Живі розмовні інтонації, жартівливі та іронічні натяки, розповідні відступи, безпосереднє звертання до читача характерні для «Писульки до того, котрий що божого місяця «Українського гінця» по всіх усюдах розсилає». За зовнішнім балагурством і лукаво-іронічним стилізуванням епістолярного звернення, пересипаного влучними народними приказками, відчутна своєрідна полеміка з тими, хто виступав проти «низьких» сюжетів у літературі і «подлих» характерів з життя простого люду.
П. Гулак-Артемовський свідомий того, що своєю байкою він «декотрим панам може так догодив, як Рябко своєму» і «у деяких підпанків шапки на голові загорілись», але він знаходить підтримку в народній мудрості: «коли вовка лякатися, то й в ліс не йти; не такий ч[орт] страшний, як його малюють».
«Писульки...» Гулака-Артемовського (як і пізніша «Супліка до па* на іздателя» Г. Квітки-Основ’яненка) характерні для процесу форму« вання літератури, коли критичний, тлумачний елемент ще не відривався від самих художніх творів. Іноді, за влучним спостереженням відомого радянського літературознавця Г. Гуковського над аналогічними явищами в російській літературі, навіть важко сказати, що для чого писалося: твір для «писульки», чи навпаки. По суті, це були одні з перших зразків української прози.
Певний тематичний зв’язок з байкою «Пан та Собака» має байка «Солопій та Хівря», сатиричні стріли якої також спрямовані проти самодурства, егоїзму, скупості й зажерливості панів, котрі завжди дбають лише про власну вигоду.
Поет висміює неуцтво й обмеженість, консервативність й інертність, дивовижно поєднані з пихатою зарозумілістю та захопленнями сумнівними новаціями.
Ці мотиви, як і заклики до розумної, корисної діяльності, досить прозоро вказують на одного із конкретних адресатів сатиричного звернення організатора і керівника харківського «Філотехнічного товариства» В. Н. Каразіна, в діяльності якого сміливі й прогресивні технічні ідеї нерідко перепліталися з бездумним прожектерством (витяжка сухого бульйону з древесних речовин—«як локшину варить для війська із паперу»). У традиційній «Писульці» до видавця П. Гулак-Артемов-ський натякає на знайомого харківського поміщика, який «ні в карти грать не тямить, ні мужиків лупить не вміє». Йшлося про статтю Каразіна, надруковану в «Украинском вестнике», де автор пробував «регламентувати» покарання неслухняних мужиків.
Якщо згадати заклик видавця журналу Є. Філомафітського до збирання українських народних анекдотів і «образования оных в приличный слог и вымысел», то обидві байки П. Гулака-Артемовського (до речі, названі автором казками: «Бажав єси казки: от тобі «Солопій та Хівря»!) можна вважати безпосереднім виконанням своєрідного «соціального замовлення».
В процесі художньої реалізації подібного замовлення П. Гулак-Артемовський звертався до кількох джерел. Дослідники творчості поета традиційно і цілком слушно підкреслюють зв’язок байок Гулака-Артемовського (а також віршів «Цікавий і Мовчун», «Лікар і Здоров’я») з творами польського байкаря І. Красіцького. Але ще в більшій мірі слід говорити про їхній щілььяш зв’язок з живою творчістю народу, який виявляється і в манері розлогої оповіді, насиненої яскравими побутовими деталями, реаліями, народними приказками, а головне— пройнятими народністю, світорозумінням, етичними заповідями ! мораллю.
Безперечна їхня -внутрішня спорідненість з плідними традиціями І. Котляревського, російських байкарів (від І. Хемніцера до І. Дмит-рієва й І. Крилова). Не міг П. Гулак-Артемовський також не враховувати досвіду тодішніх харківських байкарів В. Масловича, А. На-хімова.
Певну сюжетотворчу функцію відігравали й моднї в ті часи епіграфи — певно, не випадковим був епіграф до «Солопія та Хіврі»
з «Докучливих» Мольєра, де йшлося, зокрема, про марновірні прожекти перетворення всіх берегів Франції на прибуткові гавані.
Висміюючи у байці «Тюхтій та Чванько» письменників, які не знають життя — нудних віршомазів, консервативно запопадливих і претензійних марнотратників паперу, від яких нікому немає жодної користі, П. Гулак-Артемовський ставить питання про суспільну ко« ристь як мету всякої діяльності.
Епіграф до цієї байки ,написаний досконалим французьким віршем. Сумна медитація фізично хворої і душевно тяжко враженої людини цікава як поетична згадка про нещасливе кохання і в біографічному плані і в суто формальному. Це була перша спроба поета дати «верное изображение сердца и жизни его в миниатюре» — поки що французькою мовою, оскільки вважалось, що українська мова для цього ще не годилась.
