начала литературы польского, равно как и всякого другого язы* к а... должно искать в народных песнях», які є не тільки істинними документами історії, а й живим джерелом пізнання й натхнення для письменників5.
На основі народної творчості і реалій національного побуту засвоювалися й художньо оформлювалися навіть «чужі» сюжети й образи («Маруся» Л. Боровиковського, «Светлана» В. Жуковського, «Твар-довський» П. Гулака-Артемовського, «Пані Твардовська» А. Міцке-вича, «Рибалка» П. Гулака-Артемовського, аналогічні твори В. Гете і В. Жуковського та. ін.).
Чудове знання українського фольклору забезпечило успіх принципового художнього експерименту П. Гулака-Артемовського. Саме ліричні народнопісенні мотиви, мелодійний стиль, пестливі, задушевні звороти й лексика надають неповторного національного колориту поширеному сюжету про романтичну любов юнака до русалки, про поривання мрійливого юнака у незвіданий чарівний світ, які, на жаль, закінчуються трагічно.
