Стрілка зронила коротке «гав» і ще трохи струсила з себе сажі. Сержант відступив:
— А щодо цих двох, мушу сказати, підбурення до бунту вже є достатньою підставою, щоб загриміти до в’язниці.
Тінина мама ступила крок уперед:
— Пане сержанте, я забираю додому цих двох дітей разом із собакою, бо ні собака, ні діти нікуди не загримлять. Ви можете займатися розслідуванням, а якщо вам треба буде щось від нас, ви знаєте, де нас шукати. До побачення, сержанте.
Тінина мама вивела нас на вулицю.
— Бундючний йолоп, — буркнув спересердя тато. — То що там таке сталося?
Ми з Тіною почали пояснювати.
— Мені в це легко повірити. Чарлі Смаг завжди завдає усім клопоту, — сказала Тінина мама. — Я його навчала, коли йому було чотири-п’ять років. Він уже тоді був баламутом і дотепер не змінився. Його батьки нікого не хочуть слухати. Винен завжди хтось інший, — вона зітхнула: — А що це я чую про зникнення цуценят?
Тож ми мусили розповісти їй усе про цуциків. Тінина мама запитала, чи маємо ми бодай якісь ключі для розгадки.
— Ми тільки знаємо, що їх викрали в парку і що крадій не поніс їх у місто. Сліди на снігу свідчать про те, що він або вона пішли у протилежному напрямку, — пояснила Тіна.
— Туди, де поле для гольфау? — перепитав тато.
— Так.
— Вони тепер можуть бути будь-де, — додав безпорадно тато.
Тінина мама спохмурніла:
— Якби ви поцупили цуценят, де б ви їх заховали?
— Я б їх забрала додому, — сказала Тіна.
— Насамперед: я б їх не поцупив, — наголосив я, натираючи до блиску німб, що засяяв над моєю головою. — Але якби й так, я, мабуть, сховав би їх у якомусь ізольованому місці. Песики гавкають, тож я не хотів би, щоб їх хтось почув.
Тіна засміялася:
— З тебе вийшов би чудовий поліціянт. Мені подобаються чоловіки у формі.
Цього було достатньо, щоб назавжди відбити в мене бажання стати поліцейським! Хоч я все одно збираюся стати дресирувальником. Навчатиму тварин ніколи не тікати геть і не заплутуватися в кілометрових гірляндах із дротів та лампочок. Я навчатиму їх робити КОРИСНІ речі, наприклад, розшукувати людей, засипаних лавинами в парках, або рятувати робітників, що звисають з ліхтарних стовпів, не кажучи вже про вистежування ЗАГУБЛЕНИХ ЦУЦЕНЯТ.
За цими розмовами ми дійшли до нашого будинку. Тінина мама завітала на горнятко кави, а Тіна зачекала, поки я скочив нагору, щоб хутко помитися і перебратися. Ерік-вікінг дрімав на моєму ліжку. Побачивши мене, він настовбурчив шерсть й умить зник під ліжком. Ну й добре, нарешті я знаю, що він бодай чогось боїться.
Я зійшов униз і вручив брудний одяг мамі для прання. Мама просто остовпіла:
— Дякую, Треворе. Мабуть, це твій різдвяний подаруночок? Міг би й загорнути гарненько для мене, — вона поглянула на Тінину маму й закотила очі: — Хлопці, — тільки й зітхнула.
— Дівчата нічим не кращі, - розсміялася Тінина мама. Тоді обернулася до нас: — То з чого ви почнете розслідування, детективи?
— З поля для гольфа, — відповіла Тіна. — Сліди вели в той бік, і це ізольоване місце.
— А ще воно ВЕЛИЧЕЗНЕ, — безнадійно простогнав я.
— Мусимо з чогось починати, — зронила Тіна. — Ходімо.
Чому це так завжди виходить, що я врешті-решт роблю те, що сказала Тіна? Ми рушили до поля для гольфа. Це приватний клуб, тож ми не могли там просто тинятися скрізь, де б забажали. Крім того, якщо ви колись бували на такому полі, то знаєте, які прикрі ті гравці у гольф.
Не стійте там! Зійдіть із трави! Зійдіть з доріжки! Зійдіть з нашої планети! Забирайтеся звідси! Пропадіть пропадом! З дороги! Я гравець у гольф і я велике цабе!
Тож ми з Тіною невдовзі почали просто скрадатися полем, ховаючись то за одним кущем, то за іншим. Це було доволі захоплююче заняття, особливо коли виявилося, що маленькі сарайчики, на які ми час від часу натикалися, можуть бути ідеальними схованками.
Ми вже обійшли майже півполя, коли вдалині побачили Чарлі Смага, котрий ішов і з кимсь розмовляв. Я захихотів. Це була Шерон Бленкінсоп. ЙОГО КРАЛЯ!
Звичайно, якби ви запитали Чарлі, чи він зустрічається з якоюсь дівчиною, він би категорично це заперечив. Зрештою, це ж він сам постійно бере на кпини тих, хто, на його думку, справді зустрічається з дівчатами — таких, скажімо, як я. (Хоч мушу вам нагадати, що Тіна — це НЕ ДІВЧИНА, З ЯКОЮ Я НІБИТО ЗУСТРІЧАЮСЯ.) А от ми з Тіною одного разу застукали Чарлі й Шерон на тому, що вони ТРИМАЛИСЯ ЗА РУЧКИ! Це була класика! Вони тоді ТАК розгубилися! І ось тепер вони знову йшли собі удвох зеленою галявиною для гольфа.
— Чому це ці двоє можуть собі ходити, де їм заманеться, а ми не можемо? — обурилася Тіна.
— Бо Чарлів тато — член цього гольф-клубу, — пояснив я.
— Твій тато теж.
— Я знаю. Але мій тато не поліцейський, і татів шеф — не голова гольф-клубу.
— Бридота, — кинула Тіна, і я цілковито з нею погодився.
Ми з Тіною підкралися якомога ближче. Я був розчарований тим, що вони не трималися за ручки, а просто балакали. Фактично Чарлі говорив у свою мобілку.
— Ага, — сказав він. — Хай буде субота. Гроші маєте? Добре. — Кілька секунд Чарлі уважно слухав. — Звичайно, з ними все гаразд. За ними добрий догляд. Ага. Ельзаські. Родовід? Ну, так. Гаразд. Побачимося в суботу, о п’ятій.
Чарлі закрив мобілку й усміхнувся Шерон:
— Усе домовлено, — сказав він. — Просто фантастика!
А тоді поклав руку НА ПЛЕЧЕ ШЕРОН!
Тіна так міцно стиснула мою руку, що я аж вискнув. Чарлі озирнувся, і мені здалося, ніби він дивиться прямо на мене.
— Що це було? — занепокоїся він.
— Чарлі, — заблагала Шерон, — ходімо. Мені холодно.
— Мабуть, якась білка, — промовив Чарлі. — Терпіти їх не можу. Це просто щури на деревах, — він знову зосередився на своїй подружці. — Я зараз тебе пригорну, — підморгнув він їй. — Ти одразу зігрієшся.
— Дай мені якесь відро, — прошепотів я Тіні. — Мене може знудити…
— Безнадійно, — зітхнула Тіна.
— Що безнадійно? — розгубився я.
— Слово «романтика» для тебе незбагненне, Треворе, скажи?
Тіна, якщо хочете знати, буває іноді дуже дивною. Ми схвильовано й мовчки чекали, аж поки Чарлі й Шерон відійдуть настільки, щоб не бачити нас і не чути, і аж тоді виповзли з-під куща. Чи не про наших цуценят розмовляв Чарлі по телефону? Так воно ніби було логічно.
— Щоправда, він сказав «ельзаські», — зауважила Тіна. — Чому він так сказав?
— Може, тому, що вважає одного зі своїх псів їхнім батьком і намагається й цуценят видати за ельзаських вівчарок. Але що б це не було, воно має статися в суботу о п’ятій.
— Саме тоді, коли мають запалювати різдвяні вогні, - сказала Тіна.
— Я переконаний, що цуцики в нього, — прохрипів я. — І він хоче сам їх комусь продати. Мусимо його зупинити.
— Але як? Ми навіть не знаємо точно, чи Чарлі має цуценят, а якщо має, то де переховує їх? Субота вже завтра, отже, нам залишається тільки кінець сьогоднішнього дня і половина завтрашнього, щоб їх знайти, перш ніж Чарлі комусь їх віддасть… якщо вони, звичайно, в нього.
— Чарлі — єдиний, на кого падає підозра, — рішуче мовив я. — Причому все збігається.
— Це так, але цуценят можуть переховувати будь-де, просто де завгодно.
Ми з Тіною стояли посеред поля для гольфа, оточені широченними галявинами. Було таке відчуття, ніби нам треба обшукати весь світ. Раптом хтось так голосно зарепетував, що ми аж здригнулися. Маленький білий м’ячик гепнувся неподалік від нас і підкотився до ніг.
