Як і багато інших людей, що пережили війну, молода пара була сита пригодами по саму зав’язку, тому єдиним їхнім бажанням було десь спокійно оселитися, створити родину й зажити життям, у якому було б якнайменше всіляких подій. Грошей у них було небагато, тож вони переїхали до Вісконсина й жили з батьками Пола протягом декількох років, а тоді відправилися до Індіани, де молодий чоловік знайшов собі роботу машиністом в компанії International Harvester. Він страшенно любив лагодити старі машини, тому заробляв гроші тим, що у вільний час скуповував залізні розвалюхи, ремонтував їх і продавав. Згодом він покинув свою основну роботу й відкрив власну справу по ремонту вживаних автомобілів.
А от Клара любила Сан-Франциско, і в 1952 році їй удалося переконати чоловіка повернутися туди. Вони придбали квартиру в окрузі Сансет — одразу коло парку Ґолден, — вікна якої виходили на Тихий океан, і Пол влаштувався на роботу у фінансову компанію, де стежив за процесом вилучення за несплату: збирав ключі від машин, чиї власники не сплатили кредит. Він і тут купував, ремонтував і продавав деякі з тих автомобілів, заробляючи на цьому досить непогані гроші.
Проте молодій сім’ї не вистачало ще дечого. Вони хотіли дітей, але Клара пережила позаматкову вагітність і не могла народжувати. Тож до 1955 року, проживши в шлюбі дев’ять років, Джобси вирішили всиновити дитину.
Як і Пол Джобс, Джоан Шібле була родом із сільської місцевості Вісконсина. Її батьки були німцями за походженням. Тато, Артур Шібле, іммігрував до околиць Ґрін-Бею, де вони разом із дружиною почали вирощувати норок і займалися потроху різними видами бізнесу, включаючи нерухомість і фототипію. Він був дуже суворим чоловіком, особливо щодо стосунків своєї доньки, і виступав проти її першого кохання — художника, який не був католиком. Не дивно, що, коли Джоан, будучи студенткою останнього курсу Вісконсинського університету, закохалася в Абдулфатту Джандалі на прізвисько Джон, мусульманського асистента викладача із Сирії, її батько погрожував порвати з нею стосунки й позбавити спадщини.
Джандалі був наймолодшим із дев’яти дітей відомої сирійської родини. Його батько володів нафтоочисними заводами й багатьма іншими підприємствами, а також чималою часткою акцій компанії Damascus&Homs і якийсь час великою мірою контролював ціну на пшеницю в регіоні. Його мати, як він пізніше розповів, була «традиційною мусульманкою — консервативною, слухняною домогосподаркою». Тут, як і в родині Шібле, перша роль відводилася хорошій освіті. Абдулфатту відправили навчатися до єзуїтського пансіонату, навіть попри те, що він був мусульманином; потім юнак здобув ступінь бакалавра в Американському університеті в Бейруті, поступивши після цього до Вісконсинського університету, щоби здобути докторський ступінь з політології.
Влітку 1954 року Джоан поїхала з Аблулфаттою в Сирію. Вони провели два місяці в Гомсі, де дівчина навчалася в його родині готувати сирійські страви. Коли пара повернулася до Вісконсину, Джоан зрозуміла, що вагітна. Їм обом було по двадцять три роки, проте вони вирішили не одружуватися. Батько дівчини був якраз при смерті й погрожував доньці відректися від неї, якщо вона вийде заміж за Абдулфатту. Аборт також не був легким шляхом розв’язання проблеми в маленькій католицькій спільноті. Тож на початку 1955 року Джоан поїхала до Сан-Франциско, де її взяв під свою опіку добрий лікар, який надавав притулок незаміжнім матерям, приймав у них пологи й тишком організовував таємне усиновлення.
У Джоан була одна вимога: її дитину мають усиновити люди, які закінчили університет. Тож лікар домовився з одним юристом і його дружиною, що вони заберуть малюка. Але коли хлопчик народився — 24 лютого 1955 року, — пара вирішила, що хоче дівчинку, й відмовилася. Так малюк став сином не юриста, а чоловіка, який навіть не закінчив середньої школи й мав величезну любов до механіки, а також його скромної дружини, справжньої «солі землі», яка працювала бібліотекаркою. Пол і Клара назвали свого синочка Стівеном Полом Джобсом.
Коли Джоан дізналася, що її малюка віддали парі, яка навіть не закінчила середню школу, вона відмовилася підписувати папери про всиновлення. Цей бойкот тривав декілька тижнів, навіть після того, як хлопчик уже поселився в домі Джобсів. Зрештою Джоан здалася — на тій умові, що пара пообіцяє, навіть ні, підпише обіцянку, що відкриє ощадний рахунок, щоби заплатити за університетську освіту хлопчика.
Була ще одна причина, з якої Джоан виявляла таку незговірливість щодо документів з приводу усиновлення. Її тато мав от-от померти, і молода жінка планувала вийти за Джандалі відразу після цього. Вона плекала надію — як згодом розповіла своїм рідним, час від часу обливаючись слізьми при спогадах, — що тільки-но вони одружаться, вона зможе забрати їхнього синочка назад.
Артур Шібле помер у серпні 1955 року, якраз після того, як процес усиновлення був офіційно завершеним. Одразу після Різдва того року Джоан та Абдулфатта побралися в католицькій церкві Св. Апостола Пилипа в містечку Ґрін-Бей. Чоловік здобув ступінь доктора філософії, захистившись на факультеті міжнародної політики наступного року, а згодом у молодій родині народилася ще одна дитина — дівчинка, яку назвали Моною. Розлучившись із Джандалі в 1962 році, Джоан вела безтурботне мандрівне життя, яке її донька Мона Сімпсон, що виросла й стала відомою письменницею, згодом описала в своїй книжці «Тільки не тут». Оскільки всиновлення Стіва було таємним, мало минути ще двадцять років, поки всі вони могли зустрітися одне з одним.
