Отже, треба й тут віддати належне експерименту молодого поета — того художнього експерименту, який загалом пройшов успішно, продовжуючи й розвиваючи справу, розпочату «Енеїдою» Котляревського. «Справжня Добрість» віщувала дальші успіхи П. Гулака-Артемов-ського на цьому шляху, який був одночасно і шляхом дальшого зростання літератури.
Наступного, 1818 р. в «Украинском вестнике» з’явилася знаменита байка «Пан та Собака» — перший блискучий зразок сатиричної антикріпосницької байки в українській літературі. За своєю темою байка П. Гулака-Артемовського близька до коротенької байки польського письменника І. Красіцького «Пан і Пес», у якій також розповідалося про Пса, що не міг догодити своєму вередливому Панові ні ревним сторожуванням, ні сумирністю. Але під пером українського байкаря ця тема вирішується цілком оригінально. Національний колорит і соціальна актуальність тут підкреслюються багатьма сюжетними деталями і авторськими коментарями.
У байці відтворено типову картину панської сваволі й жорстокості у поводженні з безправними підданими. В алегоричному образі Рябка поет показує працьовитість і сумлінність кріпака і водночас його безпорадну наївність, затурканість та покірність. «Дарма їсти хліб Рябко наш не любив», а тому ревно служить панові — «на панському дворі не спить всю нічку» і «худобу панську, мов брат рідний, доглядає». Але важко догодити свавільному самодурові-кріпоснику: він завжди знаходить і причину для нещадного знущання, і слухняних лакейських виконавців панських присудів.
Розпач вірного слуги поволі - переростає в тиів -проти невдячних панів і в крамольне небажання не тільки догоджати, а й служити панам. Щоправда, тут йдеться тільки про «дурних панів» — натяк на їх винятковість і на можливість існування й панів добрих та-справедливих. Проте це вже була швидше данина літературній традиції і залишкам історично-зумовленої наївної віри кріпаків у можливість соціальної справедливості.
Проти основи самодержавно-кріпосницького ладу П. Гулак-Арте-мовсвкий свідомо виступати не міг — це не відповідало його політичним переконанням, але об’єктивно байка мала виразне антикріпосницьке спрямування.
Не лише гострий актуальний зміст, а й високомистецька форма забезпечили цій байці свого часу широку популярність і зберегли за нею значення класичного зразка, що поклало початок цінній викривальній традиції в історії української літератури.
Крім того, що з байкою могли познайомитися читачі популярного журналу, передплатників якого знаходимо в усіх кінцях тодішньої царської Росії, байка поширювалася і в численних рукописних списках.
Яскравим свідченням популярності байки П. Гулака-Артемовського була відома епіграма, опублікована пізніше в журналі М. Полевого «Московский телеграф»:
Пускай в Зоиле сердце ноет,
Он Артемовскому вреда не принесет.
Рябко хвостом его прикроет И в храм бессмертья унесет.
Іронічні рядки епіграми виявилися пророчими!
. Сучасник Гулака-Артемовського український поет П. Білецький-Носенко, у листі до видавців «Украинского вестника» писав про велику популярність байок П. Гулака-Артемовського і просив частіш© друкувати подібні твори.
Сатиричне звучання байки П. Гулак-Артемовський ще більш підсилив у віршовій «Супліці до Грицька К[віт]ки» та у «Писульці» до редактора журналу Є. Філомафітського. Домагаючись захисту в авторитетного й впливового громадського діяча й письменника Григорія Квітки-Основ’яненка, поет пише:
Не дай загинуть нам, не дай з нас кепкувати,
. А доки ж буде нас зле панство зневажати?
і оце нас, солідарне з Рябком,— досить промовисте й симптоматичне. Поет не просто демонструє співчуття до приниженого й зганьбленого Рябка, а ніби й сам стає поряд з ним, разом з ним висловлює тмрію про справедливу кару «навісним панам», «що воду із своїх виварюють Рябків»:
Звели їм струп Рябка довгенько полизати,
Адже ж то і над псом повинно ласку мати.
Свого часу М. Добролюбов відзначав непослідовність, обмеже* ність, половинчастість російської сатири XVIII ст., де замість тези «селяни теж люди, отже, поміщики не мають над ними ніяких прав», висувалась теза: «селяни теж люди, отже, не треба над ними тиран-ствувати»2. Така ж історично-зумовлена половинчастість властива й політичиим поглядам П. Гулака-Артемовського.
У приписці до байки — своєрідному зверненні до читачів («Люди добрі ! bpi, панове громада!»)—поет пояснює, як треба читати й вимовляти окремі літери й слова. Це була одна з перших спроб правописного унормування української літературної мови. Заслуговували на увагу й роздуми П. Гулака-Артемовського про деякі популярні твори з української тематики. Він дуже прихильно висловлювався про «Енеїду» Котляревського («Уже нема його й на світі нічого кращого, як Еней в нашій одежі») і з осудом говорив про відому комедію-оперу «Казак-стихотворец» Шаховського. Відмовляючи авторові комедії у правдивому зображенні життя й побуту українського народу, поет доречно зауважує: «хто чого не тямить, то нехай і не тика туда носа», висловлюючи у навмисно огрубленій формі думку про необхідність для письменника глибокого проникнення в суть зображуваних явищ і людських характерів.
